Decision № 138959623, 11.08.2026, Lviv District Administrative Court

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 рокусправа № 380/12882/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 28.03.2021 по день фактичного розрахунку 20.05.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 28.03.2021 по день фактичного розрахунку 20.05.2026.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України та був звільнений у запас у зв`язку із закінченням строку контракту з виключенням зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 27.03.2021. Позивач вказав, що при виключенні його зі списків особового складу відповідач не здійснив з ним повного розрахунку, зокрема не виплатив індексацію грошового забезпечення, яку виплачено лише 20.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/4732/25. З огляду на несвоєчасне проведення розрахунку позивач вважає, що має право на середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 29.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 07.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки до спірних правовідносин застосовується місячний строк, встановлений ч.5 ст.122 КАС України, який обчислюється з дня фактичної виплати 20.05.2026, тоді як позов подано пізніше. Відповідач вказав, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено вчасно у 2021 році, а виплата 20.05.2026 є відшкодуванням (елементом адміністративних правовідносин), а не остаточним розрахунком при звільненні (елементом трудових правовідносин), тому підстави для застосування ст.117 КЗпП України відсутні. Відповідач також послався на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 та від 12.11.2025 у справі №306/2708/23, наголошуючи на компенсаційному характері виплати за ст.117 КЗпП України, необхідності обмеження нарахування середнього заробітку шістьма місяцями та застосування принципів розумності, справедливості й пропорційності (співмірності) при визначенні розміру відшкодування. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Щодо доводів відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи згідно ч. 2 ст. 122 КАС України встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Частиною 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отож, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Судом встановлено, що відповідачем 20.05.2026 виплачено позивачу суму компенсації втрати частини доходу у сумі 98247,91 грн, що підтверджується випискою банківського рахунку у матеріалах справи.

Із цим позовом позивач звернувся 22.06.2026 (день тижня - понеділок), тобто протягом місячного строку звернення до суду, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України, який обчислюється з 21.05.2026 (з дати проведення відповідачем повного розрахунку із позивачем).

Таким чином суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, обіймаючи посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії - старшого інструктора служби кінологічного забезпечення штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.02.2021 №67-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено у запас за підп."а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.03.2021 №99-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 27.03.2021.

Судом встановлено, що до моменту виключення зі списків особового складу позивач проходив військову службу та перебував на всіх видах забезпечення у ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/4732/25 відповідача зобов`язано провести на користь позивача відповідні нарахування та виплати грошового забезпечення. На виконання зазначеного судового рішення 20.05.2026 відповідач нарахував та виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходу на індексацію грошового забезпечення у розмірі 127594,70 грн (до утримання податків та обов`язкових платежів), із яких на банківський рахунок позивача перераховано 98247,91 грн, що підтверджується довідкою про виплачені суми, розрахунком компенсації втрати частини доходу та випискою АТ КБ "ПриватБанк" від 20.05.2026 про надходження коштів із призначенням платежу на виконання рішення суду у справі №380/4732/25.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він звернувся до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статей 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців. Відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин.

Відповідно до п.293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Пунктом 292 цього Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, він виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд доходить висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - Закон №2352-IX, чинній з 19.07.2022) обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, визначені ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Щодо доводів відповідача про те, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено вчасно, а виплата 20.05.2026 є відшкодуванням, а не розрахунком при звільненні, суд зазначає таке.

При вирішенні спору суд, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а, про те, що законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із грошового забезпечення роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Не має значення, чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість, чи на виконання рішення суду, - у випадку затримки розрахунку при звільненні до роботодавця застосовуються санкції, передбачені ст.117 КЗпП України.

Згідно зі статтею 2 Закону № 108/95-ВР структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

За змістом статті 34 Закону № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 420/13606/21, розглядаючи, серед інших, позовну вимогу з приводу індексації грошового забезпечення в аспекті звільнення від сплати судового збору дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.

Зокрема, у вказаному Рішенні Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З урахуванням наведеного суд констатує, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Компенсація втрати частини доходів на суми індексації грошового забезпечення, несвоєчасно виплачена позивачу 20.05.2026, є складовою належного йому грошового забезпечення, яка мала бути виплачена своєчасно, у тому числі станом на день виключення позивача зі списків особового складу. Та обставина, що відповідні суми нараховано та виплачено на підставі судового рішення, не нівелює того, що ці суми мали бути нараховані та виплачені своєчасно. Отже, невиплата позивачу зазначеної складової грошового забезпечення у день звільнення є порушенням ст.116 КЗпП України та відповідно до ст.117 цього Кодексу є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки.

Суд відхиляє посилання відповідача на розмежування "остаточного розрахунку при звільненні" та "відшкодування", оскільки закон не розділяє складових грошового забезпечення, за несвоєчасну виплату яких настає відповідальність за ст.117 КЗпП України. Така відповідальність настає у випадку невиплати належних працівникові при звільненні сум або ж їх частини, до яких належить і несвоєчасно виплачена індексація грошового забезпечення. Аналогічний підхід до правозастосування застосовано Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.

