Court ruling № 139871830, 17.09.2026, Kyivskyi District Court of Kharkiv City

Справа № 640/15731/15-ц

н/п 4-с/953/43/26

УХВАЛА

"17" вересня 2026 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого Зуба Г.А.,

за участю:

секретаря судових засідань Кулікової Т.В.,

представника заявника (боржника) адвоката Новакова В.В.,

представника заінтересованої особи (стягувача) Шевченка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Новакова Володимира Володимировича, зацікавлені особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д), Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ34952440, місцезнаходження за адресою: м. Харків, вул. Куликівська, буд. 12) на бездіяльність органу примусового виконання,

ВСТАНОВИВ:

27.07.2026 через систему «Електронний суд» до Київського районного суду м. Харкова надійшла вказана скарга, в якій заявник ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Новакова В.В. просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту, накладеного на кошти, що знаходяться на карткових рахунках АТ «Перший український міжнародний банк», IBAN НОМЕР_2 , та АТ «Ощадбанк», IBAN НОМЕР_3 , відкритих на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , та на які він отримував та отримує заробітну плату (грошове забезпечення як військовослужбовець Збройних сил України) у зведеному виконавчому провадженні № 74625866 від 03.04.2024 (а також у ВП № 10051303, № 24872076, № 25126161, № 25126788, № 25130221, № 46277846, № 51908137);

2. Зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт, накладений на грошові кошти на карткових рахунках АТ «Перший український міжнародний банк», IBAN НОМЕР_2 , та АТ «Ощадбанк», IBAN НОМЕР_3 , відкритих на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , та на які він отримував та отримує заробітну плату (грошове забезпечення як військовослужбовець Збройних сил України) у зведеному виконавчому провадженні № 74625866 від 03.04.2024 (а також у ВП № 10051303, № 24872076, № 25126161, № 25126788, № 25130221, № 46277846, № 51908137);

3. Зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винести постанову про зупинення зведеного виконавчого провадження № 74625866 від 03.04.2024 (а також у ВП № 10051303, № 24872076, № 25126161, № 25126788, № 25130221, № 46277846, № 51908137) у зв`язку із проходженням військової служби за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_4 .

В обґрунтування скарги покликається на те, що 07.07.2026 адвокат НОВАКОВ В.В., діючи від імені та в інтересах ОСОБА_4 , звернувся із заявою на електронну адресу Київського ВДВС про зняття арешту з рахунків боржника та зупинення виконавчого провадження за вих. № б/н від 07.07.2026. Проте, станом на теперішній час, державний виконавець Київського ВДВС відповідь на вказану заяву не надав, про причини ігнорування та ненадання відповіді не повідомив, вимоги заяви не виконав, а тому, скаржник вважає, що така протиправна бездіяльність повинна бути припинена, всі арешти з банківських рахунків скаржника повинні бути зняті, а виконавче провадження зупинене, з огляду на наступне. В провадженні Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (надалі Київський ВДВС) знаходиться зведене виконавче провадження № 74625866, відкрите 03.04.2024. В той же час, до вказаного виконавчого провадження входять інші виконавчі провадження № 10051303, № 24872076, № 25126161, № 25126788, № 25130221, № 46277846, № 51908137 про стягнення на користь ПАТ КБ «Приватбанк» з ОСОБА_1 грошових коштів. Необхідно звернути увагу, що відповідно до інформації з АСВП, встановити відомості по виконавчим провадженням (окрім номера виконавчого листа, стягувача, боржника та суду, який видав такий ВД) наразі не видається можливим, оскільки такі документи відсутні у вказаній системі (реєстрі).

Крім того зазначає, що окремої уваги заслуговує сама сума заборгованості, в рамках якої вчиняються виконавчі дії у ЗВП № 74625866 від 03.04.2024. Так, згідно постанови про арешт коштів боржника від 03.04.2026, винесеної в рамках ВП № 51908137, загальна сума боргу становить 3522039, 59 грн. В подальшому, державний виконавець виносить постанову про арешт коштів боржника від 08.04.2026 в рамках того ж самого ВП № 51908137, проте загальна сума боргу вже становить про 3015689, 23 грн. Постановами (незаконними) по ВП № 51908137 від 03.04.2024, 08.04.2024 та від 09.04.2024 було накладено арешт на грошові кошти/ електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику. Іншими словами, арешт було накладено на всі без виключення кошти ОСОБА_1 , в тому числі й на карткові рахунки АТ «Перший український міжнародний банк», IBAN НОМЕР_2 , та АТ «Ощадбанк», IBAN НОМЕР_3 , відкриті на ім`я ОСОБА_1 . Зазначає, що станом на теперішній час рахунок АТ «Перший український міжнародний банк», IBAN НОМЕР_2 , є таким, на який нараховується грошове забезпечення ОСОБА_1 як військовослужбовця. В той же час, таке грошове забезпечення нараховувалось раніше на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», IBAN НОМЕР_3 . Тож, станом на теперішній час у ОСОБА_1 є відкриті карткові рахунки, на які нараховувалось грошове забезпечення та такий, на яке станом на теперішній час таке грошове забезпечення нараховується.

