Decision № 140490872, 12.10.2026, Mizhhiria District Court of Zakarpattia Oblast

Справа № 308/2096/26

Провадження № 2/302/335/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі судді Повідайчика О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі ТОВ «ФК «Ейс», позивач), звернулося до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого представник зазначив, що 11.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», Кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позичальник, відповідач) був укладено кредитний договір № 1544133310 на суму 1 200,00 грн, у формі електронного документу з використанням електронного підпису MNV4PK84. Відповідно до Кредитного договору, невід`ємною частиною цього Договору є Правила надання коштів, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту. Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті Товариства - www.moneyveo.ua. Відповідач ОСОБА_1 добровільно за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства, обрав для себе бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначив свої персональні дані, банківську картку на яку в подальшому отримав грошові кошти. Проте в подальшому Відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 17 450,00 грн.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, з подальшим укладанням додаткових угод до нього, в тому числі і щодо продовження терміну його дії, відповідно до якого перше відступило останньому належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимог № 175 від 05.05.2022, у тому числі і щодо відповідача за цим кредитним договором.

10 жовтня 2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАСН» укладено договір факторингу № 10/1024-01, відповідно до якого перше відступило останньому належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимоги № 2 від 10.10.2024, у тому числі і щодо відповідача за цим кредитним договором.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАСН» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором на підставі реєстру боржників № б/н від 14.07.2025.

Позивач зазначав, що відповідач свої зобов`язання за даним кредитним договором не виконав унаслідок чого в нього станом на час подання позовної заяви наявна заборгованість у загальному розмірі 67 200,35 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 17 449,51 грн та за відсотками 49 750,84 гривень.

Посилаючись на наведені вище обставини позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1544133310 від 11.10.2021 у розмірі 67 200,35 грн, а також 2 662,40 грн сплаченого судового збору та 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач звернувся з цим позовом до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 лютого 2026 року ця справа була передана за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Хустського районного суду Закарпатської області. Ухвалою судді Хустського районного суду Закарпатської області від 18 березня 2026 року справа була передана за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Міжгірського районного суду Закарпатської області.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

07 травня 2026 року до суду надійшов відзив на позов, поданий представником відповідачки ОСОБА_1 адвокатом Рішком С.І. У відзиві представник відповідачки заперечує проти задоволення позову в цілому. Зазначає, що матеріалами справи не доводиться факт укладення кредитного договору й не підтверджується отримання відповідачкою кредиту на його підставі, а також перехід права вимоги від кредитодавця до позивача. Стверджує про незаконність установлення розміру процентів, який суперечить приписам законодавства та їх непропорційність, порушення строку нарахування відсотків, внаслідок чого їх сума значно завищена, справедливою сумою яких може бути така, яка нарахована в межах першого періоду кредитування, зазначеного в договорі. Висловлює доводи про неукладеність договору передачі права вимоги між кредитодавцем та ТОВ «Таліон Плюс», внаслідок чого до позивача не перейшло право вимоги до відповідачки. Заявляє про не співмірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

08 травня 2026 року позивачем подано відповідь на відзив, якою заперечуються доводи представника відповідача, викладені у відзиві. Позивач стверджує, що договір було підписано з використанням одноразового ідентифікатора. Заявляє, що факт перерахування кредитних коштів підтверджується платіжними інструкціями й указані факти не спростовані відповідачем. Пояснює, що перехід права вимоги здійснено відповідно до вимог закону, що підтверджується наявними матеріалах справи доказами. Стверджує про правильність нарахування процентів у відповідності до умов договору та відповідно до діючого законодавства. Вказує на те, щ відповідачка здійснювала часткові сплати первинному кредитору, що свідчить про її обізнаність із кредитним договором та зобов`язаннями. Заявляє про обґрунтованість витрат на професійну правничу допомогу, який підтверджується відповідними доказами.

30 вересня 2026 року на адресу суду надійшли від АТ КБ «ПриватБанк» витребувані судом докази.

Відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань про виклик сторін у судове засідання не надходило.

Враховуючи позиції сторін, суд вирішив провести розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності, суд установив такі фактичні обставини й дійшов таких висновків.

Суд встановив, що 11.10.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 1544133310, умовами якого передбачено надання відповідачу кредиту у вигляді кредитної лінії в розмірі 22 000 грн 00 коп. (п. 1.1. Договору), перший транш якого 1 200 грн 00 коп. (п. 1.3. Договору). Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису та підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV4PK84. У кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. Згідно умов Кредитного договору, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» виконало свій обов`язок та перерахувало відповідачці, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти в загальній сумі: 17 450,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 відповідачки, яку остання вказала у заявці при укладенні Кредитного договору. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим його загальна сума склала 17 450,00 грн. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується Платіжними дорученням та наданою АТ КБ «Приватбанк» інформацією про рух коштів по картці відповідачки, з якої видно про зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 .

