Sentence № 140101285, 28.09.2026, Hlyboka District Court of Chernivtsi Oblast

Справа № 715/1054/24

Провадження № 1-кп/715/23/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.09.2026 селище Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_3

обвинувачений ОСОБА_4

захисник ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024260000000021 за обвинувальним актом по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с. Вашківці Вижницького району Чернівецької області, жителя АДРЕСА_1 , в сил ст.89 КК України раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 , здійснюючи регулярні вантажні перевезення з України до країн Європи, тобто маючи досвід та обізнаність в порядку проходження прикордонного та митного контролю в зоні діяльності пункту пропуску через державний кордон України «Порубне» на кордоні з Румунією, реалізовуючи свій злочинний умисел, вирішив підшукати та переправити через державний кордон України, шляхом перевезення осіб, приховуючи їх у спальному відділенні салону транспортного засобу марки «Mercedes-Benz Actros 1844», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причепом марки «KRONE», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на якому здійснює вантажні перевезення.

З цією метою на початку січня 2024 року ОСОБА_4 зустрівся із ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому достеменно було відомо про дію щодо нього вищевказаних тимчасових обмежень щодо виїзду з України та який бажав незаконно перетнути державний кордон України. У ході зустрічі ОСОБА_4 особисто та завчасно обумовив із ОСОБА_6 порядок незаконного переправлення його через державний кордон України через пункт пропуску «Порубне» та вартість такого переправлення в сумі 7000 (семи тисяч) Євро, при цьому досягши згоди про передачу йому ОСОБА_6 5500 (п`яти тисяч п`ятсот) Євро перед незаконним перетином кордону та 1500 (тисячі п`ятсот) Євро вже після перетину кордону України на території Румунії.

Надалі, 24.01.2024 року близько 10 год 30 хв, ОСОБА_6 , на виконання вказівки ОСОБА_4 прибув в с. Коровія Чернівецького району Чернівецької області та сів в автомобіль марки «Ford Transit Conneсt», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 , після чого разом поїхали в напрямку місця проживання ОСОБА_4 , а саме до АДРЕСА_1 . Під час руху ОСОБА_4 роз`яснив ОСОБА_6 спосіб переправлення останнього через державний кордон України, який полягав в приховуванні останнього у спальному відділенні вантажного транспортного засобу, на якому ОСОБА_4 має здійснити перевезення вантажу через пункт пропуску «Порубне». Після проведення ОСОБА_4 інструктажу ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 5500 (п`яти тисяч п`ятсот) Євро як частину обумовленої винагороди за незаконне переправлення його через державний кордон України.

В подальшому, 25.01.2024 року о 10 год 00 хв, ОСОБА_6 за вказівкою ОСОБА_4 , прибув на АЗС «АМІК», що за адресою: вул. Головна, 9, с. Коровія Чернівецького району, де сівши у транспортний засіб марки «Mercedes-Benz Actros 1844», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причепом марки «KRONE», реєстраційний номер НОМЕР_2 , за вказівкою ОСОБА_4 заховався у спальний відсік салону вказаного вантажного автомобіля.

Рухаючись на вказаному автомобілі, ОСОБА_4 під`їхав до пункту пропуску «Порубне» для проходження прикордонного та митного контролю, та усвідомлюючи наявність у вказаному автомобілі ОСОБА_6 , надав уповноваженій особі прикордонної служби України неправдиві відомості щодо відсутності в салоні автомобіля сторонніх осіб, тобто надав неправдиві відомості, що він одноосібно перетинає державний кордон України.

Отримавши дозвіл на в`їзд на територію пункту пропуску «Порубне» та усвідомлюючи успішне проведення попередньої перевірки керованого ним транспортного засобу, ОСОБА_4 надав вказівку ОСОБА_6 про залишення транспортного засобу з метою проходження митного контролю та огляду автомобіля та провів ОСОБА_6 інструктаж щодо порядку дій у випадку, якщо його помітять працівники прикордонних чи митних органів України.

Надалі ОСОБА_4 , пройшовши відповідні перевірки як прикордонного так і митного контролю на пункті пропуску «Порубне», отримав контрольний талон серії ТАЕ №0012348 на проїзд по «червоному коридору» в напрямку виїзду до Румунії на одну особу. Після цього, усвідомлюючи можливість доведення свого злочинного умислу до кінця щодо переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України, надав останньому вказівку повернутись до салону вказаного автомобіля та сховатися до спального відсіку.

В подальшому, ОСОБА_4 , отримавши дозвіл на виїзд з України на територію Румунії, розуміючи, що в салоні його автомобіля переховується ОСОБА_6 , який не має права виїзду за кордон, з метою незаконної організації перетину кордону останнім, продовжив рух керованого ним автомобіля в бік Румунії, однак був зупинений працівниками правоохоронних органів.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненому визнав у повному обсязі, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, щиро каявся у вчиненому та просив суд суворо його не карати.

За згодою учасників судового процесу, згідно ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорювались. Обвинувачений правильно розуміє фактичні обставини справи, що підтверджується його показаннями, сумнівів у добровільності та істинності його позиції немає, а тому суд, згідно вимог ч. 2 ст.349 КПК України, обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого, оголошенням письмових доказів, наданих прокурором, щодо речових доказів, судових витрат та характеризуючих матеріалів щодо обвинуваченого.