Також вказує, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності декількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь-яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань. Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя. Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.

Вважає, що ОСОБА_1 позбавлений можливості вільно розпоряджатись грошовим забезпеченням навіть після відповідного стягнення 20% від такого забезпечення в рамках виконавчих проваджень. Більше того, наразі існують обґрунтовані ризики, що у разі подальшого тривалого арешту на карткових рахунках ОСОБА_1 , державний виконавець в подальшому стягне накопичені грошові кошти в повному обсязі. Вказане є прямим порушенням норм профільного законодавства про виконавче провадження, адже буде надмірним тягарем для ОСОБА_1 та поставить його в ситуацію, коли всі грошові кошти будуть спочатку відраховані відділом бухгалтерії військової частини (де він проходить військову службу), а в подальшому, грошове забезпечення буде нараховано на заблокований картковий рахунок. Подальше стягнення залишку нарахованого після відрахувань грошового забезпечення буде перевищувати розмір встановленого звернення стягнення на заробітну плату в розмірі 20 %. Враховуючи те, що рахунки, на які накладений арешт постановою державного виконавця використовувались та використовуються для зарахування заробітної плати ОСОБА_1 свідчить про те, що бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту грошових на зарплатний рахунок боржника є протиправною, а тому, з метою найбільш повного захисту прав та інтересів скаржника, адвокат Новаков В.В. вважає наявними підстави для визнання оскаржуваної бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача зняти вже накладений арешт.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.08.2026 вказана скарга розподілена головуючому судді Зубу Г.А.

18.08.2026 від представника заінтересованої особи АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Шевченко А.О. надійшли заперечення, в яких останній просить суд відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/ бездіяльність Київського ВДВС у місті Харкові у повному обсязі з огляду на те, що, зокрема, за рішенням суду від 12.11.2015 у справі № 640/15731/15-ц загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за виконавчим листом становить 2541032, 48 грн. На теперішній час у рамках ВП № 51908137 (ЗВП № 74625866) шляхом звернення стягнення на грошове забезпечення боржника стягнуто лише 100516, 06 грн, а залишок непогашеного боргу складає 2440516, 42 грн. Отже, рішення суду залишається невиконаним на 96%, що підтверджує необхідність продовження вжиття всіх заходах примусового виконання рішення без їх зупинення чи зняття обмежень. Скаржник обґрунтовує вимогу про зупинення виконавчого провадження фактом проходження ним військової служби у ЗСУ за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_4 . У даному виконавчому провадженні примусове виконання здійснюється шляхом звернення стягнення на грошове забезпечення боржника (утримання 20% за постановою виконавця), яке виплачується ВЧ НОМЕР_4 , у безготівковій формі. Скаржником не надано жодних доказів того, що утримання коштів з його доходу бухгалтерією військової частини є абсолютно неможливим за умовами його служби або перешкоджає виконанню ним бойових завдань. Як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_1 ані сам, ані через представника Новакова В.В. із заявою про визначення одного поточного рахунку для здійснення видаткових операцій до органу ДВС не звертався і жодних доказів такого звернення суду не надав. Натомість скаржник вимагає незаконного повного скасування арешту з усіх своїх рахунків, через що його обмеження у розпорядженні коштами є наслідком невикористання ним самим чітко визначеного законом механізму розблокування ліміту (постанова ВС від 05.03.2025 у справі № 1309/7139/12). Карткові рахунки боржника є звичайними поточними рахунками фізичної особи. Жоден закон України не відносить рахунки для зарахування заробітної плати чи грошового забезпечення до рахунків зі спеціальним режимом використання та не забороняє накладати на них арешт.

