Decision № 138463586, 15.07.2026, Commercial Court of Zaporizhzhia Oblast

номер провадження справи 5/7/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2026 Справа № 908/3978/25

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Литвинюк А.О., розглянув матеріали справи

За позовом: Заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (вул. Фанатська, буд. 14, м. Запоріжжя, 69006) в інтересах держави в особі:

Позивача: Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 04053915)

До відповідача: Фізичної особи-підприємця Бурбело Надії Василівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 44118663)

Про стягнення 98 928,30 грн.,

За участю представників сторін:

Від прокуратури: Тронь Г.М. (в залі суду) - посвідчення № 075790 від 01.03.2023;

Від позивача: Букін С.М. (в залі суду) - посвідчення № 963 від 30.06.2022;

Від відповідача: Монько Є.М., ордер серії АР №1294273 від 03.02.2026;

Від третьої особи: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ

31.12.2025 через підсистему Електронний суд ЕСІКС надійшла позовна заява заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до фізичної особи-підприємця Бурбело Надії Василівни про стягнення 98 928,30 грн.

31.12.2025 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 05.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3978/25 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Вирішено розгляд справи по суті розпочати з 04.02.2026, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.

Ухвалою суду від 06.03.2026 розгляд справи № 908/3978/25 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 15.04.2026 о/об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Ухвалою суду від 15.04.2026 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 13.05.2026 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

Ухвалою від 13.05.2026 № 908/3978/25 судом залучено до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області. Підготовче засідання відкладено на 02.06.2026 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою області від 02.06.2026 № 908/3978/25 судом відмовлено у задоволенні клопотання ФОП Бурбело Н.В. про залишення позову без розгляду. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 15.06.2026 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою та запропоновано заступнику керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області завчасно до наступного судового засідання надати відповідні письмові пояснення.

Ухвалою суду від 15.06.2026 № 908/3978/25 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 06.07.2026 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою та запропоновано відповідачу завчасно до наступного судового засідання надати відповідні письмові пояснення.

Ухвалою від 15.06.2026 судом оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 15.07.2026 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою. Витребувано у ГУ ДПС у Запорізькій області інформацію щодо наявної станом на останню звітну дату (01.07.2026) переплати за земельним податком який обліковується у ГУ ДПС у Запорізькій області за земельними ділянками, якими користується ФОП Бурбело Н.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ). Витребувано у відповідача письмові пояснення щодо переплати за земельним податком станом на останню звітну дату (01.07.2026), зведену таблицю із зазначенням здійснених розрахунків, відповідних платіжних доручень, сум сплачених по роках за спірну земельну ділянку площею 0,0221 га (кадастровий номер 2310100000:04:026:0009).

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 15.07.2026 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою підсистеми Електронний суд ЄСІКС.

В судовому засіданні 15.07.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором користуванням ФОП Бурбело Н.В. земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009 без достатньої правової підстави, що відповідно до положень статей 1212-214 ЦК України, є підставою для відшкодування Запорізькій міській раді доходів, які воно одержало у вигляді несплаченої орендної плати за період з 01.01.2018 по 30.04.2025 у розмірі 98 928,30 грн. Правові підстави позову: ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру, ст. ст. 1212, 1214 ЦК України, ст. ст. 125, 206 Земельного кодексу України. В обґрунтування заявленої до стягнення суми прокурор посилається на лист Головного управління ДПС у Запорізькій області від 13.06.2025 за вих. №5921/5/08-01-24-05-11 в якому зазначено, що Бурбело Н.В. задекларовано та сплачено кошти за земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009 в наступному розмірі:- за 2017 рік в розмірі 14 631,32 грн; - за 2018 рік в розмірі 14 631,32 грн; - за 2019 рік в розмірі 14 631,32 грн; - за 2020 рік в розмірі 14 631,32 грн; - за 2021 рік в розмірі 14 631,32 грн; - за 2022 рік (за січень та лютий 2022 з урахуванням п. 69.14 підрозділу 10 ХІХ прикінцеві положення Кодексу) в розмірі 2 682,41 грн. Також вказано, що за 2023-2025 роки Податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) до контролюючого органу не подавалися.

