Court ruling № 140536730, 07.10.2026, Krasnohvardiiskyi District Court of Dnipropetrovsk City

Справа № 204/12103/26

Провадження № 1-кп/204/1125/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання: ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження № 22026040000000027, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 січня 2026 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Чечелівським районний судом міста Дніпра здійснюється розгляд вищевказаного кримінального провадження.

В підготовчому судовому засіданні прокурором подано клопотання, в якому він просить продовжити строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 на 60 (шістдесят) днів без визначення розміру застави. Обґрунтовуючи своє клопотання прокурор зазначає, що необхідність продовження строку застосування стосовно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, які продовжують існувати та не зменшились, зокрема ризиків, передбачених п.п.1, 2, 5 ст.177 КПК України. Прокурор зазначає, що існує висока ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду. Зокрема, ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, за вчинення кого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Невідворотність покарання вже сама по собі є підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду. Також, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений має стійкі майнові та ділові зв`язки на тимчасово окупованій території України, звідки системно отримував грошові кошти як дивіденди за роботу підприємства на тимчасово окупованій території, у загальній сумі понад 6 млн. грн. за період з червня 2022 по 22.04.2026. Прокурор зазначає, що враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення, спрямованого проти основ національної безпеки України, а також тяжкості покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, останній усвідомлює реальність притягнення до кримінальної відповідальності та може вжити заходів для уникнення такої відповідальності шляхом переховування від суду. Окрім цього, на даний час триває агресія Російської Федерації проти України, у зв`язку з чим частина державного кордону не контролюється державними органами України, тому ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може покинути територію країни з метою уникнення кримінальної відповідальності. Прокурор вказує на наявність ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Оскільки, перебуваючи на волі ОСОБА_5 , маючи доступ до інтернету через власні акаунти, доступ до яких є тільки у нього, може знищити наявне листування, що підтверджує його незаконну діяльність, що негативно вплине на подальший хід судового розгляду. Прокурор зазначає також про існування ризику продовження кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , оскільки останній офіційно не працює з 2016 року, живе виключно за рахунок коштів, пересланих іншими співучасниками злочину у результаті незаконної діяльності на тимчасово окупованій території. При цьому, на думку прокурора, застосування більш м`якого запобіжного заходу стосовно ОСОБА_5 є недоцільним, оскільки обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, зокрема вчинення злочину проти основ національної безпеки в умовах воєнного стану, свідчить про нехтування ним встановленими чинним законодавством України, гарантіями захисту прав і свобод людини та зневажливе відношення до загальнолюдських цінностей і дають підстави вважати, що аналогічним чином він, у разі обрання інших запобіжних заходів віднесеться до вимог та обмежень запобіжних заходів, не пов`язаних з ізоляцією від суспільства. Також, прокурор зазначає, що з огляду на те, що ОСОБА_5 обвинувачується у пособництві державі-агресору, продовжує керування діяльністю російських компаній, які сплачують податки та внески до бюджету Російської Федерації, а також обставини здійснення протиправної діяльності свідчать про вчинення кримінального правопорушення в інтересах держави-агресора, що в умовах збройної агресії РФ проти України суттєво збільшує суспільну небезпеку вчинення кримінального правопорушення, у зв`язку з чим, застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави є законним та обґрунтованим.

Захисником ОСОБА_4 в підготовчому судовому подано заперечення, в якому він просить клопотання прокурора щодо продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави задовольнити частково. Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, з визначенням застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та застосуванням у разі внесення застави додаткових процесуальних обов`язків: здати на зберігання паспорт громадянина України для виїзду за кордон і носити електронний засіб контролю.

Мотивуючи доводи свого заперечення захисник зазначає, що клопотання прокурора є необґрунтованим, невмотивованим, та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки у ньому не доведено спроможність пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення, а також продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст.177 КПК України, на які покликається прокурор. Захисник вказує, що стороною обвинувачення на обґрунтування клопотання не долучено жодних копій матеріалів. Таким чином, захисник і обвинувачений не можуть висловити свої заперечення, оскільки їм не надали матеріали, які обґрунтовують клопотання. Стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_5 вказаних в обвинувальному акті дій, спрямованих на допомогу державі-агресору, зокрема шляхом реалізації рішень держави-агресора і добровільного збору, підготовки таабо передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, а також не встановлено будь-яких його попередніх домовленостей з іншими особами (узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій) щодо вчинення вказаного злочину групою осіб.

