Court ruling № 136994465, 01.06.2026, Shevchenkivskyi District Court of Zaporizhzhia City

Справа № 336/5322/26

Пр. 2/336/3997/2026

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

01 червня 2026 року м. Запоріжжя

Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Вайнраух Л.А. розглянула позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визнання незаконним переміщення та утримування дитини, зобов`язання повернути дитину до місця постійного проживання, відібрання дитини, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ярмоловича О.Є. звернувся до суду із вказаним позовом за допомогою системи "Електронний суд" 25.05.2026, за змістом якого просить суд визнати незаконним переміщення та утримування на території України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , PESEL НОМЕР_2 , малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , PESEL НОМЕР_3 ; зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , PESEL НОМЕР_2 , негайно повернути малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , PESEL НОМЕР_3 , до місця її постійного проживання в Республіку Польща, за адресою: АДРЕСА_1 ; у разі невиконання рішення суду щодо повернення дитини в добровільному порядку, відібрати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , PESEL НОМЕР_2 , малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , PESEL НОМЕР_3 , та передати її батьку - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , PESEL НОМЕР_5 або рідній бабі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , для повернення дитини в Республіку Польща. Витрати, пов`язані з поверненням до Республіки Польща малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , PESEL НОМЕР_3 , покласти на відповідача.

Справу передано в провадження визначеного головуючого судді 27.05.2026 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026.

За наслідками розгляду матеріалів позовної заяви суддя дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Нормами ЦПК України встановлено загальні вимоги до форми, змісту позовної заяви та правил стосовно подання документів, що додаються до позовної заяви, які містяться у положеннях ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них. Однак, ознайомившись із вимогою, а саме, - у разі невиконання рішення суду щодо повернення дитини в добровільному порядку, відібрати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , PESEL НОМЕР_2 , малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , PESEL НОМЕР_3 , та передати її батьку - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , PESEL НОМЕР_5 або рідній бабі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , для повернення дитини в Республіку Польща, - слід відзначити, що в цій частині позовні вимоги чітко не визначені, носять альтернативний характер, що залежить від виконання рішення, яке ще не ухвалено. Крім того, позивач фактично покладає на суд обов`язок із визначення такого способу захисту порушених (відповідно до тверджень сторони позивача) прав, визначення якого зумовить постановлення умовного рішення суду, що суперечить вимогам ЦПК України (ч.6 ст.265 ЦПК України).

Згідно з п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, яким позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Так, позивач зазначає, що відповідачка з дитиною перебувають в Україні, при цьому суду не надано доказів на підтвердження перетину кордону України відповідачкою з малолітньою дитиною, отриманих мін`юстом від адміністрації Держприкордонслужби на підставі п.п.9 п.9 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 №952 (далі - Порядок).

Цей Порядок визначає механізм взаємодії органів виконавчої влади у процесі вирішення відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція) питань повернення в Україну або з України в іноземну державу дитини, яка незаконно вивезена (переміщена) або утримується будь-якою особою (далі - дитина), та забезпечення реалізації права доступу до дитини, якщо такі дії порушують права іншої особи на опіку (піклування) над дитиною і не містять складу злочину. Мін`юст виконує функції центрального органу за Конвенцією безпосередньо та через його територіальні органи. Фізична або юридична особа, яка має право на опіку (піклування) над дитиною (далі - заявник), може звернутися до Мін`юсту або центрального органу будь-якої іншої держави, що є Стороною Конвенції (далі -центральний орган іноземної держави), із заявою про сприяння поверненню дитини в державу її постійного місця проживання відповідно до статті 8 Конвенції (далі - заява про повернення дитини) (незалежно від напрямку її вивезення (переміщення) - з-за кордону на територію України чи з території України за кордон) або заявою про забезпечення реалізації права доступу до дитини відповідно до статті 21 Конвенції (далі - заява про доступ до дитини).

Тобто, для ініціювання даного питання не потрібно звернення до суду.

Також, відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів), однак позивач в порушення вимог п.5 ч.3 ст.177 ЦПК України не надав до позовної заяви докази, що підтверджують незаконність переміщення дитини, примусового утримання тощо.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї в електронній формі, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.

Однак, представником позивача додано до позовної заяви докази направлення позову з додатками відповідачу за місцем її реєстрації не додано. Водночас матеріали справи містять інформацію, що місце перебування відповідача з малолітньою дитиною на території України встановлено, однак доказів направлення позовної заяви відповідачу за місцем її мешкання та третій особі, матеріали справи не містять.

Крім того, під час прийняття рішення про відкриття провадження у даній категорії справ важливим є вирішення питанн,я чи відноситься спір до юрисдикції національного суду України, розв`язання якого надає Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 та Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19.10.1996, на що звернув увагу Верховний Суд.

Так, у справі № 613/1185/19, провадження № 61-2286св21 Верховний Суд наголосив, що «серед питань, які має суд вирішити на стадії відкриття провадження у справі, є визначення, чи є повноважним національний суд для розгляду та вирішення спору, а у разі помилкового відкриття провадження у справі з порушенням правил про юрисдикцію спору - закрити таке судове провадження у зв`язку з тим, що він не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства національними судами України. Варто враховувати, що спірні правовідносини обтяжені іноземним елементом, а тому юрисдикція такого спору визначається за спеціальними правилами, закріпленими як у законах України, так і у міжнародно-правових договорах, положення яких є частиною національного законодавства України.....Підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні (пункт 2 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»)».

Як правильно визначив у своєму позові позивач, місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділеним правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулася зміна місця проживання дитини.

З цього приводу Верховний Суд у зазначеному вище рішенні вказує, що: «Звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою необхідно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі.

За наведених обставин у цій категорії справ суди, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, зобов`язані визначати юрисдикцію розгляду судом України спору про повернення дитини відповідно до правил Гаазької конвенції 1980 року та Гаазької конвенції 1996 року.

Виходячи з того, що юрисдикція держави у вирішенні цієї категорії спорів пов`язується саме з поняттям постійного (звичайного) місця проживання дитини, обрання якого передувало незаконному переміщенню до іншої держави чи незаконному утриманню в іншій державі, відповідно, суд повинен визначити, чи має право на розгляд цієї справи, виходячи з доведеності позивачем саме факту постійного (звичайного) місця проживання дитини до її незаконного переміщення (утримування).

Під час розгляду справи у суді першої інстанції має бути встановлено, що таке місце проживання існувало та зберіглося (відповідно до критеріїв, сформульованих у статті 7 Гаазької конвенції 1996 року) задля обґрунтування того, що юрисдикція суду України є/зберігається для вирішення спору по суті вимог, адже зі зміною звичайного місця проживання дитини припиняється юрисдикція суду України на вирішення спору про повернення дитини до звичайного місця її проживання.

На підтвердження фактів, які б свідчили про вірне обрання ОСОБА_1 . Шевченківського районного суду м.Запоріжжя як національного суду України, юрисдикція якого поширюється на вирішення даного спору, позивачем не приведено та не надано жодного доказу, що є підставою для прийняття рішення про відмову у відкритті провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Також, суддя зазначає, що Гаазька конвенція була розроблена з метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення до держави постійного проживання дітей, яких незаконно вивезено або які незаконно утримуються у порушення прав опіки та піклування, а також забезпечення захисту прав доступу.

Згідно зі статтею 3 Гаазької конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, в якій дитина постійно мешкала до її переміщення або утримування, за умови, що у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно чи індивідуально, або могли б здійснюватися, якби не переміщення (утримування).

У Гаазькій конвенції вживаються поняття «права піклування» і «права доступу», тлумачення яких обмежено виключно цілями Конвенції.

Так, права піклування означають сукупність прав, які стосуються турботи про дитину, зокрема, право опікуна визначати місце проживання дитини. Права доступу включають право спілкуватися з дитиною, у тому числі переміщувати її на обмежений час у інше місце, ніж місце постійного проживання (стаття 5 Гаазької конвенції).

Права піклування можуть виникнути на підставі законодавчого акта, рішення суду або акта органу, уповноваженого державою, чи внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства України (стаття 3 Гаазької конвенції).

Главою ІІІ Гаазької конвенції врегульовано питання повернення дітей.

Зокрема, згідно ст. ст. 8, 9, 10 Гаазької конвенції визначено, що будь-яка особа, установа або інший орган, які стверджують, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав піклування, може звернутися з заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.

Якщо Центральний орган, що одержав заяву, передбачену статтею 8, має підстави вважати, що дитина знаходиться в іншій Договірній державі, він без затримок передає заяву безпосередньо Центральному органу такої Договірної держави та відповідно інформує Центральний орган, що запитує, або заявника.

Центральний орган держави, де знаходиться дитина, вживає або забезпечує вживання всіх належних заходів для добровільного повернення дитини.

Відповідно до положень ст. 12 ч. ч. 1, 2, ст. 13 Гаазької конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.

Розглядаючи обставини, про які йдеться в цій статті, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, подану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.

У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод - ст. 20 Гаазької конвенції.

Питання співпраці Центральних органів Договірних держав визначено у ст. 7 Гаазької конвенції.

Так, згідно ч. 1, п. «f» ч. 2 цієї статті, центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співробітництву між компетентними органами своїх держав з метою забезпечення негайного повернення дітей та досягнення інших цілей цієї Конвенції.

Зокрема, безпосередньо або через посередника, вони вживають усіх належних заходів для того, щоб ініціювати судові або адміністративні процедури або сприяти таким процедурам з метою домогтися повернення дитини та, якщо це доречно, організовувати або забезпечити ефективне здійснення права доступу.

Однак, в порушення зазначеного, позивачем також не надо доказів того, чи звертався він до Міністерства юстиції України як до Центрального органу з заявою відповідно до вимог ст. 8 Гаазької конвенції, й за їх нерезультативності потребує судового захисту.

Таким чином суддя вважає необхідним залишити даний позов без руху через невідповідність вимогам ст. 175, 177 ЦПК України та звертає увагу позивача на необхідність зазначення й надання (ч.5 ст.177 ЦПК України) у позові доказів, які відповідно до Гаазьких конвенцій та висновків Верховного Суду безсумнівно вказуватимуть на підсудність даної справи Шевченківському районному суду м.Запоріжжя як національному суду України.

Крім того, суд наголошує, враховуючи вище наведене обгрунтування, що відповідно до положень ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1,2 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин позовна заява підлягає залишенню без руху в порядку ст.185 ЦПК України, із наданням п`ятиденного строку для усунення вказаних недоліків з дня вручення ухвали.

Керуючись ст. 175-177, 185, 258-261, 265 ЦПК України, суддя, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визнання незаконним переміщення та утримування дитини, зобов`язання повернути дитину до місця постійного проживання, відібрання дитини, у зв`язку із виявленими, перерахованими вище недоліками, надавши позивачу строк п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для їх виправлення, шляхом: подання до матеріалів справи позовної заяви із додатками, яка відповідає вимогам ст. 175, 177 ЦПК України, із доказами вжиття заходів досудового врегулювання спору, підсудності справи суду, доказів надіслання позовної заяви із додатками відповідачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Л.А. Вайнраух