Decision № 140665378, 15.10.2026, Zhovtnevyi District Court of Dnipropetrovsk City

Справа № 201/2341/24

Провадження № 2/201/296/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Куць О.О.,

за участю секретаря судового засідання Рясної А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради Відділ опіки та піклування про відібрання малолітніх дітей у батька і повернення їх за попереднім місцем проживання матері,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради Відділ опіки та піклування про відібрання малолітніх дітей у батька і повернення їх за попереднім місцем проживання матері.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних стосунках без реєстрації шлюбу протягом періоду з 2009 до березня 2022 року, від яких мають трьох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Діти з народження постійно мешкали виключно з матір`ю за адресою їх реєстрації.

При цьому відповідач ніколи не був зареєстрований за місцем мешкання позивачки і її дітей, мешкав окремо, за іншою адресою, разом зі своєю дружиною від офіційного шлюбу та іншими своїми дітьми.

В період з 2009 року по 2018 рік ОСОБА_2 дуже рідко приходив до позивачки та їх спільних дітей для спільного проведення вільного часу, іноді тижнями не з`являвся, діти постійно перебували з матір`ю (позивачкою).

В 2018 році відповідач розірвав шлюб зі своєю офіційною дружиною і став частіше, приблизно три рази на тиждень, приходити до позивачки та дітей, щоб провести свій вільний час. Вихідні та святкові дні з 2018 року відповідач часто проводив з усіма своїми дітьми від офіційної дружини та позивачки разом, в присутності і позивачки.

З початком озброєної агресії РФ проти України, 04 березня 2022 року позивачка самостійно без допомоги відповідача (батька дітей) вивезла дітей спочатку до Польщі, де була там протягом 2,5 місяців, а потім позивачка разом з дітьми виїхала до Сполучного Королівства Великобританії (Уельс). До Великобританії разом зі своєю колишньою офіційною дружиною та їхніми спільними дітьми приїхав і ОСОБА_2 . В період перебування під тимчасовим захистом на території Великобританії позивачка самостійно за рахунок державної допомоги біженцям від уряду Великобританії забезпечувала свої трьох дітей та себе. Відповідач не брав фінансової участі в забезпеченні їхніх спільних дітей. В Великобританії позивачка та відповідач також мешкали окремо. Діти постійно мешкали саме з позивачкою, остання і опікувалась ними самостійно.

Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у справі № 201/8220/22 винесено рішення, яким було встановлено, що «діти разом з позивачкою тимчасово перебувають у м. Інвернесс, Великобританія та проживають у готелі «Меркюр Інвернесс», що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні. Крім того, даний факт підтверджується витягом з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» від 02.10.22 року, наданим Державною прикордонною службою України, листом з готелю «Меркюр Інвернесс» про підтвердження проживання ОСОБА_1 разом з її дітьми у даному готелі з 13 липня 2022 року в кімнаті 407, листом із середньої школи м. Інвернесс, що підтверджує факт навчання ОСОБА_3 в цій школі та його проживання разом з матір`ю ОСОБА_1 , листом з Центральної початкової школи, що підтверджує факт навчання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в цій школі та проживання їх з матір`ю ОСОБА_1 , листом про підтвердження доступу ОСОБА_1 та її дітей до медичних послуг у Медичній практиці Бьорнфілд, довідкою Юніверсал Кредит про державну допомогу, що надається ОСОБА_1 на трьох її дітей з нотаріально посвідченим перекладом. Згідно листа Готелю «Меркюр Інвернесс» від 23.11.2022 року батько дітей мешкає також в цьому готелі, але в іншому номері № 512 на іншому поверсі».

В період перебування в Великобританії відповідач рідко спілкувався з дітьми позивачки, іноді тижнями не виявляв бажання з ними бачитися. А в ті дні коли все ж таки відповідач зустрічався з дітьми для спілкування, діти поверталися з прогулянки засмучені та зі сльозами. Крім того, спілкуясь з ОСОБА_1 та дітьми, ОСОБА_2 поводив себе агресивно, намагався психологічно тиснути на дітей і на позивачку, діти боялися сказати батькові (відповідачеві) щось всупереч його слів, почувалися поряд з батьком розгубленими, в страху, що будуть покарані за те, що щось не сподобалося останньому, відповідач ображав дітей та позивачку в присутності дітей (в додатках додано відео доказ неналежної поведінки відповідача відносно позивачки та дітей).