Також, прокурором жодним чином не доведено існування зазначених ним ризиків. Сторона обвинувачення у даному випадку не наводить жодних реальних фактів імовірності позапроцесуальної поведінки обвинуваченого та не наводить жодних реальних фактів імовірності позапроцесуальної поведінки обвинуваченого та не надає суду доказів на її підтвердження, відтак продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 набуває характеру непропорційного та надмірного. Захисник наголошує, що суворість покарання дійсно є суттєвим елементом при встановленні наявності чи відсутності ризику переховування від суду, однак посилання на нього, як на головний чинник при оцінці наявності зазначеного ризику, є недостатнім.

Крім того, захисник звертає увагу, що на доведення відсутності в діях ОСОБА_5 ризику переховування свідчить також і те, що останній з червня 2019 до травня 2026 року, упродовж 7 років, перебував у статусі підозрюваного та обвинуваченого в іншому кримінальному провадженні, що підтверджується виправдувальним вироком Печерського районного суду м. Києва від 23 серпня 2023 року у справі №757/20230/20-к про визнання невинуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України. Упродовж семи років у слідчого, слідчого судді і суду не було жодних нарікань щодо процесуальної поведінки ОСОБА_5 . До нього було застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Участі у створенні, діяльності, управлінні і прийнятті рішень ООО «ЛЛВЗ «ЛУГА-НОВА» та ООО «ЛУГСПОРТ-ИНВЕСТ» ОСОБА_5 не брав, відтак і «підвищена суспільна небезпека» та «винятковий цинізм протиправної поведінки» - у цьому випадку очевидно відсутні. У період дії воєнного стану ОСОБА_5 не може покинути територію України, оскільки не має для цього законних підстав. З 2001 року він постійно проживає у місті Києві, а з 2021 року жодного разу не перетинав державний кордон України. Для повного нівелювання цього гіпотетичного ризику відносно ОСОБА_5 достатньо застосувати два процесуальних обов`язки: здати на зберігання закордонний паспорт і носити електронний засіб контролю.

Прокурор також не зазначає, які саме докази, необхідні для доведення обвинувачення, ще не отримані та можуть бути знищені ОСОБА_5 у разі перебування його на волі. Саме лише припущення про можливість видалення ним інформації зі своїх облікових записів не свідчить про існування реального ризику знищення доказів, які вже зібрані стороною обвинувачення та покладені в основу обвинувального акта. Отже, наведений прокурором ризик фактично ґрунтується на припущенні про можливе знищення вже зібраних доказів, які перебувають у володінні прокурора.

Щодо ризику продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_5 , сторона захисту зазначає, що вказані твердження не підтверджені жодними доказами, натомість документи долучені до заперечень, на підтвердження факту примусового виведення ОСОБА_5 зі складу ООО «ЛЛВЗ «ЛУГА-НОВА», а учасником ООО «ЛУГСПОРТ-ИНВЕСТ» останній ніколи не був, тому будь-яка гіпотетична можлива причетність обвинуваченого до діяльності вказаних товариств у подальшому не можлива.

Захисник також вказує, що важливими аргументами при оцінці існування ризиків та обґрунтування підстав для відмови у задоволенні клопотання про продовження строку найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_5 є те, що: обвинувачений ОСОБА_6 зареєстрований та постійно проживає на території України, з 2001 року постійно в м. Києві; перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 ; має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; наявність на теперішній час у обвинуваченого складних хронічних захворювань; належна процесуальна поведінка; відсутність судимостей та статусу підозрюваного/обвинуваченого у інших кримінальних провадженнях; активне сприяння розслідуванню, надання показань у якості підозрюваного, добровільне надання паролю від свого мобільного телефону та участь у його огляді слідчим.

Крім того, захисником ОСОБА_4 подано клопотання про направлення обвинувального акту до відповідного суду для визначення підсудності. Мотивуючи свої доводи захисник зазначає, що на його думку, Чечелівський районний суд міста Дніпра не уповноважений здійснювати розгляд обвинувального акта у цьому кримінальному провадженні, оскільки він надійшов з порушенням правил територіальної підсудності, визначених ст.218 КПК України, а належним судом для розгляду вказаного кримінального провадження є Голосіївський районний суд м. Києва. На переконання сторони захисту, зазначення в обвинувальному акті про не встановлення місця вчинення кримінального правопорушення є свідомою маніпуляцією його авторів та має умисний характер. Місце вчинення злочину не зазначено з метою уникнення направлення обвинувального акту до належного суду, який уповноважений його розглядати, а саме за місцем безпосереднього вчинення ОСОБА_5 дій, які утворюють об`єктивну сторону інкримінованого йому кримінально-караного діяння, а його спрямування до суду за місцем знаходження органу досудового розслідування, тобто до більш зручного Чечелівського районного суду міста Дніпра.