Суд вважає доведеним, що викладене в обвинуваченні діяння мало місце і містить склад злочину. Встановлено, що в діях обвинуваченого ОСОБА_4 є склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 332 КК України, а саме організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України та керівництво такими діями, а також сприяння вчиненню порадами та шляхом надання засобів, вчинені з корисливих мотивів.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 року (справа №148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 року (справа №760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 року (справа №756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Верховний суд зауважив, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд, у відповідності до ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до ст.67 КК України, є вчинення злочину з використанням умов воєнного стану

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до ст.66 КК України є щире розкаяння, активне сприяння у розкритті злочину, повне та беззастережне визнання вини, добровільне перерахування на рахунок ЗСУ грошових коштів в сумі 300 000,00 грн., ініціювання перерахування на потреби ЗСУ внесеної за обвинуваченого застави у розмірі 211 960,00 грн., а також те, що ОСОБА_4 є інвалідом 3-ї групи довічно.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі № 1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Санкцією частини 3 статті 332 КК України визначено, що за дії, які передбачені в диспозиції вказаної статті, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Відповідно до частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Приписи статті 69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Відповідно до висновку Верховного суду від 27.04.2021 року у справі №712/4384/20 однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст.69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання. Суди зобов`язані встановити не лише наявність, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Тобто для застосування судом положень статті 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Такий висновок зробив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 27.04.2021 (справа № 712/4384/20, провадження №51-548км21).

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 під час кримінального провадження розповідав про обставини, які повністю викривають його у вчиненому злочині, добровільно, своєю активною поведінкою сприяв розкриттю кримінального правопорушення та з`ясуванню обставин його вчинення, зокрема самостійно добровільно видав отримані незаконним шляхом грошові кошти, у скоєному щиро розкаявся, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, внаслідок вчиненого злочину тяжких наслідків не настало, враховуючи обставини справи, а також особу обвинуваченого, який є інвалідом 3 групи та має ряд супутніх захворювань, характеризується позитивно, має постійне місце проживання, виховує неповнолітню дитину, не перебуває на спеціальному обліку у лікарів нарколога та психіатра, добровільно перерахував на рахунок ЗСУ грошові кошти в сумі 300 000,00 грн., а також клопотав про перерахування на потреби ЗСУ внесеної застави у розмірі 211 960,00 грн., суд приходить до висновку, що призначення обвинуваченому мінімального покарання в межах санкції ч.3 ст.332 КК України є недоцільним, у зв`язку з чим при призначенні покарання суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1 ст. 69 КК України і призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

На підставі викладеного вище, беручи до уваги обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також враховуючи особу обвинуваченого, ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, тобто із звільненням його від відбування покарання з випробуванням і призначенням іспитового строку, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним і пропорційним.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 371, 374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.332 КК України і призначити йому міру покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з позбавленням права протягом 3 (трьох років) займатися діяльністю, пов`язаною із наданням логістичних послуг і організацією перевезення громадян через державний кордон України.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 3 (три) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Заставу в розмірі 211 960 (двісті одинадцять тисяч дев`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, сплачені ОСОБА_7 29.01.2024 року відповідно до платіжної інструкції № 0.0.3441277442.1, код документа 9331-5338-8421-4745 на рахунок ТУ ДСА України в Чернівецькій області на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 січня 2024 року, передати на потреби ЗСУ для цілей оборони України з наступними реквізитами:

МФО 300001

Рахунок № UA843000010000000047330992708

Код ЄДРПОУ 00032106

Отримувач: Національний банк України

Призначення: допомога ЗСУ.

Речовий доказ контрольний талон серії ТАЕ №0012348 від 25 січня 2024 року на транспортний засіб марки «Mercedes-Benz Actros 1844», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причепом марки «KRONE», реєстраційний номер НОМЕР_2 залишити в матеріалах справи.

Речовий доказ транспортний засіб марки «Mercedes-Benz Actros 1844», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причепом марки «KRONE», реєстраційний номер НОМЕР_2 залишити власнику, скасувавши арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 січня 2024 року.

Речовий доказ відеозапис, що знаходиться на мікро СД залишити в матеріалах справи.

Речовий доказ мобільний телефон марки «Redmi Note 9» - повернути власнику ОСОБА_4 .

Речовий доказ грошові кошти в сумі 500 євро, що поміщені у сейф-пакет PSP 2302113 та передані на зберігання до Чернівецької філії AT «УКРЕКСІМБАНК» - повернути ОСОБА_4 , скасувавши арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02.02.2024 року.

Речовий доказ грошові кошти в сумі 236 румунських леїв, 100 євро та 750 гривень, що поміщені у сейф-пакет INZ 2101266 та передані на зберігання до Чернівецької філії AT «УКРЕКСІМБАНК» повернути ОСОБА_4 , скасувавши арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15.02.2024 року.

Речовий доказ грошові кошти в сумі 5 500 євро, що поміщені у сейф-пакет PSP 1108430 і передані на зберігання до Чернівецької філії AT «УКРЕКСІМБАНК» повернути ОСОБА_6 .

На вирок суду може бути подано апеляцію до Чернівецького апеляційного суд через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом 30-ти діб з дня його проголошення всіма учасниками процесу.

Суддя: