Decision № 140659691, 12.10.2026, Khust District Court of Zakarpattia Oblast

Справа № 309/3144/26

Провадження № 2/309/1688/26

Р І Ш Е Н НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого-судді: Орос Я.В.

за участю секретаря: Калинич Н.С.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Іляшкович Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хуст цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іляшкович Наталія Василівна, до Одеського національного технологічного університету про стягнення заробітної плати ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іляшкович Наталія Василівна, звернулась до суду з позовом до Одеського національного технологічного університету у якому просить зобов`язати Одеський національний технологічний університет нарахувати та сплатити компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років за 2026 рік у кількості 10 календарних днів, стягнути на її користь недоплачену компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток у сумі 11 171,73 грн., середній заробіток за весь час затримки виплат та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 листопада 2009 року позивача призначено на посаду асистента кафедри технології харчування і ресторанного бізнесу в Одеський національний технологічний університет відповідно до наказу 201-02, де вона працювала на різних посадах до 15.07.2026р.

Наказом ректора Одеського національного технологічного університету №314-02 від 08 липня 2026 року «Про звільнення працівника університету» ОСОБА_1 , доцента кафедри технології ресторанного і оздоровчого харчування, звільнено з роботи 15.07.2026 р. відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП за угодою сторін.

Даним наказом визначено фінансово бухгалтерській службі виплатити компенсацію за невикористані відпустки: за 2020-2021 роки 25 календарних днів, за 2022-2023роки 6 календарних днів, за 2024-2025роки 53 календарні дні, а також за додаткову оплачувану відпустку як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років: за 2024 рік 10 календарних днів, за 2025 рік 10 календарних днів.

Згідно розрахункового листа розмір нарахованої грошової виплати, включаючи податки і збори, становить 71 830,22 грн. ( сімдесят одна тисяча вісімсот тридцять гривень). Належить до виплати 54 590,97 (п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот дев`яносто гривень).

17 липня 2026 року, ОСОБА_2 , представника за виданим позивачкою дорученням ознайомлено із наказом про звільнення, видано на руки трудову книжку серія НОМЕР_1 від 16.11.2009р. та розрахунковий листок за липень 2026 року. При цьому, в порушення ст. 47 ст. 116 КЗпП, належні позивачці при звільненні виплати їй не були виплачені.

22.07.2026р. вона звернулася до роботодавця із заявою у якій просила оплатити їй компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпуски у сумі 54 590, 97(п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот дев`яносто гривень), а також, у відповідності до ч. 1 ст. 117 КЗпП, виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виплат по день фактичного розрахунку.

30.07.2026р. їй була виплачена 43 419,24 грн. призначення платежу: заробітна плата на поточні рахунки працівників ОНТУ згідно договору 2021/ZP/257-002.

Позивачка вважає, що відповідач здійснив із нею розрахунок не у день звільнення, не виплатив нараховану заробітну плату у повному розмірі, а саме, виплатив на 11 171,73грн. менше аніж належить та не виплатив середній заробіток за весь час затримки виплат по день фактичного розрахунку.

Вказує також про те, що у розрахунку листку за липень 2026р. не враховано додаткову оплачувану відпустку як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років: за 2026 рік 10 календарних днів.

Посилається на те, що за приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Зазначає, що частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стверджує, що внаслідок протиправних дій відповідача їй завдано моральної шкоди. Вона змушена була шукати юридичного впливу на позивача, звертатися до відповідних компетентних органів, та як наслідок до суду, витрачаючи на це час і кошти, докладати додаткових зусиль для організації свого життя та життя своєї родини. Зважаючи на економічний стан країни, знецінення національної валюти, це було досить важко. Позивачка внаслідок незаконних дій Відповідача зазнала душевні страждання, що призвело до погіршення фізичного та духовного стану.

Вважає, що відповідно до ст. 23 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача.

24.09.2026р. від представника відповідача, адвоката Касьяненко Юрія Яковлевича на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, сформований в системі «Електронний суд» згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої заперечення представник відповідача вказує про те, що Відповідач не мав можливості у день звільнення видати копію наказу про звільнення та письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні у зв`язку з тим, що Позивач не знаходилася на робочому місці (до 30.06.2025 року працювала на умовах дистанційної роботи), а з кінця червня 2025 року перебувала у відпустці за доглядом за дитиною. Вимогу щодо внесення належної записи про звільнення до трудової книжки також Відповідачу не пред`являлося.

Зазначає, що за змістом ст. 116 КЗпП, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Звільнений працівник не звертався ні в день звільнення, ні наступного дня щодо виплат йому всіх сум, що належать йому від підприємства. Незабезпечення отримання відповідних документів при звільненні, на думку відповідача, в день звільнення з об`єктивних причин не тягне встановлених ст. 117 КЗпП наслідків. Обставини, що наведені Позивачем, як обґрунтування своїх вимог, не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Вважає, що оскільки позивачка не працювала у день звільнення 15.07.2026р. та звернулася до відповідача із вимогою про виплату лише 28.07.2026р. то строк виплати відраховується із наступного дня після її вимоги.

