Court ruling № 139743371, 10.09.2026, Commercial Court of Zakarpattia Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

____________________________

УХВАЛА

"10" вересня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/231/25

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач» від 13.07.2026 року

про розстрочення виконання постанови

у справі № 907/231/25

за позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач», м. Ужгород

про стягнення 959 339,53 грн

За участю представників:

позивача не з`явився;

відповідач не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Ужгородська міська рада звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач» 959 339,53 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,4608 га, кадастровий номер 2110100000:65:001:0005 за період з 01.01.2017 до 31.12.2024 без укладеного договору оренди землі в порушення норм Земельного кодексу України.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/231/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 березня 2025 року.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17 лютого 2026 року суд постановив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року апеляційну скаргу Ужгородської міської ради задоволено, рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.02.2026 у справі №907/231/25 скасовано, позов задоволено та ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач» на користь Ужгородської міської ради 959 339,53 грн безпідставно збережених коштів, 14 390,09 грн судового збору за розгляд позовної заяви та 21 585,14 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

13 липня 2026 року від відповідача до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява від 13.07.2026 про розстрочення виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року у справі №907/231/25.

Ухвалою від 20 липня 2026 року суд постановив відкласти розгляд питання про прийняття заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач» від 13.07.2026 року про розстрочення виконання судового рішення у справі № 907/231/25 до повернення матеріалів справи із Західного апеляційного господарського суду.

27 липня 2026 року матеріали справи №907/231/25 повернуто на адресу Господарського суду Закарпатської області.

Ухвалою від 30 липня 2026 року суд призначив розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач» від 13.07.2026 року про розстрочення виконання судового рішення призначити в судовому засіданні 10 вересня 2026 року та встановив учасникам справи строк до 01 вересня 2026 року включно для подання письмових пояснень і заперечень щодо заяви.

31 серпня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення від 31.08.2026 на заяву відповідача від 13.07.2026 про розстрочення виконання рішення.

В обґрунтування поданих заперечень позивач зазначає, що заява відповідача про розстрочення виконання судового рішення є безпідставною, не відповідає фактичним обставинам справи та майновому стану відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач». Позивач наголошує, що посилання відповідача на низький прибуток, наявність кредиторської заборгованості, загальні економічні труднощі, введення воєнного стану в Україні, а також можливі майбутні зобов`язання не є винятковими обставинами та не підтверджують необхідності розстрочення виконання рішення на максимально можливий строк, передбачений законом.

31 серпня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про забезпечення позову від 31.08.2026, подана у порядку ч. 6 ст. 331 ГПК України, за змістом якої просить суд у разі задоволення заяви про розстрочення виконання рішення вжити заходи з метою забезпечення його виконання у вигляді заборони вчиняти дії.

У судове засідання 10 вересня 2026 року представники сторін не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду заяви відповідача були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

При цьому, 31 серпня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи від 31.08.2026. Означене клопотання обґрунтоване неможливістю участі заявника у судовому засіданні 10.09.2026 через перебування у відпустці та на лікуванні.

Означене клопотання відповідача до задоволення судом не підлягає з урахуванням встановленого у ч. 2 ст. 331 ГПК України строку розгляду заяви про розстрочення виконання рішення суду.

При цьому, судом враховується також, що за змістом ухвали від 30.07.2026 явка представників сторін у судове засідання не визнавалася судом обов`язковою, а підставою для відкладення судового засідання в цьому разі мала б бути неможливість розгляду справи, а не відсутність представника сторони в судовому засіданні.

Окрім того суд враховує, що відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58 ГПК України).

У зв`язку з наведеним, неможливість з`явитися в судове засідання одного з представників товариства з урахуванням можливості представлення інтересів юридичної особи через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), а в спірних правовідносинах також й трьома адвокатами, - не може бути визнано судом поважною причиною неявки в судове засідання, що виключає можливість відкладення розгляду справи відповідно до приписів п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України.

