Court ruling № 137366241, 12.06.2026, Ternopil City and District Court of Ternopil Oblast

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.06.2026 Справа №607/7404/26 Провадження №2-з/607/42/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участю секретаря судового засідання Кочмар С.М., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Оксани Василівни про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з участю третьої особи Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дітей з матір`ю,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області із позовом до ОСОБА_2 з участю третьої особи Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю - ОСОБА_1 .

Представником позивача ОСОБА_5 подано заяву про забезпечення позову в якій остання просить заборонити відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії як особисто, так й із залученням третіх осіб, а саме: змінювати місцеперебування дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , або вивозити їх за кордон без письмової згоди матері - ОСОБА_1 , чи дозволу Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради; заборонити відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії як особисто, так й із залученням третіх осіб, будь які дії, спрямовані на зміну проживання дітей; тимчасово визначити місцем проживання дітей їх фактичне місце проживання разом з матір`ю.

В обґрунтування поданої заяви представник позивача вказала, що як вбачається із позову, однією із підстав для визначення місця проживання дітей з матір`ю є вчинення відповідачем домашнього насильства як відносно позивачки, так і дітей. У зв`язку з цим діти перебувають у постійному стресі та страху до батька, що також полягає у його неодноразових погрозах, що відповідач їх забере та вивезе за кордон, знайде їм «нову» маму. Враховуючи те, що відповідач останні роки дійсно безперешкодно неодноразово перетинав кордон, тому така загроза реально існує. Наявність наведених обставин встановлено у справах: № 607/5726/26 у якій рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 19.03.2026 відповідачу встановлено обмежувальний припис строком на 2 місяці; № 607/10887/26 у якій рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 19.05.2026 відповідачу продовжено дію обмежувального припису на строк 2 місяці; № 607/8055/26 у якій постановою Тернопільського міськрайонного суду від 08.05.2026 року відповідача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, потерпілими у справі є позивачка та малолітні діти.

Окрім того, вказав представник позивача, на сьогодні діти проходять програму психологічного відновлення як постраждалих від домашнього насильства.

При роботі із дітьми практикуючими психологами, зокрема, практичним психологом психотерапевтом ОСОБА_6 , якою складено 14 березня 2026 року висновок психологічного дослідження доньки - ОСОБА_3 , у якому психолог зазначає, що у дитини діагностується високий рівень вітальної тривоги, зумовлений досвідом свідка домашнього насильства та епізодом прямої агресії з боку батька, що призвів до втрати свідомості дитини. Дитина перебуває у стані постійної гіперпильності виявляючи стійкий страх перед батьком та гостру сепараційну тривогу щодо матері. Матір сприймається ОСОБА_3 як єдине джерело безпеки, але водночас як вразлива постать, що потребує постійної присутності та «захисту» з боку дитини.

Щодо психо-емоційного стану дитини ОСОБА_4 , психологом ОСОБА_6 у своєму висновку від 14 березня 2026 року зазначено, що у системі світосприйняття дитини постать матері є центральним об`єктом безпеки, навколо якого будується весь його емоційний контроль. Примусове відвідування храму за вказівкою батька може сприйматися дитиною як додаткове джерело тиску або тривоги, особливо якщо фігура батька асоціюється з насильством. Це може створювати внутрішній конфлікт між нав`язливими правилами та відчуттям реальної безпеки.

Психологом також визначено, що дитина перебуває у стані постійної тривоги. Наявність фактів насильства в сім`ї та свідчення насильства руйнує базову довіру до світу, коли джерело загрози знаходиться всередині дому (батько). Результати вказують на те, що пережитий травмуючий досвід може призвести до регресу (повернення до етапів розвитку молодшого віку) або затримки емоційного розвитку. Матір для дитини є «центральним об`єктом безпеки».

Проте, навіть після проходження дітьми курсу індивідуальної психотерапії за результатами проведених консультацій дитячого клінічного психолога та соціально- психологічного дослідження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проведеного 12.05.2026 іншим психологом, а саме клінічною психологинею ОСОБА_10 , вбачається, що батько сприймається як агресивний, оскільки часто спричиняв фізичне та емоційне насилля щодо мами та дітей; наявність у дітей стійких негативних асоціацій та емоційно значущих переживань, пов`язаних з образом батька та досвідом сімейних конфліктів; у дітей спостерігається виражена настороженість і страх того, що батько може зайти до кабінету будь-якої хвилини та забрати їх або знову вчинити фізичне й емоційне насильство щодо них та їхньої мами. Зі слів дитини страх присутній також удома, коли хтось стукає у двері, а також у школі чи під час перебування на вулиці. Згідно висновку зазначеного дослідження психоемоційний стан дитини потребує подальшої роботи, виявлено ознаки тривоги, депресивних станів та психотравмуючого досвіду. У поведінкових та емоційних реакціях простежується напруження, обережність та знижений рівень довіри до батька як джерела підтримки та безпеки.