Суд зазначає, що день звільнення (для військовослужбовців - день виключення зі списків особового складу частини) є останнім днем, який обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня. Саме в цей день на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому всі належні суми. Матеріалами справи підтверджується факт виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 27.03.2021. Таким чином, строк затримки виплати слід рахувати з 28.03.2021, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після непроведення відповідних виплат.

Оскільки відповідач 20.05.2026 здійснив виплату належних позивачу сум, саме 20.05.2026 є днем фактичного розрахунку. Отже, період затримки розрахунку при звільненні становить з 28.03.2021 по 20.05.2026.

При визначенні розміру середнього заробітку суд враховує, що заявлений період затримки одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України як до змін, внесених Законом №2352-IX, так і після їх внесення. За усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 18.08.2025 у справі №380/20130/23) за такого правового врегулювання спірний період умовно поділяється на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього. Період до 19.07.2022 регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, яка не обмежувала виплату строком у шість місяців, проте допускає застосування принципу співмірності; період з 19.07.2022 регулюється чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.11.2025 у справі №306/2708/23, згідно з якими до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом №2352-IX, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19.07.2022 слід застосовувати положення ст.117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Із особистої картки грошового забезпечення позивача та архівної відомості №4 слідує, що за 2 календарні місяці роботи, що передують даті виключення позивача зі списків особового складу (27.03.2021), тобто за січень та лютий 2021 року, позивач отримав грошове забезпечення у розмірі 12799,62 грн та 12736,22 грн відповідно, а всього 25535,84 грн.

Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 59 днів (січень 2021 року - 31 день, лютий 2021 року - 28 днів).

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 432,81 грн (25535,84 грн / 59 календарних днів).

Період затримки розрахунку з 28.03.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-IX), який регулюється редакцією ст.117 КЗпП України у попередній редакції без обмеження строком виплати у шість місяців, становить 478 календарних днів. Розмір середнього грошового забезпечення за цей період складає 206883,59 грн (432,81 грн х 478 календарних днів).

Період затримки розрахунку з 19.07.2022, який регулюється чинною редакцією ст.117 КЗпП України з обмеженням виплати шістьма місяцями, охоплює 184 календарні дні (з 19.07.2022 по 18.01.2023 включно). Розмір середнього грошового забезпечення за цей період складає 79637,20 грн (432,81 грн х 184 календарних дні).

При визначенні остаточного розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, у якій вирішено виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування ст.117 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, та відступлено від протилежного висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що виплата середнього заробітку за ст.117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника, і саме така компенсаційна природа дозволяє застосовувати загальні принципи права, зокрема пропорційності. Внесені Законом №2352-IX зміни, якими період нарахування обмежено шістьма місяцями, установлюють максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не нівелюють фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінюють компенсаційного характеру цієї виплати.

За змістом наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду, а також постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, незалежно від того, чи задовольняє він позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку.

Оцінюючи співмірність нарахованого за період до 19.07.2022 розміру середнього заробітку (206883,59 грн) із розміром простроченої заборгованості роботодавця (127594,70 грн), суд зважає на те, що нарахований за цей період розмір середнього заробітку суттєво перевищує розмір простроченої заборгованості, а також на характер заборгованості (індексація грошового забезпечення), тривалість періоду затримки та ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат позивача. За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за період до 19.07.2022 до співмірного рівня, а саме до 47957,50 грн.

Щодо періоду з 19.07.2022 суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.08.2025 у справі №380/20130/23, згідно з якими середній заробіток за період з 19.07.2022 обчислюється із застосуванням ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями, у зв`язку з чим за цей період підстави для зменшення розміру середнього заробітку відсутні. Розмір середнього грошового забезпечення за цей період становить 79637,20 грн.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі №813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, з установлених у цій справі обставин у взаємозв`язку з наведеними вище висновками щодо застосування ст.117 КЗпП України слідує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню на користь позивача за період з 28.03.2021 по 18.01.2023 у розмірі 127594,70 грн (47957,50 грн за період до 19.07.2022 та 79637,20 грн за період з 19.07.2022), а у задоволенні решти вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити.

Вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні також є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджено факт непроведення відповідачем повного розрахунку з позивачем у день його звільнення з військової служби та несвоєчасну виплату належної позивачу складової грошового забезпечення.

Щодо відрахування з присудженої суми податків та обов`язкових платежів суд зазначає, що утримання та сплата податків і обов`язкових платежів із виплачуваних сум здійснюється роботодавцем (відповідачем) як податковим агентом у порядку, визначеному податковим законодавством, на стадії виконання судового рішення, тому окремого вирішення судом у резолютивній частині рішення не потребує.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад адміністративного судочинства, закріплених у ч.3 ст.2 КАС України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає змісту та суті порушеного права і забезпечує ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до частин першої, другої ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що судом задоволено позовну вимогу, яку заявлено як вимогу немайнового характеру, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір у повному розмірі.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2021 по 18.01.2023 у розмірі 127594 (сто двадцять сім тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) грн 70 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.