Окрім того, розглядаючи клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з перебуванням у відпустці та на лікуванні, суд констатує, що зазначені в клопотаннях обставини представником ТОВ «Закарпатбудпостач» жодним чином документально не підтверджені, що виключає можливість встановлення поважності причин неявки цих представників в судове засідання та згідно з приписами п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України не є перешкодою для розгляду справи за відсутності такого учасника.

Розглянувши заяву про відстрочення виконання постанови з доданим до неї документами, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Крім того, у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.

З огляду на те, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при її наданні, необхідно враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

У постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17 зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02).

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003).

Таким чином, питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення такої заяви є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.

В обґрунтування поданої заяви про надання розстрочки виконання судового рішення відповідач зазначає, що Товариство визнає свій обов`язок щодо виконання судового рішення, проте наразі не має фінансової можливості сплатити всю суму одноразово через низькі прибутки та тривалий період формування заборгованості (за 7 років).

Крім того, заявник вказує, що у Господарському суді Закарпатської області перебуває на розгляді інша справа № 907/320/25, і у разі задоволення позовних вимог у ній відповідач буде змушений додатково сплатити 602 491,78 грн на виконання судового рішення.

На переконання боржника, одноразове стягнення всієї суми заборгованості призведе до повної зупинки господарської діяльності Товариства, загрози початку процедури банкрутства та вимушеного звільнення працівників. Натомість надання розстрочки дозволить зберегти підприємство, забезпечить гарантоване та послідовне виконання судового рішення, а також дозволить зберегти робочі місця та можливість стабільної сплати податків і обов`язкових зборів до бюджетів усіх рівнів, у тому числі до місцевого бюджету.

У зв`язку з наведеним ТОВ «Закарпатбудпостач» просить суд, в порядку ст. 331 ГПК України, розстрочити виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року у справі № 907/231/25 на 12 платежів, шляхом сплати боржником на користь стягувача Ужгородської міської ради заборгованості на загальну суму 995 314,76 гривень (з яких: 959 339,53 грн безпідставно збережених коштів, 14 390,09 грн судового збору за розгляд позовної заяви та 21 585,14 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги) в наступних розмірах та порядку: до 01.09.26 р. 82 000,00 грн; до 01.10.26 р. 82 000,00 грн ; до 01.11.26 р. 82 000,00 грн ; до 01.12.26 р. 82 000,00 грн ; до 01.01.27 р. 82 000,00 грн ; до 01.02.27 р. 82 000,00 грн ; до 01.03.27 р. 82 000,00 грн ; до 01.04.27 р. 82 000,00 грн ; до 01.05.27 р. 82 000,00 грн ; до 01.06.27 р. 82 000,00 грн ; до 01.07.27 р. 82 000,00 грн ; до 01.08.27 р. 93 315,00 грн.

Стягувач проти задоволення заяви про надання розстрочки виконання судового рішення заперечує згідно із письмовими запереченнями (заявою) від 29.07.2026. На обґрунтування своєї позиції позивач наголошує, що заява відповідача про розстрочення виконання судового рішення є безпідставною, не відповідає фактичним обставинам справи та майновому стану відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач».

Позивач зазначає, що посилання відповідача на низький прибуток, наявність кредиторської заборгованості, загальні економічні труднощі, введення воєнного стану в Україні, а також можливі майбутні зобов`язання не є винятковими обставинами та не підтверджують необхідності розстрочення виконання рішення на максимально можливий строк, передбачений законом.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд враховує також, що розстрочення виконання рішення жодним чином не зменшує суму грошових коштів, яка має бути сплачена боржником на виконання рішення суду у даній справі, натомість таке розстрочення забезпечить реальне виконання останнім цього рішення, тобто дозволить досягти мети виконання судового рішення з дотриманням балансу інтересів обох сторін (співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора).

У постанові від 29.04.2025 у справі № 917/1131/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що норми статті 331 ГПК України визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Розстрочкою є виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, вказана норма не вимагає, а господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 ГПК України.

Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17.

ЄСПЛ у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 29.04.2025 у справі №917/1131/24, вказав, що, з одного боку, недостатнім є лише факт відсутності у боржника коштів, суди обов`язково повинні враховувати інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення, з іншого, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції»).