Знаходячись в Великобританії, позивачка неодноразово викликала поліцію на противоправні дії відповідача, його агресивну поведінку відносно їхніх спільних дітей. Так, одного разу відповідач кинув каміння у старшого сина ОСОБА_6 , про що була складена заява в поліцію (номер справи PS/20230619/3015). Свідками даного випадку були дівчина відповідача - ОСОБА_7 та четверо старших дітей ОСОБА_2 . Соціальні служби за місцем знаходження позивачки, відповідача та їх спільних дітей у Великобританії зреагували на цей випадок належним чином і зобов`язали ОСОБА_2 приходити щотижня на співбесіду щодо належної поведінки відповідача по відношенню к дітям.

В період перебування в ОСОБА_8 під тимчасовим захистом в Україні у позивачки залишався її батько - ОСОБА_9 , який на той час тяжко хворів і позивачка була вимушена декілька разів залишати дітей з ОСОБА_2 в ОСОБА_8 , щоб приїжджати до свого рідного хворого батька в Україну.

В жовтні 2023року батько позивачки знаходився при смерті і ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 в терміновому порядку виїхала до України. При цьому дітей вона залишила з ОСОБА_2 , який був обізнаний в тяжкій ситуації з батьком позивачки і не був проти її термінової поїздки до України. Однак, вже 07 жовтня 2023року відповідач, скориставшись відсутністю позивачки, скориставшись її горем, тяжким періодом її життя, без відома позивачки та попереднього погодження з нею вивіз дітей до Франції (нібито на відпочинок), згодом до Канади, про що позивачка дізналася коли їхала в поїзді до України до свого хворого батька. Місце знаходження дітей відповідач не говорив позивачці, ОСОБА_1 самостійно намагалася його встановити. При цьому відповідач забрав у дітей всі телефони і заборонив телефонувати чи іншим чином зв`язуватися з матір`ю (позивачкою). З цього дня позивачка максимально намагалася знайти своїх дітей, просила допомоги у державних органів України, Канади та ЄС, а саме були направлені електронні запити та заяви до поліції, в службу розшуку дітей, Міністерство соціальної політики України, Уповноваженому по правам дитини при Президенті України, Міністерство юстиції України, Посольство України в Канаді, Посольство України в Шотландії (докази відповідних електронних листів містяться у додатках).

ІНФОРМАЦІЯ_5 батько позивачки помер. Після похорон 21 жовтня 2023року ОСОБА_1 повернулася до ОСОБА_8 і продовжила розшук своїх дітей. Згодом дізналася, що відповідач знову без її відома та попереднього погодження з нею вивіз їхніх трьох малолітніх дітей до Канади, а згодом і до Мексики. Тоді позивачка звернулася в ОСОБА_10 по підтримці біженців в ОСОБА_8 , ті в свою чергу звернулися до ОСОБА_11 , а саме в команду по викраденню дітей при Уряді з заявою про негайне повернення до звичного місця проживання дітей «sine die». Позивач надає суду протоколи судових засідань у Верховному суді Канади Провінція Квебек (палата з розгляду сімейних справ) у справі № 500-04-080554-232 ( переведені на українську мову та переклад яких завірений нотаріально) від 20.12.2023, 16.01.2024 та 7.02.2024 років (додатки № 10,11,12).

З протоколу судового засідання у Верховному Суді Канади Провінція Квебек (палата з розгляду сімейних справ) у справі № 500-04-080554-232 від 20 грудня 2023року вбачається, що предметом розгляду була заява про розпорядження на повернення на звичне місце проживання дітей відповідно до Закону про цивільно-правові аспекти міжнародного та міжпровінційного викрадення дітей. Відповідач визнавав виїзд з Сполученого Королівства (Шотландія) з дітьми без дозволу позивачки, поїздку до Франції 7 жовтня 2023року та згодом переїзд до Канади. Відповідач ( ОСОБА_2 ) повідомив Суд про бажання залишитися в Канаді до завершення конфлікту в Україні. Відповідач підтвердив, що діти знаходяться з ним в Мексиці і це перебування планується до 14 січня 2024 року, після чого відповідач зобов`язався повернути дітей до Монреаля та надати до його адвоката паспорти та свідоцтва про народження дітей.

