Decision № 139712910, 11.09.2026, Ivano-Frankivsk District Administrative Court

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2026 р. справа № 300/9211/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Куций Олександр Степанович (надалі, також представник позивача), звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі, також відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 092350010024 від 23.06.2025 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу: період отримання допомоги по безробіттю у Надвірнянському районному центрі зайнятості Івано-Франківської області з 01.06.2004 року по 04.12.2004 року, роботу у філії будівельно-монтажного управління № 1 ТОВ "Інкомнафторемонт" у період з 01.09.2005 року по 13.10.2015 року, з 16.11.2015 року по 15.04.2016 року, з 26.12.2016 року по 20.09.2017 року з 13.12.2017 року по 29.06.2018 року, з 15.09.2019 року по 31.05.2020 року на посадах електромонтер-лінійник з монтажу повітряних ліній високої напруги та контактної мережі, машиніст ямо бура, начальник ремонтно-механічних майстерень;

зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву позивача розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. За наслідками розгляду заяви, поданої позивачем, відповідачем прийнято рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зараховано період безробіття з 01.06.2004 по 04.12.2004, оскільки відсутні дати наказів про призначення та припинення виплати по безробіттю, що є порушенням вимог Інструкції № 58 та періоди роботи на території російської федерації з 01.09.2005 по 13.10.2015, з 16.11.2015 по 15.04.2016, з 26.12.2016 по 20.09.2017, з 13.12.2017 по 29.06.2018, з 15.09.2019 по 31.05.2020, без наведення мотивів незарахування даного стажу. Позивач вважає таку відмову протиправною з мотивів, що стаж набутий ним до виходу рф з міжнародної угоди, у зв`язку з чим такий період роботи має бути зараховано позивачу до його страхового стажу. Також вказує на безпідставне незарахування періоду отримання ним допомоги по безробіттю. Відтак, просить позов задовольнити (а.с. 1-33).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 35-36).

07.01.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач вказує, що рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято у зв`язку з відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період безробіття з 01.06.2004 по 04.12.2004, оскільки відсутні дати наказів про призначення та припинення виплати по безробіттю, що є порушенням вимог Інструкції № 58 та періоди роботи на території російської федерації з 01.09.2005 по 13.10.2015, з 16.11.2015 по 15.04.2016, з 26.12.2016 по 20.09.2017, з 13.12.2017 по 29.06.2018, з 15.09.2019 по 31.05.2020, оскільки російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, у зв`язку з чим у відповідача відсутні нормативні підстави для зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації після 31.12.1991. З огляду на це просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 38-81).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 14.08.2026 по 28.08.2026 згідно наказу від 27.07.2026 № 153-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 64), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 13.06.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 47).

За принципом екстериторіальності органом, уповноваженим розглянути заяву позивача та вирішити порушене в ній питання визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області № 092350010024 від 23.06.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період безробіття з 01.06.2004 по 04.12.2004, оскільки відсутні дати наказів про призначення та припинення виплати по безробіттю, що є порушенням вимог Інструкції № 58 та періоди роботи на території російської федерації з 01.09.2005 по 13.10.2015, з 16.11.2015 по 15.04.2016, з 26.12.2016 по 20.09.2017, з 13.12.2017 по 29.06.2018, з 15.09.2019 по 31.05.2020, без наведення мотивів незарахування даного стажу (а.с. 30).

Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов`язання відповідача зарахувати дані періоди отримання допомоги по безробіттю та роботи до страхового стажу та призначити пенсію за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, який набув чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року не менше 35 років.

Таким чином, для призначення пенсії мають бути дотримані дві умови щодо віку та страхового стажу особи.