Врахувавши такі приписи процесуального законодавства (стаття 331 ГПК України), практику ЄСПЛ, оцінивши долучені Товариством до матеріалів справи по заяві по розстрочення виконання рішення суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд констатує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач» наведено об`єктивні обставини, що ускладнюють негайне виконання Товариством постанови Західного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року у справі № 907/231/25 про стягнення 959 339,53 грн безпідставно збережених коштів, 14 390,09 грн судового збору за розгляд позовної заяви та 21 585,14 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги, що є підставою розстрочення виконання судового рішення.

Так, суд на підставі досліджених доказів вважає доведеними доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач» про його незадовільний фінансовий стан. Зазначені обставини підтверджуються доданими до заяви матеріалами, зокрема фінансовою звітністю підприємства (Балансом та Звітом про фінансові результати за 2025 рік), які свідчать про низьку прибутковість Товариства, суттєве зниження чистих доходів та відсутність достатнього обсягу вільних грошових коштів на рахунках, необхідних для одноразового виконання судового рішення у повному обсязі.

Крім того, суд бере до уваги, що погіршення фінансово-економічних показників заявника викликане об`єктивними чинниками, а саме загальним економічним спадом та порушенням логістичних ланцюгів постачання матеріалів в умовах триваючого воєнного стану. Наявні у матеріалах справи докази у сукупності підтверджують, що скрутне майнове становище боржника має реальний, а не штучно створений характер, що свідчить про наявність об`єктивних перешкод для негайного та одноразового розрахунку із стягувачем.

Водночас, заперечення позивача зводяться до тверджень про те, що заявником не надано достатніх доказів в обґрунтування поданого клопотання, не доведено наявності виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а фінансова звітність та заборгованість перед контрагентами не свідчить про неможливість негайного виконання судового рішення.

Проте суд враховує, що у заяві про забезпечення позову від 31.08.2026 позивач фактично визнає скрутне становище відповідача, що не дозволяє останньому виконати судове рішення одноразово. Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, Ужгородська міська рада безпосередньо посилається на незадовільний фінансовий стан відповідача та його кредиторську заборгованість.

Отже, враховуючи встановлені вище та зазначені відповідачем обставини неможливості наразі виконати постанову Західного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року у справі № 907/231/25 в частині задоволених судом вимог Ужгородської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач», скрутний фінансовий стан останнього, з огляду принципи розумності та справедливості, а також те, що рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, суд вважає, що розстрочення рішення суду не порушить прав стягувача та надасть змогу боржнику належним чином виконати рішення суду в даній справі без ризиків виникнення неплатоспроможності боржника та/або припинення його господарської діяльності.

Поряд з цим, відповідно до ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Так, постанова Західного апеляційного господарського суду у цій справі ухвалена 07 липня 2026 року, а заявник просить суд розстрочити його виконання терміном на дванадцять місяців шляхом сплати починаючи з вересня 2026 року по 82 000,00 грн (останній платіж до 01.08.2027 року у розмірі 93 315,00 грн).

Розмір стягнутих постановою Західного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року у справі № 907/231/25 з відповідача на користь позивача заборгованості становить 995 314,76 гривень, з яких: 959 339,53 грн безпідставно збережених коштів, 14 390,09 грн судового збору за розгляд позовної заяви та 21 585,14 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги, що період надання розстрочки рішення у справі не може перевищувати одного року з дати його ухвалення, суд вважає за можливе розстрочити виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року у справі № 907/231/25 терміном на 10 місяців (до 01.07.2027) шляхом сплати щомісячно не пізніше останнього числа кожного календарного місяця по 99 531,48 грн (в останній місяць 99 531,44 грн).

Розглянувши заяву Ужгородської міської ради від 31.08.2026 про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 6 ст. 331 ГПК України при відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

31 серпня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про забезпечення позову від 31.08.2026, яка подана у порядку ч. 6 ст. 331 ГПК України та у якій позивач просить суд в разі надання розстрочки виконання рішення з метою забезпечення його належного та повного виконання вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- заборони ТОВ «Закарпатбудпостач» вчиняти будь-які дії та правочини, спрямовані на відчуження, передачу у володіння, передачу в іпотеку, встановлення інших обтяжень, внесення до статутного капіталу юридичних осіб або інше розпорядження належними ТОВ «Закарпатбудпостач» об`єктами нерухомого майна, розташованими за адресою: м. Ужгород, вул. Романа Шухевича (попередня назва Лавріщева), 31, а саме:

- склад-сарай для зберігання сільськогосподарської техніки, літ. «Г», реєстраційний номер майна 792519;

- пункт збору сільськогосподарської техніки - контора, літ. «Е», реєстраційний номер майна 792519;

- склад для зберігання сільськогосподарської техніки, літ. «В», реєстраційний номер майна 1951692,

до моменту виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 у справі № 907/231/25.

- заборони всім без винятку суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, іншим органам та особам, які відповідно до законодавства України здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначених у пункті 2 цієї заяви об`єктів нерухомого майна, у тому числі щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав, державної реєстрації переходу права власності, припинення, зміни чи скасування державної реєстрації права власності та інших речових прав, державної реєстрації правочинів, пов`язаних із відчуженням зазначеного нерухомого майна, його передачею у володіння чи користування третім особам, внесенням до статутних капіталів юридичних осіб, передачею в іпотеку, встановленням будь-яких інших обтяжень речових прав, а також вчиняти будь-які інші реєстраційні дії, наслідком яких може бути зміна власника, речового права, обсягу речових прав чи обтяжень щодо зазначеного нерухомого майна, до моменту виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 у справі № 907/231/25.

Означена заява обґрунтована наявністю ризику утруднення або неможливості виконання судового рішення у справі. Позивач вказує, що сам відповідач у заяві від 13.07.2026 характеризує власний фінансовий стан як такий, що не дозволяє йому виконати судове рішення одноразово, та одночасно повідомляє про наявність значної кредиторської заборгованості. На переконання заявника, зазначені обставини мають істотне значення для оцінки ризику збереження майнових активів відповідача протягом періоду, на який останній просить розстрочити виконання судового рішення.

Крім того, Ужгородська міська рада наголошує, що застосування заборони відчуження не позбавляє відповідача права власності на вказані об`єкти, не обмежує його у можливості володіти та користуватися ними, а також не встановлює заборони на здійснення господарської діяльності. Заявник зазначає, що такий захід є цільовим та мінімально необхідним для досягнення мети забезпечення позову. Водночас невжиття такого заходу забезпечення позову створює реальний ризик відчуження нерухомого майна та відповідного зменшення активів відповідача, що унеможливить виконання рішення суду.

Відповідно до п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 753/22860/17).

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 916/1572/19).

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.12.2020 року у справі № 911/1111/20).

Статтею 129-1 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує, зокрема, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, згідно якого невжиття наведених позивачем у заяві про забезпечення позову заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у справі (у разі задоволення позову), ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, оскільки у разі, якщо до закінчення розгляду цієї справи відповідач здійснить розпорядження своїм майном або частиною майна у будь-який спосіб, зокрема відчужить своє майно (частину майна) на користь інших осіб (у тому числі шляхом продажу, дарування, передачі в управління або оренду, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, найм, передачі в іпотеку та/або заставу, будь-якого іншого обтяження), то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить ефективний захист та поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся з позовом у цій справі.

Слід зазначити, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №910/11678/22).

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості клопотання заявника про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій, адекватності таких заходів та їх співмірності із заявленими у цій справі вимогами, суд враховує, що задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення має відбуватися з дотриманням принципу пропорційності. Суд вважає за необхідне забезпечити баланс законних інтересів сторін, у тому числі захистити право кредитора (стягувача) на безперешкодне та гарантоване отримання виконання судового рішення у разі надання боржнику розстрочки на 10 місяців.

Оскільки надання розстрочки відтерміновує повне стягнення боргу, встановлення заборони відповідачу на відчуження належного йому майна та заборони вчинення реєстраційних дій щодо нерухомого майна відповідача виступає правовою гарантією збереження його майнових активів від можливого відчуження на користь третіх осіб протягом періоду дії такої розстрочки з метою позбавлення себе майна, необхідного для належного виконання рішення з урахуванням наданої судом розстрочки.

Слід врахувати також, що означений захід не перешкоджає господарській діяльності боржника, проте нівелює ризики ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в майбутньому.

Наведене, з урахуванням приписів ст. ст. 136, 137 ГПК України, дозволяє суду дійти висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

При цьому суд погоджується із доводами позивача про те, що застосування такого заходу, як заборона відчуження, не позбавляє відповідача права власності на вказані об`єкти, не обмежує його у можливості фактично володіти та користуватися ними, а також не встановлює заборони на здійснення поточної господарської діяльності підприємства.

Суд враховує, що такий захід є виключно цільовим та мінімально необхідним для досягнення мети забезпечення позову, оскільки він лише тимчасово обмежує право відповідача розпоряджатися конкретно визначеним нерухомим майном. Це, у свою чергу, нівелює ризик відчуження активів протягом періоду дії наданої судом розстрочки та виступає правовою гарантією захисту інтересів стягувача.

При цьому, в частині пропонованих позивачем заходів забезпечення, які стосуються реєстрації речових прав та державної реєстрації правочинів, суд враховує, що відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації полягають саме речові права та їх обтяження, а відтак у задоволенні заяви у частині заборони державної реєстрації правочинів суд відмовляє, як і не підлягають задоволенню вимоги про заборону здійснювати державну реєстрацію будь-яких речових прав, позаяк обмеження, до прикладу, державної реєстрації права оренди об`єкта нерухомості не знаходиться у прямому зв`язку із забезпеченням виконання рішення у цій справі, а навпаки здатне забезпечити надходження грошових коштів відповідачу, які можуть бути спрямовані на виконання постанови суду апеляційної інстанції у цій справі.

Так, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

За таких обставин суд вважає за необхідне задовольнити заяву Ужгородської міської ради від 31.08.2026 та вжити заходи забезпечення позову до моменту повного виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 у справі № 907/231/25 шляхом:

- заборони ТОВ «Закарпатбудпостач» вчиняти будь-які дії та правочини, спрямовані на відчуження, передачу у володіння, передачу в іпотеку, встановлення інших обтяжень, внесення до статутного капіталу юридичних осіб або інше розпорядження належними ТОВ «Закарпатбудпостач» об`єктами нерухомого майна, розташованими за адресою: м. Ужгород, вул. Романа Шухевича, 31, а саме:

- склад-сарай для зберігання сільськогосподарської техніки, літ. «Г», реєстраційний номер майна 792519;

- пункт збору сільськогосподарської техніки - контора, літ. «Е», реєстраційний номер майна 792519;

- склад для зберігання сільськогосподарської техніки, літ. «В», реєстраційний номер майна 1951692;

- заборони суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, іншим органам та особам, які відповідно до законодавства України здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії щодо зазначених об`єктів нерухомого майна щодо державної реєстрації права власності, переходу права власності, припинення, зміни чи скасування державної реєстрації права власності та інших речових прав, внесенням до статутних капіталів юридичних осіб, передачею в іпотеку, а також вчиняти будь-які інші реєстраційні дії, наслідком яких може бути зміна власника речового права, обсягу речових прав чи обтяжень щодо зазначеного нерухомого майна.

Керуючись 2, 4, 5, 7, 13, 14, 15, 74, 86, 136-140, 145, 232-235, 255, 326, 327, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач» від 13.07.2026 року про розстрочення виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року у справі № 907/231/25 задовольнити частково.

2. Розстрочити виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року у справі № 907/231/25 терміном на 10 місяців (до 01.07.2027) шляхом сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач» на користь Ужгородської міської ради щомісячно в строк до 01 (першого) числа кожного календарного місяця по 99 531,48 грн (у липні 2027 року 99 531,44 грн), а саме:

- до 01 жовтня 2026 року 99 531,48 грн (дев`яноста дев`яти тисяч п`ятисот тридцяти однієї гривні 48 копійок);

- до 01 листопада 2026 року 99 531,48 грн (дев`яноста дев`яти тисяч п`ятисот тридцяти однієї гривні 48 копійок);

- до 01 грудня 2026 року 99 531,48 грн (дев`яноста дев`яти тисяч п`ятисот тридцяти однієї гривні 48 копійок);

- до 01 січня 2027 року 99 531,48 грн (дев`яноста дев`яти тисяч п`ятисот тридцяти однієї гривні 48 копійок);

- до 01 лютого 2027 року 99 531,48 грн (дев`яноста дев`яти тисяч п`ятисот тридцяти однієї гривні 48 копійок);

- до 01 березня 2027 року 99 531,48 грн (дев`яноста дев`яти тисяч п`ятисот тридцяти однієї гривні 48 копійок);

- до 01 квітня 2027 року 99 531,48 грн (дев`яноста дев`яти тисяч п`ятисот тридцяти однієї гривні 48 копійок);

- до 01 травня 2027 року 99 531,48 грн (дев`яноста дев`яти тисяч п`ятисот тридцяти однієї гривні 48 копійок);

- до 01 червня 2027 року 99 531,48 грн (дев`яноста дев`яти тисяч п`ятисот тридцяти однієї гривні 48 копійок);

- до 01 липня 2027 року 99 531,44 грн (дев`яноста дев`яти тисяч п`ятисот тридцяти однієї гривні 44 копійки).

3. Заяву Ужгородської міської ради від 31.08.2026 про забезпечення позову, -задовольнити частково.

4. Заборонити ТОВ «Закарпатбудпостач» (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Р. Шухевича, 31, код ЄДРПОУ 31225268) до моменту повного виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 у справі №907/231/25 вчиняти будь-які дії та правочини, спрямовані на відчуження, передачу у володіння, передачу в іпотеку, встановлення інших обтяжень, внесення до статутного капіталу юридичних осіб або інше розпорядження належними ТОВ «Закарпатбудпостач» об`єктами нерухомого майна, розташованими за адресою: м. Ужгород, вул. Романа Шухевича, 31, а саме:

- склад-сарай для зберігання сільськогосподарської техніки, літ. «Г», реєстраційний номер майна 792519;

- пункт збору сільськогосподарської техніки - контора, літ. «Е», реєстраційний номер майна 792519;

- склад для зберігання сільськогосподарської техніки, літ. «В», реєстраційний номер майна 1951692.

5. Заборонити суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, іншим органам та особам, які відповідно до законодавства України здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, до моменту повного виконання ТОВ «Закарпатбудпостач» постанови Західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 у справі № 907/231/25 вчиняти реєстраційні дії щодо належних ТОВ «Закарпатбудпостач» (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Р. Шухевича, 31, код ЄДРПОУ 31225268) об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: м. Ужгород, вул. Романа Шухевича, 31, а саме:

- склад-сарай для зберігання сільськогосподарської техніки, літ. «Г», реєстраційний номер майна 792519;

- пункт збору сільськогосподарської техніки - контора, літ. «Е», реєстраційний номер майна 792519;

- склад для зберігання сільськогосподарської техніки, літ. «В», реєстраційний номер майна 1951692, -

а саме: щодо державної реєстрації права власності, переходу права власності, припинення, зміни чи скасування державної реєстрації права власності та інших речових прав, внесенням до статутних капіталів юридичних осіб, передачею в іпотеку, а також вчиняти будь-які інші реєстраційні дії, наслідком яких може бути зміна власника речового права, обсягу речових прав чи обтяжень щодо зазначеного нерухомого майна.

Ухвала видана: Господарський суд Закарпатської області, м. Ужгород, суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Роман Михайлович.

Стягувач: Ужгородська міська рада (88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 33868924).

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач» (88000, м. Ужгород, вул. Р. Шухевича, 31, код ЄДРПОУ 31225268).

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її постановлення 10 вересня 2026 року.

Строк пред`явлення ухвали до виконання до 10 вересня 2029 року.

Ухвала є виконавчим документом відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено і підписано 15 вересня 2026 року.

Суддя Р.М. Лучко