Decision № 137549872, 18.06.2026, Zakarpattia District Administrative Court

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2026 рокум. Ужгород№ 260/714/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., місто Фастів, вулиця Саєнка Андрія, будинок 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо ненарахування та невиплати надбавки на догляд у розмірі 50 гривень з 01.06.2019 року та непризначення державної соціальної допомоги на догляд у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 12.03.2025 року особі з інвалідністю армії першої групи по зору ОСОБА_1 ;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати та виплачувати особі з інвалідністю армії першої групи по зору ОСОБА_1 з 01.06.2019 року щомісячну надбавку на догляд у розмірі 50 гривень відповідно до пп.4 п.4 постанови КМУ від 16.07.2008 року №654;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити особі з інвалідністю армії першої групи «Б» по зору ОСОБА_1 з 12.03.2025 року щомісячну державну соціальну допомогу на догляд у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до пп. а п. 1 ч. 1 ст. 7, п. 1 ч. 1 ст. 8 та ст. 9 Закону від 18.05.2004 року №1727-ІV;

4) стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі місячної мінімальної заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Закарпатській області та є особою з інвалідністю І групи по зору. Позивач вважає, що відповідач при призначенні позивачу з 12.03.2025 пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ повинен був також призначити позивачу із 12.03.2025 року державну соціальну допомогу на догляд у розмірі 50 грн, відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». 05.11.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату допомоги на догляд у розмірі 50 грн із 01.06.2019 та призначення із 12.03.2025 державної соціальної допомоги на догляд у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до Закону України від 18.05.2004 №1727-ІV, однак відповідачем відмовлено позивачу у задоволенні заяви.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

Відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 05.11.2025 року ОСОБА_1 звернувся з заявою № 4161 «зміна надбавки». В результаті аналізу матеріалів електронної пенсійної справи відділом перерахунків пенсій №1 управління 4 пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області винесено рішення № 921150123601 від 05.11.2025 року про відмову в проведенні перерахунку пенсії «Зміна надбавки» відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» оскільки встановлено, що до заяви не були додані документи, які свідчили б про отримання (неотримання) вищезазначеної допомоги. Враховуючи вищевикладене, після аналізу рішення Головного управління ПФУ у Київській області № 921150123601 від 05.11.2025 та протоколу перерахунку пенсії, можна дійти висновку про необґрунтованість позовних вимог. Причиною є те, що заявник не надав документів, які б підтверджували факт отримання (або неотримання) зазначеної допомоги, тоді як у матеріалах справи (протокол перерахунку пенсії) наявні відомості про виплату надбавки на догляд через Управління соціального захисту населення (УЗСН). Крім того, позивач в позові не довів заподіяння йому моральної шкоди, не вказав жодних критеріїв, які він враховував при визначенні причинно-наслідкового взаємозв`язку наслідків, що настали у зв`язку з діями органу пенсійного фонду та не вказав конкретних обставин, які мають значення для вирішення питання щодо обґрунтованості заявленої вимоги про стягнення моральної шкоди. Відтак просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 01 травня 2026 року залучено до участі в адміністративній справі № 260/714/26 в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Відповідач 2 відзив на позовну заяву не подав. Судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача 2 про відкриття провадження у справі та надано достатній строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та з 12.03.2025 року отримує пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 року.

05 листопада 2025 року позивач звернувся до територіального органу пенсійного фонду із заявою про призначення з 01.06.2019 надбавки на догляд у розмірі 50 грн відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» та призначення з 12.03.2025 державної соціальної допомоги на догляд у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до Закону України від 18.05.2004 №1727-ІV.

Заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області та прийнято рішення № 921150123601 від 05.11.2025, яким відмовлено позивачу у проведенні перерахунку пенсії «зміна надбавки», оскільки в результаті аналізу матеріалів електронної пенсійної справи встановлено, що до заяви не були додані документи, які свідчили б про отримання (неотримання) допомоги відповідно до постанови КМУ від 16.07.2008 року №654.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу надбавки на догляд у розмірі 50 грн та державної соціальної допомоги на догляд у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Згідно зі статтею 3 Конституції України передбачено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга). Саме забезпеченням прав і свобод людини і громадянина є створення умов, необхідних для їх реалізації, які є напрямками державної діяльності. У статті 1 Основного Закону України зазначено, що Україна є соціальною державою, тому одним із основних напрямів її діяльності є надання, забезпечення, розвиток та захист саме соціальних прав людини і громадянина, які не можуть бути скасовані чи обмежені без дотримання приписів, установлених статтями 22, 64 Конституції України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

У разі якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.

Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» від 18.05.2004 № 1727-IV (далі Закон № 1727-IV) визначає правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, а також надання державної соціальної допомоги на догляд.