До набрання чинності Закону № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі, також Закон № 1788-XII), відповідно до частини 1 статті 56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Щодо мотивів відмови у зарахуванні до періоду страхового стажу періоду роботи з 01.09.2005 по 13.10.2015, з 16.11.2015 по 15.04.2016, з 26.12.2016 по 20.09.2017, з 13.12.2017 по 29.06.2018, з 15.09.2019 по 31.05.2020, у зв`язку з виходом України та рф з міжнародних договорів та конвенцій, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав-учасниць СНД, у тому числі Україна та російська федерація (надалі, також Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тож обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, вихід російської федерації з угоди від 01.01.2023 р. не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідного рішення.

Відтак, Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Відповідно до змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 , з 01.09.2005 по 13.10.2015 позивач прийнятий на роботу електромонтером-лінійником по монтажу повітряних ліній високої напруги та контактної мережі та звільнений з даної посади у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (записи № 25-27), з 16.11.2015 по 15.04.2016 позивач прийнятий на роботу начальником ремонтно-механічних майстерень та звільнений з даної посади за власним бажанням (записи № 28-29), з 26.12.2016 по 20.09.2017 позивач прийнятий на роботу начальником ремонтно-механічних майстерень та звільнений з даної посади за власним бажанням (записи № 30-31), з 13.12.2017 по 29.06.2018 позивач прийнятий на роботу начальником ремонтно-механічних майстерень та звільнений з даної посади за власним бажанням (записи № 32-33), з 15.09.2019 по 31.05.2020 позивач прийнятий на роботу начальником ремонтно-механічних майстерень та звільнений з даної посади за власним бажанням (записи № 34-35) (а.с. 9-11).

Також дані періоди роботи підтверджуються довідками про розмір отримуваної позивачем заробітної плати № 1-16 від 08.06.2020, якими підтверджується факт отримання позивачем в періоди роботи з 01.09.2005 по 13.10.2015, з 16.11.2015 по 15.04.2016, з 26.12.2016 по 20.09.2017, з 13.12.2017 по 29.06.2018, з 15.09.2019 по 31.05.2020 заробітної плати на території російської федерації (а.с. 14-29).

В дані періоди роботи позивач працював на території російської федерації.

Наведені відповідачем доводи, обґрунтування та пояснення щодо відсутності правових підстав врахування записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.06.2004, суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду трудової діяльності суб`єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (стаття 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Зважаючи на це, відмова відповідача у зарахуванні періодів роботи з 01.09.2005 по 13.10.2015, з 16.11.2015 по 15.04.2016, з 26.12.2016 по 20.09.2017, з 13.12.2017 по 29.06.2018, з 15.09.2019 по 31.05.2020 є неправомірною, а надані позивачем підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності позивачу.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період отримання допомоги по безробіттю з 01.06.2004 по 04.12.2004, суд звертає увагу на наступне.

Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (надалі, також Порядок № 637), трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до даних трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 28.06.1983 року позивачу з 01.06.2004 призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до пункту 1 статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". З 04.12.2004 позивачу припинено виплату допомоги по безробіттю (записи № 21-22) (а.с. 8). Запис про припинення виплати допомоги по безробіттю засвідчено печаткою Надвірнянського районного центру зайнятості Івано-Франківської області Державної служби зайнятості Мінпраці України.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивачки, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.

Записи у трудовій книжці містять підстави внесення, скріплені печаткою державного органу та підписом посадової особи, періоди не накладаються, виконані розбірливим почерком. Запис про припинення виплати допомоги по безробіттю позивачці скріплений підписом посадової особи державного органу.

Відтак, судом з`ясовано, що спірний період трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, достовірність яких не заперечується відповідачем, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду стали доводи щодо відсутності дат наказів про призначення та припинення виплати даної допомоги.

Пунктом 5.9 Інструкції про порядок реєстрації, перереєстрації та введення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості, затвердженої наказом Міністерства праці України № 14 від 01.03.1994, (надалі, також Інструкція № 14), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.04.1994 за № 74/283, (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у трудовій книжці безробітного працівники державної служби зайнятості роблять записи про час початку і закінчення виплати йому допомоги по безробіттю відповідно до пункту 15 Положення про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги по безробіттю та про умови подання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1993 № 315, та підпункту "а" пункту 2, 18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.