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, з подальшим укладанням додаткових угод до нього, в тому числі і щодо продовження терміну його дії, відповідно до якого перше відступило останньому належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимог № 168 від 11.01.2022, у тому числі і щодо відповідача за цим кредитним договором.

30 жовтня 2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАСН» укладено договір факторингу № 30/1023-01, відповідно до якого перше відступило останньому належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимоги № 1 від 30.10.2023, у тому числі і щодо відповідача за цим кредитним договором.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАСН» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором на підставі реєстру боржників № б/н від 14.07.2025.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України внормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір уважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюється законом.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, установлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, установлених договором.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. (ст. 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як кореспондують частини перші ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Установивши зазначені фактичні обставини справи, з урахуванням наведених норм правового регулювання суд установив, що між первісним кредитодавцем та відповідачкою було укладено кредитний договір, а тому між ними виникли договірні правовідносини, відповідно до узгоджених умов правочину. Кредитодавець виконав свої зобов`язання в частині надання кредиту в такий спосіб. З моменту укладення кредитного договору, на його виконання кредитодавець у період з 11.10.2021 по 13.11.2021 здійснив видачу кредиту в загальній сумі 17 450,00 грн на банківську карту № 5168-74XX-XXXX-7614, зокрема: 11.10.2021 1 200,00 грн, 13.10.2021 600,00 грн, 13.10.2021 500,00 грн, 14.10.2021 600,00 грн, 16.10.2021 250,00 грн, 18.10.2021 600,00 грн, 18.10.2021 100,00 грн, 18.10.2021 550,00 грн, 27.10.2021 850,00 грн, 27.10.2021 1 000,00 грн, 27.10.2021 2 000,00 грн, 28.10.2021 350,00 грн, 02.11.2021 1 100,00 грн, 02.11.2021 500,00 грн, 02.11.2021 200,00 грн, 02.11.2021 250,00 грн, 02.11.2021 500,00 грн, 03.11.2021 400,00 грн, 08.11.2021 1 250,00 грн. Вказаний факт підтверджується платіжними дорученнями за відповідні дати та відомостями довідки АТ «КБ «ПриватБанк», які надані останнім за ухвалою суду про витребування доказів. Суд бере до уваги визнання сторонами факту проведення відповідачкою на виконання кредитного договору оплати грошових коштів всього на суму 3 690,00 грн, з якої за датами було проведено такі оплати: 08.11.2021 3 655,00 грн, 11.12.2021 15,00 грн, 27.12.2021 15,00 грн, 04.01.2022 5,00 грн.

З метою з`ясування дійсного обсягу невиконаних зобов`язань суд здійснив перевірку нарахованих відсотків за користування кредитними коштами й зауважує про таке.

Відповідно до заявки на отримання грошових коштів відповідачка звернулась до первісного кредитодавця із вказаною заявою, в якій висловила намір отримати кредит в сумі 1 200 грн строком на 30 днів. Суд зауважує, що матеріали справи не містять паспорту споживчого кредиту.

Згідно з положеннями кредитного договору його сторонами було узгоджено надання й отримання Кредиту у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 22 000 грн 00 коп. (двадцять дві тисячі грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності, платності.

Пунктом 1.3. кредитного договору передбачено, що 1.3. Кредитодавець надає перший Транш за Договором в сумі 1 200 грн 00 коп. (одна тисяча двісті грн. нуль коп.) одразу після укладення Договору, який має бути повернено до 08.12.2021 р.

Відповідно до п. 1.4. Позичальник в будь-який час, протягом Дисконтного періоду дії Договору, може збільшити суму Кредиту (отримати черговий Транш) в межах Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. Повернення Кредиту в повному обсязі позбавляє права Позичальника отримати нові Транші, а Договір вважається припиненим шляхом його повного виконання.

Пунктом 1.5. кредитного договору встановлено, що загальна сума Кредиту за цим Договором складається з сум Кредиту (Траншів) отриманих протягом всього строку дії Договору.

Відповідно до п. 1.6. Позичальник має право користуватися Кредитом від дати фактичного отримання суми Кредиту за кожним Траншем та до закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання.