21.08.2026 через систему «Електронний суд» від представника заявника ОСОБА_1 адвоката Новакова В.В. надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких останній просить не приймати до уваги заперечення АТ КБ «ПриватБанк» та задовольнити скаргу. Також зазначив, 18.04.2024 у ВП № 51908137 державний виконавець виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи, встановивши, що ОСОБА_1 отримує заробітну плату у військовій частині НОМЕР_5 , та визначивши щомісячне відрахування у розмірі 20 відсотків доходу. Тобто вже через декілька днів після постанов про арешт орган ДВС офіційно встановив факт отримання скаржником доходу від військової частини. 26.11.2025 головний державний виконавець у тому самому ВП № 51908137 повторно звернув стягнення на доходи ОСОБА_1 , цього разу у військовій частині НОМЕР_4 , та знову визначив щомісячне відрахування у розмірі 20 відсотків. Цією ж постановою військову частину зобов`язано щомісяця надсилати виконавцю звіти про здійснені відрахування та виплати. Довідка військової частини НОМЕР_4 форми 5 № 24182 від 25.06.2026 підтверджує, що ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією у цій частині з 12.08.2025. Отже, на момент розгляду заяви від 07.07.2026 виконавець мав власну постанову про стягнення з доходу, а військова частина була прямо зобов`язана щомісяця подавати йому звіти про здійснені відрахування та виплати. Виконавець, своєю чергою, був зобов`язаний контролювати надходження таких звітів і правильність відрахувань.

Представник заявника ОСОБА_1 адвокат Новаков В.В. в судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в доводах скарги та додаткових поясненнях до справи.

Представник заінтересованої особи АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Шевченко А.О. в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечував проти задоволення скарги з підстав, викладених в запереченнях.

Представник заінтересованої особи Київського ВДВС у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, рішення суду обов`язкові до виконання та державний чи приватний виконавець зобов`язаний вживати передбачені законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Суд встановив та вбачається з матеріалів скарги, що на виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові ХМУМЮ України перебуває зведене виконавче провадження з виконання виконавчих проваджень 48628645, 25126788, 25126161, 24872076, 10051303, 25130221, 46277846, 51908137 (а.с. 51-54).

09.08.2026 постановою старшого державного виконавця Київського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Х/о Марченком О.М. відкрито виконавче провадження № 51908137 з примусового виконання на підставі виконавчого листа від 22.01.2016 № 640/15731/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» пеню в розмірі 2491725, 84 грн та судові витрати у сумі 49306, 645 грн, а всього 2541032, 48 грн (а.с. 51).

Згідно із постановою заступника начальника відділу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лівенцева І.О. у ВП № 51908137 від 03 квітня 2024 року накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення, з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 3522039, 59 грн (а.с. 57-58).

Оскільки державним виконавцем в ході зазначеного виконавчого провадження було отримано інформацію про те, що боржник ОСОБА_1 отримує дохід, 26 листопада 2025 року головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Романом В.В. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, які він отримує у військові частині НОМЕР_4 (а.с. 60).

У п. 2 вказаної постанови державним виконавцем зазначено щодо здійснення відрахування із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у розмірі 20% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням.

Встановлено, що боржник ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Новакова В.В., 07 липня 2026 року звернувся із заявою до начальника Київського ВДВС у місті Харкові ХМУМЮ України про скасування арешту зі всіх карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 , зупинення зведеного виконавчого провадження № 51908137, відкрите 09.08.2016 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів.

Звертаючись із даною скаргою, боржник свої доводи зводить до того, що накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника, державний виконавець порушив вимоги закону та наклав арешт на кошти, які складають заробітну плату, а також поступають кошти, включаючи грошове забезпечення, бойові надбавки та інші соціальні виплати, не скасував арешт, відтак вважає, що бездіяльність державного виконавця порушує вимоги закону, тому просить визнати таку бездіяльність неправомірною та вчинити відповідні дії.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» (Закон 1404-VIII) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Положеннями ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження (ч.3 ст. 18 Закону № 1404-VIII).

Згідно із ч. 4 ст. 18 Закону № 1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 Конституційного Суду України).

В свою чергу, процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (чч. 1 та 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Тобто гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

В силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Таким чином, якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає.

Верховним Судом неодноразово викладено такий правовий висновок, зокрема в постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 та інших.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, судовий контроль за виконанням судових рішень, у разі встановлення обґрунтованості скарги, спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а й на поновлення порушеного права заявника.

Принцип справедливості судового розгляду повинен знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Так, ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 68 зазначеного Закону стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3) у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року(далі - Інструкція), відповідно до якого про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (ч. 3 ст. 68 Закону).

Відповідно до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою (пункт 4 розділу Х Інструкції), а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою у додатку 9 до Інструкції. Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток № 9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов`язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням.

Отже, законодавство покладає зобов`язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов`язані направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Закону № 1404-VIII розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частинами 2 та 3 ст. 70 Закону № 1404-VIII передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.

Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 квітня 2022 року в справі №756/8815/20 дійшла висновку, що не може бути накладений арешт на кошти що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому, на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується. Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону №1404-VIII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.

Таким чином, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом, при цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, тому відповідно до ч. 3 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із ч.4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (ч.4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункти 7.14, 7.15 постанови).

При цьому, передбачене абзацом 2 ч. 2 ст. 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 ч. 4 ст. 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак, це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

Відтак, у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.

Боржник ОСОБА_1 у своїй скарзі зазначив, що арешт було накладено на всі без виключення кошти, в тому числі й на карткові рахунки АТ «Перший український міжнародний банк», IBAN НОМЕР_2 , та АТ «Ощадбанк», IBAN НОМЕР_3 , відкриті на ім`я ОСОБА_1 . Станом на теперішній час рахунок АТ «Перший український міжнародний банк», IBAN НОМЕР_2 , є таким, на який нараховується грошове забезпечення ОСОБА_1 як військовослужбовця. Грошове забезпечення нараховувалось раніше на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», IBAN НОМЕР_3 .

Разом з тим, приймаючи постанову про арешт коштів до виконання, банк не визначив статус коштів та рахунку, на якому вони знаходяться, як рахунку із спеціальним режимом використання, не повідомляв виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та не повернув його постанову без виконання, що було б підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», відтак банк не визнав відповідний рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.

Щодо зупинення зведеного виконавчого провадження № 74625866 від 03.04.2024 у зв`язку із проходженням військової служби за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_4 суд зазначає таке.

Права та обов`язки виконавців визначено в статті 18 Закону № 1404-VIII, згідно з якою державний виконавець зобов`язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить таку військову службу (пункт 1 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII).

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми права дає підстави для висновку, що у цьому випадку словосполучення «якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе» застосовується до обох частин речення, які пов`язані сполучником «або». Натомість, сполучник «чи» якраз використаний з метою посилення роздільності перелічуваних підстав. Відповідно, застосовуючи у названій нормі матеріального права сполучник «або», законодавець мав на меті не протиставити одну умову іншій, а вирізнити види проходження боржником військової служби.

Таким чином, конструкція норми пункту 1 частини першої статті 34 Закону №1404-VIII полягає у тому, що як до першої підстави, так і до другої, застосовується умова «якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе» (див. висновок Верховного Суду у постанові від 30 листопада 2023 року у справі № 120/875/23 (адміністративне провадження № К/990/15420/23).

Отже, результат аналізу наведеної правової норми свідчить, що нею передбачено три умови, за наявності яких виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій: 1) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе, або 2) якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе, чи 3) на прохання стягувача, який проходить таку військову службу.

Так, суд встановив, що на виконанні у Київському ВДВС у місті Харкові ХМУМЮ України перебуває виконавче провадження № 51908137 з примусового виконання на підставі виконавчого листа від 22.01.2016 № 640/15731/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» пеню в розмірі 2491725, 84 грн та судові витрати у сумі 49306, 645 грн, а всього 2541032, 48 грн. ОСОБА_1 є військовослужбовцем (а.с. 47), але ним не доведено, що у даному виконавчому провадженні абсолютно неможливо проводити виконавчі дії згідно з умовами його служби.

З урахуванням викладеного, суд висновує, що ОСОБА_1 не доведено, що у ВП № 74625866 неможливо проводити виконавчі дії згідно з умовами його служби, оскільки вчинення таких виконавчих дій (звернення стягнення на доходи боржника) у ВП про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» пеню в розмірі 2491725, 84 грн та судові витрати у сумі 49306, 645 грн, а всього 2541032, 48 грн, не потребує його безпосередньої участі, постійної присутності або систематичної явки, такі дії не можуть перешкоджати проходженню військової служби ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що державним виконавцем не порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження» у даному виконавчому провадженні, оскільки рахунок, на який накладено арешт, не є рахунком зі спеціальним режимом використання, непідтверджена неможливість проведення виконавчих дій згідно з умовами служби ОСОБА_1 , відтак скаржником (боржником) не доведено факту порушення його прав у виконавчому провадженні, у зв`язку з чим у задоволенні скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 259-261, 447, 450, 451 ЦПК України, ЗУ «Про виконавче провадження», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Новакова Володимира Володимировича, зацікавлені особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д), Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ34952440, місцезнаходження за адресою: м. Харків, вул. Куликівська, буд. 12) на бездіяльність органу примусового виконання відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі в 15-дений строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.

Повний текст ухвали виготовлено 17 вересня 2026 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