З протоколу судового засідання у Верховному суді Канади Провінція Квебек (палата з розгляду сімейних справ) у справі № 500-04-080554-232 від 16 січня 2024року вбачається, відповідач не відповідає на дзвінки свого адвоката і адвокат вимагав припинити представництво відповідача. Генеральний прокурор Квебеку видал ордер, який наказує поліцейському провести необхідні розшукові дії з метою виявлення дітей та відвезти їх безпосередньо до Директора з питань захисту молоді. З протоколу судового засідання у Верховному суді Канади Провінція Квебек (палата з розгляду сімейних справ) у справі № 500-04-080554-232 від 07 лютого 2024року вбачається, що батько визнав, що залишив ОСОБА_8 без дозволу матері, батько зобов`язався повернути дітей до Канади з Мексики не пізніше 14 січня 2024 року. Крім того, ОСОБА_2 визнав, що не виконав жодного із зобов`язань, взятих перед судом 20 грудня 2023року. Відповідач не заперечував і те, що позивачці ним було заборонено будь-які контакти з дітьми, за винятком телефонного зв`язку, при цьому під контролем адвокатів. Крім того, з зазначеного протоколу п.18 вбачається, що «Для отримання примусового повернення дитини Міністр юстиції особи, яка стверджує про порушення опікунських прав, подає заяву до Вищого суду за місцем перебування дитини або іншим відповідним місцем відповідно до обставин...» Тобто ОСОБА_2 змінив постійне місце перебування трьох малолітніх дітей позивачки, без її згоди і попередження, способом викрадення. Для уникнення судових тяжб в Канаді, уникнення відповідальності в ЄС за викрадення трьох дітей позивачки, відповідач приїхав до України 14.01.2023 року, про що 20 січня 2024року позивачка довідалася з відповіді Державної прикордонної служби України на адвокатський запит, який раніше подавала.

В Україні відповідач продовжує перешкоджати відповідачці бачитися зі своїми дітьми, ОСОБА_1 взагалі не знає де вони знаходяться, не має можливості їх побачити і поспілкуватися наочно. Так, станом на 06 жовтня 2023 року позивачка не бачила своїх дітей. Останній раз спілкувалася по телефону з сином ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_6 , з сином ОСОБА_13 та донькою ОСОБА_14 - ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Станом на день звернення із позовною заявою інформації щодо місця знаходження її трьох малолітніх дітей та відповідача позивачці невідомо.

10 лютого 2024 року позивачкою була подана заява в поліцію за місцем реєстрації по факту викрадення її трьох малолітніх дітей ОСОБА_2 . Заяву до ЄРДР внесено не було. Начальником відділення поліції №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надана відповідь, що відносини з цивільним чоловіком відносяться до цивільно-правових, вирішуються в судовому порядку. До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 була подана скарга на бездіяльність слідчого СВ ВП №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, що полягала у невнесені відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2024року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого СВ ВП №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, що полягала у невнесені відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення задоволено і зобов`язано уповноважену особу відділення поліції №5 Дніпропетровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 10 лютого 2024 року.

Постійним місцем мешкання дітей в Україні була квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Діти з 2017 року мешкали тільки з матір`ю за зазначеною адресою, саме мати постійно перебувала з дітьми, піклувалася ними. Батько був рідким та тимчасовим «гостем». Позивачка любить своїх дітей, ніколи їх не ображала, завжди проявляла любов та заботу до дітей. У позивачці відсутні психіатричні, у тому числі спричинені вживанням психоактивних речовин, протипоказання для виконання опіки над дитиною. Позивачка вважає, що наразі відповідач під психологічним, економічним примусом утримує поряд с собою дітей, використовує їх як інструмент впливу на позивачку задля вирішення своїх особистих проблем з останньою, чим порушує права дітей. У позивачки відсутні відомості про місце перебування трьох її малолітніх дітей на час подання позову, їх місцезнаходження, відомості про те, чи перебувають діти в безпечному місці, чи створені для них нормальні умови для проживання, виховання та розвитку. З жовтня 2023 року діти не відвідують навчальний заклад. Відсутні відомості щодо стану здоров`я дітей, як фізичного та і психологічного.

Також 22 лютого 2024 року ОСОБА_1 була подана заява до відділу опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради (вх. Т-16 від 22.02.24) щодо визначення позивачці та відповідачу порядку спілкування з їхніми спільними малолітніми дітьми задля отримання позивачкою можливості прямого контакту з дітьми.

Враховуючи викладені обставини, позивачка вважає, що відібрання дітей у батька є необхідним задля забезпечення захисту прав та інтересів її малолітніх дітей, а тому вона змушена звернутись до суду.

Просила відібрати у батька ОСОБА_2 малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і повернути дітей за попереднім місцем проживання з матір`ю ОСОБА_1 , місце реєстрації матері і дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 за адресою: АДРЕСА_2 , а також просила стягнути з відповідача на свою користь судові витрати (том 1, а.с. 1-7).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 лютого 2024 року справу розподілено судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Демидовій С.О. (том, а.с. 93).

Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Демидової С.О. від 28 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Демидової С.О. від 05 березня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено проведення підготовчого судового засідання (том 1, а.с. 111-112).

01 квітня 2024 року представник відповідача адвокат Лисенко С.Ю. через систему «Електронний суд» направив до суду клопотання про зупинення розгляду даної цивільної справи до моменту набрання законної сили рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 березня 2024 року у справі № 201/13014/23 про визначення місця проживання дітей (том.1, а.с.130-131).

23 травня 2024 року представником відповідача адвокатом Лисенко С.Ю. подано клопотання про зупинення розгляду даної цивільної справи до моменту прийняття судового рішення Дніпровським апеляційним судом у справі № 201/13014/23 (т.1, а.с.161-162).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2024 року зупинено провадження у цивільній справі № 201/2341/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради Відділ опіки та піклування про відібрання малолітніх дітей у батька і повернення їх за попереднім місцем проживання матері до набрання законної сили рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі №201/13014/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей (т.1, а.с.165, 166-169).

З наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Демидової С.О. від 10 вересня 2024 року зобов`язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного побачення, спілкування та спільного проведення часу з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 кожен четвер, п`ятницю, суботу - з 10:00 години четверга до 18:00 години суботи за адресою зареєстрованого місця проживання дітей і матері: АДРЕСА_1 , без присутності батька, до набрання чинності рішенням суду у даній справі (т.1, а.с. 216-220).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року клопотання представника відповідача про закриття провадження у даній цивільній справі залишено без задоволення.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2024 року клопотання представника відповідача про зупинення провадження у даній цивільній справі № 201/2341/24 до вирішення спору у цивільній справі №201/13014/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей залишено без задоволення (том 2 , а.с. 186, 187-189).

29 січня 2025 року представник відповідача адвокат Лисенко С.Ю. направив до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що дійсно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2009 року перебували тривалий час у стосунках без реєстрації шлюбу, в яких народилися 3 (троє) дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 . Не зважаючи на те, що сторони вже разом не проживали, з моменту початку військової агресії росії проти України, розуміючи, що перебування дітей та колишньої дружини ставить під загрозу їх життя та здоров`я, в березні 2022 року ОСОБА_2 організував поїздку ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми спочатку до Республіки Польща, де він їх зустрів, організував спільне проживання за програмою підтримки біженців з України уряду Республіки Польща до травня 2022 року. Розуміючи той факт, що позивачка офіційно не працевлаштована, що становить ризики задоволення потреб всіх дітей, ОСОБА_2 як і раніше продовжує забезпечувати всі необхідні умови для нормального життя та розвитку дітей. У подальшому ОСОБА_2 спільно з дітьми та позивачкою переїхали у Сполучене Королівство Великої Британії, а пізніше до ОСОБА_8 , де він оформив документи для спільного проживання за програмою підтримки біженців з України урядом Шотландії. З моменту оформлення разом проживали в одному готелі «Меркюр Інвернес», який розташований за адресою: Шотландія, м. Інвернес, Church street 33 IV1 1DX. Однак через деякий час проживання у вищезазначеному готелі позивачка стала все частіше перебувати в дуже знервованому стані, зливати агресію на ОСОБА_2 , вимагаючи більше вільного часу для себе та збільшення матеріального утримання для неї.

Крім цього позивачка стала проявляти поведінку, яка не відповідає батьківським обов`язкам покладених СК України виходячи з наступного. Так, перебуваючи в одному готелі, майже кожного місяця ОСОБА_1 залишала дітей на самоті і була відсутня до 2 тижнів не попереджуючи про ні відповідача, ні адміністрацію готелю, де вони мешкали. Майже кожного разу ОСОБА_2 дізнавався про це випадково та/або від третіх осіб. Однак діти в такому віці не здатні забезпечити всі свої потреби, що є логічним та не піддається додатковим обґрунтуванням. Кожного разу, з метою з`ясування відповідачем такої ситуації та про попередження його або адміністрації готелю про подібні від`їзди та не допущення залишення дітей на самоті позивачка лише ініціювала конфлікти та продовжувала таку незадовільну поведінку, вводячи дітей в емоційне перенапруження. Станом на день цих пояснень, починаючи з жовтня 2023 року й наразі діти перебувають увесь час на повному утриманні ОСОБА_2 та проживають з ним. ОСОБА_2 відомо, що з моменту винесення Дніпровським апеляційним судом ухвали про зустрічі з дітьми (з жовтня 2024 року) та станом на день подання цього відзиву (грудень 2024 року) відповідач виїхала за межі України та не поверталася. Відповідач у жовтні 2023 року звертався до суду за захистом порушених прав (позов про визначення місця проживання дітей з батьком та позов про припинення нарахування аліментів, оскільки діти не проживають зі стягувачем аліментів, що суперечить як фактичним обставинам справи так і судовій практиці з цього питання) оскільки в ситуації, що склалася можна чітко стверджувати про те, що: 1) як до початку військової агресії росії проти України, так і після виїзду за кордон діти утримувалися та продовжують утримуватися за рахунок відповідача, оскільки не дивлячись на те, що підприємницька діяльність внаслідок військових подій зазнала змін, проте він може забезпечити дітей усім необхідним Натомість позивач власних офіційних джерел доходів не має, тому не має фінансової змоги утримувати дітей, тим більше поза межами України, де показники та рівень цін значно вище, а діти в такому віці потребують не лише задоволення первинних потреб (їжі, одягу тощо) а й соціального виховання (школи, гуртки, заняття спортом, розваги, медичні обстеження, лікування тощо. Постійні випадки залишення дітей на самоті на тривалі періоди свідчать про недобросовісну поведінку щодо виховання дітей, оскільки жодного разу, позивачка, залишаючи дітей на самоті, не попереджала нікого, що вона планує відлучитися на деякий час. При цьому позивачка замовчує ситуацію про те, що діти, знаючи де проживає батько, приходили та повідомляли про цей факт та про найбільш суттєві потреби, які вони не здатні задовольнити без допомоги дорослої людини, що на жаль зумовило звернутися до суду. Відповідач проживає разом з дітьми з жовтня 2023 року, тобто більш ніж рік, останній повністю виконує свої батьківські обов`язки та забезпечує розвиток дітей у всіх необхідних сферах їх життя, враховуючи вік кожної дитини. ОСОБА_2 ніколи не забороняв спілкуватися з ОСОБА_1 , а навпаки, зазначав про те, що визначення місця проживання жодним чином не позбавляє його прав щодо дітей.

Вказували, що задоволення позову у даній справі не відповідатиме інтересам дітей адже повна та різка зміна середовища дитини, може становити певні ризики для душевної рівноваги дітей; може призвести до негативних та непередбачуваних психологічних травм для дітей; відбудеться зміна стійкого сімейного середовища, оточення, розрив звичних життєвих зв`язків, однозначна зміна особистого сприйняття оточення, що однозначно вплине на дітей, їх психоемоційний стан. Позивач, як мати дітей, яка безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того, з ким діти будуть проживати. Відповідачем не вчиняються перешкоди щодо їх спілкування.

Відповідач вважає поданий позов безпідставним та передчасним, оскільки місце проживання дітей не визначено (т.2, а.с. 241-247).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 січня 2025 року відмовлено, яка набрала законної сили постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 року, у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_15 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 10 вересня 2024 року (т.1, а.с. 58, 62-65).

Ухвалою суду від цієї ж дати закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті (т.3, а.с. 59-60).

Ухвалою суду від 13 лютого 2025 року у задоволенні подання державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крайняка Максима Сергійовича про оголошення розшуку боржника ОСОБА_2 відмовлено (том 3, а.с. 88-89).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 10 вересня 2024 року (т.3, а.с. 196, 197-202).

Ухвалою суду від цієї ж дати у задоволенні подання державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крайняка Максима Сергійовича про оголошення розшуку боржника ОСОБА_2 відмовлено (т.3, а.с. 203, 2041-209).

Ухвалою суду від 21 травня 2025 року у задоволенні подання державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крайняка Максима Сергійовича про тимчасове обмеження боржника фізичної особи у праві виїзду за межі України відмовлено (т.4, а.с.3-9).

Ухвалою суду від 21 травня 2025 року заяву представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_16 про заміну забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради Відділ опіки та піклування про відібрання малолітніх дітей у батька і повернення їх за попереднім місцем проживання матері залишено без задоволення (т. 4, а.с. 36-40).

У додаткових поясненнях від 30 вересня 2025 року ОСОБА_2 вказував, що протягом останніх 2 років спільного проживання дітей ним, позивачка (мати) демонстративно самоусунулася від їхнього виховання та утримання.

Мати накопичила заборгованість зі сплати аліментів на суму понад 500 000 грн (додатково стягнуто понад 100 000 грн пені), а з жовтня 2024 року ОСОБА_1 безперервно перебуває за кордоном, заявляючи про відсутність будь-яких доходів.