Згідно з положеннями п. 1.7. кредитного договору кредитна лінія надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі «Дисконтний період»), а саме до 08.12.2021. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору, строк дії Кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого траншу за Договором.

В пункті 1.8. кредитного договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.7. Договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено Позичальником, шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду.

Суд зауважує, що умовами кредитного договору визначено декілька розмірів процентів за користування кредитними коштами.

Так пунктом 1.9. кредитного договору передбачено, що за користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.9.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 722,70 (сімсот двадцять дві цілих сім десятих) процентів річних, що становить 1,98 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним; 1.9.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 704,63 (сімсот чотири цілих шістдесят три сотих) процентів річних, що становить 1,93 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті. 1.9.3. Якщо Позичальник користуватиметься Кредитом після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 766,50 (сімсот шістдесят шість цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 2,10 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним Договором, щодо виникнення у Позичальника зобов`язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання Кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.8. цього Договору. Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку Дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,98 процентів від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту Договору.

Відповідно до п. 1.10. кредитного договору позичальник зобов`язаний не пізніше останнього дня Дисконтного періоду (в Термін платежу), з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. цього Договору, оплатити всі фактично нараховані на Термін платежу проценти за користування Кредитом протягом Дисконтного періоду.

Згідно з п. 1.11. кредитного договору основна сума Кредиту має бути повернена не пізніше дати закінчення Дисконтного періоду, а у разі якщо Позичальник продовжує користуватися грошовими коштами після закінчення Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду, та у разі продовження строку дії Договору на умовах п. 1.12. Договору, основна сума Кредиту має бути повернена не пізніше дати визначеної за правилами п.1.12.1. Договору, але в будь-якому разі не пізніше граничного строку дії Договору (закінчення строку його дії чи дати його дострокового розірвання). Також Позичальник має право достроково повернути основну суму Кредиту повністю або частково та сплатити всі фактично нараховані проценти в будь-який час.

Відповідно до п. 1.12. кредитного договору Сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду блокує можливість отримання Позичальником нових Траншів за Договором та є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору) на наступних умовах: 1.12.1. зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду; 1.12.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 (одна тисяча вісімдесят сім цілих сім десятих) процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. 1.13. Проценти, в розмірі визначеному пунктами 1.9 або 1.12.2. Договору, нараховуються на фактичну суму залишку Кредиту за кожен день користування Кредитом починаючи з першого дня надання Траншу за Договором та до дня фактичного повернення всієї суми Кредиту Позичальником.

Суд зауважує, що в кредитному договорі складеному кредитодавцем міститься умови щодо строку кредитування та визначення розміру відсотків, які недостатньо чітко викладені, а відтак потребують з`ясування й тлумачення у взаємозв`язку з положеннями чинного на час спірних правовідносин законодавства.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з приписами ч. 4 і 5 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» 12 липня 2001 року № 2664-III (чинного на дату виникнення спірних правовідносин), умови договору про надання фінансових послуг, що обмежують права клієнта порівняно з правами, встановленими законом, є нікчемними. У разі виникнення неоднозначного тлумачення прав та обов`язків сторони за договором за участю споживача фінансових послуг такі права та обов`язки тлумачаться на користь такого споживача.

Аналізуючи положення договору в системному взаємозв`язку, з врахуванням наведених положень законодавства, суд висновує, що сторонами узгоджено 30-денний строк кредитування, який у правочині іменується Дисконтним періодом, з визначенням терміну закінчення строку кредитування за кредитною лінією 08.12.2021. Договором передбачено можливість продовження строку кредитування (дисконтного періоду) водночас матеріали справи не містять доказів вчинення сторонами дій з вказаною метою та щодо продовження строку кредитування.

Щодо визначення розміру процентів за користування кредитом, виходячи з наведених вище принципів, суд доходить висновку, що сторонами було узгоджено відсоткову ставку 1,98 % за день користування кредитними коштами, при цьому передбачено можливість застосування за період кредитування відсоткової ставки 1,93% в день.

За період кредитування з 11.10.2021 по 08.12.2021 за відсотковою ставкою 1,98% загальний розмір процентів склав 15 480,35 грн. Суд бере до уваги, що як первісним кредитодавцем так і стороною відповідача здійснено розрахунок процентів за період з 11.10.2021 по 08.12.2021 за відсотковою ставкою 1,93% загальний розмір яких склав 13 062,13 грн. Вказані розрахунки загалом узгоджуються між собою й відповідають умовам договору. Водночас відповідно до розрахунку первісного кредитодавця ним було здійснено донарахування різниці 0,05% (1,98%-1,93%) в сумі 2 418,22 грн. внаслідок чого розмір процентів склав 15 480,35 грн.