Окрім того, що позивачка погодилась із нарахованою сумою й заявила про відсутність спору. Вимога про 10 днів за 2026 рік уперше з`явилась лише в позовної заяві, тому вважає, що й моральну шкоду щодо неї стягувати безпідставно. З чого слідує, що якщо права не порушено, похідної вимоги немає.

Від позивача надійшла до суду відповідь на відзив в якій зазначено, що представник відповідача не навів належного правового обґрунтування своїх заперечень, доводи відповідача не спростовують твердження та аргументи позивача стосовно суті позовних вимог.

Вважає, що норми ст. 116 КЗпП України не дає право роботодавцю не виплачувати належні їй виплати до пред`явлення нею саме письмової вимоги про розрахунок, а зобов`язує роботодавця здійснити такий розрахунок не пізніше наступного дня після пред`явлення такої вимоги у разі невиконання роботодавцем вимоги про повний розрахунок у день звільнення.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник, адвокат Іляшкович Н. В. позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задоволити.

Представник відповідача Касяненко Ю. Я. в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений. Заяв чи клопотань до початку розгляду справи не подавав.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання відповідача який належним чином повідомлений про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Відтак, суд вважає, за можливе провести розгляд справи у відсутності відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 16 листопада 2009 року позивачка прийнята на роботу в Одеський національний технологічний університет на посаду асистента кафедри технологія харчування і ресторанного бізнесу відповідно до наказу № 201-02 від 16.11.2009р. /запис №5 від 16.11.2009р. у трудовій книжці серія НОМЕР_1 /.

15 липня 2026 року позивачку, ОСОБА_1 , доцента кафедри технології ресторанного і оздоровчого харчування, звільнено з роботи відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП за угодою сторін згідно із наказом ректора Одеського національного технологічного університету № 314-02 від 08 липня 2026 року «Про звільнення працівника університету» /запис №17 від 15.07.2026р. в трудовій книжці/.

Даним наказом визначено фінансово бухгалтерській службі виплатити компенсацію за невикористані відпустки: за 2020-2021 роки 25 календарних днів, за 2022-2023роки 6 календарних днів, за 2024-2025роки 53 календарні дні, а також за додаткову оплачувану відпустку як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років: за 2024 рік 10 календарних днів, за 2025 рік 10 календарних днів.

Відповідно до витягу з наказу ректора університету №298-02 від 23.06.2025р. ОСОБА_1 , доценту кафедри ТР і ОХ надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 30.06.2025р. до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Факт перебування позивачки у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку станом на дату її звільнення сторонами не заперечувався. Отже, позивачка у день звільнення з роботи не працювала в Одеському національному технологічному університеті.

17 липня 2026 року, ОСОБА_2 , представника за виданим позивачкою дорученням ознайомлено із наказом про звільнення, видано на руки трудову книжку серія НОМЕР_1 від 16.11.2009р. та розрахунковий листок за липень 2026 року, про що свідчить її підпис у відповідних документах.

Згідно розрахункового листка за липень 2026 року розмір нарахованої грошової виплати, включаючи податки і збори, становить 71 830,22 грн. ( сімдесят одна тисяча вісімсот тридцять гривень). Належить до виплати 54 590,97 (п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот дев`яносто гривень).

22.07.2026р. позивачка звернулася до роботодавця із заявою у якій просила оплатити їй компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпуски у сумі 54 590,97(п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот дев`яносто гривень), а також, у відповідності до ч. 1 ст. 117 КЗпП, виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виплат по день фактичного розрахунку, оскільки така у день звільнення їй виплачена не була.

Згідно трекінгу поштового відстеження, лист вручено одержувачу 28.07.2026р.

Відповідачем до відзиву додано список перерахованої в банк заробітної плати від 28.07.2026р. з якого вбачається, що Одеський національний технологічний університет через АТ «Укргазбанк» перерахував на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 43 419,24 грн. Дана сума розрахунку узгоджується з випискою банку про перераховану заробітну плату, доданою позивачкою до позовної заяви.

Суд констатує, що відповідачем розраховано до виплати позивачці після відрахування податків і зборів компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток у сумі 54 590, 97грн., але фактично сплачено 43 419,24 грн. тобто на 11 171,73 грн. менше ніж належить до виплати. Відтак, позивачка обґрунтовано заявляє вимогу про стягнення з Одеського національного технологічного університету на її користь недоплачену компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпуски у сумі 11 171,73 грн.

Окрім того, за змістом ст. 10 КЗпП України, щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Така грошова компенсація виплачується незалежно від періоду роботи працівника на підприємстві, в установі, організації.

Відтак, додаткова оплачувана відпустка як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років: за 2026 рік у кількості 10 днів, мала бути включена у розрахунок позивачки незалежно від дати звільнення у 2026 році.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

В ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

З ч.1 ст. 47 КЗпП України вбачається, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Частинами 1, 2 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться вдень звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми вдень звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, -наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи-по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №682/3060/16-ц від 27.01.2020 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/12623/19 від 08.02.2022 зазначено, що аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

На підставі аналізу наведених норм права можна дійти висновку, що законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо). Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Разом з цим, згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020р. у справі № 682/3060/16-ц /провадження 61-23170сво18/, звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Оскільки відповідачем на вимогу позивача, отриману 28.07.2026р., здійснено з ним розрахунок не у повному розмірі, а саме відповідач не виплатив позивачу нараховані 11 171,73грн. заробітної плати, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки виплат починаючи з 29.07.2026р..

Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки, суд керується Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», якою передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються iз середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного /годинного/ заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна /годинна/ заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі /календарні/ дні на число відпрацьованих робочих днів /годин/, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Останні два місяці роботи перед звільненням позивачка перебувала у декретній відпустці, вона не працювала та відповідно у неї відсутня нарахована заробітна плата.

Згідно абзаців 7-8 п. 2 Постанови Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Згідно із абз 3-5 п. 4 Порядку, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Посадовий оклад позивачки згідно розрахункового листка за липень 2026р. 16613,80 грн.

Базові місяці для проведення розрахунку травень червень 2026 року

Кількість робочих днів у травні: 21

Кількість робочих днів у червні: 22 дні

16 613,80грн.* 2 місяці /43робочі дні = 772,73 грн .

Кількість робочих днів з 29.07.2026 року по день ухвалення рішення суду а саме, 12 жовтня 2026 р. становить 54 робочі дні.

Відтак , середній заробіток повинен становити 772,73 грн.*54 дні = 41727,42 грн.

Водночас при визначенні розміру відповідальності за ст. 117 КЗпП суд не позбавлений права врахувати принципи розумності, справедливості та пропорційності, зокрема співмірність періоду й суми затримки із загальним розміром належних виплат. Відповідний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, відповідно до якого розмір відшкодування за ст. 117 КЗпП визначається судом з урахуванням спірної суми, частки, яку вона становила в загальному розмірі належних виплат, істотності цієї частки та інших конкретних обставин справи, а не автоматично нараховується за весь період до дня фактичного розрахунку.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає , що з урахуванням спірної суми, частки, яку вона становила в загальному розмірі належних виплат, істотності цієї частки з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 000 грн.

Окрім того, позивачка вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 10 000,00 (десять тисяч гривень)

Як на підставу звернення з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивачка посилається на те, що внаслідок протиправних дій відповідача вона змушена була шукати юридичної допомоги, звертатися до відповідних компетентних органів, та як наслідок до суду, витрачаючи на це час і кошти, докладати додаткових зусиль для організації свого життя та життя своєї родини. Зважаючи на економічний стан країни, знецінення національної валюти, це було досить важко. Позивачка внаслідок незаконних дій відповідача зазнала душевні страждання, що призвело до погіршення фізичного та духовного стану..

Суд вважає, що вимога про стягнення моральної шкоди підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Статтею 237 - 1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

Кодекс Законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постанові від 24.01.2024р. у справі № 755/3443/21, у постанові від 27.03.2024р. у справі № 202/7375/22, у постанові від 17.11.2023р. у справі № 326/789/21, у постанові від 25.04.2012р. у справі № 6-23цс12.

З урахуванням викладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди, так як невиплата належних їй грошових сум у визначені законом строки призвело до погіршення її морального стану та вимагає від позивачки додаткових зусиль для організації відновлення порушеного права, що належним чином має бути компенсовано.

При визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

За таких обставин, суд вважає розумним та справедливим стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч гривень) грн, а в іншій частині відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 4, 5,12,13, 81, 259,274,279, 263-265, 268 ЦПК України суд ,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іляшкович Наталія Василівна, - задоволити частково .

Зобов`язати Одеський національний технологічний університет ( 65039 м. Одеса вул. Канатна № 112 ЄДРПОУ 02071062) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як одному з батьків , які мають двох або більше дітей віком до 15 років за 2026 рік у кількості 10 календарних днів.

Стягнути з Одеського національного технологічного університету ( 65039 м. Одеса вул. Канатна № 112 ЄДРПОУ 02071062) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 недоплачену компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки у сумі 11171,73 грн.

Стягнути з Одеського національного технологічного університету ( 65039 м. Одеса вул. Канатна № 112 ЄДРПОУ 02071062) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 000 грн.

Стягнути з Одеського національного технологічного університету ( 65039 м. Одеса вул. Канатна № 112 ЄДРПОУ 02071062) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 5000 грн. завданої моральної шкоди.

В задоволенні решти вимог - відмовити

Стягнути Одеського національного технологічного університету ( 65039 м. Одеса вул. Канатна № 112 ЄДРПОУ 02071062) судовий збір у розмірі 3328,00грн.

Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання через Хустський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Хустського

районного суду: Орос Я. В.