Decision № 139520249, 07.09.2026, Sumy District Administrative Court

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року Справа № 640/3481/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №640/3481/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

В Окружний адміністративний суд міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.11.2018 №0119284202 про нарахування їй на підставі пп. 168.2.1. п. 168.2. ст. 168, п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 123.1 ст. 123 ПК України податку на доходи фізичних осіб, 11010500, в сумі 602625,10 грн, з яких: за податковим зобов`язанням 482100,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями штрафами) 120525,02 грн;

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.11.2018 №0119314202, про нарахування їй на підставі п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Кодексу, п. 123.1 ст. 123 ПК України грошового зобов`язання за платежем військовий збір на загальну суму 50218,76 грн, з яких: 40175,01 грн за податковим зобов`язанням та 10043,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.11.2018 №0119294202 про застосування до неї через порушення п.п. «а» п. 176.1. п. 176, п. 44.1., п. 44.3 ст. 44 ПК України штрафної (фінансової) санкції (штрафу) в сумі 510,00 грн;

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.11.2018 №0119304202 про застосування до неї на підставі п. 179. 1 ст. 179 розділу IV Кодексу з урахуванням вимог п.п.49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України штрафної (фінансової) санкції (штрафу) в сумі 170,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Свої вимоги мотивує тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки, проведеної з порушенням установленого законом порядку, оскільки наказ про її проведення та повідомлення про дату початку перевірки позивач отримала лише 19.10.2018, тоді як перевірку було розпочато 16.10.2018. Також зазначає, що під час перевірки контролюючим органом не було належним чином досліджено первинні документи щодо кредитних правовідносин позивача з ПАТ "Універсал Банк", судового стягнення заборгованості, передачі банку предмета іпотеки та подальшого виконання судового рішення. Позивач не погоджується з висновком відповідача про отримання нею у 2017 році доходу у вигляді додаткового блага в сумі 2678333,77 грн внаслідок прощення банком основної суми кредитного боргу. Вказує, що кредитний договір № 009-2914/840-0211 від 27.09.2007 припинив свою дію після пред`явлення банком у 2010 році вимоги про дострокове повернення кредиту, у подальшому заборгованість була стягнута на підставі судового рішення та частково погашена шляхом передачі банку квартири, яка перебувала в іпотеці. У 2017 році позивач сплатила банку 6100 доларів США, після чого банк повідомив орган державної виконавчої служби про повне погашення заборгованості за виконавчим документом. На думку позивача, укладена 12.07.2017 додаткова угода не свідчить про отримання нею доходу у вигляді прощеного основного боргу у визначеному відповідачем розмірі, а фактично оформлювала припинення зобов`язань після здійснення нею погодженого з банком платежу. Крім того, позивач посилається на недоведеність розміру саме основної суми боргу, яка нібито була прощена, сплив строку позовної давності за відповідними вимогами, неналежне повідомлення її банком про прощення боргу та неправильне визначення бази оподаткування. У зв`язку з цим вважає податкові повідомлення-рішення від 19.11.2018 № 0119284202, № 0119294202, № 0119304202 та № 0119314202 протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач подав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимоги заперечив та просив відмовити у їх задоволенні.

Позивач подала відповідь на відзив, в якому з доводами відповідача не погодилася та просила задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, дана справа передана на розгляд та вирішення Сумському окружному адміністративному суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025 зазначену справу було передано на розгляд судді Сумського окружного адміністративного суду Глазьку С.М.

Ухвалою суду від 20.03.2025 справу прийнято до провадження судді Глазька С.М.

Ухвалою суду від 01.09.2025 клопотання ОСОБА_1 про заміну відповідача у справі № 640/3481/19 задоволено. Замінено відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України.

На підставі Указу Президента України "Про призначення судді" № 394/2026 від 19.05.2026 та наказу в.о. голови Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 № 24-ОС "Про відрахування зі штату суду ОСОБА_2 у зв`язку з призначенням на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду", на підставі розпорядження керівника апарату № 2616 від 28.05.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ № 640/3481/19.