У відзиві на позовну заяву ФОП Бурбело Н.В. зазначила, що не відповідає дійсності твердження прокуратури про те, що за 2023-2025 роки Податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) до контролюючого органу не подавалися. На підтвердження подання відповідних декларацій додано до відзиву податкові накладні за 2022, 2023, 2024 роки та квитанції №1 від 11.07.2023, №2 від 15.09.2025 та №2 від 31.01.2026. Відповідач вказує на наявність чинних договірних відносин між сторонами. Нормативним обґрунтуванням правомірності користування земельною ділянкою визначено ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та вважає, що Договір оренди вважається поновленим до 26 квітня 2026 року, оскільки орендар продовжив користування майном, а орендодавець не надіслав заперечень протягом місяця. Згідно з умовами поновленого правочину ставка орендної плати становить 1,5 відсотка від нормативної грошової оцінки, що спростовує здійснений прокурором розрахунок за ставкою 3 відсотки. Відповідач декларував податкові зобов`язання та сплачував плату за землю, що підтверджується листом органу доходів і зборів від 13 червня 2025 року та квитанціями. До спірних правовідносин не підлягає застосуванню стаття 1212 Цивільного кодексу України щодо безпідставного набуття майна, оскільки грошове зобов`язання випливає з договору оренди, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17. Відповідач також вказує на відсутність у прокурора процесуальної правоздатності для звернення з позовом в інтересах Запорізької міської ради з огляду на Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025. Вважає, що Прокурор не довів наявності об`єктивних перешкод для самостійного звернення органу місцевого самоврядування до суду, що є підставою для залишення позову без розгляду. Орендодавець був обізнаний про стан використання ділянки та факт поновлення договору, тому неподання ним позову свідчить про належне виконання повноважень, а не про протиправну бездіяльність. Відповідач додатково заявляє про застосування наслідків спливу позовної давності відповідно до статей 257, 267 ЦК України щодо частини заявлених вимог, оскільки вважає, що перебіг загального трирічного строку позовної давності за вимогами про стягнення вказаних періодичних платежів за 2018 рік завершився у 2021 році. Просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив прокурор вказав, що відзив на позовну заяву подано з пропуском встановленого судом процесуального строку, а клопотання про його поновлення не містить належних доказів поважності причин пропуску відповідно до ст.ст. 118, 119 ГПК України, вважає, що авідзив підлягає поверненню без розгляду. Доводи відповідача щодо автоматичного поновлення договору оренди землі згідно з ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» спростовуються приписами законодавства та умовами самого правочину. Пунктом 34 договору прямо визначено, що фактичне продовження користування майном після закінчення строку його дії не є підставою для поновлення. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 594/376/17-ц та № 159/5756/18, для поновлення договору вимагалося звернення орендаря з листом-повідомленням та проектом додаткової угоди до спливу строку дії правочину. Відповідач не надав доказів дотримання вказаної процедури, відтак договір оренди припинив свою дію 26 квітня 2016 року. Користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів є підставою для стягнення збережених коштів за правилами статей 1212-1214 ЦК України. Розмір безпідставно збережених коштів підлягає розрахунку за ставкою 3% від нормативної грошової оцінки землі. Вказана ставка встановлена рішенням Запорізької міської ради від 30 червня 2015 року № 6 зі змінами згідно з рішенням від 28 листопада 2018 року № 26. Подання відповідачем податкових декларацій із самостійно визначеною ставкою орендної плати у розмірі 1 % не звільняє від обов`язку сплати коштів у нормативно встановленому розмірі. Щодо процесуальної правоздатності прокурора необхідно зазначити, що рішення Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 відтерміновує втрату чинності відповідних приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до 01 січня 2027 року. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18, невжиття компетентним органом заходів протягом розумного строку після отримання повідомлення прокурора кваліфікується як бездіяльність, що є самостійною підставою для представництва. Твердження про сплив позовної давності спростовується пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким перебіг вказаних строків було продовжено на час дії карантину з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. У подальшому перебіг позовної давності зупинено на строк дії воєнного стану відповідно до пункту 19 вказаного розділу в редакції Закону України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/18489/20 та № 903/602/24, та підтверджує пред`явлення позову в межах установлених строків.

У своїх запереченнях на відповідь на відзив відповідач звернув увагу на добросовісність власної поведінки та чинність фактичних правовідносин із Запорізькою міською радою. До спірних правовідносин підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium, оскільки орендодавець конклюдентними діями підтвердив погодження умов користування земельною ділянкою шляхом прийняття відповідних платежів. Вказаний підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17. Положення статей 1212-1214 ЦК України про безпідставне збереження майна не підлягають застосуванню, оскільки правова підстава користування земельною ділянкою не відпала, а сторони продовжували перебувати у відносинах платного землекористування. Доводи прокурора щодо необхідності нарахування плати за ставкою 3% є безпідставними та становлять втручання у дискреційні повноваження податкових органів. Відповідно до приписів Податкового кодексу України виключно органи контролю наділені повноваженнями встановлювати факт заниження податкових зобов`язань шляхом винесення податкових повідомлень-рішень. Оскільки контролюючий орган не виносив рішень щодо заниження ставки плати за землю, а податкові декларації відповідача були прийняті, задекларовані суми мають статус узгоджених. Прокурор позбавлений повноважень здійснювати податковий аудит і самостійно визначати ставку плати за землю з метою стягнення різниці шляхом використання інституту кондикції. Відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором додатково підтверджується тим, що міська рада без заперечень отримувала платежі за землю, що унеможливлює кваліфікацію її дій як неправомірної бездіяльності. За таких обставин заявлені позовні вимоги суперечать нормам матеріального права та порушують принцип правової визначеності.

15.06.2026 відповідач надав суду клопотання про розстрочення виконання рішення, в якому посилаючись на ст. 331 ГПК України вказує на наявність обставин, що істотно ускладнюють або унеможливлюють одноразове виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, та просить розстрочити виконання рішення строком на шість місяців із погашенням заборгованості щомісячно рівними частинами. При цьому він посилається на специфіку здійснення господарської діяльності у сфері ресторанного бізнесу на території прифронтового міста Запоріжжя в умовах воєнного стану. Об`єкт нерухомого майна розташований поблизу об`єкта критичної інфраструктури, що зумовлює об`єктивне зменшення кількості відвідувачів закладу та зниження рентабельності. Додатковими чинниками погіршення фінансового стану визначено зростання вартості енергоносіїв, комунальних послуг та загальне збільшення операційних витрат. Одночасне стягнення всієї суми заборгованості призведе до блокування банківських рахунків, неможливості виплати заробітної плати найманим працівникам та ймовірного припинення підприємницької діяльності. Відповідач вказує на свою добросовісність як платника податків, відсутність заборгованості перед бюджетом та відсутність умислу щодо виникнення спору. Предмет розбіжностей між сторонами зводиться виключно до методології нарахування плати за землю та правомірності застосування ставки у розмірі 3 відсотки. Розстрочення виконання рішення спрямоване на збереження балансу інтересів сторін, забезпечення реального та повного виконання судового рішення і недопущення банкрутства боржника. Вказане узгоджується з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9, щодо необхідності уникнення втрати платоспроможності боржника через надмірний фінансовий тиск під час виконання судового рішення.

Також 03.07.2026 Відповідач подав письмові пояснення, у яких заперечує правильність здійсненого прокурором розрахунку суми заявлених до стягнення коштів за період 2023 2024 років. Вважає, що внесення плати за землю здійснювалося загальною сумою на єдиний бюджетний рахунок за чотири земельні ділянки площею 0,2388 га без ідентифікації конкретних кадастрових номерів у платіжних документах. На підтвердження факту часткового виконання зобов`язання щодо об`єкта з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009 відповідач надав розрахунок, вирахуваний пропорційно до площі цієї ділянки. Згідно з наданим розрахунком, розмір сплати становить 5 774,50 грн. за 2023 рік та 6 069,01 грн. за 2024 рік із загальної задекларованої суми. Сторона вказує, що неврахування прокурором наведених оплат зумовлює подвійне стягнення коштів, надходження яких до бюджету підтверджується відсутністю боргу в інтегрованій картці платника. З огляду на зазначене, відповідач просить суд врахувати пропорційний розподіл здійснених оплат під час дослідження доказів та вирішення спору.

Третя особа, Головне управління ДПС у Запорізькій області, 27.05.2026 подала письмові пояснення, у яких повністю підтримала позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача 98 928,30 гривень безпідставно збережених коштів оскільки законом визначено право місцевої ради на стягнення коштів за фактичне користування індивідуалізованою земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів. Згідно з поданими податковими деклараціями у фактичному користуванні відповідача перебувають чотири земельні ділянки, серед яких наявний спірний об`єкт із кадастровим номером 2310100000:04:026:0009 площею 0,0221 гектара. Долучений відповідачем до матеріалів справи лист від 25 лютого 2026 року фіксує нарахування та сплату загальних сум орендної плати та земельного податку за всі чотири задекларовані ділянки. Задекларовані та сплачені відповідачем суми становлять 53 971,14 гривень щорічно у період 2018 2021 років, 9 894,72 гривень у 2022 році та 65 578,25 гривень у 2024 році. Водночас звітність з плати за землю за 2023 рік до контролюючого органу не подавалася, а відомості про нарахування коштів відсутні. Надані відповідачем платіжні інструкції за 2023 2025 роки містять виключно загальне призначення платежу щодо сплати земельного податку з фізичних осіб. У вказаних розрахункових документах відсутнє розмежування зобов`язань та не ідентифіковано конкретні кадастрові номери земельних ділянок, за які вносилися грошові кошти. Відповідно до даних інтегрованої картки платника податків відповідні суми були зараховані до бюджету як загальний платіж. З огляду на неможливість зарахування вказаних платежів у рахунок погашення зобов`язань за конкретною спірною ділянкою, третя особа вважає твердження відповідача про необґрунтованість розрахунку міської ради помилковими.

Згідно наданих прокурором пояснень від 12.05.2026, 01.06.2026, 12.06.2026 прокурор повторно наголосив на правомірності заявлених позовних вимог, вказавши доказовою базою позову визначено лист ДПС від 16 червня 2025 року, відповідно до якого відповідач задекларував податкові зобов`язання за вказаним об`єктом виключно за період 2018 2022 років. Упродовж 2023 2025 років податкові декларації з плати за землю не подавалися, що свідчить про відсутність самостійно визначеного та узгодженого грошового зобов`язання. На підставі наведеної інформації орган місцевого самоврядування правомірно здійснив розрахунок недоотриманих доходів у вигляді орендної плати за період з 01 січня 2018 року по 30 квітня 2025 року. Прокурор відхиляє аргументи відповідача щодо здійснення оплат, оскільки надані останнім відомості органу доходів і зборів фіксують загальні суми нарахувань за чотири різні земельні ділянки. Платіжні інструкції за 2023 2025 роки містять загальне призначення платежу зі сплати земельного податку з фізичних осіб без ідентифікації конкретних об`єктів оподаткування. Неподання податкових декларацій та відсутність розмежування кадастрових номерів у розрахункових документах позбавляє можливості співвіднести здійснені платежі зі спірною ділянкою. Згідно з нормами земельного законодавства відповідач не наділений статусом суб`єкта плати за землю у формі земельного податку, оскільки не має державного акта на право постійного користування. Єдиною формою внесення плати за користування землею комунальної власності для особи, яка не є постійним землекористувачем або власником, визначено орендну плату. Сплата земельного податку за відсутності зареєстрованого речового права на ділянку не є належним виконанням грошового зобов`язання щодо внесення плати за її фактичне використання. Кошти, перераховані платником у 2023 2025 роках без подання декларацій, мають статус помилково або надміру сплачених сум та підлягають поверненню у порядку статті 43 Податкового кодексу України. Правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 645/1040/19, виключає підстави для зарахування сум земельного податку в рахунок погашення недоотриманої орендної плати. Відсутність деталізації платежів створює ризик маніпулювання відповідачем їхнім призначенням у межах потенційних спорів щодо решти трьох ділянок. З урахуванням стандарту вірогідності доказів згідно зі ст. 79 ГПК України прокурор констатує недоведеність факту виконання зобов`язання саме за об`єкт із кадастровим номером 2310100000:04:026:0009 та просить суд визнати поданий розрахунок обґрунтованим та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Наявні матеріали справи дозоляють суду розглянути справу по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

встановив:

З матеріалів справи вбачається, що на підставі витягу про право власності на нерухоме майно від 24.10.2006, виданого орендним підприємством Запорізьке МБТІ, Бурбело Надії Василівні належить об`єкт нерухомого майна - кафе, розташоване за адресою м.Запоріжжя, бульвар Вінтера, 9.

27.12.2016 відомості про право власності Відповідача на вказаний об`єкт нерухомого майна кафе літ. «А, Б» внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1136106923101).

Рішенням Запорізької міської ради від 28.03.2007 №55/136 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання договору оренди землі по бул. Вінтера, 9 приватному підприємцю Бурбело Надії Василівні та передано останній в оренду строком до 26.04.2016 земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009 площею 0,0221 га для розташування кафе.

На підставі вказаного рішення 29.11.2007 між ПП Бурбело Н.В. та Запорізькою міською радою укладено договір оренди землі № 040726101176, відповідно до якого ПП Бурбело Н.В. передано для розташування кафе в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009 строком дії до 26.04.2016.

Відомості про продовження строку дії договору оренди землі з ПП Бурбело Н.В. після його закінчення терміну дії (26.04.2016) відсутні.

Таким чином встановлено, що належний ФОП Бурбело Н.В. об`єкт нерухомості кафе по бул. Вінтера, 9 у м. Запоріжжя знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності (кадастровий номер 2310100000:04:026:0009).

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, 29.11.2007 проведено державну реєстрацію земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009, площею 0,0221 га, розташовану за адресою м.Запоріжжя, бульвар Вінтера, 9.

Відтак, зазначена земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Водночас, відомості про реєстрацію речового права на вказану земельну ділянку за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні.

Після закінчення терміну дії договору оренди землі (тобто після 26.04.2016), укладеного між Запорізькою міською радою та ПП Бурбело Н.В., остання по теперішній час використовує земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009, в межах якої розташований належний їй об`єкт нерухомого майна кафе літ. «А, Б» (РНОНМ 1136106923101) без достатньої правової підстави.

Згідно Витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 13.11.2023 № НВ-2300099212023 та від 29.08.2024 № НВ-2300118452024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009 у 2023 році складає 931 408,92 грн. та у 2024 - 1 113 612,37 грн.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Запорізькій області від 16.06.2025 за № 5921/5/08-01-24-05-11 Бурбело Н.В. задекларовано та сплачено кошти за земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009 в наступному розмірі: - за 2017 рік в розмірі 14 631,32 грн; - за 2018 рік в розмірі 14 631,32 грн; - за 2019 рік в розмірі 14 631,32 грн; - за 2020 рік в розмірі 14 631,32 грн; - за 2021 рік в розмірі 14 631,32 грн; - за 2022 рік (за січень та лютий 2022 з урахуванням п. 69.14 підрозділу 10 ХІХ «прикінцеві положення» Кодексу) в розмірі 2 682,41 грн.

При цьому, за 2023-2025 роки Податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) до контролюючого органу не подавалися.

Запорізькою міською радою на підставі вищезазначеної інформації та документів, рішень Запорізької міської ради від 30.06.2015 №7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», плати за землю)», від 30.06.2015 № 6 «Про встановлення податку на майно», від 28.11.2018 № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування Бурбело Н.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельною ділянкою площею 221 кв.м., з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009, розташованої за адресою: м.Запоріжжя, бул. Вінтера, 9 без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.01.2018 по 30.04.2025.

Згідно вказаного розрахунку загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.01.2018 по 30.04.2025 становить 98 928,30 грн., зокрема: - за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 7 457,43 грн; - за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 7 457,43 грн; - за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 5 586,58 грн; - за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 7 457,43 грн; - за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 (-2 682,41) грн; - за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 27 942,27 грн; - за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 33 408,37 грн; - за період з 01.01.2025 по 30.04.2025 12 301,20 грн.

Прокурор вважає, що оскільки ФОП Бурбело Н.В. у вищезазначений період часу користувалась вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, то відповідно до положень ст.ст. 1212-1214 ЦК України повинна відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які одержала у вигляді несплаченої орендної плати за період з 01.01.2018 по 30.04.2025 у розмірі 98 928,30 грн.

Приймаючи рішення у справі суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно ст. 80 ЗК України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Частиною 1 ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (частина 1 ст. 124 ЗК України).

Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Виникнення права власності на будинок, будівлю або споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Таким чином, з часу закінчення терміну дії договору оренди землі, укладеного з ПП Бурбело Н.В., як власником розташованих в її межах об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, бул.Вінтера, 9, виник й обов`язок укласти договір оренди та зареєструвати на підставі нього право оренди землі.

Договір оренди землі № 040726101176, укладений між Запорізькою міською радою та ПП Бурбело Н.В., припинив свою дію 26 квітня 2016 року у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 33 вказаного договору, дія правочину припиняється у разі закінчення строку оренди.

Пунктом 34 договору сторони імперативно визначили, що фактичне продовження користування майном після закінчення строку дії договору не є підставою для його поновлення.

Приписи ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час закінчення строку дії договору, встановлювали чіткий алгоритм дій сторін, спрямований на поновлення орендних правовідносин.

Також, згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц та від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18, для реалізації права на поновлення договору орендар був зобов`язаний до спливу строку дії правочину звернутися до орендодавця з листом-повідомленням, до якого обов`язково додавався проект додаткової угоди.

Фактичне продовження користування земельною ділянкою після 26 квітня 2016 року за відсутності заперечень органу місцевого самоврядування не має наслідком автоматичну пролонгацію договору оренди.

Згідно з положеннями частини восьмої ст. 33 Закону України «Про оренду землі», договір оренди вважається поновленим виключно за умови укладення додаткової угоди. Відповідна додаткова угода має ознаки речового договору та є єдиною підставою для здійснення державної реєстрації права оренди на новий строк відповідно до вимог ст. 125 Земельного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів дотримання відповідачем регламентованої процедури ініціювання поновлення договору, додаткова угода щодо поновлення договору на новий строк між сторонами не укладалася, а орган місцевого самоврядування не приймав рішень щодо поновлення вказаного правочину.

З матеріалів справи також вбачається, що речові права на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009 за відповідачем не зареєстровані.

Таким чином, з часу закінчення терміну дії договору оренди землі, укладеного з ПП Бурбело Н.В., як власником розташованих в її межах об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, бул.Вінтера, 9, виник й обов`язок укласти договір оренди та зареєструвати на підставі нього право оренди землі.

Невиконання вказаного обов`язку зумовлює відсутність належного правового титулу на використання земельної ділянки, у зв`язку з чим фактичне користування майном після 26 квітня 2016 року здійснюється без достатньої правової підстави, що має наслідком застосування інституту кондикції за правилами статей 1212-1214 Цивільного кодексу України

Вказане свідчить про те, що ПП Бурбело Н.В. до цього часу використовує земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009, в межах якої розташований належний їй об`єкт нерухомого майна кафе літ. «А, Б» (РНОНМ 1136106923101) без достатньої правової підстави.

Враховуючи приписи ч.2 ст. 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі або споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка не має іншого власника і на якій ці будинок, будівля або споруда розміщені.

Так, за змістом ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею презюмується його користування спірною земельною ділянкою.

У цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18).

Згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, що регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Суд погоджується з доводами прокурора, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття останнім права власності на будівлю кафе літ. «А, Б», за адресою: м. Запоріжжя, бул. Вінтера, 9.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, та Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 924/856/20, у спірних правовідносинах застосуванню підлягає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості, який визначає невіддільність будівлі від земельної ділянки, у зв`язку з чим вони мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Набуття права власності на нерухоме майно зумовлює виникнення у власника виключного права на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, що виключає можливість виникнення відповідних прав на цю ділянку в інших осіб.

Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа набуває статусу фактичного користувача земельної ділянки під таким об`єктом, що в силу приписів статей 120, 125 Земельного кодексу України та глави 83 Цивільного кодексу України зумовлює виникнення обов`язку з оплати такого користування.

До належного оформлення договірних або речових прав на землю правовідносини сторін кваліфікуються як кондикційні, а тому фактичний землекористувач, який зберіг кошти у розмірі належної до сплати орендної плати без достатньої правової підстави, зобов`язаний повернути їх власнику землі за правилами статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Стягнення вказаних коштів є правовим наслідком безпідставного збереження майна і не становить застосування міри юридичної відповідальності, що відповідає сталій практиці Великої Палати Верховного Суду та правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 та інших.

Таким чином, з часу закінчення терміну дії договору оренди землі, укладеного з ПП Бурбело Н.В., як власником розташованих в її межах об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, бул. Вінтера, 9, виник й обов`язок укласти договір оренди та зареєструвати на підставі нього право оренди землі.

Отже, ФОП Бурбело Н.В. (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою в достатньому розмірі за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Запорізькою міською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати ФОП Бурбело Н.В. за рахунок міської ради.

Крім того, згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Отже, у спірних правовідносинах не отримані Запорізькою міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини «виправдане очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності територіальної громади міста Запоріжжя.

Запорізькою міською радою на підставі вищезазначеної інформації та документів, рішень Запорізької міської ради від 30.06.2015 №7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», від 30.06.2015 № 6 «Про встановлення податку на майно», від 28.11.2018 № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування Бурбело Н.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельною ділянкою площею 221 кв.м., з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, бул. Вінтера, 9 без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.01.2018 по 30.04.2025.

Згідно вказаного розрахунку загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.01.2018 по 30.04.2025 становить 98 928,30 грн.

Враховуючи, що ФОП Бурбело Н.В. у вищезазначений період часу користувалась вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, через що відповідно до положень ст.ст. 1212-1214 ЦК України повинна відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які одержала у вигляді несплаченої орендної плати за період з 01.01.2018 по 30.04.2025 у розмірі 98 928,30 грн.

Відновлення порушених прав Запорізької міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Підставою представництва є порушення або загроза порушення інтересів держави за умови нездійснення або неналежного здійснення захисту цих інтересів компетентним суб`єктом владних повноважень згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 визнано неконституційними окремі приписи статті 23 вказаного Закону щодо представництва внаслідок бездіяльності органу влади, проте втрату чинності цими нормами відтерміновано до 01 січня 2027 року.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у справі № 160/4161/24 (постанова від 18 грудня 2025 року), прокурор правомірно здійснює представництво до моменту втрати чинності відповідними нормами закону.

Виключним випадком для представництва є порушення інтересів держави, що підтверджено постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 394/438/22. За змістом Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/9 та постанов Верховного Суду у справах № 806/1000/17, № 926/1111/15, поняття «інтереси держави» є оціночним, охоплює загальнодержавні інтереси та інтереси територіальної громади, визначається прокурором у кожному конкретному спорі і не підлягає надмірній формалізації.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, невжиття компетентним органом заходів судового захисту протягом розумного строку після отримання повідомлення прокурора кваліфікується як бездіяльність. Дотримання прокурором приписів частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом попереднього інформування органу місцевого самоврядування про виявлені порушення, за об`єктивної відсутності подальшого самостійного звернення цього органу до суду, становить встановлену законом підставу для здійснення процесуального представництва інтересів держави прокурором.

Матеріалами справи підтверджується дотримання прокурором визначеної ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури попереднього звернення до компетентного органу місцевого самоврядування.

Так, Дніпровською окружною прокуратурою міста Запоріжжя скеровано до Запорізької міської ради запити від 15 листопада 2023 року № 53-96-7538 ВИХ-23, від 02 квітня 2024 року № 53-98-2815ВИХ-24 та від 10 липня 2025 року № 53-101-4879ВИХ-25, у яких прокурор виклав фактичні обставини використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:026:0009 без оформлення правовстановлюючих документів та витребував інформацію щодо вжитих органом місцевого самоврядування заходів, спрямованих на стягнення недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за землю.

Запорізька міська рада листами від 29 квітня 2024 року № 07138/033-20/03 та від 26 вересня 2025 року № 8163/01/01-07/9672 повідомила прокуратуру про те, що рішення щодо поновлення або припинення договору оренди вказаної земельної ділянки не приймалися. У відповідях також констатовано, що після закінчення строку дії договору оренди земельна ділянка органу місцевого самоврядування не поверталася, а заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення з відповідача недоотриманих коштів за період фактичного користування з 01 січня 2018 року по 31 травня 2025 року не вживалися.

З наведеного судом встановлено, що компетентний орган, починаючи з 26 квітня 2016 року, повинен був бути обізнаним про факт використання земельної ділянки без укладення договору оренди особою, за якою зареєстровано право власності на розташований на ній об`єкт нерухомого майна. Проте протягом розумного строку з моменту виникнення правопорушення, а також після безпосереднього повідомлення прокуратурою 15 листопада 2023 року, суб`єкт владних повноважень самостійних заходів судового захисту не вжив. Дані моніторингу офіційного вебпорталу «Судова влада України» підтверджують відсутність у провадженні судів справ за позовами Запорізької міської ради до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів за використання спірної земельної ділянки, доказів зворотного матеріали справи не містять.

З огляду на тривалу бездіяльність компетентного органу, прокурор, на виконання приписів ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», направив Запорізькій міській раді повідомлення про намір звернутися до суду із відповідним позовом в інтересах держави. Вказані фактичні обставини та процесуальні дії у своїй сукупності становлять доведення прокурором наявності виключного випадку, що є нормативною передумовою для здійснення процесуального представництва інтересів держави у судовому порядку.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача щодо втрати прокурором повноважень на підставі Рішення Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025, оскільки у пунктах 3 та 4 резолютивної частини вказаного рішення визначено, що приписи закону, визнані неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, а матеріалами справи підтверджується, що прокурор дотримався встановленого порядку, повідомив міську раду про виявлені порушення, однак протягом розумного строку компетентний орган самостійно з позовом не звернувся, що кваліфікується як бездіяльність і є самостійною підставою для представництва.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності щодо вимог за період 2018 2021 років суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Отже, до спірних правовідносин має застосовуватися загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Таким чином, право позивача на звернення до суду з цим позовом мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Частиною 1 статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

В подальшому, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

За таких обставин прокурор звернувся до суду із позовом у цій справі про стягнення коштів за період з 01.01.2018 по 31.05.2025 в межах строків позовної давності, які не є пропущеними, а доводи відповідача в цій частині є безпідставними і відхиляються судом.

Щодо здійснених відповідачем платежів та поданих податкових декларацій.

Відповідач вказує на відсутність заборгованості з огляду на здійснення платежів на єдиний рахунок загальною сумою за чотири земельні ділянки та надання пропорційного розрахунку нарахувань за 2023-2025 роки. Такі доводи також відхиляються судом з наступних підстав.

Наявні у матеріалах справи та досліджені судом платіжні інструкції про сплату відповідачем у 2023 2025 роках земельного податку містять загальне призначення « 101 земельний податок з фізичних осіб» без розмежування за кадастровими номерами земельних ділянок, що унеможливлює точну ідентифікацію платежу саме за спірну земельну ділянку.

Податкові декларації за вказаний період були подані відповідачем лише 13 липня 2026 року, тобто під час розгляду справи.

Відповідно до норм Податкового кодексу України та Земельного кодексу України, суб`єктом сплати земельного податку є виключно власник землі або постійний землекористувач.

Оскільки відповідач не має державного акта на право постійного користування, належною правовою формою плати за землю у цьому випадку є орендна плата, а не земельний податок.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 645/1040/19, сплата земельного податку за відсутності належного титулу землекористувача не є підставою для зарахування цих сум у рахунок погашення зобов`язань з повернення безпідставно збереженої орендної плати за правилами кондикції.

Вказане також підтверджується і поясненнями третьої особи - Головного управління ДПС у Запорізькій області, якою зазначено, що згідно з поданими податковими деклараціями у фактичному користуванні відповідача перебувають чотири земельні ділянки, серед яких наявний спірний об`єкт із кадастровим номером 2310100000:04:026:0009 площею 0,0221 гектара. Долучений відповідачем до матеріалів справи лист від 25 лютого 2026 року фіксує нарахування та сплату загальних сум орендної плати та земельного податку за всі чотири задекларовані ділянки. Задекларовані та сплачені відповідачем суми становлять 53 971,14 гривень щорічно у період 2018 2021 років, 9 894,72 гривень у 2022 році та 65 578,25 гривень у 2024 році. Водночас звітність з плати за землю за 2023 рік до контролюючого органу не подавалася, а відомості про нарахування коштів відсутні. Надані відповідачем платіжні інструкції за 2023 2025 роки містять виключно загальне призначення платежу щодо сплати земельного податку з фізичних осіб. У вказаних розрахункових документах відсутнє розмежування зобов`язань та не ідентифіковано конкретні кадастрові номери земельних ділянок, за які вносилися грошові кошти. Відповідно до даних інтегрованої картки платника податків відповідні суми були зараховані до бюджету як загальний платіж, а тому не можуть бути зараховані у рахунок погашення зобов`язань за конкретною спірною ділянкою.

Вказане означає, що здійснені відповідачем перерахування земельного податку за відсутності договірних відносин мають статус помилково або надміру сплачених коштів та можуть бути повернуті йому з відповідного бюджету в порядку ст. 43 Податкового кодексу України.

Інші доводи відповідача судом також відхиляються, оскільки не спростовують вказаних висновків суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 98 928,30 гривень безпідставно збережених коштів обґрунтовані належними, допустимими та вірогідними доказами у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України. Оскільки доводи відповідача не спростовують факту користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та обов`язку відшкодувати територіальній громаді збережені кошти у розмірі нормативно встановленої орендної плати, то позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення у цій справі з наступних підстав.

Вирішення питання про розстрочення або відстрочення виконання судового рішення у порядку ст. 331 ГПК України здійснюється судом з огляду на наявність виняткових обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Доводи відповідача щодо здійснення господарської діяльності у сфері ресторанного бізнесу в умовах воєнного стану, розташування нерухомого майна у прифронтовому місті поблизу об`єкта критичної інфраструктури та систематичні загрози обстрілів не є достатніми підставами для розстрочення виконання рішення, оскільки зазначені обставини є загальнонаціональними та регіональними чинниками, які впливають на більшість суб`єктів господарювання, а не індивідуальними, винятковими обставинами конкретного боржника. Зростання вартості енергоносіїв, комунальних послуг та загальне збільшення операційних витрат є складовою звичайного підприємницького ризику, який несе суб`єкт господарювання під час здійснення комерційної діяльності.

Вирішуючи клопотання відповідача суд враховує необхідність дотримання балансу майнових інтересів сторін. Так, стягувачем у спірних правовідносинах є Запорізька міська рада, бюджет територіальної громади якої є дефіцитним. Плата за землю становить понад 1 мільярд гривень, що дорівнює майже 10 відсоткам усіх видатків місцевого бюджету. За рахунок вказаних надходжень здійснюється фінансування соціально-культурної сфери, підтримка Сил оборони, а також забезпечення потреб понад 185 тисяч зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб та понад 60 тисяч ветеранів війни. Надання боржнику розстрочення матиме наслідком подальше недоотримання місцевим бюджетом належних йому коштів, що прямо порушує публічний інтерес та обмежує фінансову спроможність органу місцевого самоврядування виконувати владні повноваження і забезпечувати обороноздатність держави в умовах правового режиму воєнного стану.

Також суд враховує, що виникнення спірної заборгованості зумовлене тривалим використанням відповідачем спірної земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів після закінчення строку дії договору оренди 26 квітня 2016 року. Період нарахування безпідставно збережених коштів охоплює проміжок часу з 01 січня 2018 року по 30 квітня 2025 року. Накопичення суми боргу відбулося внаслідок системної та тривалої бездіяльності самого відповідача щодо виконання імперативних вимог земельного законодавства і сплати коштів за фактичне користування майном у нормативно встановленому розмірі 3 відсотки. За таких умов посилання боржника на відсутність вини у виникненні спору оцінюється судом критично, оскільки тривале невиконання грошового зобов`язання спростовує доводи про належну платіжну дисципліну.

Крім того, аргументи відповідача про загрозу банкрутства, ймовірне блокування банківських рахунків та неможливість виплати заробітної плати працівникам у разі одноразового стягнення боргу мають характер припущень. Заявником не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження критичного фінансового стану: фінансової звітності, довідок банківських установ про відсутність коштів на рахунках, відомостей про наявність непогашених кредиторських вимог інших осіб або документів, що підтверджують неможливість залучення кредитних коштів, тощо. Натомість подані відповідачем розрахункові документи свідчать про продовження ведення господарської діяльності та наявність фінансових ресурсів для здійснення оплат податкових зобов`язань за інші земельні ділянки.

Також суд враховує, що стягнута цим рішення сума заборгованості не є значною та такою що неминуче викличе негативні економічні наслідки для відповідача у разі відсутності розстрочення виконання рішення суду.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявності виняткових обставин, що унеможливлюють виконання судового рішення, відтак правові підстави для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду відсутні.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, наголосив на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам. Отже, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправомірних дій.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Бурбело Надії Василівни Анатоліївни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Запорізької міської ради (адреса місцезнаходження юридичної особи: Україна, 69105, Запорізька область, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок № 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, за період з 01.01.2018 по 31.05.2025 у розмірі 98 928 (дев`яносто вісім тисяч дев`ятсот двадцять вісім) гривень 30 копійок. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Бурбело Надії Василівни Анатоліївни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя (адреса місцезнаходження: 69006, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Фанатська, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2025 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне судове рішення складено та підписано 24.07.2026р.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.