Окрім того, вказала представник позивача, відповідачем було порушено встановлений судом обмежувальний припис (справа № 607/5726/26), що стало підставами для продовження дії обмежувального припису (справа № 607/10887/26).

Під час розгляду справи щодо продовження дії обмежувального припису, представник відповідача заявила, що ніхто нікого не буде питати і відповідач забере дітей.

Таким чином, відповідач, поводячи себе непередбачувано, створює загрозу того, що виконає свої погрози щодо викрадення дітей та під час однієї із поїздок за кордон не повернеться в Україну разом з дітьми, а у позивачки буде відсутня можливість побачити своїх дітей протягом тривалого періоду часу.

Все це створює реальний ризик викрадення дітей відповідачем, що нанесе шкоду інтересам дітей та ще більше поглибить їх психо-емоційний стан.

Представник позивача вказала, що невжиття таких заходів, як заборона відповідачу самостійно змінювати місце перебування, проживання дітей та вивезення їх за кордон без згоди матері та органів опіки та піклування, може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявниці та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.

Вважає, що наведені позивачкою заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими у позові вимогами.

Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

При вирішенні даної заяви суд виходить з наступного.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи подальше вчинення дій, що можуть порушити права та інтереси позивача, поновлення яких є предметом судового розгляду.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може, зокрема, вчиняти дії на порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача, які він має намір захистити (поновити).

Предметом судового розгляду в межах даної справи є немайнові вимоги у сімейних правовідносинах, які виникли між сторонами щодо того, з ким саме будуть проживати малолітні діти.

Позивачка в обґрунтування заявлених позовних вимог вказала наступне.

21 липня 2015 року ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_2 , який зареєстровано Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, складено відповідний актовий запис № 319 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , 21 липня 2015 року.

На сьогодні Тернопільським міськрайонним судом здійснюється розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу з підстав вчинення чоловіком домашнього насильства щодо неї та дітей, справа №607/5535/26.

У шлюбі народилося двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Діти зареєстровані за адресом АДРЕСА_1 , що є адресом реєстрації свекрухи, хоча фактично проживають разом із матір`ю у місті Тернополі.

Позивачка має зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 та бажає за цим адресом зареєструвати дітей.

Однак, відповідач згоди на реєстрацію дітей за місцем реєстрації матері не надає з приводу чого між сторонами виник спір.

Помешкання, в якому на сьогодні проживає позивачка з дітьми, це квартира у місті Тернополі, яку вона орендує згідно договору оренди квартири від 06.03.2026 року.

У даному помешканні дітям створено належні умови проживання, виховання, навчання та розвитку, що підтверджується Актом обстеження умов проживання (надалі - Акт), складеним головним спеціалістом ССДУСМП та ЗД Тернопільської міської ради Дудар У.М. 13.03.2026.

У позовній заяві позивач зазначає, що наявність окремих із фактів вчинення домашнього насильства відповідачем відносно позивачки та дітей підтверджують звукозаписи від 22.10.2025, 24.10.2025, 28.01.2026, 03.2026, які долучені до позовної заяви та з яких прослуховується вживання відповідачем стосовно позивачки образ та погроз в присутності дітей, які кричать, плачуть, просять припинити дії.

06.03.2026 за фактом домашнього насильства щодо неї та дітей позивачка звернулась із заявою до відділу поліції № 2 (м. Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільські області, яку зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційні системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за №2084.

Факти вчинення відповідачем домашнього насильства відносно позивачки та дітей встановлено Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі №607/5726/26, при розгляді заяви ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та як законний представник малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про видачу обмежувального припису.

Зазначеним рішенням суду 19 березня 2026 року видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 та встановлено заходи тимчасового обмеження прав кривдника на строк два місяці, а саме: заборонено ОСОБА_2 перебувати у місцях проживання (перебування), навчання, роботи та інших місцях частого відвідування позивачки та дітей, а також наближатися на відстань ближче 100 метрів до зазначених місць; заборонено вести листування та переговори із позивачкою та обмежено спілкування з постраждалими малолітніми дітьми.

У заяві про забезпечення позову представник позивачки вказала, що у справі № 607/10887/26 рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 19.05.2026 відповідачу продовжено дію обмежувального припису на строк 2 місяці, а у справі № 607/8055/26, постановою Тернопільського міськрайонного суду від 08.05.2026 року відповідача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП; потерпілими у справі є позивачка та малолітні діти.

Окрім того, на сьогодні діти проходять програму психологічного відновлення як постраждалих від домашнього насильства.

Позивач вказала, що під час розгляду справи щодо продовження дії обмежувального припису, представник відповідача заявила, що ніхто нікого не буде запитувати і відповідач забере дітей.

Таким чином, вказала представник позивача, відповідач, поводячи себе непередбачувано, створює загрозу того, що виконає свої погрози щодо викрадення дітей та під час однієї із поїздок за кордон не повернеться в Україну разом з дітьми, а у позивачки буде відсутня можливість побачити своїх дітей протягом тривалого періоду часу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 523/11320/19 (провадження № 61-6385св21).

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).

У даній справі, вирішуючи питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову, судом встановлено, що між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють можливості добровільно вирішити питання з ким саме будуть проживати малолітні діти на час вирішення спору про визначення місця проживання малолітніх дітей в судовому порядку.

В обґрунтування, як заявлених позовних вимог, так і заяви про забезпечення позову, сторона позивача, поряд з іншим, покликається на наявність фактів застосування домашнього насильства щодо позивачки та її малолітніх дітей, а також висловлення погроз з приводу того що, відповідач забере дітей без згоди матері.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на зміну місця проживання (перебування) спільних малолітніх дітей, які на час розгляду справи проживають (перебувають) із позивачкою.

Наведений захід забезпечення позову, який застосовується судом до вирішення спору між сторонами по суті, відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та пропорційності заявленим вимогам позивача і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення у випадку задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій та інших судових спорів. Інтереси дітей та права сторін на час постановлення ухвали не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

Так, у постанові Верховного Суду від 4 серпня 2022 року, прийнятій у справі № 359/8620/20 (провадження № 61-4428св22) за подібних правовідносин, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду також погодилась з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність забезпечення позову про визначення місця проживання малолітніх дітей, зокрема, шляхом заборони відповідачу змінювати місце перебування малолітньої дитини без повідомлення позивача.

ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, 6 грудня 2007 року).

Отже, суд, дослідивши матеріали справи, характер спірних правовідносин та предмет позову, а також взявши до уваги наведені позивачем обставини, дійшов висновку, що така заява про забезпечення позову в зазначеній частині, спрямована на забезпечення прав сторони у спорі та з урахуванням наявних ризиків запобігатиме утрудненню чи неможливості виконання рішення суду в майбутньому.

Суд зазначає, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Тобто, питання обґрунтованості позовних вимог перевіряються судом під час розгляду справи по суті і не мають розглядатися при забезпеченні позову, оскільки дана процесуальна дія є тимчасовим заходом, що вживається для забезпечення виконання рішення суду у разі його потенційного задоволення.

У відповідності до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Щодо вимог забезпечення позову шляхом заборони відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії як особисто, так із залученням третіх осіб, спрямованих на вивезення дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за кордон без письмової згоди матері - ОСОБА_1 , чи дозволу Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, до ухвалення рішення по справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного суду 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21 (провадження № 61-15886сво21) виклав правовий висновок:

«У спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.

В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.»

У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19) викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.

За таких обставин, суд вважає, що у даній справі забезпечення позову шляхом заборони відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії як особисто, так із залученням третіх осіб, спрямованих на вивезення дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за кордон без письмової згоди матері - ОСОБА_1 , чи дозволу Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, до ухвалення рішення по справі - є неправомірним, а тому у цій частині заява про вжиття заходів забезпечення позову до задоволення не підлягає.

Вимоги заяви про забезпечення позову в частині тимчасово визначити місце проживання дітей - їх фактичне місце проживання разом із матір`ю, до задоволення не підлягають, оскільки вжиття вказаних заходів є тотожним заявленим позовним вимогам, що є неприпустимим, оскільки буде вважатись вирішенням спору по суті.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, 353 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Оксани Василівни про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до ухвалення рішення в цивільній справі №607/7404/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з участю третьої особи Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дітей з матір`ю, вчиняти дії, спрямовані на зміну місця проживання (перебування) малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на час розгляду справи проживають із матір`ю на АДРЕСА_3 .

У задоволені решти вимог заяви про забезпечення позову - відмовити.

Копію ухвали направити для відома та виконання ОСОБА_2 .

Копію ухвали направити позивачу ОСОБА_1 та Управлінню сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради для відома.

Копію ухвали направити до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Острозького, 14, м. Тернопіль, 46002, tvdvs@ukr.net) для виконання.

Ухвала є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Ухвала про забезпечення позову набирає чинності з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк пред`явлення ухвали до виконання - 3 (три) роки з дня її постановлення.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за адресом: АДРЕСА_4 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса проживання згідно даних позовної заяви: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, адреса: бульвар Тараса Шевченка, 1, м. Тернопіль, 46001, ЄДРПОУ 43459222.

Головуючий суддя В. Л. Дзюбич