Захисник вказує, що стороною обвинувачення під час досудового розслідування були встановлені обставини щодо фактичного місця перебування ОСОБА_5 у період, який охоплюється пред`явленим йому обвинуваченням, зокрема його постійного перебування за місцем свого проживання у АДРЕСА_1 . За таких обставин посилання на неможливість встановлення місця вчинення кримінального правопорушення є необґрунтованим. Фактично сторона обвинувачення не встановила інше місце вчинення інкримінованих ОСОБА_5 дій та водночас не визначила у обвинувальному акті конкретного місця їх вчинення, незважаючи на наявність у матеріалах кримінального провадження достатніх відомостей, які підлягають оцінці при вирішенні питання про територіальну підсудність. При цьому, як стверджує захисник, саме по собі завершення досудового розслідування, розташованим у м. Дніпрі, не створює самостійної підстави для визначення підсудності кримінального провадження за Чечелівським районним судом міста Дніпра. Таке правило може бути застосоване лише за наявності передбаченої ч.1 ст.32 КПК України умови неможливість встановити місце вчинення кримінального правопорушення. З огляду на викладене, захисник вважає, що Чечелівський районний суд міста Дніпра очевидно не є судом, який уповноважений здійснювати розгляд даного обвинувального акту, оскільки він надійшов із порушенням правил територіальної підсудності.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав доводи свого захисника.

Прокурор ОСОБА_3 в підготовчому судовому засіданні підтримав подане ним клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого. Щодо клопотання захисника про направлення обвинувального акту до відповідного суду для визначення підсудності, то прокурор вважав доводи сторони захисту хибними та такими, що спростовуються зібраними матеріалами кримінального провадження, а тому просив відмовити в його задоволенні. Прокурор зазначає, що сторона обвинувачення підміняє поняття, пов`язуючи місце вчинення кримінального правопорушення з місцем проживання обвинуваченого. Інкриміновані обвинуваченому дії не могли бути вчинені за місцем його проживання, оскільки вони вчинялись на тимчасово окупованій території.

Заслухавши учасників судового провадження, вивчивши обвинувальний акт, обговоривши доводи клопотань, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

На переконання суду, відповідні ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

На цій стадії процесу суд не вдається до оцінки доведення або не доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, проте доходить висновку, що причетність обвинуваченого до інкримінованих йому кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу.

Оцінюючи ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду, колегія суддів також зазначає, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення може вдатися до відповідних дій.

Не зважаючи на те, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, а також родину, на користь реального існування вказаного ризику слід віднести те, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан що дає підстави вважати, що, в умовах, які існують в Україні, викликаних безпрецедентною військовою та нелюдською агресією Російської Федерації проти України, у ОСОБА_5 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості належним чином виконувати органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, що в свою чергу погіршує можливість здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого.

Оцінюючи доводи сторони захисту щодо не можливості перетину державного кордону України обвинуваченим ОСОБА_5 , оскільки він не має на це законних підстав, суд наголошує, що вони не беруться до уваги, оскільки не виключають можливості здійснення спроб перетнути кордон незаконно, з огляду на те, що наразі частина державного кордону України не контролюється, а тому такий спосіб не може виключатися, як неможливий.

Щодо ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення то, у разі незастосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, він матиме змогу, використовуючи мережу інтеренет, маючи доступ до акаунтів в месенджерах «Telegram» та «WhatsApp» може знищити листування та іншу важливу інформацію для судового розгляду.

Ризик вчинити інші кримінальні правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується підтверджується характером інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, яке згідно обвинувального акту мало систематичний та триваючий характер.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Судом не беруться до уваги й твердження сторони захисту щодо неможливості отримання обвинуваченим ОСОБА_5 в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4» належного медичного обстеження та лікування, оскільки суду стороною захисту були надані відповідні медичні виписки щодо проходження ряду медичних оглядів в період перебування обвинуваченого під дією запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4» та останній отримує призначене лікування, і на тлі лікування відмічається позитивна динаміка.

Щодо можливості застосування до обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів, суд зазначає, що на даний час інші більш м`які запобіжні заходи нездатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 ураховуючи ступінь тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, ступінь його суспільної небезпеки, високий ступінь ризиків, передбачених п. 1,2,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були встановлені судом.

