Court ruling № 139028949, 13.08.2026, Mukachevo City and District Court of Zakarpattia Oblast

Справа № 303/5942/26

Провадження № 1-кп/303/430/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_4 ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченої ОСОБА_5 ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72025071010000037 від 23.09.2025 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72025071010000037 від 23.09.2025 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

12.08.2026 до суду надійшло клопотання прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна, яке мотивоване наступним.

Під час досудового розслідування сторона обвинувачення зверталась до слідчого судді Перечинського районного суду Закарпатської області з клопотанням про арешт майна ОСОБА_5 . Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 29 липня 2026 року (справа N?304/13/26) у задоволенні клопотання відмовлено з мотивів відсутності у слідчого судді повноважень на здійснення судового контролю після направлення обвинувального акта до суду.

Суд у своїй ухвалі зазначив, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України досудове розслідування завершується з моменту направлення обвинувального акта до суду, а з цього моменту повноваження слідчого судді щодо судового контролю у цьому провадженні припиняються. Разом із тим, суд не розглядав питання арешту по суті і не встановлював відсутності підстав для нього ухвала прийнята виключно з процесуальних підстав неналежної юрисдикції.

Таким чином, відмова слідчого судді є підтвердженням того, що саме Мукачівський міськрайонний суд (суд, до якого надійшов обвинувальний акт), є належним суб?єктом для вирішення питання про арешт майна відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України на стадії судового провадження.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді фахівця з публічних закупівель та уповноваженої особи КНП «Обласна дитяча лікарня» Закарпатської обласної ради (далі КНП «ОДЛ» ЗОР), у червні-грудні 2025 року, за попередньою змовою з ОСОБА_4 та іншими особами, безпосередньо вчинила всі ключові процедурні дії, що призвели до укладення договору N?236 від 24.09.2025 з ТОВ «Укрмедресурс» (ЄДРПОУ 31519691) на постачання комп?ютерного томографа «Phillips Incisive СТ Plus» кат. N?728144 за ціною 31 820 000,00 грн., що фінансувалась грантовими коштами ЄС (21 164 000,00 грн.) та коштами місцевого бюджету (10 656 000,00 грн.).

Зокрема, ОСОБА_5 особисто:

- підготувала фіктивний аналіз ринку та надала комерційні пропозиції наперед обраним учасникам до затвердження технічних характеристик закупівлі

(02-06.06.2025);

- протоколом N?188 від 13.06.2025 затвердила тендерну документацію, яка включала обмежувальні вимоги щодо додаткового обладнання (принтер та інжектор) без зазначення їх окремих НК-кодів порушення п. 13 Порядку N?1082;

- протоколом N?259 від 22.08.2025 незаконно «продовжила строк розгляду» замість відхилення пропозиції ТОВ «Укрмедресурс», яка не відповідала тендерній документації;

- реалізувавши єдине законне право на повідомлення про усунення невідповідностей (протокол N?270 від 09.09.2025), свідомо не включила до нього вимогу про відсутні сертифікати на принтер та інжектор;

- протоколом N?276 від 12.09.2025 визначила ТОВ «Укрмедресурс» переможцем та опублікувала в Prozorro повідомлення про намір укласти договір.

Відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи N?2511/02 від 30.12.2025 та висновку судово-економічної експертизи N?CE-19/107-26/3248-ЕК від 06.04.2026 ринкова вартість поставленого обладнання на дату договору становить 26 996 673,10 грн. Завищення ціни, спричинене злочинними діями обвинувачених, складає 4 823 362,90 грн.

Обґрунтованість пред?явленого ОСОБА_5 обвинувачення підтверджується сукупністю зібраних доказів, зокрема:

- договором N?236 від 24.09.2025 та платіжними інструкціями N?6934 від 27.11.2025 і N?7394 від 19.02.2026 на загальну суму 31 820 000,00 грн.;

- протоколами огляду Prozorro від 16-17.06.2026, що зафіксували протоколи N?188, N?259, N?270, N?276, підписані власним електронним підписом ОСОБА_5 ;

- висновками двох незалежних судових експертиз, які встановили ринкову вартість обладнання та розмір завищення.

Санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає обов?язкову конфіскацію майна. Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК арешт накладається на майно обвинуваченого за наявності достатніх підстав вважати, що суд може призначити покарання у виді конфіскації майна. Така підстава наявна, оскільки ч. 5 ст. 191 КК відносить конфіскацію до обов?язкових елементів покарання. Без попереднього арешту майна конфіскація стане практично неможливою: обвинувачений знає про обвинувачення і може передати майно третім особам у будь-який момент.

Прокурором в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради подано цивільний позов про стягнення майнової шкоди солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в розмірі 4 823 362,90 грн. Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК вартість майна, що арештовується з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною розміру шкоди. Встановлено, що ринкова вартість майна ОСОБА_5 є меншою за суму цивільного позову, що підтверджує обґрунтованість арешту всього виявленого майна.

Обидві підстави є самостійними і незалежними: навіть якщо суд з якихось причин не застосує конфіскацію як вид покарання, арешт залишається необхідним для забезпечення відшкодування шкоди за цивільним позовом, і навпаки.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувають такі об?єкти нерухомого майна: Об?єкт 1: тип об?єкта: земельна ділянка; реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1707973821212; кадастровий номер: 2121210100:00:007:0078; площа: 0,0497 га; форма власності: приватна. Об?єкт 2: тип об?єкта: житловий будинок; реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1707968121212; адреса: АДРЕСА_1 ; загальна площа: 124,2 кв.м., житлова площа: 58,3 кв.м.; форма власності: приватна.

ОСОБА_5 обізнана про кримінальне провадження, про пред?явлене обвинувачення та про факт направлення обвинувального акта до суду. Вона продовжує обіймати посаду фахівця з публічних закупівель КНП «ОДЛ» ЗОР і зберігає технічний доступ до електронної системи закупівель Prozorro від імені замовника.

Ризик оперативного відчуження майна обвинуваченою є підвищеним з огляду на таке специфічне для неї поєднання обставин:

- ОСОБА_5 є фахівцем у сфері публічних закупівель і документообігу вона добре знає процедуру оформлення правочинів щодо нерухомого майна, реєстрації прав, складання документів. Наявність цих компетентностей суттєво прискорює можливість підготовки документів для відчуження майна порівняно з пересічною особою;

- обидва об?єкти нерухомості розташовані у м. Виноградів ОСОБА_5 має можливість швидко звернутися до місцевих нотаріусів та вчинити правочини без зайвих бюрократичних затримок;

- перебуваючи на посаді, вона щодня взаємодіє з юридичним та бухгалтерським персоналом КНІ «ОДЛ» ЗОР, що може полегшити пошук осіб, готових виступити набувачами майна.

Свідченням ризику відчуження майна є сам факт такого відчуження, яке відбулось 25.06.2026, а саме після звернення до суду з першим клопотанням про його арешт. Про це свідчить договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований.

Зокрема, обвинувачена ОСОБА_5 подарувала майно сину щоб на нього не було накладено арешт та тим самим уникнути від можливої конфіскації, якщо судом буде підтверджено її вину.

Таким чином, у ході ще досудового розслідування та підготовчого судового засідання встановлено, що обвинувачена ОСОБА_5 , достовірно знаючи про направлення прокурором до суду клопотання про накладення арешту на належне їй майно (земельну ділянку та житловий будинок), вчинила умисні та цілеспрямовані дії, спрямовані на приховування цього майна від можливої майбутньої конфіскації.

Зокрема, на четвертий день після подачі клопотання про арешт майна до суду, обвинувачена уклала договір дарування, на підставі якого безоплатно відчужила вказаний житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, на користь свого сина ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ).

Вказаний правочин має всі ознаки фраудаторного правочину (угоди, укладеної на шкоду правосуддю та публічним інтересам держави з метою уникнення виконання обов?язків чи конфіскації майна).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанови у справах N? 369/11268/16-ц та N? 405/6165/15-ц), цивільно-правовий договір не може використовуватися для уникнення кримінальної чи майнової відповідальності. Правопорядок не може залишати без реакції ситуації, коли зловживання правовими нормами призводить до приховування майна від арешту.

