Court ruling № 138975396, 11.08.2026, Bahliskyi District Court of Dniprodzerzhynsk City

№ 207/1750/22

№ 4-с/207/16/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року Південний районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючої судді Подобєд О.К.

при секретарі Рубцовій К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кам`янське Дніпропетровської області скаргу ОСОБА_1 до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі електромережі" боржник Російська Федерація на дії (бездіяльність) органу примусового виконання,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) органу примусового виконання. В обґрунтування скарги зазначає, що на підставі рішення суду в державного виконавця на виконанні перебуває виконавче провадження, яке відкрите 23.11.2023 року, про стягнення з Російської Федерації на користь скаржника заборгованості з виплати заробітної плати в сумі 139323,52 грн. та моральної шкоди в сумі 500000,00 грн. До цього часу рішення суду невиконане, виконавчі дії не здійснюються, що свідчить про бездіяльність органу примусового виконання. З відповіді Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України стало відомо, що наразі неможливо стягнути з країни-агресора кошти на погашення боргів, оскільки відсутній законодавчо врегульований механізм. Просить визнати дії державного виконавця протиправними та зобов`язати його вчинити дії, пов`язані з виконанням рішення суду.

Сторони в судове засідання не з`явилися. Про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно ч.2 ст.450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Перевіривши матеріали скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов до наступного.

Заочним рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24.01.2023 року вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю та стягнуто з Російської Федерації майнову шкоду у вигляді заробітної плати за час призупинення дії трудового договору на загальну суму 139323 гривні 52 копійки та моральну шкоду в сумі 500000,00 гривень.

На підставі вказаного рішення суду 23.11.2023 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження зі стягнення грошових коштів.

Відповіддю Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України №96832/Є-18089/20.1 від 01.07.2026 року підтверджується наявність перебування у відділі виконавчого провадження №73422348 з примусового виконання рішення суду на користь ОСОБА_1 , яке приєднано до зведеного виконавчого провадження за яким боржником є держава-російська федерація. Державним виконавцем здійснювались виконавчі дії з виявлення майна власником якого є російська федерація, до Печерського районного суду м.Києва направлялась заява про надання дозволу на звернення стягнення майна, однак рішення не прийнято. Наразі державним виконавцем вживаються заходи щодо розшуку майна боржника на яке можливо звернути стягнення.

Чинне законодавство України, зокрема Закони України «Про виконавче провадження», «;Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не врегульовують правовідносини щодо порядку виконання рішень суду, боржником за яким є іноземна держава, в тому числі, яка визнана державою агресором та/або державою-окупантом.

Указом Президента України від 18.05.2022 № 346/2022 створено робочу групу, яка активно працює над створенням міжнародного компенсаційного механізму відшкодування збитків, завданих збройною агресією Російською Федерації проти України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи, як: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зазначена норма регулює загальні підстави для відшкодування шкоди в межах позадоговірних (деліктних) зобов`язань, а юридичною підставою позадоговірної відповідальності, в свою чергу, є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Касаційний цивільний суд у постанові № 553/83/25 від 14.01.2026 наголосив, що для покладення відповідальності на державу необхідно довести наявність одночасно трьох умов: протиправність дій або бездіяльності органів влади, шкоду та причинно-наслідковий зв`язок між ними. Сам факт невиконання судового рішення про стягнення коштів з держави-агресора не свідчить про заподіяння майнової шкоди позивачеві.

Суд також зазначив, що відсутність спеціального закону щодо виконання рішень у справах проти держави-агресора не породжує легітимних очікувань на компенсацію з боку України.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Тобто Верховний Суд вже неодноразово формулював висновки про те, за яких умов настає відповідальність держави. І практика у цій категорії справ є усталеною.

У відповіді Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вбачається, що виконання рішень в Україні також наразі неможливе насамперед через відсутність достатньої кількості російських суверенних активів на території держави. До того ж немає визначеного рішення уряду щодо подальшої долі активів РФ, вилучених у межах національного механізму конфіскації. Крім того, Україна стратегічно обрала створення міжнародного компенсаційного механізму Реєстру збитків, Компенсаційної комісії та Компенсаційного фонду як основного інструменту забезпечення відшкодування завданої шкоди.

Відсутність спеціального законодавчого механізму виконання судових рішень у справах за участю держави-агресора не створює законних очікувань на відшкодування шкоди з боку Держави Україна та не перешкоджає постраждалим від збройної агресії російської федерації звертатися до міжнародного Реєстру збитків для України. Особа не може перекладати відповідальність за шкоду, завдану агресією, з країни-агресора на Україну за відсутності фактичних і правових підстав.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові № 553/88/25 від 14.01.2026.

З метою реалізації положень Резолюції CM/Res(2023)3 Комітету Міністрів Ради Європи від 12 травня 2023 року «Про встановлення Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, завданих агресією російської федерації проти України» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок подання заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди, що завдані агресією російської федерації проти України, до Реєстру збитків, завданих агресією російської федерації проти України, засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг.

Згідно з положеннями Резолюції CM/Res(2023)3 Комітету Міністрів Ради Європи від 12 травня 2023 року «Про встановлення Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України» Реєстр збитків слугує для документального обліку доказів та інформації, що стосуються заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди, завданих 24 лютого 2022 року або пізніше на території України в межах її міжнародно-визнаних кордонів, включаючи її територіальні води, всім зацікавленим фізичним і юридичним особам, а також Державі Україна, включаючи її регіональні та місцеві органи влади, державні чи підконтрольні установи, міжнародно-протиправними діями російської федерації в Україні або проти України.