Здійснення кредитодавцем ретроспективної зміни відсоткової ставки й перерахунку розміру процентів за період кредитування, а також нарахування відсотків за підвищеною відсотковою ставкою за межами періоду кредитування є неправомірним з огляду на таке.

Відповідно до правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19)

З врахуванням наведеного суд висновує, що установлення в кредитному договорі збільшеної відсоткової ставки є мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, а збільшений розмір свідчить про її санкційний характер, а не розумну плату за користування кредитом. Позивач в цьому позові не заявляв вимог про стягнення неустойки чи відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України.

На підставі установлених фактичних обставин справи суд висновує, що матеріалами справи доводиться, що відповідачка отримала кредит у сумі 17 450,00 грн, який відповідачка частково погасила на суму 0,49 грн, унаслідок чого сума основного боргу склала 17 449,51 грн. За користування кредитним коштами, в межах строку кредитування, було правомірно нараховано відсотки в сумі 13 062,13 грн, які відповідачка частково погасила на суму 3 689,51 грн, внаслідок чого сума заборгованості за правомірно нарахованими відсотками склала 9 372,62 грн. Внаслідок цього заборгованість відповідачки становить 26 822,13 грн (17 449,51 грн + 9 372,62 грн).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.1055 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), як визначено статтею 1077 ЦК України, одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до положень ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомлені визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

За правилом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто за наведеним загальним правилом до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов`язанні, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір факторингу є підставою для сингулярного правонаступництва, в силу якого не відбувається припинення попереднього кредитного зобов`язання. У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу - на стороні кредитора - у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного з їх учасників. Отже, у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі відступлення права вимоги новий кредитор замінює собою особу у всіх правах, що існували на момент здійснення відступлення і не припинилися внаслідок такої заміни кредитора у зобов`язанні.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, з подальшим укладанням додаткових угод до нього, в тому числі і щодо продовження терміну його дії, відповідно до якого перше відступило останньому належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимог № 168 від 11.01.2022, у тому числі і щодо відповідача за цим кредитним договором.

30 жовтня 2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАСН» укладено договір факторингу № 30/1023-01, відповідно до якого перше відступило останньому належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимоги № 1 від 30.10.2023, у тому числі і щодо відповідача за цим кредитним договором.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАСН» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором на підставі реєстру боржників № б/н від 14.07.2025.

Зважаючи на установлені фактичні обставини справи, враховуючи принцип nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet, який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам" суд констатує, що позивача набув право вимоги до відповідачки стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № 154133310 від 11.10.2021 в загальній сумі 26 822,13 грн, з якої 17 449,51 грн основний борг та 9 372,62 грн нараховані відсотки.

На підставі наведеного суд уважає в зазначеній частині позов обґрунтованим і таким, що підлягає до задоволення в частині стягнення з відповідачки на користь позивача суми заборгованості за договором кредитної лінії № 154133310 від 11.10.2021 в розмірі 26 822,13 грн. В решті позову з вказаних мотивів і підстав слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.

Статтею 59 Конституції України закріплено право кожного на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом частини 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема і з власної ініціативи, вправі не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення,всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі у справі № 205/5969/15-ц (провадження № 61-12669св23).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025; додаткову угоду №25770926958 від 01.09.2025 до Договору про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг.

З огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, оскільки матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, на збирання яких адвокат витратив би значний час, крім того у спорах такого характеру судова практика є сталою, значної кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а тому суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності. Суд відхиляє доводи сторони відповідача про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу як необґрунтовані й не доведені.

Відповідно до ч. 1, пункту 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судом стягнуто з відповідача на користь позивача суму 26 822,13 грн із заявлених до стягнення 67 200,35 грн, що становить 40%. Відтак з відповідача належить стягнути на користь позивача на часткове відшкодування понесених ним судових витрат судовий збір в розмірі 1 064,96 грн (2 622,40 грн х 40% / 100%) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 800,00 грн (7 000,00 грн х 40% / 100%), а разом 3 864,96 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Ейс» (юридична адреса: вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13, місто Київ, 02094; ЄДРПОУ 42986956), заборгованість за Кредитним договором № 1544133310 від 11.10.2021 року, у розмірі 26 822,13 грн (двадцять шість тисяч вісімсот двадцять дві гривні 13 коп.) та 3 864,96 грн (три тисячі вісімсот шістдесят чотири гривні 96 коп.) на часткове відшкодування понесених судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя О. І. Повідайчик