Усі записи про призначення, відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю вносяться працівниками служби зайнятості після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Внесення відомостей до трудової книжки при призначенні допомоги по безробіттю:

У графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування центру зайнятості.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата призначення допомоги по безробіттю.

У графі 3 пишеться: "Призначено допомогу по безробіттю..." із посиланням на відповідну статтю, пункт Закону.

У графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Після цього без підпису посадової особи центру зайнятості трудова книжка повертається безробітному.

Внесення відомостей про відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата відкладення, припинення; у графі 3 "Відкладено (припинено) виплату допомоги по безробіттю..." із посиланням на відповідну статтю, пункт Закону; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Увесь запис затверджується підписом працівника державної служби зайнятості і її печаткою.

У разі поновлення виплати допомоги по безробіттю записи у трудовій книжці безробітного провадяться з додержанням правил, які викладені вище.

Відповідно до підпункту "а" пункту 1 статті 29 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року № 803-XII (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, які мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі не менш як 50 процентів середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати при втраті роботи на підприємстві, в установі та організації, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, мав оплачувану роботу не менш як 12 тижнів; максимальний розмір допомоги по безробіттю не може бути вищим від середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області.

Виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку її виплати (підпункт "з" пункту 1 статті 30 цього Закону).

Усі записи про призначення, відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю вносяться працівниками служби зайнятості після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку (пункт 5.9 Інструкції № 14).

Суд констатує, що в трудовій книжці позивача відсутні відомості про дати наказів про призначення та припинення виплати допомоги по безробіттю.

Однак, варто зауважити, що до матеріалів справи позивачем долучено копію довідки № 411-20.2/25-25 від 21.07.2025, виданої Надвірнянською філією Івано-Франківського обласного центру зайнятості, відповідно до змісту якої ОСОБА_1 перебував на обліку як безробітний у Надвірнянському районному центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю з 01.06.2004 (наказ НТ040601 від 01.06.2004) по 04.12.2004 (наказ НТ041207 від 07.12.2004) (а.с. 13).

Суд зауважує, що в нього відсутні відомості про те, чи надавалася дана довідка органам пенсійного фонду.

Проте, варто зауважити, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача і підтвердження його стажу роботи, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду отримання допомоги по безробіттю.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстав для не зарахування періоду отримання допомоги по безробіттю з 01.06.2004 по 04.12.2004 немає, відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.06.2025 № 092350010024 є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Страховий стаж позивача становить 20 років 07 місяців 24 дні.

Суд констатує, що після зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, загальний період його страхового стажу буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії за віком, відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, а саме мінімальною тривалістю від 32 років.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як орган, який відмовив у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу позивача, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання допомоги по безробіттю з 01.06.2004 по 04.12.2004, а також періоди роботи позивача на території російської федерації з 01.09.2005 по 13.10.2015, з 16.11.2015 по 15.04.2016, з 26.12.2016 по 20.09.2017, з 13.12.2017 по 29.06.2018, з 15.09.2019 по 31.05.2020, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 13.06.2025 та призначити йому з 09.06.2025 пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною 2 статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Щодо судових витрат суд звертає увагу на наступне.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 8400-2788-1062-7384 від 17.12.2025 (а.с. 32).

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 092350010024 від 23.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання допомоги по безробіттю з 01.06.2004 по 04.12.2004, а також періоди роботи на території російської федерації з 01.09.2005 по 13.10.2015, з 16.11.2015 по 15.04.2016, з 26.12.2016 по 20.09.2017, з 13.12.2017 по 29.06.2018, з 15.09.2019 по 31.05.2020, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 13.06.2025 та призначити йому з 09.06.2025 пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Краматорський район, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Копію рішення надіслати представнику позивача та відповідачу через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Краматорський район, Донецька область, 84122).

Суддя Главач І.А.