Реєстр збитків, завданих агресією рф проти України, відкрив 02 квітня 2024 року процес подання претензій щодо відшкодування збитків, втрат або шкоди, завданої внаслідок російської агресії проти України.

Метою запровадження і функціонування цього Реєстру є забезпечення фіксації у документальній формі доказів та інформації про претензії щодо шкоди, збитків або тілесних ушкоджень, завданих усім зацікавленим фізичним та юридичним особам, а також Державі Україна (включаючи її регіональні та місцеві органи влади, державні або контрольовані суб`єкти господарювання), що мали місце 24 лютого 2022 року або пізніше на території України в межах її міжнародно визнаних кордонів, що поширюються на її територіальні води, протиправними діями держави-агресора в Україні або проти України.

Фізичні та юридичні особи, а також держава Україна (включаючи її регіональні та місцеві органи влади, а також підприємства, що перебувають у державній власності або під контролем держави), можуть подавати заяви до Реєстру, якщо їхні заяви відповідають критеріям прийнятності. Зокрема, фізичні особи можуть подати заяви пов`язані з вимушеним переміщенням, пов`язані з порушенням особистої недоторканності, пов`язані з втратою майна, доходу або засобів до існування, пов`язані з втратою доступу до державних послуг. Запроваджений міжнародний Реєстр збитків, завданих агресією російської федерації проти України слугує для документального обліку доказів та інформації, що стосуються заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди.

Отже, відсутність національних механізмів виконання на території України судових рішень, постановлених національними судами проти країни агресора, не перешкоджає особам, постраждалим від збройної агресії російської федерації, звернутися до міжнародного Реєстру збитків для України.

У постанові від 14.01.2026 року КЦС ВС (справа № 553/88/25, провадження № 61-8171св25) звернув увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» від 9 липня 2025 року, відповідно до якої майбутні рішення щодо компенсації шкоди мають враховувати створення міжнародного Реєстру збитків та розробку спеціального механізму компенсації.

При цьому суд наголосив, що практика ЄСПЛ не передбачає обов`язку держави забезпечувати виконання судових рішень на своїй території проти іншої держави.

Щодо визнання незаконної бездіяльності держави Україна в особі Міністерства юстиції України щодо надмірного невиконання конституційного обов`язку забезпечити своєчасне виконання рішення суду слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 02 липня 2014 року № 228, визначено, що Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

На підставі ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Згідно зі статтями 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

На державного виконавця поширюються приписи частини другої статті 19 Конституції України, які передбачають обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб (чи прирівняних до них осіб) діяти відповідно до належних їм повноважень, які зазвичай визначаються законом.

Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню, визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція)

Відповідно до розділу ІІІ Інструкції у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об`єднуються у зведене виконавче провадження та виконуються державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження. Про об`єднання виконавчих проваджень у зведене державний виконавець виносить постанову.

При виконанні зведеного виконавчого провадження необхідно враховувати черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутих коштів та черговість розподілу стягнутих з боржника грошових сум.

Отже, інститут зведеного виконавчого провадження переслідує, по-перше, процесуальну економію, зокрема звернення стягнення на майно боржника відбувається в обсязі, необхідному для виконання всіх виконавчих документів, а по-друге, дотримання принципу черговості та пропорційності розподілу стягнутих з боржника сум.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами.

Дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК). Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків - висновки Верховного Суду України, які містяться у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №753/19110/15-ц, від 23.12.2019 у справі №752/4100/17, від 24.12.2019 у справі №461/3508/17, від 18.03.2020 у справі №2-7317/11, від 12.03.2020 у справі №757/74887/17-ц, від 03.06.2020 у справі №642/3839/17, від 12.08.2020 у справі №761/7165/17, від 23.12.2020 у справі № 757/63732/18, від 29.04.2021 у справі №405/500/18, від 01.09.2021 у справі №554/10055/20, від 10.11.2021 у справі №760/26905/17 та від 01.12.2021 у справі №757/64086/19.

За встановленими у справі обставинами, виконавче провадження ВП №73422348, відкрите на підставі виконавчого листа, перебуває на виконанні у державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та приєднано до зведеного виконавчого провадження № 59036926, до складу якого входять виконавчі провадження, за якими боржником є держава - російська федерація (офіційна інформація, розміщена на сайті Міністерства юстиції України).

Під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження проводились заходи щодо виявлення майна боржника на підконтрольній території України, на яке можливо звернути стягнення для примусового виконання виконавчих документів. Зокрема, при примусовому виконанні виконавчих документів, що входять до складу зведеного виконавчого провадження, державний виконавець звернув стягнення на майно боржника акції прості, бездокументарні, іменні у кількості 5080310373 штук від загальної кількості 99,7726 %, міжнародний ідентифікаційний номер UA 4000136329, цінні папери ПАТ «Промінвестбанк», код ЄДРПОУ 00039002, які в подальшому примусово вилучені відповідно до Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів. Крім того, на території України перебувають консульські та дипломатичні установи, які належать боржнику.

Відповідно до Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року та Віденської конвенції від 18 квітня 1961 року встановлено недоторканість консульських установ та приміщень представництв. Іншого майна на підконтрольній території України, яке належить боржнику - російській федерації, державним виконавцем не виявлено, проте державним виконавцем вживаються заходи щодо розшуку майна боржника, на яке можливо звернути стягнення.

Таким чином суд вважає, що матеріалами справи не доведено бездіяльність органу примусового виконання.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що належними та допустимими доказами не доведено протиправність дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а тому в задоволенні скарги необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 258-260, 447, 451 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі електромережі" боржник Російська Федерація на дії (бездіяльність) органу примусового виконання відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Подобєд О.К.