Decision № 140451690, 09.10.2026, Kamianets-Podilskyi City and District Court of Khmelnytskyi Oblast

Справа №676/1214/26

Номер провадження 2/676/2443/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Кам`янець-Подільський

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Гладій Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Сенчишеної Р.М.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_2 .

Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, на якій знаходиться вище згаданий житловий будинок, збудований в 60 роки минулого століття, право власності на який не оформлено. Він, як спадкоємець майна, що залишилося після матері, в 2022 році звертався до Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області про встановлення факту родинних відносин із ОСОБА_2 та визнання права на земельну ділянку площею 1,6318 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Кульчиєвецької сільської ради. 12.12.2022 року вищезгаданий суд задовольнив його вимоги, встановив факт роди відносин з матір`ю, та визнав за ним право власності в порядку спадкування після її смерті, як за спадкоємцем першої черги за законом на земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,6318 га. Щодо іншого спадкового майна, а саме: земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та надвірних споруд та самого житлового будинку АДРЕСА_1 до суду він не звертався через відсутність відповідних документів. В лютому 2026 року, він звернувся до приватного нотаріуса з метою оформлення та отримання свідоцтва про право на спадщину, однак нотаріус відмовив йому і рекомендував звернутися до суду. Оскільки іншого способу визнати своє права спадщину не має, вимушений звернутися з даною позов заявою до суду.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23.02.2026 року відкрито провадження по справі.

Ухвалами Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09.04.2026 року, 10.06.2026 року, 12.08.2026 року витребувано докази.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 28.08.2026 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Гав`юк Д.М. позов підтримав та просив його задовольнити.

В судове засідання представник відповідача Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Петрунькова Т.Ф. не з`явилася, також направила заяву про розгляд справи без участі представника, у разі встановлення судом фактів, що обґрунтовують вимоги позивача, не заперечують проти задоволення позову.

Згідно із ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 21.11.2018 року, копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 29.09.2006 року.

Після смерті матері ОСОБА_2 , відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею - 28,7 кв.м., житловою площею - 17,4 кв.м., який знаходиться на земельній ділянці площею 0,18 га.

Вищезгаданий будинок збудований до 1992 року, право власності на нього не оформлено, що підтверджується: Довідкою-характеристикою з інвентаризаційної справи МБТІ № 108 від 30.01.2026 року, копією Технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 30.01.2026 року, Витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва реєстраційний номер документу: ТІ01:1501-5920-7130-8947 від 30.01.2026 року, копією Архівного витягу з рішення другої сесії Кульчиєвецької сільської ради XXII скликання від 29 листопада 1994 року № 2, про передачу земельних ділянок у приватну власність за вих. № Ч-29/04-05 від 23.01.2026 року.

З рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12.12.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 , як спадкоємець майна, що залишилося після смерті матері звертався до суду із позовом до Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради про встановлення факту родинних відносин із ОСОБА_2 та визнання права власності в порядку спадкування після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 на земельну ділянку площею 1,6318 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Кульчиєвецької сільської ради.

12.12.2022 року судом було встановлено факт родинних відносин позивача з матір`ю та визнано право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , як за спадкоємцем першої черги за законом на земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,6318 га.

В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Дубовської Р.Б. з метою оформлення та отримання Свідоцтва про право на спадщину, однак згідно Листа за вих № 22/01-16 від 13.02.2026 року нотаріус відмовив йому, оскільки ОСОБА_1 не зміг надати правовстановлюючий документ, що посвідчує право ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок АДРЕСА_1 і земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних споруд площею 0,180 га.

Щодо визнання за позивачем права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд доходить до таких висновків.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Спадкуванням відповідно до статті 1216 ЦК України є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Одним із законодавчо встановлених видів спадкування є спадкування за законом (ст. 1217 ЦК України), яке здійснюється у випадку відсутності заповіту.

Згідно з вимогами ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові Судової палати у цивільних справах від 18 лютого 2015 р. у справі № 6-244цс14, за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Згідно зі ст. 380 ЦК України житловий будинок є об`єктом права власності.

Згідно з ч. 3 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09 червня 1998 року та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п. 6 вищевказаної Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані. Тобто, якщо будинок було побудовано в сільській місцевості, він взагалі не підлягав державній реєстрації та на нього не виготовлялась документація про право власності.

У пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц сформульовано висновок про те, що «відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку.

Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних правовстановлюючих документів, шляхом органів, договорів чи інших внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами».

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 06.10.2021 у справі № 910/13574/20.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Згідно п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7.02.2014р. № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна. Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно п. п. 4.16, п. 4, глави 10 розділу ІІ "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Відповідно до п. 3, глави 7 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса.

Позивач позбавлений можливості оформити своє право на спадщину у нотаріуса у зв`язку з відсутністю державної реєстрації права власності на спадкове нерухоме майно та у зв`язку із відсутністю у позивача документів, які підтверджують право власності на вищевказане нерухоме майно за спадкодавцем.

Відповідно до змісту ст. ст. 391, 392 Цивільного кодексу України у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника вирішується в судовому порядку.

Згідно ст. ст. 3,15,16,18,20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами здійснюється за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Відповідно до роз`яснень в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008р. "Про судову практику у справах про спадкування" за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У своїй постанові по справі № 570/997/19 від 16.06.2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до листа ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року "Про судову практику розгляду справ про спадкування" при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11.03.1985 року №105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали. Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили). Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Відповідно до положень чинного на той час ЦК УРСР 1963 року, Вказівок по порядку ведення погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням СРСР 13.04.1979 року № 11/5, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР 31.10.1975 року за № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки сільської ради, в т.ч. і виписки із погосподарських книг.

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем.

Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла.

Відповідно до технічного паспорту, який було виготовлено 01.12.2014 року на замовлення та за життя спадкодавиці ОСОБА_2 , житловий будинок садибного типу загальною площею 28,7 кв. за адресою АДРЕСА_1 збудовано у 1950 році, до складу вказаного домоволодіння входять житловий будинок (A-1, сарай. За будинком закріплена земельна ділянка для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,18 га. Технічну документацію на землю не оформлено, кадастровий номер не присвоєно.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР та постанови Ради міністрів СРСР від 26.08.1948 року підставою виникнення права власності на жилий будинок був сам факт збудування його особою і вказані правові акти не пов`язували виникнення права власності на будинок із проведенням його реєстрації. Крім того, вказали, що такий будинок не є самочинним будівництвом, оскільки, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна до самочинного будівництва не належать будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року. На момент смерті ОСОБА_2 спірний будинок був повністю збудований та придатний для проживання.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" (втратила чинність).

Враховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 623/214/17 та від 15.01.2021 у справі № 1540/3952/18.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

Згідно роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладених у листі від 16.05.2013 року № 24-753/0/13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" у цьому разі, якщо перші власники не оформили документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.

Зважаючи на те, що такий будинок згідно даних погосподарської книги належав матері позивача ОСОБА_2 , позивач є спадкоємцем першої черги, на момент смерті проживав із спадкодавцем, чим прийняв спадщину, враховуючи, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, який має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, суд вважає, що вимоги позивача про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 підлягають до задоволення.

Що стосується позовних вимог про визнання в порядку спадкування права власності на земельну ділянку площею 0,18 га, то в цій частині позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1ст.1225 ЦК України право власності на земельні ділянки переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням їх цільового призначення. Реалізувати своє законне право спадкування на спадкове майно в позасудовому порядку позивач не може, так як відсутній оригінал державного акту на право приватної власності на землю у зв`язку з його втратою.

Відповідно до п. «г», ч.1, ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі - прийняття спадщини.

Згідност.131 ЗК України громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі спадкування.

Відповідно до ст. 125 3К України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, актом право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:

- цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

- свідоцтвом про право на спадщину (ч. 1, 2 ст. 126 3К України).

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано, то право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст.1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п.1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 3К України, проте, розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування, а саме: права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця.

На підставі абз. 2 п. 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМ України від 26.12.1992року «Про приватизацію земельних ділянок» (втратив чинність на підставі Закону України від 14.09.2006 року № 139-V) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (пункт 1 розділу Х доповнено абз. 2 згідно із Законом від 16.09.2008року № 509-VI).

Отже, якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМ України від 26.12.1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (ч. 3 ст. 116 ЗК України).

В пункті 3.5. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз`яснено, що якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 350/67/15-ц, та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.04.2019року у справі № 723/1061/17 про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки, якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 3К України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Таким чином, якщо йдеться про землю, то власність на неї виникає лише після проведення державної реєстрації. Якщо людина померла до цього моменту юридично така особа ще не набула повноважень власника, а у спадок переходить не сама ділянка, а право на завершення процедури її приватизації, шо реалізувати можна тільки через суд, подавши позов спадкоємцем про визнання за права на завершення приватизації та реєстрації земельної ділянки на своє ім`я у випадку, якщо за життя спадкодавець уже розпочав процедуру отримав дозвіл, замовив документацію тощо.

Натомість представником позивача надано лише архівний витяг з рішення другої сесії Кульчієвецької сільської ради ХХІІ скликання від 29.11.1994 року про передачу у приватну власність ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки площею 0,18 га. Будь-яких інших доказів того, що право власності на вказану земельну ділянку було зареєстровано та отримано Державний акт на право приватної власності на землю або розпочато процедуру приватизації такої земельної ділянки представником позивача не надано, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.258, 259, 265, 268 ЦПК України, ч. 1 ст.15, ч. 1,2ст.ст.1268,1218,328,392 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок АДРЕСА_1 .

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Тест рішення складено 09.10.2026 року.

Суддя Л.М. Гладій