Court ruling № 138340973, 20.07.2026, Koroliovskyi District Court of Zhytomyr City

Справа № 296/8561/26

2-н/296/834/26

У Х В А Л А

Іменем України

20 липня 2026 рокум. Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в особі головуючого судді Шкирі Віри Миколаївни, розглянувши без судового засідання і повідомлення заявника і боржника, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча Компанія «КомЕнерго-Стандрат» про видачу судового наказу про стягнення боргу за надані житлово-комунальні послуги з боржника ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В :

17.07.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча Компанія «КомЕнерго - Стандрат» Яцків Віталій Степанович звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в сумі 10551,80 грн., понесених витрат на сплату судового збору та витрат на правову допомогу в сумі 2500,00 грн.

Дослідивши заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини 1 статті 160 Цивільного процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 165 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 165 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких також належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Зі змісту частин 5, 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України вбачається, що розмір судових витрат може бути зменшений за клопотанням іншої сторони, якщо така особа доведе неспівмірність таких витрат.

Нормами п. 6 ч. 1 ст. 168 ЦПК України визначено, що у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.

статтею 164 ЦПК України визначено, що за подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.

У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Норми Розділу ІІ ЦПК України "Наказне провадження" не визначають порядок сплати і розподілу витрат за правничу допомогу.

Разом з тим, розмір витрат на правничу допомогу не є фіксованим, а питання про відшкодування витрат на правничу допомогу відповідно до положень ст. 137 ЦПК України вирішується з урахуванням умов договору про надання правничої допомоги, а також заперечень іншої сторони щодо наявності підстав та розміру таких витрат. Відтак, при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд має забезпечити реалізацію сторонами дотримання принципу змагальності.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України сторони є учасниками справи у справах позовного провадження, тоді як заява подана в порядку наказного провадження. При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник (частина друга статті 42 ЦПК України).

Судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням приписів ч.ч. 3, 8 ст. 141 ЦПК України та застосування пропорційності, що передбачено вимогами частин 1 та 2 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до положень ст. 167 ЦПК України розгляд заяв про видачу судового наказу проводиться без судового засідання і повідомлення заявника та боржника, що позбавляє останнього можливості подати заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу або клопотання про зменшення таких витрат.

Таким чином, розмір витрат на правову допомогу та їх обґрунтованість має бути встановлено на засадах рівності та змагальності сторін, тому вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути вирішені в наказному провадженні.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 165 ЦПК України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Враховуючи викладене, а також те, що вимога про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, вона не є взаємопов`язаною з вимогою про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги і окремий їх розгляд є можливий, суд відмовляє у видачі судового наказу в частині вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 163, 165 ЦПК України, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у видачі судового наказу в частині вимоги представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча Компанія «КомЕнерго-Стандрат»- Яцків Віталія Степановича про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвалу складено 20.07.2026

Суддя В. М. Шкиря