Court ruling № 140508209, 12.10.2026, Ivano-Frankivsk District Administrative Court

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

"12" жовтня 2026 р. справа № 300/7336/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій

В С Т А Н О В И В:

Воронкова Олена Ігорівна в інтересах ОСОБА_1 07.101.2026 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо застосування до виплати пенсії ОСОБА_1 окремого (спеціального) порядку виплати пенсій, перерахованих (нарахованих) на виконання судових рішень, та щодо виплати пенсії у неповному розмірі;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену ретроспективну суму заборгованості пенсії за період з 28.12.2023 по 31.08.2026, а також з 01.09.2026 здійснювати виплату поточної пенсії в повному нарахованому розмірі 14631,54 грн, відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (щомісяця, не пізніше 25 числа місяця, за який вона виплачується, виключно в грошовій формі) з видатків бюджету Пенсійного фонду України, передбачених на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, без застосування будь-якого окремого (спеціального) порядку виплати пенсій, перерахованих (нарахованих) на виконання судових рішень.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 у справі №300/5132/24, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 , внаслідок якого нараховано заборгованість по пенсії за період з 28.12.2023 по 31.08.2026 в сумі 141542,07 грн. Представник позивача зазначила, що фактично виплата пенсії позивача після проведення перерахунку здійснюється у два етапи: на початку місяця відповідач виплачує позивачу пенсію у попередньому розмірі, який виплачувався до виконання судового рішення, а в другій половині місяця додатково виплачує лише незначну частину різниці між попереднім і новим розміром пенсії, а також частину нарахованої за минулий час заборгованості. У листі від 28.08.2026 №0900-0202-8/48455 відповідач повідомив, що виплата належних позивачу сум здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)» (далі Постанова № 1046, Порядок № 157). Таким чином, відповідач застосовує до належних позивачу сум спеціальний механізм виплати: у межах бюджетних асигнувань, пропорційно до виділеного фінансування та з можливістю перенесення невиплачених сум на наступні бюджетні періоди. У зв`язку з цим позивач вважає протиправними дії відповідача щодо виплати щомісячної пенсії у повному обсязі від перерахованого розміру та відтермінування виплати нарахованої за минулий час суми пенсії шляхом віднесення цих сум до спеціального порядку виплати, передбаченого Постановою № 821, №1046.

Розглянувши вказану заяву, суд дійшов такого висновку.

Пунктами 3, 4 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі; у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Судом встановлено, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі № 300/5132/24 задоволено частково апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області: скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 300/5132/24 та прийнято нове рішення, яким позов задовольнити частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у проведенні індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11 у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини другої статті 42 Закону України №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 7763,17 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,11 - з 01 березня 2021 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2021 року №127 «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 - з 01 березня 2022 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 - з 01 березня 2023 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 - з 01 березня 2024 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 28 грудня 2023 року; позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за період з 01 березня 2021 року по 27 грудня 2023 року залишено без розгляду.

На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі № 300/5132/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 , внаслідок якого нараховано заборгованість по пенсії за період з 28.12.2023 по 31.08.2026 в сумі 141542,07 грн. У листі від 28.08.2026 №0900-0202-8/48455 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило, що виплата належних позивачу сум здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)» (далі Постанова № 1046, Порядок № 157).

З огляду на зміст позовних вимог, позивач просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену ретроспективну суму заборгованості пенсії за період з 28.12.2023 по 31.08.2026, а також з 01.09.2026 здійснювати виплату поточної пенсії в повному нарахованому розмірі 14631,54 грн, відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (щомісяця, не пізніше 25 числа місяця, за який вона виплачується, виключно в грошовій формі) з видатків бюджету Пенсійного фонду України, передбачених на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, без застосування будь-якого окремого (спеціального) порядку виплати пенсій, перерахованих (нарахованих) на виконання судових рішень.

Приписами статті 129-1 Конституції України передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини другої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з приписами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм суд дійшов висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.

Згідно із статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в такій справі.

Наведені спеціальні норми КАС України, спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення, а тому виключається можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Таким чином, вказана процесуальна норма спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, а не шляхом подання нової позовної заяви з аналогічними вимогами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Щодо зазначеної в позовній заяві позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25, то суд звертає увагу на таке.

У постанові від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25 Верховний Суд дійшов висновку, що спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, який виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову. При цьому Верховний Суд виходив із того, що прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про виконання судового рішення із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 є реалізацією ним владних управлінських функцій, а тому таке рішення підлягає самостійній перевірці на відповідність вимогам законодавства в порядку адміністративного судочинства.

Фактично зазначений правовий висновок ґрунтується на тому, що застосування суб`єктом владних повноважень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 утворює самостійний предмет адміністративного спору, незалежно від того, що відповідні дії були вчинені на стадії виконання судового рішення. Відповідно, Верховний Суд визнав можливим звернення особи до суду з новим адміністративним позовом про оскарження таких дій та прийнятого за результатами їх вчинення рішення.

Такі висновки Верховного Суду покладені в основу обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25 дійшов висновку, що якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку законності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, учинених на стадії його виконання, такий спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства та підлягає вирішенню із застосуванням спеціальних процедур судового контролю, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

З огляду на те, що Верховний Суд вже розглядав справи з подібними правовідносинами, однак дійшов до різних висновків, колегія суддів передала справу № 580/490/26 на розгляд палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у зв`язку з необхідністю відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, та застосування правового підходу, сформульованого у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25.

Так, в постанові від 15.09.2026 за результатом розгляду справи № 580/490/26 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначив, що встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Підставою для звернення позивачки до суду було те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі № 580/2568/25, застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, що, на переконання позивачки, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення її прав.

Фактично доводи позивачки зводились до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, яка, на думку позивачки, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивачки є не самостійна правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі № 580/2568/25.

Отже, якщо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі № 580/2568/25, а позивачка пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Колегія суддів Верховного Суду в постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26 зазначила, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачці, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у справі № 580/2568/25, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин, колегія суддів констатувала, що заявлені позивачкою позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивачка має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження в цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову.

Водночас колегія суддів вважає правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.

В спірному випадку, позивач не погоджується із застосуванням відповідачем під час виплати пенсії на виконання рішення суду у справі № 300/5132/24 положень, які передбачені як Порядком № 821 (Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував вищевказану позицію щодо вказаного Порядку № 821 в постанові від 15.09.2026 за результатом розгляду справи № 580/490/26), так і Порядком №1046, який також за своєю суттю є спеціальним порядком виплати пенсій, перерахованих на виконання рішень суду.

Таким чином, застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)» не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови є лише способом, який обрав відповідач для реалізації обов`язку, покладеного на нього судовим рішенням у справі № 300/5132/24.

З огляду на вищевказане суд вважає, що спірні правовідносини мають бути вирішені в межах виконання судового рішення у справі № 300/5132/24, а не окремого позову. Тому розгляд цієї справи № 300/7336/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, неможливий за правилами адміністративного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підсумовуючи, суд дійшов висновку відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, оскільки заявлені вимоги про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо застосування до виплати пенсії ОСОБА_1 окремого (спеціального) порядку виплати пенсій, перерахованих (нарахованих) на виконання судових рішень, та щодо виплати пенсії у неповному розмірі, стосується виконання рішення суду в справі № 300/5132/24, та не підлягає розгляду в позовному провадженні. Таку вимогу належить розглядати в порядку статті 383 КАС України.

Керуючись статтями 170, 171, 248, 256, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій.

Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Григорук О.Б.