Згідно з усталеною практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (зокрема, правові позиції щодо застосування ч. 4 ст. 170 КПК України), невідкладний арешт майна, яке було безоплатно передано близьким родичам обвинуваченого після початку кримінального переслідування, є повністю правомірним та необхідним заходом забезпечення кримінального провадження, оскільки сукупність доказів (родинний зв?язок, безоплатність, хронологія укладення угоди на 3-й день після звернення прокурора до суду беззаперечно свідчить, що ОСОБА_11 знав або повинен був знати про мету такого відчуження уникнення конфіскації майна).

Оскільки на момент подачі цього клопотання правовий статус майна було штучно змінено, а відомості про реєстрацію права власності ОСОБА_11 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно можуть перебувати на стадії внесення, обвинувачена ОСОБА_5 продовжує залишатися фактичним володільцем та вигодонабувачем від вказаного нерухомого майна, використовуючи особу свого сина як номінального утримувача.

3 огляду на викладене, керуючись ч. 1, ч. 4 ст. 170 КПК України, з метою запобігання подальшому перевідчуженню майна на користь третіх (добросовісних) набувачів та забезпечення виконання вироку суду в частині можливої конфіскації майна, існує нагальна необхідність накласти арешт на вищевказану земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок, незалежно від того, за ким саме (обвинуваченою ОСОБА_5 чи її сином ОСОБА_11 ) на момент розгляду клопотання юридично зареєстровано право власності в ДРРП.

Враховуючи вищезазначене прокурор просив накласти арешт шляхом позбавлення права на відчуження та розпорядження на об?єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та забезпечення цивільного позову на суму 4 823 362,90 грн., а саме:

- земельну ділянку: реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1707973821212, кадастровий номер 2121210100:00:007:0078, площею 0,0497 га, форма власності приватна;

- житловий будинок: реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1707968121212, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 124,2 кв.м., житловою площею 58,3 кв.м., форма власності приватна.

Прокурор у судовому засідання клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав, що викладені у ньому.

ОСОБА_11 подав заяву про розгляд відповідного клопотання у його відсутності, просив відмовити у задоволенні такого.

ОСОБА_5 та її захисник адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечили щодо поданого клопотання про арешт майна, посилаючись на відсутність права власності обвинуваченої на вказане у клопотанні майно.

Інші учасники судового провадження також висловили заперечення щодо клопотання прокурора про накладення арешту на майно.

Дослідивши клопотання прокурора, додані до нього матеріали, матеріали кримінального провадження в частині, необхідній для вирішення порушеного питання, заслухавши думку учасників судового провадження та оцінивши наведені сторонами доводи в їх сукупності, суд доходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру, а також з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

За змістом ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Вирішуючи питання про арешт майна, суд повинен встановити не лише наявність передбаченої законом мети такого арешту та відповідних ризиків, а й належність конкретного майна особі, щодо якої заявлено вимогу про його арешт, або наявність передбачених законом правових підстав для арешту майна третьої особи.

Як убачається з матеріалів, прокурор просить накласти арешт на земельну ділянку з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1707973821212, кадастровим номером 2121210100:00:007:0078, площею 0,0497 га, та житловий будинок з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1707968121212, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому прокурор зазначає, що вказане майно раніше належало обвинуваченій ОСОБА_5 , однак 25.06.2026 вона уклала договір дарування, відповідно до якого відчужила його на користь свого сина ОСОБА_11 .

Таким чином, на момент звернення прокурора з клопотанням та на момент його розгляду судом ОСОБА_5 власником зазначеного нерухомого майна не є.

Згідно з положеннями ст. 316, 317, 319 ЦК України право власності включає право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Право власності на нерухоме майно виникає, змінюється та припиняється у встановленому законом порядку, а тому при вирішенні питання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, суд має виходити з актуального правового статусу майна на момент постановлення відповідної ухвали.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 482212813 від 17.06.2026), за ОСОБА_5 раніше було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1707973821212, кадастровим номером 2121210100:00:007:0078, площею 0,0497 га, а також на житловий будинок з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1707968121212, загальною площею 124,2 кв.м., житловою площею 58,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом із тим із наданої стороною обвинувачення копії договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 25 червня 2026 року вбачається, що ОСОБА_5 після укладення цього правочину відчужила зазначені об`єкти нерухомого майна на користь свого сина ОСОБА_11 .

Отже, на момент розгляду судом клопотання прокурора правовий статус зазначеного майна змінився, а право власності на нього у ОСОБА_5 припинилося. Відповідно, на час розгляду клопотання вона вже не є власником земельної ділянки та житлового будинку, на які прокурор просить накласти арешт.

При цьому суд звертає увагу, що відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно мають значення для встановлення актуального правового статусу об`єкта нерухомості, тоді як договір дарування є правовою підставою переходу права власності від ОСОБА_5 до іншої особи. Тому при вирішенні питання про можливість накладення арешту суд повинен виходити саме з того правового статусу майна, який існує на момент розгляду клопотання, а не з того, кому воно належало раніше.

Суд не залишає поза увагою доводи прокурора про те, що договір дарування було укладено після того, як ОСОБА_5 стало відомо про кримінальне провадження, пред`явлене їй обвинувачення та намір сторони обвинувачення забезпечити можливу конфіскацію майна. Також суд бере до уваги наведені прокурором обставини щодо безоплатного характеру правочину та того, що набувачем майна є близький родич обвинуваченої.

Водночас зазначені обставини можуть свідчити про необхідність перевірки правомірності та дійсної мети укладення договору дарування, однак самі по собі не відновлюють припиненого права власності ОСОБА_5 на відчужене майно та не дають суду підстав накладати арешт на нього як на майно обвинуваченої.

Посилання прокурора на те, що вказаний договір має ознаки правочину, спрямованого на уникнення можливої конфіскації майна та забезпечення цивільного позову, також не змінює наведеного висновку. Встановлення недійсності договору дарування, його фіктивності, удаваності або інших підстав для оспорювання правочину не належить до предмета розгляду цього клопотання про арешт майна та потребує вирішення у передбаченому законом порядку.

При цьому суд звертає увагу, що договір дарування від 25.06.2026 та відомості Державного реєстру речових прав, на які посилається сам прокурор, навпаки підтверджують обставину, яка перешкоджає задоволенню заявленого клопотання у його поданому вигляді, а саме відсутність у ОСОБА_5 права власності на майно на момент розгляду клопотання.

У поданому клопотанні прокурор просить накласти арешт на конкретні об`єкти нерухомого майна, зазначаючи їх як майно ОСОБА_11 , але фактично обґрунтовує необхідність такого арешту можливістю майбутньої конфіскації майна саме обвинуваченої ОСОБА_5 .

За таких обставин суд позбавлений можливості ототожнювати майно, яке на момент розгляду клопотання належить іншій особі, з майном обвинуваченої виключно на підставі припущення про те, що правочин дарування міг бути спрямований на уникнення конфіскації.

Таким чином, з урахуванням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, змісту договору дарування від 25.06.2026, факту переходу права власності на спірні об`єкти від ОСОБА_5 до ОСОБА_11 , суд доходить висновку, що на момент розгляду клопотання спірне майно не є майном обвинуваченої ОСОБА_5 .

За таких обставин накладення арешту на вказане майно як на майно обвинуваченої не відповідає вимогам ст. 170 КПК України, а підстави для арешту майна третьої особи з метою забезпечення можливої конфіскації як виду покарання - відсутні.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що клопотання прокурора про арешт зазначених об`єктів нерухомого майна задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 170-174, 369-372 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна відмовити.

Ухвала може бути оскаржена через Мукачівський міськрайонний суд до Закарпатського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 17.08.2026.

Суддя Мукачівського

міськрайонного суду ОСОБА_12