Таким чином, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового розгляду, виконання процесуальних рішень у справі, суд дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, а тому вважає за доцільне продовжити ОСОБА_5 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, що відповідає правовим позиціям, викладеним у рішеннях: ЄСПЛ «Летельє проти Франції», ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії».

Таким чином, суд дійшов висновку, що встановлення існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з метою забезпечення виконання ОСОБА_5 процесуальних обов`язків та запобіганню існуючим ризикам.

Щодо визначення у кримінальному провадженні розміру застави, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених, зокрема, ст. 111-2 КК України.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року № 7-р(II)/2024 частину шосту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною).

Крім того, у наведеному Рішенні Конституційний Суд України зауважує, з огляду на приписи статті 131, частин першої, третьої статті 176, статті 177, частини першої статті 183 Кодексу, запобіжні заходи у кримінальному провадженні використовують для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного або обвинуваченого, тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим серед таких запобіжних заходів, як особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт, оскільки під час його застосування особу позбавляють свободи. Водночас такий запобіжний захід порівняно з указаними більш м`якими запобіжними заходами за певних умов може стати єдиним дійсно дієвим й обґрунтованим запобіжним заходом для виконання завдань кримінального провадження, зокрема, в умовах воєнного стану, коли забезпечення правопорядку в державі ускладнено, а масові загрози життю і здоров`ю людей, іншим їхнім засадничим правам і свободам надвисокі. За таких умов без тримання особи під вартою, особливо якщо така потреба зумовлена тяжкістю й характером злочинів, у яких підозрюють або обвинувачують особу, наявністю ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, практично неможливо буде забезпечити виконання цією особою процесуальних обов`язків, запобігти її спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, іншій неналежній процесуальній поведінці, що перешкоджатиме здійсненню кримінального провадження або й зовсім унеможливить його й створюватиме у зв`язку із цим загрози низці публічних інтересів.

Отже, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, забезпечення належної процесуальної поведінки в умовах воєнного стану, ураховуючи характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , та який свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи, суд на даний час вбачає підстави не визначити розмір застави у цьому кримінальному провадженні.

Таким чином, суд уважає, що з метою забезпечення встановлених та доведених у судовому засіданні ризиків, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 доцільно продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.

Вирішуючи клопотання захисника про направлення обвинувального акту стосовно Держака до Дніпровського апеляційного суду для вирішення питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до положень ст. 32 КПК кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

Положеннями п.1 ч.1 ст.34 КПК України визначено, що кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності.

Згідно ч.9 ст.615 КПК України під час дії воєнного стану обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності скеровуються та розглядаються судами, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено кримінальне правопорушення, а в разі неможливості з об`єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, або іншим судом, визначеним у порядку, передбаченому законодавством.

Як вбачається з обвинувального акту у даному кримінальному провадженні, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво), вчинених громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації рішень держави-агресора, передачі інших активів представникам держави агресора, за попередньою змовою групою осіб, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України.

Злочин, передбачений ст. 111-2 КК України, вважається закінченим у момент реалізації чи висловлення підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань, та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; добровільного збору або закінчення підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням, та/або окупаційній адміністрації держави-агресора незалежно від результатів його скоєння.

З огляду на зазначене і з урахуванням викладених у обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення не вбачається конкретного місця, де саме обвинуваченим ОСОБА_5 , за версією органу досудового розслідування, відбувалась реалізація рішень держави-агресора та передача інших активів представникам держави-агресора, а отже, неможливо точно визначити місце вчинення злочину.

За правилами визначення територіальної підсудності, якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження має здійснювати суд, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

При цьому, згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні №22026040000000027 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, вбачається, що його складено та затверджено 29 вересня 2026 року за місцем розташування органу досудового розслідування за адресою: м. Дніпро, просп. Нігояна, буд.35-А, тобто в межах юрисдикції Чечелівського районного суду міста Дніпра.

Отже, доводи сторони захисту про те, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_5 надійшов до Чечелівського районного суду міста Дніпра з порушення правил територіальної підсудності не знайшли свого підтвердження, а тому у задоволенні вищевказаного клопотання належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.176-178, 183, 193-194, 197, 314, 315, 369- 372, 376 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4 про направлення обвинувального до Дніпровського апеляційного суду для вирішення питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів залишити без задоволення.

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 05 грудня 2026 року включно, без визначення розміру застави.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1