Мати навмисно анулювала закордонні паспорти дітей, ігнорує ухвалу про забезпечення позову, яку сама ж ініціювала.

Вказував, що з початком повномасштабного вторгнення саме він повністю взяв на себе організацію безпеки, побуту та навчання дітей:

- Польща (м. Устронь) з зустрів дітей на кордоні, організував проживання та влаштував усіх до школи;

- Велика Британія (Уельс, травень 2022) - самостійно підготував житло, оформив документи та інтегрував дітей в освітній процес;

- Шотландія (готель «Меркюр Інвернес»): Забезпечив навчання та відвідування дітьми спортивних секцій.

Справжньою причиною зміни місця проживання дітей стала безвідповідальна поведінка матері. Протягом 2023 року в ОСОБА_8 позивач щонайменше 6 разів залишала трьох малолітніх дітей (віком 7, 11 та 12 років) самих у готельному номері на період від кількох днів до двох тижнів, забороняючи їм розповідати про це батькові.

Вказував, що ним зафіксовані наступні випадки випадки відсутності матері:

- лютий 2023 року (10 днів)- діти прийшли до його номера на 3-й день голодні та налякані;

- травень 2023 року (0308 травня) - позивач поїхала з готелю, безпідставно стверджуючи, що залишила молодших на старшого сина ОСОБА_17 , який у цей час перебував у Лондоні;

- червень 2023 року (близько 2 тижнів) - адміністрація готелю через тривалу відсутність матері вимагала його переселення в її номер до дітей;

- серпень та вересень 2023 року - повторні безпідставні від`їзди на тиждень і більше;

- 06 жовтня 2023 року - мати таємно виїхала до України, залишивши дітей наодинці. Позивачка замовчує, що того ж дня він офіційно попередив її про виїзд із дітьми на канікули до Франції задля їхньої психологічної реабілітації.

Вказував на вимушений переїзд до Канади через протиправні дії позивачки.

Так плануючи відпочинок, він та діти неодноразово просили позивачку передати їхні картки BRP (Biometric Residence Permit) для легального перетину кордону. Мати категорично відмовила, чим заблокувала можливість повернення дітей до Шотландії.

З наведених підстав 15 жовтня 2023 року через відсутність BRP діти не змогли зареєструватися на зворотний рейс до Шотландії. З метою забезпечення інтересів дітей та уникнення їхнього перебування в лімінальному статусі, вони були змушені вилетіти до Канади (де діти мали чинні візи) та орендувати там довгострокове житло. Позивач штучно створила прецедент для звинувачень у "викраденні" дітей та ініціювала виснажливі міжнародні суди, травмуючи психіку дітей. За час спільного проживання між ним та дітьми сформувався стабільний, глибокий соціально-психологічний зв`язок. Діти перебувають у повній безпеці та комфорті.

З огляду на викладене, повернення дітей матері суперечить їхнім найкращим інтересам (том 5, а.с.5-11).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 вересня 2025 року, яка набрала законної сили постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою суду від 10 вересня 2024 року (том 5, а.с. 49, 50-53, 136, 137-140).

13 листопада 2025 року позивач направила до суду додаткові пояснення у справі, вказувала, що більше двох років вона не бачить своїх дітей, відповідач переховує їх у різних країнах світу без будь-яких гарантій безпеки та без можливості контакта з нею. Вказувала на зловживання відповідачем своїми процесуальними правами у даній цивільній справі (том. 5, а.с. 177-178).

24 лютого 2025 року ОСОБА_2 направив до суду додаткові пояснення у справі, в яких вказував, що позов ОСОБА_1 ґрунтується на твердженні про нібито «перешкоджання батьком спілкуванню з дітьми». Однак це твердження повністю спростовується сукупністю доказів, наявних у матеріалах справи та пов`язаних справ. Так 14 січня 2026 року в Дніпровському апеляційному суді у справі № 201/13014/23 (провадження № 22-ц/803/633/26) відбулося судове засідання, під час якого безпосередньо заслуховувалися малолітня ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_3 . Згідно з протоколом судового засідання на запитання колегії суддів щодо того, чи спілкуються діти з матір`ю і як саме, діти дали позитивну відповідь про вільне спілкування за бажанням самих дітей, тобто ніхто їх не обмежує у спілкуванні з матір`ю. Діти пояснили, що спілкуються з нею за допомогою відеозв`язку.