Справа розподілена автоматизованою системою документообігу суду судді Шаповалу М.М., який своєю ухвалою від 29.05.2026 прийняв справу до свого провадження.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, встановив такі обставини.

27.09.2007 між ОСОБА_1 та ВАТ "Універсал Банк" укладено кредитний договір № 009-2914/840-0211. Кредитні кошти були використані позивачем для придбання квартири вартістю 724675 грн, з яких 722867,10 грн становили кредитні кошти, а 1808 грн - власні кошти позивача. Придбана квартира була передана в іпотеку банку на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням позивачем зобов`язань за кредитним договором ПАТ "Універсал Банк" направило їй вимогу від 24.02.2010 № 041-270 про дострокове повернення кредиту.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.12.2010 у справі № 2-3128-1/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 009-2914/840-0211 від 27.09.2007 у розмірі 1197452,97 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.03.2011 зазначене рішення залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.06.2011 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

На виконання вказаного судового рішення було відкрито виконавче провадження.

У межах виконавчого провадження належну позивачу квартиру було оцінено у 385984 грн та виставлено на прилюдні торги. За результатами торгів переможцем було запропоновано ціну 800000 грн, однак відповідні кошти у встановлений строк сплачені не були.

Постановою державного виконавця від 13.06.2012 квартиру передано ПАТ "Універсал Банк" як стягувачу за вартістю 385984 грн, а зазначену суму зараховано в рахунок погашення заборгованості позивача.

Виконавче провадження щодо стягнення з позивача залишку заборгованості тривало й надалі.

05.06.2017 позивач звернулася до ПАТ "Універсал Банк" із заявою щодо врегулювання заборгованості за кредитним договором, яка була прийнята банком 06.06.2017. У заяві позивач запропонувала сплатити 20 відсотків залишку заборгованості у виконавчому провадженні. Зазначений позивачем залишок становив 813288,97 грн, а 20 відсотків від цієї суми - 162657,79 грн.

12.07.2017 позивач сплатила ПАТ "Універсал Банк" 6100 доларів США, що відповідно до квитанції № 7474_1 від 12.07.2017 становило 158429,27 грн.

Цього ж дня між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладено "Додаткову угоду про припинення зобов`язань за Кредитним договором № 009-2914/840-0211 від 27/09/2007 року (прощення боргу в день укладення додаткової угоди)".

У додатковій угоді зазначено, зокрема, загальну прострочену основну суму кредиту в розмірі 103123,85 доларів США. Умовами угоди передбачено, що за умови погашення позивачем 12.07.2017 заборгованості у розмірі 6100 доларів США її зобов`язання перед банком припиняються шляхом анулювання (прощення) відповідної заборгованості. Також угодою передбачено, що прощення боргу вважається таким, що відбулося після фактичного виконання позивачем зазначеної умови.

Після виконання позивачем умов додаткової угоди ПАТ "Універсал Банк" звернулося до органу державної виконавчої служби із заявою, у якій повідомило, що заборгованість за виконавчим документом погашено в повному обсязі та рішення суду виконано боржником у добровільному порядку.

Згідно з відомостями ЦБД ДРФО ДФС України та листом ПАТ "Універсал Банк" від 24.07.2018 № 6820ГО банк відобразив щодо позивача дохід у вигляді додаткового блага, отриманого внаслідок анулювання (прощення) основної суми кредитного боргу.

Контролюючим органом суму такого доходу визначено у розмірі 2678333,77 грн, виходячи із зазначеної в додатковій угоді основної суми боргу 103123,85 доларів США та офіційного курсу гривні до долара США станом на 12.07.2017 - 25,972011 грн за 1 долар США.

Наказом Головного управління ДФС у м. Києві від 01.10.2018 № 14717 призначено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді додаткового блага за період з 01.01.2017 по 31.12.2017.

02.10.2018 контролюючим органом складено повідомлення № 57487/А/26-15-42-02-27 про проведення перевірки починаючи з 16.10.2018 тривалістю п`ять робочих днів.

Копію наказу та повідомлення направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням 03.10.2018.

Згідно з відомостями поштового відправлення вказані документи вручено позивачу особисто 19.10.2018 о 09 год. 22 хв.

Водночас відповідно до акта перевірки документальна позапланова невиїзна перевірка проводилася у період з 16.10.2018 по 22.10.2018.

За результатами перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві складено акт від 29.10.2018 № 4270/26-15-42-02-30/2940621884, у якому контролюючий орган дійшов висновку про отримання позивачем у 2017 році доходу у вигляді додаткового блага внаслідок прощення ПАТ "Універсал Банк" основної суми кредитної заборгованості у розмірі 2678333,77 грн, неподання позивачем відповідної податкової декларації та несплату податку на доходи фізичних осіб і військового збору з такого доходу.

Зокрема, контролюючим органом визначено податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків у сумі 482100,08 грн.

На підставі висновків акта перевірки 19.11.2018 Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення № 0119284202, № 0119314202, № 0119294202 та № 0119304202, якими позивачу визначено грошові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та застосовано штрафні санкції.

Зокрема, податковим повідомленням-рішенням № 0119284202 позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 602625,10 грн, з яких 482100,08 грн - за податковим зобов`язанням та 120525,02 грн - за штрафними санкціями.

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулася до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини щодо виникнення у позивача доходу внаслідок прощення кредитної заборгованості регулюються положеннями Податкового кодексу України, які діяли у 2017 році.

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку, крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ППК України платником податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

За підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом, а загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України було передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу, у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку на рік, встановленої на 1 січня звітного податкового року.

Цією ж нормою встановлено обов`язок кредитора повідомити платника податку - боржника про прощення (анулювання) боргу шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто, а також включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у встановленому порядку такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо відповідних доходів.

Отже, закон прямо передбачав можливість повідомлення боржника про прощення боргу саме шляхом укладення відповідного договору.

Водночас підпунктом 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України до доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, було віднесено основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку на рік, встановленої на 1 січня звітного податкового року, а також суму процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Таким чином, для цілей оподаткування законодавець розмежував основну суму кредитної заборгованості та проценти, комісії, штрафні санкції (пеню): прощення основної суми боргу за наявності передбачених законом умов утворює оподатковуваний дохід, тоді як прощені проценти, комісії та штрафні санкції до такого доходу не включаються.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 ПК України ставка податку становила 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих, виплачених або наданих платнику податку, крім випадків, визначених пунктами 167.2-167.5 цієї статті.

Крім того, відповідно до підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України платниками військового збору були особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України об`єктом оподаткування військовим збором були доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України ставка військового збору була встановлена у розмірі 1,5 відсотка об`єкта оподаткування.

Разом з тим пунктом 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України було встановлено спеціальне правило щодо кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до цієї норми не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеною за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 01.01.2014, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 01.01.2014, а його дія поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, здійснені починаючи з 01.01.2015.

Верховний Суд у постанові від 28.07.2021 у справі № 826/12872/17 зазначив, що якщо кредитор здійснив анулювання (прощення) саме основної суми боргу за кредитом, а не суми курсової різниці, розрахованої за правилами пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, така сума є додатковим благом та включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу. Застосування пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України пов`язане саме зі зміною кредитором валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню.

Також Верховний Суд у цій постанові виходив з того, що грошові кошти, отримані у кредит, самі по собі не збільшують дохід платника податку, оскільки підлягають поверненню. Натомість у разі припинення обов`язку повернути основну суму кредиту у платника податку виникає приріст його фінансового стану, що і становить додаткове благо. При цьому проценти, нараховані за користування кредитом, та підвищені проценти за прострочення платежу не є основною сумою боргу та в разі їх прощення не утворюють такого додаткового блага.

Вирішуючи питання правової природи припинення кредитного зобов`язання, суд також ураховує положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 600 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного - грошей, іншого майна тощо. Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Відповідно до статті 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Частиною другою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Щодо доводів позивача про сплив строку позовної давності суд ураховує, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників або якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Верховний Суд у постанові від 08.04.2025 у справі № 280/9920/21, предметом якої також було оподаткування прощеної банком кредитної заборгованості після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту та ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості, сформулював висновок, що для застосування підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України необхідно встановити, чи відбулося анулювання (прощення) основної суми боргу до закінчення строку позовної давності. Для цього підлягають з`ясуванню момент початку перебігу позовної давності та наявність обставин, які свідчать про її зупинення або переривання.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту змінює строк виконання основного зобов`язання, від якого починається перебіг позовної давності. При цьому сам сплив позовної давності не припиняє цивільного зобов`язання та не позбавляє боржника можливості добровільно його виконати.

Водночас Верховний Суд наголосив, що для цілей оподаткування підпункт "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України охоплює саме випадок прощення боргу до закінчення строку позовної давності. Після спливу такого строку питання оподаткування заборгованості регулюється іншою нормою - підпунктом 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 29.01.2026 у справі № 560/6470/25.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.04.2025 у справі № 280/9920/21 надав оцінку змінам, внесеним Законом України від 13.04.2021 № 1383-IX, відповідно до яких з 23.04.2021 із складу додаткового блага виключено прощений основний борг за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості.

Верховний Суд дійшов висновку, що зазначеним Законом змінено базу оподаткування, а не скасовано чи пом`якшено юридичну відповідальність особи. Закон № 1383-IX не містить положень про його зворотну дію в часі, тому внесені ним зміни не впливають на правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих до 23.04.2021 щодо доходу, отриманого у попередніх податкових періодах.

Щодо порядку проведення податкової перевірки суд зазначає наступне.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що документальною перевіркою є перевірка, предметом якої, зокрема, є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати передбачених цим Кодексом податків та зборів, і яка проводиться на підставі податкових декларацій, фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, первинних документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих у встановленому законодавством порядку документів та податкової інформації.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником, його заступником або уповноваженою особою контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Пунктом 79.2 статті 79 ПК України було передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника, його заступника або уповноваженої особи контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків або його представнику у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у передбаченому цією статтею порядку за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків чи його представнику.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 зазначила, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки може бути підставою для скасування рішень, прийнятих за результатами такої перевірки, однак такими підставами є не будь-які процедурні порушення, а лише ті, які вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу та на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Отже, при вирішенні питання про правові наслідки порушень, допущених під час призначення чи проведення перевірки, суд має оцінити не лише сам факт недотримання певної процедури, а й характер такого порушення та його вплив або об`єктивну можливість впливу на правильність установлених контролюючим органом обставин і зроблених за результатами перевірки висновків.

Застосовуючи наведені норми до встановлених у справі обставин, суд виходить з того, що визначальним для вирішення спору є встановлення факту прощення (анулювання) саме основної суми кредитної заборгованості та виникнення у зв`язку з цим у позивача доходу у вигляді додаткового блага.

Як встановлено судом, 12.07.2017 між позивачем та ПАТ "Універсал Банк" укладено "Додаткову угоду про припинення зобов`язань за Кредитним договором № 009-2914/840-0211 від 27/09/2007 року (прощення боргу в день укладення додаткової угоди)".

Зі змісту цієї угоди вбачається, що сторони визначили загальну прострочену основну суму кредиту у розмірі 103123,85 доларів США. Пунктом 2 додаткової угоди передбачено припинення зобов`язань позивача перед банком шляхом анулювання (прощення) заборгованості на підставі статті 605 Цивільного кодексу України за умови сплати позивачем 12.07.2017 суми 6100 доларів США. Пунктом 3 угоди встановлено, що прощення боргу вважається таким, що відбулося після фактичного виконання позивачем умов, передбачених пунктом 2 угоди.

Факт сплати позивачем 12.07.2017 суми 6100 доларів США підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.

Отже, зі змісту укладеної сторонами угоди безпосередньо вбачається, що сплата позивачем 6100 доларів США та подальше анулювання банком залишку основної суми кредитної заборгованості є окремими юридично значимими діями: позивач виконала визначену сторонами умову, після чого банк звільнив її від обов`язку повернення решти основної суми кредиту.

При цьому сама по собі та обставина, що прощення залишку боргу було обумовлено попередньою сплатою позивачем частини заборгованості, не змінює правової природи анульованої банком частини основного боргу.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.07.2021 у справі № 826/12872/17, у якій за подібних правовідносин позичальник також виконав передбачену договором умову щодо сплати частини заборгованості, після чого банк анулював її залишок. Верховний Суд зазначив, що у разі анулювання (прощення) кредитором саме основної суми боргу така сума становить додаткове благо платника податку та включається до його загального оподатковуваного доходу.

У зв`язку з цим суд відхиляє доводи позивача про те, що сплата 6100 доларів США свідчить про припинення всього зобов`язання шляхом передання відступного відповідно до статті 600 ЦК України.

Матеріали справи не містять доказів укладення сторонами окремої угоди про передання відступного. Натомість у документі, який безпосередньо визначав правові наслідки платежу 6100 доларів США, сторони неодноразово визначили подальше припинення залишку заборгованості саме як "анулювання (прощення) боргу", послалися на статтю 605 ЦК України та визначили момент, з якого таке прощення вважається таким, що відбулося.

Не спростовує наведеного й посилання позивача на передачу ПАТ "Універсал Банк" у 2012 році квартири, яка перебувала в іпотеці.

Як встановлено судом, квартиру передано банку у межах виконавчого провадження за вартістю 385984 грн, яка була зарахована в рахунок погашення заборгованості за судовим рішенням. Водночас передача квартири не призвела до повного припинення заборгованості, оскільки виконавче провадження щодо стягнення її залишку продовжувалося і після 2012 року. Сама позивач у заяві від 05.06.2017 зазначала про наявність залишку заборгованості у виконавчому провадженні у розмірі 813288,97 грн та пропонувала банку врегулювати питання її погашення.

Таким чином, обставини передачі квартири банку свідчать про часткове виконання зобов`язання, однак не підтверджують його повного припинення до укладення додаткової угоди від 12.07.2017.

Суд також не погоджується з доводами позивача про те, що після направлення ПАТ "Універсал Банк" у 2010 році вимоги про дострокове повернення кредиту кредитне зобов`язання повністю припинилося, у зв`язку з чим у 2017 році банк уже не міг здійснити прощення боргу.

Пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту змінює строк виконання основного зобов`язання, однак саме по собі не припиняє обов`язку боржника повернути непогашену основну суму кредиту.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, виходила з того, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту кредитор втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, однак невиконане грошове зобов`язання не припиняється.

Так само ухвалення судового рішення про стягнення кредитної заборгованості не припиняє самого грошового зобов`язання у непогашеній частині, а підтверджує обов`язок боржника його виконати.

За таких обставин наявність рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09.12.2010 у справі № 2-3128-1/10 та його подальше примусове виконання не виключали можливості сторін у 2017 році врегулювати питання залишку непогашеної заборгованості та припинити її шляхом часткової сплати і прощення решти боргу.

При цьому після виконання позивачем умов додаткової угоди банк повідомив орган державної виконавчої служби про повне погашення заборгованості за виконавчим документом. На переконання суду, ця обставина не спростовує факту прощення боргу, а навпаки узгоджується зі змістом додаткової угоди: після сплати позивачем погодженої суми та анулювання банком решти заборгованості підстави для подальшого примусового стягнення були відсутні.

Отже, сукупність установлених обставин підтверджує, що 12.07.2017 після виконання позивачем передбаченої додатковою угодою умови ПАТ "Універсал Банк" анулювало (простило) позивачу непогашену основну суму кредитної заборгованості.

З огляду на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.07.2021 у справі № 826/12872/17, анулювання основної суми кредиту призводить до приросту майнового стану боржника, оскільки припиняється його обов`язок повернути кредитору відповідну суму коштів, а тому таке анулювання утворює дохід у вигляді додаткового блага в розумінні підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Щодо доводів позивача про те, що прощення боргу відбулося після закінчення строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами першою та третьою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Верховний Суд у постанові від 08.04.2025 у справі № 280/9920/21, узагальнивши правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо наслідків пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, зазначив, що пред`явлення боржнику вимоги про дострокове погашення боргу або пред`явлення банком позову про стягнення заборгованості змінює строк виконання основного зобов`язання, від якого починається перебіг загальної позовної давності тривалістю три роки.

У цій же постанові Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого для нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору на підставі підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України необхідно, щоб анулювання (прощення) кредитором основної суми боргу відбулося до закінчення строку позовної давності щодо такої заборгованості. Після спливу позовної давності відповідна заборгованість може належати до бази оподаткування вже на підставі підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Верховний Суд також зазначив, що для вирішення питання про дотримання цієї умови необхідно встановити момент початку перебігу позовної давності та з`ясувати наявність обставин, які свідчили про її зупинення або переривання.

Крім того, Верховний Суд наголосив, що визнання боржником боргу може перервати позовну давність лише за умови вчинення відповідної дії до закінчення строку позовної давності.

Аналогічний правовий підхід підтримано Верховним Судом у постанові від 29.01.2026 у справі № 560/6470/25, у якій суд зазначив, що обов`язковою умовою застосування підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України є прощення основної суми боргу до закінчення строку позовної давності, тоді як після спливу такого строку застосуванню може підлягати інше правове регулювання, передбачене підпунктом 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 цього Кодексу.

У спірних правовідносинах ПАТ "Універсал Банк" у 2010 році скористалося правом на дострокове повернення кредиту та пред`явило позивачу вимогу від 24.02.2010 № 041-270. Відповідно до умов кредитного договору строк виконання вимоги у повному обсязі настав 29.03.2010, на що посилається і сама позивач.

У подальшому банк звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, який було задоволено рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.12.2010 у справі № 2-3128-1/10.

Пред`явлення такого позову відповідно до статті 264 ЦК України перервало перебіг позовної давності, після чого її перебіг розпочався заново.

Разом з тим самі по собі ухвалення судового рішення та подальше перебування виконавчого документа на примусовому виконанні не дають достатніх підстав для висновку, що станом на 12.07.2017 не закінчився строк позовної давності, про який йдеться у підпункті "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Так само звернення позивача до банку 05.06.2017, сплата 6100 доларів США та укладення додаткової угоди 12.07.2017 могли б свідчити про переривання позовної давності лише за умови, якщо на момент вчинення таких дій відповідний строк ще не закінчився.

Отже, для відхилення доводів позивача про сплив позовної давності необхідним є встановлення конкретних обставин, які свідчили б про її переривання після звернення банку до суду та до закінчення нового трирічного строку, а за необхідності - подальше переривання такого строку до 12.07.2017.

Щодо розміру отриманого позивачем додаткового блага суд зазначає, що контролюючим органом суму такого доходу визначено на підставі відомостей ЦБД ДРФО ДФС України та інформації, наданої безпосередньо ПАТ "Універсал Банк" листом від 24.07.2018 № 6820ГО.

Зазначеними відомостями банк відобразив суму анульованого боргу позивача як дохід у вигляді додаткового блага в розмірі 2678333,77 грн.

При цьому укладена позивачем з банком додаткова угода від 12.07.2017 містить відомості про розмір простроченої основної суми кредиту та окремо визначає прострочені проценти за користування кредитом, що свідчить про розмежування банком основної суми кредитної заборгованості та нарахованих процентів.

Доводи позивача про те, що у рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 09.12.2010 у справі № 2-3128-1/10 стягнута заборгованість визначена єдиною сумою у гривнях без окремого зазначення тіла кредиту, процентів та інших складових, не спростовують відомостей, зафіксованих сторонами у додатковій угоді у 2017 році.

Суд враховує, що позивач підписала зазначену угоду, її недійсність у встановленому законом порядку не встановлена, а матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували недостовірність відомостей банку щодо визначеної ним основної суми кредитної заборгованості.

Саме по собі невизнання позивачем зазначеного у додатковій угоді розміру основної суми кредиту не є достатнім для висновку про недостовірність відповідних відомостей.

Також суд не вбачає підстав вважати неправомірним використання контролюючим органом інформації, отриманої від банку та з інформаційних баз ДФС.

За змістом підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальна перевірка проводиться не лише на підставі первинних документів платника податку, а й на підставі отриманих у встановленому законодавством порядку документів та податкової інформації.

Відтак сам факт того, що під час перевірки контролюючий орган використав відомості ЦБД ДРФО ДФС України та інформацію ПАТ "Універсал Банк", не свідчить про недопустимість таких відомостей при встановленні обставин отримання позивачем доходу.

Не спростовує встановлених контролюючим органом обставин і наданий позивачем висновок експерта № 10/19 від 26.04.2019.

Зі змісту цього висновку вбачається, що експерт зазначив про неможливість відповісти на поставлені питання щодо правильності нарахування податку без дослідження відповідних первинних документів. Отже, зазначений висновок не містить висновку про відсутність у позивача доходу у вигляді додаткового блага або про недостовірність визначеної банком основної суми боргу, а лише констатує неможливість надання експертом відповіді за наданими йому матеріалами.

Суд також відхиляє доводи позивача щодо її неналежного повідомлення про прощення боргу.

Підпункт "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України прямо передбачав декілька альтернативних способів повідомлення боржника про прощення (анулювання) боргу, одним із яких є укладення відповідного договору.

У цій справі позивач особисто уклала та підписала з ПАТ "Універсал Банк" додаткову угоду від 12.07.2017, якою прямо передбачено припинення зобов`язань шляхом анулювання (прощення) боргу, визначено умову, після виконання якої таке прощення відбувається, та зазначено про податкові наслідки прощення боргу.

Тому окремого направлення банком позивачу додаткового письмового повідомлення про анулювання боргу закон у цьому випадку не вимагав, оскільки повідомлення було здійснено шляхом укладення відповідного договору, що прямо передбачено підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Щодо доводів позивача про порушення порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що наказ Головного управління ДФС у м. Києві від 01.10.2018 № 14717 та повідомлення від 02.10.2018 № 57487/А/26-15-42-02-27 були направлені позивачу рекомендованим поштовим відправленням 03.10.2018, тобто до визначеної наказом дати початку перевірки - 16.10.2018.

Поштове відправлення надійшло до відділення поштового зв`язку за місцем проживання позивача 04.10.2018. Цього ж дня була здійснена спроба його вручення, однак відправлення не було вручено. Як зазначає сама позивач, на момент доставки вона була відсутня за місцем проживання. Фактично наказ та повідомлення позивач отримала 19.10.2018, тоді як згідно з актом перевірки її проведення розпочато 16.10.2018 та завершено 22.10.2018.

Отже, суд погоджується з позивачем у тому, що станом на день фактичного початку перевірки копія наказу та письмове повідомлення про дату початку і місце її проведення не були вручені їй.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 зазначила, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Водночас у цій же постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, відповідно до якого підставою для скасування рішень, прийнятих за результатами перевірки, є не будь-яке порушення, допущене контролюючим органом під час її призначення чи проведення, а лише таке порушення, яке вплинуло або об`єктивно могло вплинути на правильність висновків контролюючого органу та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Тому встановлення самого факту отримання позивачем наказу та повідомлення після початку перевірки не є достатнім для автоматичного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Суд має встановити, яким чином відповідне порушення вплинуло або об`єктивно могло вплинути на результати перевірки у конкретних обставинах цієї справи.

Як зазначає сама позивач у додаткових поясненнях, ще до призначення перевірки вона подала до Головного управління ДФС у м. Києві лист від 27.04.2018 "Щодо подання податкової декларації" разом із документами щодо кредитних правовідносин з банком, суми кредитного зобов`язання, строків його погашення, судового рішення про стягнення заборгованості, здійснених платежів та інших обставин, якими вона обґрунтовувала відсутність об`єкта оподаткування.

Таким чином, на час проведення перевірки контролюючий орган вже володів документами, на які позивач посилається як на підтвердження своєї позиції щодо відсутності оподатковуваного доходу.

При цьому позивач не зазначає, які саме інші документи чи відомості, відсутні у контролюючого органу під час перевірки, вона могла б надати до її початку у разі більш раннього фактичного отримання наказу та повідомлення та яким чином такі документи могли змінити встановлені контролюючим органом обставини щодо укладення додаткової угоди від 12.07.2017, сплати позивачем 6100 доларів США, анулювання банком залишку основної суми боргу та відображення такого доходу банком у податковій звітності.

Більше того, спірний висновок контролюючого органу ґрунтувався насамперед на юридичній оцінці укладеної безпосередньо позивачем з банком додаткової угоди, відомостях, наданих банком, та інформації Державного реєстру фізичних осіб - платників податків. Факт існування та зміст цих документів позивачем не заперечуються, а спір між сторонами стосується передусім правової кваліфікації встановлених ними обставин.

За таких обставин суд доходить висновку, що встановлене порушення порядку повідомлення позивача про проведення перевірки у цьому конкретному випадку не вплинуло та об`єктивно не могло вплинути на правильність висновків контролюючого органу щодо наявності у позивача доходу у вигляді додаткового блага, а тому, з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 816/228/17, саме по собі не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо посилання позивача на неналежне оформлення акта перевірки суд зазначає, що недотримання окремих вимог до форми бланка документа саме по собі не спростовує факту проведення перевірки, змісту встановлених під час неї обставин та висновків контролюючого органу.

Позивач не заперечує отримання акта від 29.10.2018 № 4270/26-15-42-02-30/2940621884, його зміст, дату складання та те, що саме на підставі цього акта прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

При цьому позивач не навела обставин, які б свідчили, що використання при оформленні акта певного виду бланка призвело до викривлення його змісту, неможливості ідентифікувати документ, контролюючий орган, посадових осіб, результати перевірки або іншим чином вплинуло на правильність висновків перевірки.

Отже, наведені позивачем зауваження щодо оформлення акта перевірки мають формальний характер та не спростовують правомірності визначення податкових зобов`язань.

Також суд не погоджується з доводами позивача про те, що подальша зміна податкового законодавства усуває обов`язок зі сплати податку з доходу, отриманого нею у 2017 році.

Законом України від 13.04.2021 № 1383-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб", який набрав чинності 23.04.2021, було змінено правове регулювання оподаткування окремих операцій, пов`язаних із валютними кредитами.

Водночас спірний дохід, за висновком контролюючого органу, отримано позивачем 12.07.2017, перевірку проведено у жовтні 2018 року, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято 19.11.2018.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зміна законодавчого визначення складу оподатковуваного доходу не є скасуванням чи пом`якшенням юридичної відповідальності у розумінні статті 58 Конституції України, а Закон № 1383-IX не містить припису про поширення відповідних змін на податкові правовідносини, які виникли та були реалізовані до набрання ним чинності.

Тому правомірність визначення позивачу податкових зобов`язань підлягає оцінці виходячи з норм Податкового кодексу України, які регулювали оподаткування відповідного доходу у 2017 році, а подальша зміна законодавства не є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2018.

Таким чином, установлені у справі обставини у їх сукупності свідчать, що внаслідок виконання позивачем умов додаткової угоди від 12.07.2017 банк звільнив її від обов`язку повернення непогашеної основної суми кредиту. Таке звільнення призвело до приросту майнового стану позивача та становило дохід у вигляді додаткового блага у розумінні підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Доводи позивача щодо припинення кредитного договору у 2010 році, погашення заборгованості шляхом передачі квартири банку, правової природи платежу 6100 доларів США як відступного, спливу строку позовної давності, відсутності належного повідомлення про прощення боргу, неналежного оформлення акта перевірки та порушення порядку проведення перевірки наведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до викладеного вище, суд вважає, що у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал