Decision № 137516049, 18.06.2026, Skvyra District Court of Kyiv Oblast

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/2110/25

Провадження № 2/376/265/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року Сквирський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Батовріної І.Г.

за участю секретарів судового засідання Гіптенко Є.О., Литвинчук М.Г.,

представника позивача Тарана В.А.,

представника відповідача Михайлюк А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сквира, Київської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором.

В обґрунтування позову посилається на те, що 28.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , було укладено договір про споживчий кредит № 3409756.

Вказаний договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором.

Згідно з умовами договору ТОВ «МІЛОАН» зобов`язалося надати відповідачу кредит в сумі 10 000,00 грн., зі сплатою процентів у розмірі 0,88 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користування кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилася до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

12.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , було укладено договір про споживчий кредит № 100768687.

Вказаний договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором.

Згідно з умовами договору ТОВ «МІЛОАН» зобов`язалося надати відповідачу кредит в сумі 7 000,00 грн., зі сплатою процентів у розмірі 0,63 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користування кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилася до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

13.01.2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 13-01/2022-79, згідно з яким ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до боржників, зокрема і за договором про споживчий кредит № 3409756 укладеними з відповідачем ОСОБА_1

29.12.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 29-12/2021-45, згідно з яким ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до боржників, зокрема і за договором про споживчий кредит № 100768687 укладеними з відповідачем ОСОБА_1

ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги за договором про надання фінансових послуг ТОВ "Коллект Центр" згідно з договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 р. № 10-01/2023 до боржників, зокрема і за договорами про споживчий кредит № 3409756 та № 100768687 укладеними з відповідачем ОСОБА_1 ..

Загальна заборгованість за договором про споживчий кредит № 3409756 становить 64 340 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 10 000,00 грн., заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги 53 640,00 грн. та заборгованості за комісією 700 грн..

Загальна заборгованість за договором про споживчий кредит № 100768687 становить 49 658,00 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 7 000,00 грн. та заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги 42 658,00 грн..

У добровільному порядку сплатити наявну заборгованість позичальник відмовляється. Тому позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ "Коллект Центр" заборгованість за договорами у загальному розмірі 113 998,00 грн. та судові витрати по справі.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 01.09.2025 р. у вказаній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

14.11.2025 р. (зареєстровано 17.11.2025 р. вх. № 13456/25) представник відповідача, адвокат Михайлюк А.Р., через систему «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву у якій вказала, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження укладення ОСОБА_1 кредитних договорів з ТОВ «Мілоан» та відповідно отримання грошових коштів у розмірі 10 000 грн. та 7 000 грн. на банківський рахунок, зокрема у кредитних договорах відсутній підпис ОСОБА_1 ,з за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Вказує, що відсотки нараховані з порушенням вимог чинного законодавства та поза межами строку кредитування. Зазначає, що оскільки кредитні договори не були укладені з ОСОБА_1 тому відсутні підстави вважати, що ТОВ «Коллект Центр» набув права вимоги на підставі укладених договорів факторингу. На підставі викладеного просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

19.11.2025 (зареєстровано 20.11.2025 р. вх. № 13621/25) представник позивача через систему «Електронний суд» подала відповідь на відзив у якій вказала, що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти. Факт ідентифікація відповідача підтверджується Довідкою про ідентифікацію. Згідно даної довідки на номер телефону відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Крім того, відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо. Вказує, що матеріали справи місять підтвердження перерахування грошових коштів відповідачу. Зазначає, що відсотки за кредитними договорами були нараховані у відповідності до їх положень та їх нарахування не суперечить чинному законодавству. Вказує, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від первісних кредиторів до ТОВ «Вердикт Капітал» та, в свою чергу, від ТОВ «Вердикт Капітал» до позивача прав вимоги за кредитними договорами, укладеними з відповідачем. Дані договори не оскаржуються в судовому порядку як сторонами договору, так і будь-якими іншими особами, є дійсними, відповідають волі сторін та чинному законодавству. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які спростовують факт переходу прав вимоги та/або будь-які заперечення сторін договору щодо виконання його умов. Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом грошової вимоги до відповідача. На підставі викладеного просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 09.12.2025 р. клопотання представника позивача задоволено та постановлено витребувати докази у АТ «Універсал Банк».

08.01.2026 р. на адресу суду надійшли витребувані докази від АТ «Універсал Банк».

Ухвалою суду від 02.02.2026 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 19.02.2026 р. клопотання представника позивача задоволено та постановлено витребувати докази у АТ «Універсал Банк».

23.03.2026 р. та 30.03.2026 р. на адресу суду надійшли витребувані докази від АТ «Універсал Банк».

19.05.2026 р. (зареєстровано 20.05.2026 р. вх. № 7218/26) від представника відповідача, адвоката Михайлюк А.Р., через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у яких вказано, що у доданих позивачем договором відсутні які - небудь одноразові ідентифікатори чи інші накладенні на вказані договори електронні підписи чи аналоги власноручного підпису ОСОБА_1 , визначені ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження перерахування відповідачу грошових коштів. Вказує, що нарахування процентів поза межами строку кредитування є необґрунтованими а стягнення комісії за видачу кредиту є неправомірним. Окрім того матеріали справи не місять достовірних доказів на підтвердження переходу права вимоги за кредитними договорами до позивача. На підставі викладеного просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та покласти на позивача судові витрати у розмірі 12 000 грн..

01.06.2026 р. через систему «Електронний суд» представник позивача подала письмові пояснення у яких вказала, що позивачем належним чином підтверджено факт укладення кредитних договорів із відповідачем шляхом підписання їх електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Звертає увагу, що оскільки ТОВ «Мілоан» не є банківською установою, тому долучені довідки ТОВ «Елаєнс» є належними доказами на підтвердження видачі кредиту. Зазначає, що проценти нараховували правомірно у відповідності до положень укладених кредитних договорів та вимог чинного законодавства. Вказує, що нарахування комісії є правомірним та відповідає положенню Закону України «Про споживче кредитування». Вказує, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від первісних кредиторів до ТОВ «Вердикт Капітал» та, в свою чергу, від ТОВ «Вердикт Капітал» до позивача прав вимоги за кредитними договорами, укладеними з відповідачем. Зазначає, що заявлений представником відповідача розмір витрат на правову допомогу є безпідставним та їх розмір є необґрунтованим. На підставі викладеного просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та відмовити відповідачу у задоволенні вимоги про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу.

Протокольною ухвалою суду від 10.06.2026 р. залишено без розгляду клопотання представника позивача про витребування доказів повторно.

У судових засіданнях представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з мотивів викладених у позові, відповіді на відзив та письмових поясненнях. Додатково вказав, що відповідач добровільно наявну заборгованість не погашав, окрім того ОСОБА_1 та його представник не заперечували факт надходження грошових коштів на банківський рахунок. Укладені кредитні договори та договори факторингу не оскаржувалися, не дійсними не визнавалися, а тому є чинними.

У судових засіданнях представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів викладених нею у відзиві та додаткових поясненнях. Додатково вказала, що кредитні договори відповідач не підписував, окрім того умови вказаних договорів є нечіткими та незрозумілими, зокрема умови щодо пролонгації строку користування кредитними коштами. просили зменшити розмір нарахованих відсотків, оскільки вони у шість разів перевищують тіло кредиту.

У судовому засіданні 10.06.2026 року суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та, враховуючи складність справи, на підставі абз.2 ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 18.06.2026 до 15 год. 00 хв.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 12.09.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 , було укладено договір про споживчий кредит № 100768687 (а.с.14-16)

Згідно з п. 1.1. договору Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Згідно з п.п. 1.2., 1.3., 1.4., сума кредиту становить 7 000 грн., строком на 30 днів з 12.09.2021, термін (дата) повернення кредиту 12.10.2021 (а.с.14).

Відповідно до п. 1.5.1 комісія за надання кредиту: 385,00 грн., яка нараховується за ставкою 5,50 % від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 1 323.00 грн., які нараховуються за ставкою 0,63 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно з п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.2.2 нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 договору.

Відповідно до п. 2.3.1.2 Кредитного договору (пунктом договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначено строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тіло кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховується за стандартною (базовою) ставкою в п. 1.6 договору. У випадку якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних базових умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Договір про споживчий кредит № 100768687 від 12.09.2021 року та додаток № 1 до договору, у якому міститься графік платежів за договором про споживчий кредит № 100768687 від 12.09.2021 р. з таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної ставки за договором про споживчий кредит було підписано ОСОБА_1 шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором U89094, що підтверджується довідкою про ідентифікацію (а.с. 25).

12.09.2021 р. ТОВ «Мілоан» надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 7 000,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «Елаєнс» (а.с. 25 зворот) та листом АТ «Універсал Банк» наданим на виконання вимог ухвали від 19.02.2026 (а.с. 160).

29.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 29-12/2021-45, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, зокрема за договором про споживчий кредит № 100768687 укладеними з відповідачем ОСОБА_1 (а.с.33-35).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 29-12/2021-45 від 29.12.2021 року до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за договором № 100768687 на загальну суму 29 708 грн.. (а.с. 34 зворот - 35, 39 зворот).

28.09.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 , було укладено договір про споживчий кредит № 3409756 (а.с.18-20)

Згідно з п. 1.1. договору Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Згідно з п.п. 1.2., 1.3., 1.4., сума кредиту становить 10 000 грн., строком на 30 днів з 28.09.2021, термін (дата) повернення кредиту 28.10.2021 (а.с.18).

Відповідно до п. 1.5.1 комісія за надання кредиту: 700,00 грн., яка нараховується за ставкою 7,00 % від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 2 640.00 грн., які нараховуються за ставкою 0,88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно з п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.2.2 нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 договору.

Відповідно до п. 2.3.1.2 Кредитного договору (пунктом договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначено строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тіло кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховується за стандартною (базовою) ставкою в п. 1.6 договору. У випадку якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних базових умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Договір про споживчий кредит № 3409756 від 28.09.2021 року та додаток № 1 до договору, у якому міститься графік платежів за договором про споживчий кредит № 3409756 від 28.09.2021 р. з таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної ставки за договором про споживчий кредит було підписано ОСОБА_1 шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором S96128, що підтверджується довідкою про ідентифікацію (а.с. 28).

28.09.2021 р. ТОВ «Мілоан» надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «Елаєнс» (а.с. 28 зворот) та листом АТ «Універсал Банк» наданим на виконання вимог ухвали від 19.02.2026 (а.с. 160).

13.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 13-01/2022-79, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, зокрема за договором про споживчий кредит № 3409756 укладеними з відповідачем ОСОБА_1 (а.с.36-37).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022 року до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за договором № 3409756 на загальну суму 43 340 грн.. (а.с. 37 зворот - 38, 39).

10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги до позичальників, зокрема за договорами про споживчий кредит № 100768687 та № 3409756 укладеними з відповідачем ОСОБА_1 (а.с.40-41).

Відповідно до реєстру боржників до договору відступлення прав вимог, що укладений між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ "Коллект Центр", позивач набув права грошової вимоги до відповідача по договору № 100768687 у розмірі 49 658 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 7 000,00 грн. та заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги 42 658,00 грн. та за договором № 3409756 у розмірі 64 340 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 10 000,00 грн., заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги 53 640,00 грн. та заборгованості за комісією 700 грн. (а.с. 42-43).

Вказані розміри заборгованості за вищевказаними договорами зазначені і у розрахунках заборгованості виконані позивачем (а.с. 32).

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Виходячи з наведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що відповідачем 12.09.2021 року було укладено в електронній формі договір про споживчий кредит № 100768687 з ТОВ «Мілоан» на суму кредиту 7 000 грн. та 28.09.2021 року було укладено в електронній формі договір про споживчий кредит № 3409756 з ТОВ «Мілоан» на суму кредиту 10 000 грн..

Доказів про те, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, ідентифікаційний номер) були використані ТОВ «Мілоан» для укладення договорів від його імені, відповідачем та його представником до суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладених договорів. Окрім того відповідач та його представник не спростували того факту, що на мобільний номер НОМЕР_1 не надходили одноразові ідентифікатори та, що вказаний номер відповідачу не належить.

Суд також звертає увагу, що вказаний номер телефону є і фінансовим номером за платіжною карткою № НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_1 та на котру надходили грошові кошти.

Матеріали справи також не містять відомостей про те, що кредитні договори у встановленому законом порядку відповідачем оспорювалися чи визнавалися недійсними з підстав неотримання ним грошових коштів, чи їх отримання у меншому розмірі в порядку ст. 1051 ЦК України, що з огляду на положення ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину свідчить про дійсність договірних відносин, що виникли між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 зроблено висновок, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Факт укладення таких договорів у письмовій (електронній) формі також підтверджується матеріалами справи, у яких міститься інформація щодо введення відповідачем одноразового ідентифікатора, направленого йому на номер телефону НОМЕР_1 , який вказується представником відповідача у заяві про вступ у справу як представника (а. с. 62).

Таким чином суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що відповідач не укладав договори з ТОВ «Мілоан».

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України).

Належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з правовою позицією, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

У постанові Верховного Суду від 12 червня 2023 року (справа №263/3470/20) зроблено висновок, що відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

На підтвердження доказів перерахування грошових коштів від ТОВ «Мілоан»на банківську картку відповідача представник позивача надав довідки ТОВ «Елаєнс» (а.с. 25 зворот та 28 зворот), які суд, враховуючи положення Законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та правові висновки викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду, вважає належними та допустимими доказами на підтвердження факту перерахування грошових коштів.

Суд наголошує, що ТОВ «Мілоан», яке надавало кошти, не є банківською установою та не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність» та Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій із фінансовими інструментами в банках України, затвердженої постановою Національного банку України від 21 лютого 2018 року № 14, чинною на час укладення кредитних договорів.

ТОВ «Мілоан»надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту (позики).

Окрім того на виконання вимог ухвали суду від 19.02.2026 р. суду надано лист АТ «Універсал Банк» у котрому зазначено, що на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 відбулося зарахування грошових коштів 12.09.2021 р. на суму 7 000 грн. та 28.09.2021 р. на суму 10 000 грн. (а.с. 160).

Відповідач та його представник не надали доказів того, що банківська картка, на яку перераховано грошові кошти, йому не належать, або того, що кошти на такий рахунок не надходили.

Таким чином суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування грошових коштів.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

Таким чином, можна зробити висновок, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, провадження № 61-13587св20.

На підтвердження відступлення прав вимоги, позивач надав суду копію договору факторингу № 29-12/2021-45 від 29.12.2021 року, акт приймання-передавання Реєстру Боржників за договором факторингу № 29-12/2021-45 від 29.12.2021 р., реєстр боржників до договору факторингу № 29-12/2021-45 від 29.12.2021 р., платіжне доручення № 0316900000 від 30.12.2021 року про оплату за відступлення прав вимоги за договором факторингу № 29-12/2021-45 від 29.12.2021 р., копію договору факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022 року, акт приймання-передавання Реєстру Боржників за договором факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022 р., реєстр боржників до договору факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022 р., платіжне доручення № 321170001 від 14.01.2022 року про оплату за відступлення прав вимоги за договором факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022 р., копію договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, акт прийому - передачі реєстру боржників від 10.01.2023 року, реєстр боржників від 10.01.2023 року, у якому містяться відомості про боржників, номери кредитних договорів та суми заборгованості та акт зарахування зустрічних однорідних вимог.

Таким чином перехід права вимоги до позивача відбувся із дотриманням вимог законодавства, окрім того договори про відступлення прав недійсними не визнавалися та на даний час не скасовані.

Посилання представника відповідача на те, що позивач не має права вимоги до відповідача, оскільки кредитні договори не є укладеними суд відхиляє як такі, що повністю спростовуються наявними матеріалами справи.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 113 998 грн., то суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитними договорами, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 року у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15-ц).

Зважаючи на умови договорів, визначені у договорах № 3409756 від 28.09.2021 р. та № 100768687 від 12.09.2021 року, суд погоджується з наданими розрахунками заборгованості щодо обчислення суми заборгованості за основною сумою боргу, відсотками, що були нараховані в межах строку дії договору вважає їх правильними та обґрунтованими.

Одночасно судом не встановлено підстав для нарахування відсотків за користування позикою поза межами строків дії договорів.

Ч. 8 ст. 18 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

За таких обставин та відсутність у договорах домовленості сторін про пролонгацію (продовження дії) такого договору не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору позики, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про споживчий кредит № 3409756 від 28.09.2021 року та договором про споживчий кредит № 100768687 від 12.09.2021 року був погоджений сторонами та становив 30 днів у кожному договорі відповідно.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

В іншому випадку, у разі не повернення кредитних коштів у визначений договором 30-ти денний термін, договір передбачає збільшену процентну ставку за подальше користування кредитними коштами.

Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, в договорі визначається як стандартна процентна ставка (п. 1.6 договору), очевидним є факт, що її нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме не повернення кредитних коштів у встановлений п. 1.3 договору строк кредитування) 30-ти денний термін, тобто фактично є санкцією.

Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника (п. 2.2.1 договору) за змістом укладених договорів, пов`язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, що не узгоджується з Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не повернення позичальником кредитних коштів у визначений п. 1.3 договорами строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених п. 2.2.1 договорів (сплати комісій за продовження дії договору) є неправомірною поведінкою, а саме не поверненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 30-денного періоду кредитування проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі встановленому договором.

У даному випадку права позивача можуть бути захищені шляхом застосування механізму, визначеного ст. 625 ЦК України, вимог про що останній у позовній заяві не заявляв.

Таким чином на користь позивача з відповідача необхідно стягнути заборгованість за договором про споживчий кредит № 3409756 від 28.09.2021 року за тілом кредиту у розмірі 10 000 гр. і відсотки у розмірі 2 640 грн. (88 грн. ? 30 д.) та за договором про споживчий кредит № 100768687 від 12.09.2021 року заа тілом кредиту у розмірі 7 000 гр. і відсотки у розмірі 1 323 грн. (44,10 грн. ? 30 д.).

Щодо стягнення комісії за договором № 3409756 від 28.09.2021 року суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об`ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування».

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» містить положення про те, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» наведено визначення термінів, які вживаються в цьому Законі, зокрема:

договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом; загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, що врегульовано в частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються: платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов`язків, передбачених договором про споживчий кредит; платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов`язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено.

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит процентів, комісій та інших обов`язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту, а тому суд відхиляє посилання представника відповідача, що нарахування комісії є неправомірним.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що з позивача на користь відповідача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 21 663 грн. :за договором про споживчий кредит № 3409756 від 28.09.2021 року у розмірі 13 340 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10 000 гр., заборгованості за відсотками у розмірі 2 640 грн. і заборгованості по комісії у розмірі 700 грн. та за договором про споживчий кредит № 100768687 від 12.09.2021 року у розмірі 8 323 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 000 гр. та заборгованості за відсотками у розмірі 1 323 грн..

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2022 року № 757/36628/16-ц.

У свою чергу представник відповідача у відзиві просив відмовити у стягненні витрат на правову допомогу.

На підтвердження понесення таких витрат представник позивача надав договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року (а.с. 11), витяг з акту №11 про надання юридичної допомоги від 30.06.2025 року (а.с. 13 зворот), заявку на надання юридичної допомоги № 348 від 02.06.2025 року (а.с. 13) з яких вбачається, що позивачу була надана правова допомога у розмірі 25 000 грн..

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34 - 36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2019 у справі №756/2114/17 (провадження 61-10774св18).

Відтак, суд вважає, що співмірною у цій справі компенсацію вартості виконаної адвокатом роботи - у сумі 10 000 грн., з урахуванням, зокрема, складності справи, обсягу наданих у цьому випадку адвокатських послуг і виконаних робіт у межах підготовки справи до розгляду та впродовж судового розгляду, окрім того суд враховує, що позовні вимоги позивача задоволено частково. Зазначена сума адвокатських витрат є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з цим з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (задоволено 22,78 % від розміру заявлених вимог) підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати в сумі 551,81 грн. (2 422,40 х 22,78 %) судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, на підставі статей 509, 525, 526, 549, 610, 611, 625, 634, 1048, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр", код ЄДРПОУ 44276926 заборгованість у загальному розмірі 21 663 (двадцять одна тисяча шістсот шістдесят три) грн. 00 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр", код ЄДРПОУ 44276926 витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр", код ЄДРПОУ 44276926 - 551 (п?ятсот п?ятдесят одну) грн. 81 коп. судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 18 червня 2026 року.

Суддя І.Г. Батовріна