Під час телефонної бесіди, проведеної представниками Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, діти підтвердили, що періодично спілкуються з матір`ю по телефону. Про результати складено відповідний акт від 13 серпня 2025 року. Фахівці-психологи, які проводили дослідження з дітьми, зафіксували наявність регулярної комунікації між дітьми та матір`ю. Зокрема, діти повідомили, що спілкуються з мамою за допомогою відеозв`язку, тато не забороняє їм спілкуватися з мамою, мама може сама подзвонити їм у будь-який час.

Зазначали, що сама позивач у своїх процесуальних документах наводить конкретні дати та факти спілкування з дітьми, що додатково підтверджує відсутність будь-якого перешкоджання. Сукупність доказів беззаперечно підтверджує, що спілкування дітей з матір`ю не припинялося та здійснюється регулярно. За таких обставин предмет позову відсутній, оскільки право на спілкування не порушується.

Також відповідач посилався на зловживання позивачкою її процесуальними правами. Вказував, що метою подання позову є не реалізація права на спілкування, а створення формальних підстав для тиску на відповідача. Позов є штучним. Оцінюючи добросовісність позивача, суд має врахувати наступні обставини, що ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі понад 600 000 (шістсот тисяч) гривень, що свідчить про її справжнє ставлення до потреб дітей. Позивач систематично не відповідає на телефонні дзвінки власних дітей, що підтверджується відеодоказами. Позивач перебуває за кордоном з жовтня 2024 року та не повертається в Україну, одночасно вимагаючи встановлення графіку особистих зустрічей на території України. Просив врахувати зазначені пояснення під час вирішення справи (том 6, а.с. 27-30).

У зв`язку із набранням 25 квітня 2025 року чинності Закону України від 26.02.2025 р. № 4273-ІХ Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів - Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська перейменовано на Соборний районний суд міста Дніпра.

Ухвалою судді Соборного районного суду міста Дніпра Демидової С.О. від 31 березня 2026 року заявлений представником відповідача ОСОБА_2 адвоката Пащенко В. І. . відвід судді Демидової С.О. у даній цивільній справі визнано необґрунтованим.

Суддею Соборного районного суду міста Дніпра Демидовою С.О. заявлено самовідвід.

Цивільну справу № 201/2341/24 передано до канцелярії суду для визначення складу суду в порядку ч. ст. 33 ЦПК України для розгляду справи. (т.6, а.с. 246-250).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 грудня 2024 року дану цивільну справу розподілено судді Соборного районного суду міста Дніпра Куць О.О. (том 7, а.с.1).

Ухвалою судді Соборного районного суду міста Дніпра Куць О.О. від 08 квітня 2026 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради Відділ опіки та піклування про відібрання малолітніх дітей у батька і повернення їх за попереднім місцем проживання матері (том 7, а.с.3).

24 вересня 2026 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі.

Клопотання мотивовано тим, що після відкриття провадження у цій справі у відносинах сторін відбулася зміна, яка не оспорюється жодною зі сторін. Так 24 липня 2026 року троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були передані матері. Це сталося на Мальті, на виконання рішення COURT OF MAGISTRATES (GOZO) від 10 липня 2026 року у справі 6/2026 FG, ухваленого за заявою ОСОБА_1 від 04 травня 2026 року в порядку Конвенції про цивільно правові аспекти міжнародного викрадення дітей, за участі виконавчої поліції та соціальних працівників Мальти.

Відтак, з огляду на відсутність предмета спору, просив закрити провадження у справі та скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 10 вересня 2024 року (т.7, а.с. 47-51).

У заяві від 24 вересня 2026 року ОСОБА_1 просила ухвалити у справі рішення за наслідками розгляду розглянувши справу без її участі (тот 7, а.с. 78-79).

Ухвалою суду від 05 жовтня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про закриття провадження у справі та скасування заходів забезпечення позову.

05.08.2026 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту прав дітей у зв`язку з утворенням Державної служби України у справах дітей» № 2541-IX від 30.08.2022 року, яким, зокрема, частину шосту статті 56 ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно з ч.6 ст.56 ЦПК України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, прокурор можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за власною ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування, прокурора у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених цим Кодексом, іншими законами, або якщо суд визнає це за необхідне. Участь прокурора є обов`язковою під час розгляду справ про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини, а також про усиновлення дитини.

В силу вимог ч.3 ст.45 ЦПК України суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. З метою забезпечення захисту прав малолітніх та неповнолітніх осіб справи про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини, а також про усиновлення дитини суд розглядає з обов`язковою участю прокурора.

Таким чином, законодавець прямо встановив обов`язкову участь прокурора у справах про відібрання дитини. Вказана процесуальна вимога стосується саме розгляду справи, а тому з урахуванням положень ч.3 ст.3 ЦПК України підлягає застосуванню і до справ, провадження у яких було відкрито до набрання чинності Законом № 2541-IX, якщо їх розгляд триває після набрання ним чинності.

05 жовтня 2026 року до суду надійшли письмові пояснення прокурора Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра Олега Риженко, в яких прокурор просить при ухваленні рішення врахувати висновки Верховного Суду у справі № 201/13014/23 щодо визначення місця проживання дітей з матір`ю, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.

У заяві від 24 вересня 2026 року позивач ОСОБА_1 просила розглянути справу без її участі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився.

Представник органу опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради у судове засідання не з`явився.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Частиною 10 ст. 84 ЦПК України визначено, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).

Судом встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується повторними свідоцтвами про народження дітей серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 , відповідно, виданими Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)(том 1, а.с. 17, 18, 19).

Сторони у шлюбі не перебували.

У зв`язку з початком повномасштабної військової агресії РФ проти України ОСОБА_1 з метою забезпечення безпеки життя та здоров`я дітей разом з дітьми виїхала за кордон, де вони перебували у готелі «Меркюр Інвернес», який розташований за адресою: 33 Church Street, Inverness IV1 1DX, Scotland.

У цьому ж готелі проживав ОСОБА_2 , а також його колишня дружина ОСОБА_18 зі своїми чотирма дітьми.

З жовтня 2023 року після тимчасового повернення ОСОБА_1 в Україну для догляду за літнім батьком, її троє дітей з нею не проживають без її згоди.

З жовтня 2023 року троє спільних з ОСОБА_1 дітей перебувають разом із батьком ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять інформації щодо адреси місця проживання (перебування) дітей ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з часу пред`явлення позову та на час ухвалення рішення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у справі 201/13014/23 визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з батьком відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 12 серпня 2026 року вищевказану постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін (т.7, а.с. 78-138).

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Як було зазначено вище, набрало законної сили рішення суду, яким визначено місце проживання дітей саме з позивачкою ОСОБА_1 .

Згідно ч.1 ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 зробив висновки, що судове рішення про визначення місця проживання дитини за своєю суттю є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність в судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов`язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК України. Основною умовою застосування статті 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини».

У СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання суперечить принципу розумності та справедливості.

Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2026 року у справі № 126/1537/23.

Матеріали справи не містять допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що після набрання законної сили рішенням суду, яким визначено місце проживання дітей з позивачкою ОСОБА_1 діти передані матері.

Долучені відповідачем до клопотання від 24 вересня 2026 року витяги з електронної пошти (листування) не є допустимими та достатніми доказами на підтвердження цієї обставині в розумінні ст. ст. 78, 80 ЦПК України (т.7, а.с.57-73).

Посилання ОСОБА_2 на заяви ОСОБА_1 від 06 серпня 2026 року та додаткові пояснення від 14 вересня 2026 року у справі 201/3141/26 року та від 08 вересня 2026 року у справі 201/11705/25 суд не приймає до уваги, оскільки ці документи не долучені до матеріалів справи, не заявлено клопотань про огляд матеріалів вказаних цивільних справ.

Слід зазначити, що у заяві від 24 вересня 2026 року позивач наполягала на задоволенні її позовних вимог про відібрання дітей у батька ОСОБА_2 (т.7, а.с. 78-79), тобто у заяві, поданої після ухвалення 12 серпня 2026 року Верховним Судом остаточного рішення у справі 201/13014/23 про визначення місця проживання дітей з матір`ю ОСОБА_1 .

Питання щодо відібрання дітей у батька у вказаній цивільній справі 201/13014/23 не вирішувалось.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене суд, суд дійшов висновку про відібрання у ОСОБА_2 малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і повернення їх матері ОСОБА_1 за місцем її проживання.

При цьому суд вважає, що повернення дітей саме за місцем реєстрації їх з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 є недоцільним, оскільки сторонами не заперечується, а відтак не підлягає доказуванню в силу ч.1 ст. 82 ЦПК України, що за вказаною адресою позивач не мешкає, а перебуває закордоном.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПУ України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати (окрім судового збору), пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позовних вимог з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути сплачений та документально підтверджений судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1212 грн.

Керуючись ст. ст. 81, 89, 141, 259, 263, 265, 274-279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради Відділ опіки та піклування про відібрання малолітніх дітей у батька і повернення їх за попереднім місцем проживання матері - задовільнити.

Відібрати у батька ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і повернути дітей матірі - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1212 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Куць