У ст. 3 Закону № 1727-IV визначено види державної соціальної допомоги, які призначаються відповідно до цього Закону: державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; державна соціальна допомога на догляд.

Статтею 4 Закону № 1727-IV визначено умови призначення державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю.

Статтею 5 Закону № 1727-IV визначено, що державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд призначаються з дня звернення за допомогою. Якщо звернення за допомогою відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення віку, встановленого статтею 1 цього Закону або встановлення інвалідності, допомога призначається з дня досягнення віку, встановленого статтею 1 цього Закону або визнання осіб особами з інвалідністю. Допомога дитині померлого годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду допомоги надійшло не пізніше 12 місяців з дня смерті годувальника.

Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд призначаються: особам, які досягли віку, встановленого статтею 1 цього Закону, - довічно; особам з інвалідністю - на весь час інвалідності; дитині померлого годувальника - до досягнення 18 років.

У свою чергу відповідно до п. 4 ч. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 р. № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» установлено, що з 1 вересня 2008 року: особам з інвалідністю I групи, одиноким особам з інвалідністю II групи, які потребують постійного стороннього догляду або досягли пенсійного віку, одиноким особам з інвалідністю III групи, які досягли пенсійного віку, одиноким одержувачам пенсій за віком та за вислугу років, які потребують постійного стороннього догляду, та які отримують пенсію відповідно до Законів України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) і «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (2262-12 ) (крім осіб, які отримують державну соціальну допомогу на догляд відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» (1727-15)), виплачується надбавка на догляд у розмірі 50 гривень.

Аналіз означеної норми дає підстави зробити висновок, що підставою для отримання надбавки на догляд у розмірі 50 гривень за Постановою № № 654 є сукупність таких умов:

1) особа є особою з інвалідністю I групи, одинокою особою з інвалідністю II групи, яка потребує постійного стороннього догляду або досягла пенсійного віку, одинокою особою з інвалідністю III групи, яка досягла пенсійного віку, одиноким одержувачам пенсій за віком та за вислугу років, що потребує постійного стороннього догляду;

2) отримує пенсію відповідно до Законів України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

3) не отримує державну соціальну допомогу на догляд відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» № 1727-IV.

Отже, виплата надбавки на догляд здійснюється особам, які відповідають вказаним вимогам.

Судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю І групи безтерміново, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0741796 та з 12.03.2025 року отримує пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 року.

При цьому відповідно до листа Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної військової адміністрації №252/06 від 01.06.2026 ОСОБА_1 за період з 01.06.2019 по 30.06.2025 як отримувач надбавки на догляд у розмiрi 50 гривень вiдповiдно до пп.4 п.4 постанови КМУ вiд 16.07.2008 року №654 та/або державної соцiальної допомоги на догляд у вiдповiдностi до Закону України «Про державну соцiальну допомогy особам, якi не мають права на пенсiю, та особам з iнвалiднiстю» вiд 18.05.2004 року №1727-IV на облiку не перебував та за призначенням не звертався.

Як свідчать матеріали справи, позивач є особою з інвалідністю І групи, отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та не отримує державну соціальну допомогу на догляд відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» № 1727-IV.

Тобто судом встановлено, що позивач має право на призначення йому доплати на догляд у розмірі 50 грн.

Натомість відповідачем 2 прийнято рішення № 921150123601 від 05.11.2025, яким відмовлено позивачу у задоволенні заяви, оскільки в результаті аналізу матеріалів електронної пенсійної справи встановлено, що до заяви не були додані документи, які свідчили б про отримання (неотримання) допомоги згідно постанови КМУ від 16.07.2008 року №654.

При цьому відповідач 2 покликався на положення Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» (зі змінами), затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 30.01.2007 № 3-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 за № 135/13402, згідно якого у разі одержання заявником пенсії (допомоги), призначеної за іншими законами, орган, що призначає пенсію, додає до заяви відомості про розмір одержуваної пенсії (допомоги), строки її виплати.

Аналізуючи такі положення, суд вказує, що у позивача був відсутній обов`язок щодо подання документів, які свідчили б про отримання (неотримання) допомоги згідно постанови КМУ від 16.07.2008 року №654. Такий обов`язок покладений законом саме на органи пенсійного фонду.

На переконання суду, відповідачем 2 у рішенні не надано належних обґрунтувань щодо відмови у здійсненні призначення доплати на догляд позивачу у розмірі 50 грн, відтак таке рішення про відмову у проведенні перерахунку «зміна надбавки» є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на вищеозначене, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача 2, як орган визначений за принципом екстериторіальності на розгляд заяви позивача від 05.11.2025, призначити позивачу надбавку на догляд у розмірі 50 грн на підставі п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» з дня звернення позивача до пенсійного органу з відповідною заявою.

Щодо вимоги позивача про призначення йому щомісячної державної соціальної допомоги на догляд у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до пп. а п. 1 ч. 1 ст. 7, п. 1 ч. 1 ст. 8 та ст. 9 Закону від 18.05.2004 року №1727-ІV, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закону №2262-ХІІ), залежно від причини інвалідності особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом поділяються на такі категорії:

а) особи з інвалідністю внаслідок війни - при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

б) інші особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - при настанні інвалідності внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби.

Так не є спірним, що позивачу призначено пенсію за Законом №2262-ХІІ. Згідно протоколу про перерахунок пенсії від 20.03.2025, в ньому зазначена причина інвалідності каліцтво/захворювання, отримане в період проходження ВС, не пов`язане з виконанням службових обов`язків.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0741796 причина інвалідності - захворювання, отримане в період проходження військової служби.

Відповідно до ст.24 Закону №2262-ХІІ до пенсії по інвалідності, що призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (у тому числі до обчисленої в мінімальному розмірі), нараховується, зокрема державна соціальна допомога на догляд у порядку і на умовах, передбачених Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю».

Відповідно до ст. 2 Закону № 1727-ІV визначено перелік осіб які мають право на державну соціальну допомогу, а саме громадяни України, які є дітьми померлого годувальника або досягли віку, встановленого статтею 1 цього Закону, і не мають права на пенсію, або є особами з інвалідністю і не мають права на пенсію по інвалідності або державну допомогу у зв`язку з інвалідністю та постійно проживають на території України, мають право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до статті 3 Закону № 1727-ІV, призначаються такі види державної соціальної допомоги: державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; державна соціальна допомога на догляд.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить призначити йому саме державну соціальну допомогу на догляд у розмірі 50% від прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність у порядку і на мовах, передбачених пп. а п.1 ч. 1 ст. 7 Закону № 1727-ІV.

Умови призначення державної соціальної допомоги на догляд визначені у статті 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю». Зокрема у вказаній статті зазначено, що державна соціальна допомога на догляд призначається:

1) особам з інвалідністю внаслідок війни з числа військовослужбовців та інших осіб, яким призначено пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»:

а) особам з інвалідністю I групи;

б) особам з інвалідністю II групи, які є одинокими та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;

в) особам з інвалідністю III групи, які є одинокими та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;

2) особам, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та одержують пенсії за віком, по інвалідності або за вислугу років, крім зазначених у пункті 1 цієї частини:

а) особам з інвалідністю I групи;

б) особам з інвалідністю II і III груп, які є одинокими і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;

3) особам, яким призначено пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" і які є особами з інвалідністю I групи внаслідок причин, визначених у пункті "б" статті 16 зазначеного Закону, або є одинокими пенсіонерами і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують догляду;

4) одиноким малозабезпеченим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім осіб з інвалідністю I групи);

5) малозабезпеченим особам з інвалідністю I групи, які одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім осіб з інвалідністю, зазначених у пунктах 1 - 3 частини першої цієї статті).

Як свідчать встановлені обставини справи та не спростовується сторонами, позивач перебуває на обліку у пенсійному органі та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як було вже зазначено судом, у протоколі, наявному у матеріалах справи, зазначено, що причиною інвалідності позивача є каліцтво/захворювання, отримане в період проходження ВС, не пов`язане з виконанням службових обов`язків, а в довідці до акта огляду МСЕК серії АВ №0741796 причина інвалідності - захворювання, отримане в період проходження військової служби.

Тобто матеріалами справи підтверджено, що позивач належить до інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.

Однак докази того, що позивач, є особою, або належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни у матеріалах справи відсутні. Таким чином, приписи пп. а п.1 ч. 1 ст. 7 Закону № 1727-ІV до спірних правовідносин не застосовуються.

Враховуючи вищезазначене, та оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач, є особою з інвалідністю внаслідок війни, суд дійшов висновку, що відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Отже, моральна шкода повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин (тобто бути похідною).

У пункту 56 постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі №464/3789/17 зазначено, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У пункті 30 постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року по справі №580/1617/19 викладено правову позицію, згідно якої сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Виходячи з вищезазначеного, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії відповідача/чів призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Проте позивачем не доведено та не надано доказів, що бездіяльність відповідача/чів завдала наслідків, які зумовили страждання позивача та спричинили йому моральну шкоду. Отже, позовна вимога в частині стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 року по справі №159/1257/18 та від 12 березня 2020 року по справі №159/751/17.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги частково знайшли своє підтвердження матеріалами справи, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 КАС України суд не вирішує, оскільки позивач згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та не надавав суду доказів понесення інших видів судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., місто Фастів, вулиця Саєнка Андрія, будинок 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 921150123601 від 05.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії «зміна надбавки».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 з 05.11.2025 надбавку на догляд у розмірі 50 грн на підставі п. 4 постанови Кабінету міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМ.М. Луцович