Decision № 139973773, 23.09.2026, Mizhhiria District Court of Zakarpattia Oblast

Справа № 302/1076/26

Провадження № 2/302/662/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Пухальського С. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 05 вересня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 05.09.2025-100001303, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 168 днів із кінцевою датою повернення 19 лютого 2026 року.

Представник позивача зазначив, що кредитний договір укладено в електронній формі відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію». Під час укладення договору відповідач пройшов електронну ідентифікацію із використанням Системи BankID Національного банку України, а документи, що становлять кредитний договір, підписав за допомогою одноразового ідентифікатора, який був надісланий на зазначений ним номер мобільного телефону.

Позивач вказував, що кредит надано для задоволення особистих потреб відповідача, не пов`язаних зі здійсненням підприємницької чи незалежної професійної діяльності або виконанням обов`язків найманого працівника, шляхом безготівкового перерахування коштів на платіжну картку, реквізити якої були зазначені відповідачем під час оформлення кредиту. На виконання умов договору 05 вересня 2025 року позивач перерахував відповідачу кредитні кошти у розмірі 10 000,00 грн, що, за твердженням позивача, підтверджується квитанцією про видачу коштів.

За твердженням позивача, умовами кредитного договору передбачено фіксовану процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом протягом перших семи чергових періодів користування кредитом та процентну ставку «Економ» у розмірі 0,5 % за кожен день користування кредитом протягом наступних чергових періодів. Крім того, договором передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 5 % від суми кредиту (500,00 грн), а також комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 500,00 грн у кожному з трьох чергових періодів, наступних за першим. На думку позивача, зазначена комісія встановлена за організацію та забезпечення інформаційної підтримки позичальника, можливість здійснення платежів, відновлення доступу до особистого кабінету, інформування про строки платежів та надання інших послуг, пов`язаних з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Представник позивача зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» свої зобов`язання за договором виконало належним чином та в повному обсязі, тоді як відповідач належним чином зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів та інших передбачених договором платежів не виконав. У зв`язку з цим станом на день звернення до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 23 050,00 грн, яка складається з: 10 000,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту; 10 500,00 грн заборгованості за процентами за користування кредитом; 1 000,00 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості; 1 550,00 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, представник позивача послався на положення Закону України «Про споживче кредитування», зазначивши, що до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту. На думку позивача, така комісія є платою за передбачені договором організаційні та інформаційні послуги, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Крім того, представник позивача зазначив, що відповідачем були вчинені дії, які свідчать про визнання боргу, а саме здійснено часткову оплату за кредитним договором у розмірі 7 250,00 грн 11 жовтня 2025 року, що було враховано позивачем при визначенні розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Щодо вимоги про стягнення 1 550,00 грн процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України представник позивача зазначив, що після виключення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» положення цього Закону, на його думку, не містять заборони на нарахування передбачених договором процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки спірний кредитний договір укладено після набрання чинності відповідними змінами законодавства, позивач вважає заявлену вимогу про стягнення процентів за статтею 625 Цивільного кодексу України правомірною.

Посилаючись на положення статей 509, 525, 526, 530, 534, 536, 610, 612, 625, 629, 1048, 1049, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про електронну комерцію», представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за Кредитним договором № 05.09.2025-100001303 від 05 вересня 2025 року у загальному розмірі 23 050,00 грн, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн і витрати, пов`язані з направленням відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами, у розмірі 127,38 грн. Крім того, представник позивача повідомив про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 11 серпня 2026 року у справі відкрито провадження та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Водночас судом визначено, що розгляд, формування та зберігання матеріалів цивільної справи здійснюються у змішаній формі паперовій та електронній.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, якщо від сторін не надійшло клопотань про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду розгляд справи може бути проведений у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 18 серпня 2026 року отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Копію позовної заяви з доданими до неї документами позивач направив відповідачу 06 серпня 2026 року за адресою його місця проживання.

У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав, заперечень щодо заявлених позовних вимог та доказів на їх спростування до суду не надав.

Відповідно до частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на наведене, враховуючи відсутність клопотань сторін про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), суд розглянув справу за наявними у ній матеріалами, дослідив подані письмові докази, оцінив їх у сукупності відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України та дійшов висновку про наявність правових підстав для вирішення спору по суті.

Судом установлено, що 05 вересня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця укладено Кредитний договір № 05.09.2025-100001303.

Перед укладенням договору відповідач пройшов електронну ідентифікацію із використанням Системи BankID Національного банку України, у результаті чого позивачем отримано персональні дані позичальника, зокрема його прізвище, ім`я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, дату народження, номер телефону, зареєстроване місце проживання та реквізити документа, що посвідчує особу.

Із паспорта споживчого кредиту, заявки, підтвердження укладення договору та інших документів, що становлять кредитний договір, судом установлено, що відповідачу надано кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 168 днів із кінцевою датою повернення 19 лютого 2026 року. Умовами договору також визначено порядок нарахування процентів за користування кредитом, комісії за надання кредиту, комісії за обслуговування кредитної заборгованості та графік платежів.

Факт надання кредитних коштів підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», відповідно до якого 05 вересня 2025 року о 13 годині 52 хвилин 15 секунд на платіжну картку № НОМЕР_1 успішно перераховано 10 000,00 грн із призначенням платежу «Видача за договором кредиту № 05.09.2025-100001303». Крім того, матеріалами справи підтверджується, що зазначене товариство здійснювало переказ коштів на підставі укладеного з позивачем договору про надання послуг з переказу коштів.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 03 серпня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 23 050,00 грн, з яких: 10 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 10 500,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 000,00 грн заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості; 1 550,00 грн проценти, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи встановлені обставини справи та надані позивачем докази, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, або якщо воля сторін виражена за допомогою електронного чи іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Відповідно до статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Частиною другою статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладення договорів в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частин третьої та шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом направлення однією стороною пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції другою стороною. Відповідь про прийняття пропозиції може бути надана, зокрема, шляхом надсилання електронного повідомлення, заповнення відповідної форми в електронному вигляді або вчинення інших дій, які в інформаційній системі визначені як прийняття пропозиції.

За змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором є одним із передбачених законом способів підписання електронного правочину.

Матеріалами справи підтверджується, що під час оформлення кредиту відповідач пройшов електронну ідентифікацію із використанням Системи BankID Національного банку України, після чого сформував заявку на отримання кредиту та акцептував умови кредитного договору шляхом використання одноразового ідентифікатора, а кредитодавець здійснив перерахування кредитних коштів на зазначений відповідачем платіжний засіб.

Без вчинення зазначених дій Кредитний договір № 05.09.2025-100001303 від 05 вересня 2025 року не міг бути укладений у запропонованій кредитодавцем електронній формі.

Наведені обставини у своїй сукупності підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору та виникнення між ними відповідних цивільних прав та обов`язків.

Щодо вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1 000,00 грн суд доходить такого висновку.

Із матеріалів справи вбачається, що зазначена комісія встановлена за організацію та забезпечення інформаційної підтримки позичальника, забезпечення можливості здійснення платежів, відновлення доступу до особистого кабінету, інформування про строки внесення платежів, надання консультаційних та інших послуг, пов`язаних з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець зобов`язаний на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно надавати інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір повернутої суми кредиту, виписку з рахунку щодо погашення заборгованості, а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Саме по собі визначення у договорі переліку можливих дій кредитодавця не є належним доказом фактичного надання позичальнику окремих платних послуг. Позивачем не надано доказів того, що відповідач замовляв відповідні додаткові послуги, що такі послуги фактично надавалися йому у визначеному обсязі та що заявлена до стягнення сума 1 000,00 грн є оплатою саме за реально надані послуги, а не фіксованим платежем, який нараховується лише у зв`язку з існуванням кредитної заборгованості.

Позивач також не довів, що зазначена комісія є платою за окрему фінансову чи іншу самостійну послугу, яка була фактично надана відповідачу понад ті обов`язки, які кредитодавець зобов`язаний виконувати відповідно до закону та умов кредитного договору.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не довів наявності належних правових і фактичних підстав для стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

Позивач, обґрунтовуючи вимогу про стягнення 1 550,00 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, посилається на те, що положення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», якими раніше було передбачено звільнення споживачів від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договорами споживчого кредиту, не поширюються на кредитні договори, укладені після 23 січня 2024 року.

Крім того, представник позивача зазначає, що у випадку конкуренції положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про споживче кредитування» застосуванню підлягають положення спеціального закону.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, мають компенсаційний характер та є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не платою за правомірне користування кредитними коштами.

Разом із тим пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено спеціальне тимчасове правове регулювання відповідальності позичальників у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до зазначеної норми у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого йому було надано кредит або позику банком чи іншим кредитодавцем або позикодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця неустойку за таке прострочення.

Суд не приймає доводи позивача щодо пріоритетності положень Закону України «Про споживче кредитування» над наведеними положеннями Цивільного кодексу України.

Закон України «Про споживче кредитування» визначає особливості правового регулювання відносин, пов`язаних із наданням споживчих кредитів, тоді як пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є спеціальною тимчасовою нормою, яка безпосередньо регулює питання цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань за договорами кредиту та позики в період дії воєнного або надзвичайного стану.

Виключення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не припинило дію пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та не змінило встановленого цією нормою звільнення позичальників від відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України.

Судом установлено, що Кредитний договір № 05.09.2025-100001303 укладено 05 вересня 2025 року, а заявлена позивачем до стягнення сума 1 550,00 грн нарахована на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, яке мало місце в період дії в Україні воєнного стану.

Отже, до спірних правовідносин у цій частині безпосередньо підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

За таких обставин відповідач звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, а тому правові підстави для стягнення з нього 1 550,00 грн процентів, нарахованих відповідно до зазначеної норми, відсутні.

У зв`язку з наведеним у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за основною сумою кредиту та процентами за користування кредитом, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених його змістом.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено право позикодавця на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, при цьому розмір і порядок їх одержання визначаються договором.

Судом установлено, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 10 000,00 грн.

Разом із тим 11 жовтня 2025 року відповідач здійснив часткове погашення заборгованості у розмірі 7 250,00 грн.

Вирішуючи питання про зарахування зазначеного платежу, суд виходить із положень статті 534 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі та за відсутності іншої домовленості сторін вона зараховується насамперед у рахунок витрат кредитора, пов`язаних з одержанням виконання, потім у рахунок сплати процентів, а після цього у рахунок основної суми боргу.

Суд враховує, що порядок, визначений статтею 534 Цивільного кодексу України, є імперативним та застосовується за відсутності іншої домовленості сторін щодо черговості погашення грошового зобов`язання. Оскільки позивач не довів існування погодженого сторонами іншого порядку зарахування платежів, а вимоги про стягнення комісії та процентів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, суд визнав необґрунтованими, сплачена відповідачем сума підлягає зарахуванню насамперед у рахунок погашення договірних процентів, а після цього у рахунок основної суми кредиту.

Із розрахунку позивача вбачається, що станом на 11 жовтня 2025 року, з урахуванням нарахування за цей день, сума договірних процентів за користування кредитом становила 3 700,00 грн.

Оскільки суд не встановив правових підстав для стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості та процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, здійснений відповідачем платіж у розмірі 7 250,00 грн для цілей визначення заборгованості, що підлягає судовому стягненню, має бути зарахований насамперед у рахунок договірних процентів у сумі 3 700,00 грн, а решта платежу у сумі 3 550,00 грн у рахунок погашення основної суми кредиту.

Отже, після здійснення платежу 11 жовтня 2025 року залишок основної суми кредиту становив 6 450,00 грн.

Поданий позивачем розрахунок після зазначеної дати виходить із незмінного залишку основного боргу у розмірі 10 000,00 грн, унаслідок чого проценти продовжували нараховуватися у розмірі 100,00 грн на день за ставкою 1 % та 50,00 грн на день за ставкою 0,5 %. Такий підхід не враховує часткового погашення основної суми кредиту.

З урахуванням залишку основного боргу 6 450,00 грн розмір процентів за ставкою 1 % становить 64,50 грн за кожен день користування кредитом, а за ставкою 0,5 % 32,25 грн за кожен день користування кредитом.

За період з 12 жовтня 2025 року по 11 грудня 2025 року включно, який становить 61 календарний день, розмір процентів складає 3 934,50 грн (6 450,00 грн ? 1 % ? 61 день).

За період з 12 грудня 2025 року по 19 лютого 2026 року включно, який становить 70 календарних днів, розмір процентів складає 2 257,50 грн (6 450,00 грн ? 0,5 % ? 70 днів).

Таким чином, загальна сума договірних процентів, нарахованих після здійснення відповідачем часткового платежу, становить 6 192,00 грн.

Отже, суд доходить висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги в частині стягнення 6 450,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 6 192,00 грн процентів за користування кредитом, а всього 12 642,00 грн.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення основної суми кредиту та договірних процентів понад зазначений розмір слід відмовити.

Таким чином, із заявлених позивачем до стягнення 23 050,00 грн правові підстави для задоволення позову встановлені у частині 12 642,00 грн, яка складається із 6 450,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 6 192,00 грн заборгованості за процентами за користування кредитом.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 3 550,00 грн основної суми кредиту, 4 308,00 грн процентів за користування кредитом, 1 000,00 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 1 550,00 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, слід відмовити.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До інших судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, а також понесено витрати, пов`язані з направленням відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами листом з описом вкладення, у розмірі 127,38 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Позивачем заявлено вимоги майнового характеру на загальну суму 23 050,00 грн. За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у сумі 12 642,00 грн, що становить 54,8460 % від заявленого розміру позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позову та положень частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 460,22 грн, а також витрати, пов`язані з направленням відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами, у сумі 69,86 грн.

В іншій частині судові витрати покладаються на позивача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що у позовній заяві представник позивача повідомив про намір подати докази понесення таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення відповідно до частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Оскільки станом на момент ухвалення цього рішення відповідні докази до суду не подані, питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в межах цього рішення не вирішується.

Керуючись статтями 2, 3, 1013, 19, 7681, 89, 133, 141, 247, 258259, 263265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 133-А, код ЄДРПОУ 37356833, рахунок НОМЕР_3 , МФО 305299) заборгованість за Кредитним договором № 05.09.2025-100001303 від 05 вересня 2025 року у розмірі 12 642,00 грн (дванадцять тисяч шістсот сорок дві гривні 00 копійок), з яких: 6 450,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 6 192,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 в частині стягнення: 3 550,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту; 4 308,00 грн процентів за користування кредитом; 1 000,00 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості; 1 550,00 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» судовий збір у розмірі 1 460,22 грн (одна тисяча чотириста шістдесят гривень 22 копійки) та витрати, пов`язані з направленням відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами листом з описом вкладення, у розмірі 69,86 грн (шістдесят дев`ять гривень 86 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.