Decision № 136986813, 01.06.2026, Darnytskyi District Court of Kyiv City

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/20802/25

провадження № 2/753/1210/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Заставенко М.О.,

при секретарі - Козін В.Є., Вотькало О.С.,

за участю

представника позивача - Новак Н.Ю. ,

позивача ОСОБА_2

представника відповідача -Заварзіної В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Державного авіаційного підприємства «Україна» про визнання звільнення незаконним, зміну формулювання підстав звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, одноразової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані відпустки та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_2 , в особі представника- Новак Н. Ю. звернулася в суд із позовною заявою до Державного авіаційного підприємства «Україна», в якій просила:

- визнати незаконним звільнення ОСОБА_2 на підставі наказу № 255/о від 20.08.2025 за п. 4 ст. 40 КЗпП України («прогул»);

- змінити формулювання підстави звільнення з «звільнена за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (прогул)» на «звільнена за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (у зв`язку з істотними порушеннями законодавства про працю роботодавцем)», а у випадку відсутності підстав для застосування ч. 3 ст. 38 КЗпП - на «звільнена за ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням)»;

- стягнути з Державного авіаційного підприємства «Україна» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.08.2025 по день ухвалення рішення суду; - вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України у розмірі 70 997,31 грн; - одноразову допомогу на оздоровлення за 3 роки вимушеного прогулу у розмірі 56 000,00 грн; - недоплачену суму компенсації за невикористані відпустки у розмірі 47 823,48 грн, а також допомогу на оздоровлення та інші передбачені Колективним договором виплати; - компенсацію моральної шкоди у розмірі 120 000,00 грн;

- поновити строк на подання цієї позовної заяви, як пропущений з поважних причин.

Позовна заява обгрунтована наступним. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11.07.2025 у справі № 753/5158/22 за результатами розгляду позову ОСОБА_2 до Державного авіаційного підприємства «Україна» визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 з посади старшого бортового провідника служби бортпровідників льотного комплексу ДАП «Україна» у зв`язку із скороченням штату згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, поновлено ОСОБА_2 на посаді з 28 лютого 2022 року та стягнуто на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 751913,80 грн. 18.07.2025 Позивачка засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» цінним листом з описом вкладення направила на адресу Відповідача власноруч написану Заяву, у якій просила: 1) у зв`язку з поновленням на роботі за рішенням суду та ураховуючи, що період вимушеного прогулу включається до стажу, який дає право на щорічну відпустку, надати невикористані щорічні основні оплачувані відпустки за період вимушеного прогулу з 28.02.2022 (дата звільнення) по дату поновлення на роботі; надати невикористану грошову допомогу на оздоровлення, відповідно до умов Колективного договору, при виході у щорічну відпустку, та інші передбачені Колективним договором виплати; відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про відпустки» здійснити виплату належних не пізніше 21 липня 2025 року (перший день відпустки). Окрім того Позивачка повідомила, що з 23.06.2025 є тимчасово непрацездатною. Проте заява залишилась без задоволення із посиланням на те, що Позивачка зобов`язана особисто з`явитися для вручення Наказу про поновлення на роботі, що є прямим порушенням норм ст. 79 КЗпП України, ст.ст. 10,11 Закону України «Про відпустки». 18.08.2025 Позивачка прибула до Відповідача, ознайомилася під підпис з Наказом про поновлення на роботі з 28.02.2022 із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі місячної заробітної плати з відрахуванням всіх податків і зборів - в розмірі 23665,77 грн., та одразу, не приступаючи до виконання трудових обов`язків, подала Заяву про надання невикористаних оплачуваних відпусток за період вимушеного прогулу (з 28.02.2022 по 11.07.2025) з виплатою грошової допомоги на оздоровлення та інших передбачених Колективним договором виплат, та подальшим звільненням за ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Проте Відповідач у задоволенні цієї Заяви в частині звільнення відмовив до вирішення питання про надання невикористаних відпусток, а в частині надання невикористаних відпусток відмовив із посиланням на необхідність узгодження цього питання з Радою трудового колективу ДАП «Україна», засідання якої наразі проведення є неможливим. Більше того, обґрунтовуючи таку відмову, Відповідач у особі керівника служби персоналу ДАП «Україна», ОСОБА_3 , усно наполягав на тому, щоб Позивачка переписала цю Заяву на звільнення за згодою сторін. Отримавши чергову відмову у задоволенні Заяви про надання невикористаних відпусток, Позивачка покинула підприємство та у той же день, 18.08.2025, засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта», цінним листом з описом вкладення, направила на адресу Відповідача Заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП у зв`язку з істотними порушеннями трудового законодавства роботодавцем, в якій детально виклала факти порушень. Натомість Відповідач знову відмовив Позивачці у задоволенні цієї Заяви, стверджуючи, що факти порушення прав Позивачки не підтверджені, а потім Наказом № 255/о від 20.08.2025 звільнив Позивачку з займаної посади за прогул із виплатою грошової компенсації за 108 днів невикористаної відпустки в сумі 27 867,75 грн. Позивач вважає, що роботодавець допустив істотне порушення, охоронюваних законом прав ОСОБА_2 , що призвело до моральних страждань та втрату нормальних життєвих зав`язків і знову вимагає від неї звернення до суду з цим позовом, докладання додаткових зусиль для організації свого життя. На момент звільнення ДАП «Україна» нарахував Позивачці компенсацію за 108 днів невикористаної відпустки у сумі 36 191,88 грн, що відповідає лише «голому» окладу приблизно 10 200 грн/міс, і виплатив «на руки» 27 867,75 грн. Отже, Відповідачем істотно занижена компенсація за невикористані відпустки, принаймні на суму 47 823,48 грн. Окрім того за Колективним договором з 01.01.2022 працівникам ДАП «Україна» належить до виплати одноразова щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 18 000,00 грн. Відтак, оскільки Позивачка перебувала у вимушеному прогулі більше 3 років, при звільнені їй належала до виплата такої допомоги у розмірі не меншому 54 000,00 грн. згідно поданих нею Заяв про звільнення (від 18.07.2025 та 18.08.2025). У разі звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП виплата вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку є обов`язковою гарантією, яка не може бути проігнорована роботодавцем. З урахуванням того, що після поновлення на роботі фактичний місячний заробіток позивачки становив 23 665,77 грн, сума вихідної допомоги складає 70 997,31 грн (23665,77 * 3 = 70997,31). Оскаржуваний наказ про звільнення за прогули 20.08.2025 Позивачці на руки не вручався, його копія була направлена Відповідачем на адресу Позивачки засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» (трекінг 0830300054113) та отриманий адресатом 27.08.2025. Відтак, оскільки місячний строк від дати отримання оскаржуваного Наказу №255/о від 20.08.2025 припадає на 27 вересня 2025 року (субота), то у разі подання цієї Позовної заяви до відділення поштового зв`язку або іншими засобами зв`язку не пізніше 29 вересня 2025 року (понеділок), Позивачка має право на поновлення пропущеного строку на звернення до суду з цим позовом про незаконне звільнення.

Представник ДАП «Україна» просила відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. На підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11.07.2025 у справі № 753/5158/22 наказом ДАП «Україна» від 14.07.2025 № 196/О ОСОБА_2 було поновлено на посаді старшого бортового провідника служби бортпровідників льотного комплексу ДАП «Україан» з 28.02.2022. Листом ДАП «Україна» від 15.07.2025 за № 880/01-18 було повідомлено позивача, що її поновлено на посаді старшого бортового провідника служби бортпровідників льотного комплексу ДАП «Україна», повідомлено про необхідність стати до роботи та направлено копію наказу про поновлення. Листом від 18.07.2025 ОСОБА_2 повідомила, що наказ про поновлення не отримувала, перебуває на лікарняному, просить спілкування вести через уповноваженого представника - адвоката Новак Н.Ю., надала банківські реквізити та заяву про надання невикористаних щорічних відпусток від 18.07.2025. Листом від 22.07.2025 позивача було повідомлено про необхідність з`явитися на роботу з метою ознайомлення із наказом про поновлення на роботі, надання трудової книжки для проставлення в ній відповідних записів, ознайомлення її з посадовою інструкцією, фактичного забезпечення допуску на роботу шляхом видачі магнітної картки для доступу до робочого місця та території підприємства. Після завершення всіх вищезазначених дій, адміністрація ДАП «Україна» зможе повернутися до питання оформлення відпусток за період вимушеного прогулу. 18.08.2025 ОСОБА_2 з`явилася на роботі, ознайомилася з наказом про поновлення її на посаді та написала заяву про надання всіх невикористаних відпусток із здійснення всіх виплат, що передбачені законом та колективним договором з подальшим звільненням за власним бажанням в останній день відпустки. В цей же день, резолюцією в.о. генерального директора ДАП «Україна», позивачеві було відмовлено у відпустці, оскільки черговість відпусток затверджується генеральним директором після погодження з радою трудового колективу. В частині звільнення відкладено до вирішення питання щодо відпусток. Рада трудового колективу розглянула подану заяву ОСОБА_2 18.08.2025. В той же час ОСОБА_2 не дочекавшись рішення Ради трудового колективу о 11-00 год. 18.08.2025 покинула територію ДАП «Україна» і не повернулася до 18-00 год. 18.08.2025 було складено акт про відсутність позивача на роботі. В цей же день на адресу ДАП «Україна» надійшло повідомлення від адвоката Новак Н.Ю. про направлення ОСОБА_2 заяви про звільнення з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. ДАП «Україна» листом від 18.08.2025 № 1028/01-18 відмовило ОСОБА_2 у звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Службовою запискою начальника відділу охорони служби авіаційної безпеки від 19.08.2025 було доведено до відома в.о. генерального директора, що 19.08.2025 старший бортпровідник служби бортпровідників льотного комплексу ОСОБА_2 з 09-00 год. до 18-00 год. Була відсутня на території підприємства. 19.08.2025 було складено акт про відсутність на роботі старшого бортпровідника служби бортпровідників льотного комплексу ОСОБА_2 . Службовою запискою начальника відділу охорони служби авіаційної безпеки від 20.08.2025 було доведено до відома в.о. генерального директора, що 20.08.2025 старший бортпровідник служби бортпровідників льотного комплексу ОСОБА_2 з 09-00 год. до 18-00 год. Була відсутня на території підприємства. 20.08.2025 було складено акт про відсутність на роботі старшого бортпровідника служби бортпровідників льотного комплексу ОСОБА_2 ДАП «Україна» листом від 20.08.2025 № 1032/01-18 повідомило на електронну пошту уповноваженого представника ОСОБА_2 про необхідність надати пояснення щодо відсутності на роботі 18.08.2025 та 19.08.2025. Пояснення від позивача або уповноваженого представника не надійшло. Протоколом засідання з питань зясування поважності причин відсутності на роботі старшого бортпровідника ОСОБА_2 від 28.08.2025 вирішень через відсутність причин невиходу на роботу 18, 19 та 20 ерпня 2025 клопотати перед керівником звільнити її за прогул. Наказом ДАП «Україна» від 20.08.2025 № 255/О «Про звільнення ОСОБА_2 », позивача звільнено 20.08.2025 за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України. Щодо заяви про надання відпусток від 18.07.2025, відповідач зазначив, що ОСОБА_2 у вказаній заяві н надала пропозицій по періодам бажаних відпусток для включення до графіка відпусток по підприємству для їх затвердження роботодавцем та погодження з Радою трудового колективу. А враховуючи те, що з наказом про поновлення ОСОБА_2 була ознайомлена лише 18.08.2025, то на момент подачі вказаної заяви вона фактично ще не була допущена до роботи. Для вирішення питання включення відпусток ОСОБА_2 у графік відпусток, відповідно до її заяви від 18.08.2025, вказана заява була передана на погодження до Ради трудового колективу. Згідно протоколу Ради трудового колективу від 18.08.2025 за № 15, зазначено, що зі змісту заяви ОСОБА_2 від 18.08.2025 не вбачається бажана дата початку відпустки, кількість днів відпустки, пропозиції по періодам бажаних відпусток для включення до графіка відпусток по підприємству, для їх затвердження роботодавцем та погодження з Радою трудового колективу ДАП «Україна». Враховуючи зазначене Рада трудового колективу не може на даний час погодити включення в графік відпусток ДАП «Україна» на 2025 рік відпустки ОСОБА_2 ДАП «Україна» також відмовило у задоволенні заяви ОСОБА_2 від 18.08.2025 про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з тим, що станом на дату подання заяви не мало місце порушення трудових прав позивача, оскільки рішенням суду її права були поновлені. Позивавча 14.07.2025 було поновлено на поза штатну посаду з посадовим окладом, що був на день звільнення 28.02.2022, згідно штатного розпису на 2021 рік, який становив 10 193,00 грн. При звільненні позивача з роботи 20.08.2025 їй була виплачена компенсація за 108 днів невикористаної відпустки виходячи із вищевказаного посадового окладу у загальному розмірі 9 094,12 грн. Підстави для виплати одноразової допомоги за три роки в розмірі 56 000,00 грн відсутні, оскільки позивача не виходила у чергову щорічну відпустку. Також відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоровю чи інших втрат немайнового характеру.

Заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Заставенко М.О. від 10.10.2025 відкрито провадження за вказаною позовною заявою, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання.

31.10.2025 представником ДАП «Україна» до суду подано відзив на позовну заяву.

12.11.2025 представником позивача подано заяву про виклик свідка.

03.12.2025 представником відповідача подана заяву в порядку ст. 93 ЦПК України.

16.12.2025 ухвалою суду закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті.

16.01.2026 представником відповідача подане клопотання про долучення доказів.

04.02.2026 представником позивача подане клопотання про долучення доказів.

26.03.2026 представником позивача подане клопотання про долучення доказів.

06.04.2026 представником відповідача подане клопотання про долучення доказів.

08.04.2026 представником позивача подане клопотання про долучення доказів.

13.04.2026 ухвалою суду зобов`язано ДАП «Україна» надати до суду розрахунковий листок, що містить детальну інформацію про нараховані та виплачені ОСОБА_2 суми доходу за грудень 2021 року, січень 2022 року, лютий 2022 року та липень 2025 року, із зазначенням складових виплат (оклад, премія, лікарняні, індексація, тощо) та кількості відпрацьваних днів; довідку про доходи ОСОБА_2 за період з серпня 2024 року по липень 2025 року включно із зазнаенням складових виплат (оклад, премія, лікарняні, індексація, тощо) та кількості відпрацьованих днів; штатний розпис Державного авіаційного підприємства «Україна», що діяв станом на 14.07.2025.

27.04.2026 представником відповідача до суду подано на виконання ухвали суду витребовувані докази.

18.05.2026 представником позивача до суду подані додаткові пояснення у справі та клопотання про долучення доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11.07.2025 у справі № 753/5158/22 було задоволено позов ОСОБА_2 до Державного авіаційного підприємства «Україна». Визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 з посади старшого бортового провідника служби бортпровідників льотного комплексу ДАП «Україна». Скасовано наказ ДАП «Україна» № 55/о від 28.02.2022 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади старшого бортового провідника служби бортпровідників льотного комплексу у зв`язку із скороченням штату згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого бортового провідника служби бортпровідників льотного комплексу ДАП «Україна» з 28 лютого 2022 року. Стягнуто з Державного авіаційного підприємства «Україна» на користь ОСОБА_2 751 913,80 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням всіх податків і обов`язкових платежів згідно діючого законодавства. Також судом допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

На виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва, винесено наказ від 14.07.2025 № 196/О, яким наказано було поновити ОСОБА_2 на посаді старшого бортового провідника служби бортпровідників льотного комплексу ДАП «Україна» з 28.02.2022; бухгалтерській службі виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі місячної заробітної плати з відрахуванням всіх податків і зборів згідно діючого законодавства. Копія зазначеного наказу з листом щодо необхідност зявитися на роботі та приступити до виконання посадових обов`язків, була відправлена ОСОБА_2 засобами поштового звязку 16.07.2025.

З матеріалів справи вбачається, що з наказом про поновлення на роботі ОСОБА_2 була ознайомлена 18.08.2025.

Також листом ДАП «Україна» від 15.07.2025 просило позивача надати реквізити банківської карти для здійснення виплати середнього заробітку та засоби електронного зв`язку для комунікації.

18.07.2025 ОСОБА_2 звернулася до ДАП «Україна» із листом, в якому зазначила, що лист № 880/01-18 від 15.07.2025 на її адресу не надходив, з його змістом вона не ознайомлена. Наказ про поновлення на роботі на виконання рішення суду вона не отримувала. Повідомила, що у зв`язку із хворобою, вона є тимчасово непрацездатною з 23.06.2025 по 20.07.2025. Вказала контактні дані її уповноваженого представника на спілкування з ДАП «Україна». Подала заяву про надання їй невикористаних щорічних основних оплачуваних відпусток за період з 28.02.2022 по дату поновлення на роботі, виплату невикористаної грошової допомоги на оздоровлення та належних їй сум відпускних. Вказаний лист був вручений ДАП «Україна» 21.07.2025.

ДАП «Україна» листом № 895/01-26 від 22.07.2025 повідомила ОСОБА_2 про необхідність зявитися на роботі для здійснення необхідних дій щодо фактичного допуску її до роботи, після чого буде вирішуватися питання оформлення відпусток. Копія листа була також направлена на адресу представника позивача.

23.07.2025 на виконання наказу № 196/О про поновлення на роботі ОСОБА_2 було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі місячної заробітної плати у розмірі 23 665,77 грн.

18.08.2025 ОСОБА_2 звернулася до в.о. генерального директора ДАП «Україна» із заявою про надання їй всіх невикористаних відпусток із здійсненням всіх виплат, що передбачені Законом та Колективним договором з подальшим звільненнями за власним бажанням (ч. 1 ст. 38 КЗпП України) в останній день відпустки.

Як вбачається із резолюції на вказаній заяві, ОСОБА_2 в частині відпустки відмовлено, відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки» черговість відпусток затверджується генеральним директором після погодження з Радою трудового колективу ДАП «Україна». В частині звільнення відкладено до вирішення витання щодо відпусток.

Також 18.08.2025 ОСОБА_2 направила на адресу ДАП «Україна» заяву, в якій просила звільнити її з 18.08.2025 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою всіх передбачених законом компенсацій та виплат у зв`язку із систематичним порушення законодавства про працю. Також зазначила про те, що виїжджає за кордон для постійного проживання. Вказана заява була відправлена засобами поштового звязку 18.08.2025 о 15-01 год., що підтверджується описом вкладення у цінний листа, поштовою накладною № 0411639731260 та фіскальним чеком.

Вказана заява була отримана ДАП «Україна» 19.08.2025, про що свідчить трекінг поштового відправлення № 0411639731260.

18.08.2025 начальником юридичної служби ДАП «Україна» ОСОБА_9, начальником служби персоналу ОСОБА_10, в.о. начальника служби бортпровідників льотного комплексу ОСОБА_11, заступником начальника служби персоналу ОСОБА_5 , старшим інспектором з кадрів служби персоналу ОСОБА_6 складено Акт про відсутність на роботі ОСОБА_2 , відповідно до якого о 09-00 год. старший бортовий провідник служби бортпровідників льотного комплексу ОСОБА_2 прибула на робоче місце, ознайомилася з наказом про поновлення на роботі, отримала його копію, від ознайомлення з рештою документів (посадовою інструкцією, колективним договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, політикою безпеки польотів та ін.) відмовилася. Написала заяву на відпустку з подальшим звільненням за власним бажанням, але при цьому не вказавши бажаний період, дату початку відпустки, кількість днів. ОСОБА_2 вийшла з території підприємства об 11-15 год. та до 17-30 год. була відсутня на робочому місці.

18.08.2025 представник позивача направила ДАП «Україна» повідомлення про направлення ОСОБА_2 заяви про звільнення з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, до якого була додана копії заяви про звільнення. Відповідно до вхідного штаму, повідомлення представника позивача було отримано відповідачем 18.08.2025 та зареєстроване за № 536/01-26.

Листом від 18.08.2026 за № 1028/01-18 ДАП «Україна» відмовила у задоволенні заяви ОСОБА_2 від 18.08.2025 про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з тим, що факти та обставини невиконання роботодавцем законодавства про працю станом на дату надання заяви не є підтвердженими та не визнаються ДАП «Україна».

18.08.2025 на засіданні Ради трудового колективу було вирішено, що Рада трудового колективу не може на даний час погодити включнна в графік відпусток ДАП «Україна» на 2025 рік відпустки ОСОБА_2 , що підтведжується копією протоколу № 15.

19.08.2025 та 20.08.2025 начальником відділу охорони служби авіаційної безпеки Селянко І. було складено службові записки, в яких зазначено про те, що 19.08.2025 старший бортпровідник служби бортпровідників льотного комплексу ОСОБА_2 з 09-00 до 18-00 була відсутня на території підприємства, а 20.08.2025 - з 09-00 год. до 13-00 год.

Також 19.08.2025 та 20.08.2025 працівниками ДАП «Україна» були складені Акти про відсутність на роботі старшого бортового провідника служби бортпровідників льотного комплексу ОСОБА_2 .

Відповідно до Акту від 19.08.2025 - ОСОБА_2 була відсутня на робочому місці з 09-00 год. до 16-30 год., акт складений о 17-00 год.

Відповідно до Акту від 20.08.2025 ОСОБА_2 була відсутня на робочому місці з 09-00 год. до 15-00 год., акт складений о 15-30 год.

20.08.2025 о 10-26 ДАП «Україна» направило на електронну адресу представника позивача - адвоката Новак Н.Ю. повідомлення про необхідність данная ОСОБА_2 пояснень щодо відсутності на роботі 18.08.2025 та 19.08.2025.

20.08.2025 на засіданні з питань зясування поважності причин відсутності на роботі старшого бортового провідника ОСОБА_2 було вирішено клопотати перед керівництвом звільнити ОСОБА_2 за прогул через відсутність поважних причин невиходу на роботу, що підтвреджується відповідним протоколом.

Наказом № 255/О від 20.08.2025 звільнено ОСОБА_2 , старшого бортового провідника служби бортпровідників льотного комплексу 20.08.2025 за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підстава: службові записки начальника відділу охорони служби авіаційного безпеки ОСОБА_8 від 18.08.2025, 19.08.2025 та 20.08.2025, акти про відсутність на роботі ОСОБА_2 від 18.08.2025, 19.08.2025 та 20.08.2025, протокол засідання з питань з`ясування поважності причин відсутності на роботі старшого бортового провідника ОСОБА_2 від 20.08.2025. Виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки.

Відповідно до розрахункового листка за серпень 2025 року ОСОБА_2 було нараховано компенсацію за 108 днів невикористаної відпустки у розмірі 36 191,88 грн, нараховано без податків 27 867,75 грн.

Наказ про звільнення було направлено на поштову адресу ОСОБА_2 21.08.2025 та отримано позивачем 27.08.2025.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання звільнення незаконнним, зміну формулювання підстав звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги при звільненні, одноразової допомоги на оздоровлння, недоплаченої суми компенсації за невикористані дні відпустки та компенсації моральної шкоди.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина 1 статті 147 КЗпП).

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен враховувати конкретні обставини і будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності.

Процедура звільнення за прогул передбачає врахування не лише загальних правил звільнення працівників (частина перша статті 47, стаття 116 КЗпП України), але й порядку звільнення працівників з ініціативи роботодавця (частина третя статті 40, стаття 43 КЗпП України), а також строків застосування, правил та порядку накладання і оголошення дисциплінарних стягнень (статті 147-149 КЗпП України).

Таким чином, звільнення працівника за прогул передбачає здійснення низки послідовних дій, які можна розділити на декілька етапів. Зокрема, роботодавець має: 1) встановити та зафіксувати факт відсутності працівника на роботі, 2) з`ясувати причини відсутності працівника на роботі, 3) оформити звільнення працівника, який допустив прогул без поважних причин.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, у трудових правовідносинах саме роботодавець має довести законність звільнення працівника.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) вказано, що «прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.»

Щодо позовних вимог про визнання незаконним звільнення.

Надаючи оцінку наявним у справі доказам суд приходить до висновку про недоведеність факту вчинення прогулу ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що наказом від 14.07.2025 ОСОБА_2 на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва була поновлена на посаді, з вказаним наказом ознайомилася лише 18.08.2025, фактично до роботи не приступила, що не заперечувалося сторонами, та 18.08.2025 звернулася спочатку із заявою про надання відпусток з подальшим звільненням, а пізніше цього ж дня із заявою про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Однак відповідачем, у порушення вимог трудового законодавства, було відмовлено у задоволенні вказаних заяв.

Також відповідачем було порушено вимоги ст. 149 КЗпП України, не було надано позивачеві строку для подання пояснень причин відсутності її на роботі, оскільки вимога про надання пояснень була направлена її представникові на електронну пошту 20.08.2025 о 10-26 год, а наказ про звільнення було винесено цього ж дня о 14-53 год., що підтверджується матеріалами справи.

Щодо позовних вимог про зміну формулювання підстави звільнення.

Частиною першою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи порушує роботодавець законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України є власне бажання працівника, зумовлене неможливістю продовжувати роботу з підстав особистих його обставин.

Згідно з частиною третьою цієї статті підставою розірвання з ініціативи працівника трудового договору є винні дії власника або уповноваженого ним органу через невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Підприємство у разі незгоди з підставою звільнення, заявленою позивачем, має відмовити у розірванні трудового договору на таких підставах, а не звільняти працівника в односторонньому порядку, змінивши підстави розірвання трудового договору.

Отже, для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення (постанова Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2023 року у справі № 279/402/20 (провадження № 61-6175св22) вказано, що "відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону".

Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 18.08.2025 спочатку звернулася із заявою про надання відпусток з подальшим звільненням її на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України, а у подальшому, цього ж дня 18.08.2025 із заяво про звільнення підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Проте відповідач звільнив її 20.08.2025 на підставі пункту четвертого частини першої статті 40 КЗпП України.

Оскільки передумовою для задоволення позову про зміну формулювання підстави звільнення є прохання працівника про звільнення, тобто волевиявлення особи на звільнення за конкретною підставою, яке ігнорується роботодавцем , то у даному випадку роботодавець порушив вимоги закону та право позивача на звільнення за частиною першою статті 38 КЗпП України.

Суд вважає, що позивач довела факт звернення до роботодавця з вимогою про її звільнення на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, тобто, є законні підстави для зміни формулювання підстав для звільнення.

Так як звільнення позивачки за пунктом 4 статті 40 КЗпП України було незаконним, однак позивачка заявила про відсутність наміру продовжувати трудові відносини з роботодавцем, то формулювання причин звільнення має бути змінене.

Однак суд відхиляє доводи сторони позивача про наявність підстав для звільнення її за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто у звязку з істотним порушенням законодавства про працю роботодавцем. Для звільнення працівника за ч. 3 ст. 38 КЗпП через порушення роботодавцем законодавства про працю необхідно, щоб такі порушення мали місце та не були усунуті на момент подання працівником заяви про звільнення. Якщо на час подання заяви права працівника вже поновлені (зокрема в судовому порядку) або порушення не доведені, у роботодавця виникає право відмовити у звільненні з цієї підстави. Оскільки на час подання заяви про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України права ОСОБА_2 щодо її незаконного звільнення вже були поновлені, а наявність інших порушень наведених в заяві не доведені, тому суд вважає відсутніми підстави для зміни формулювання підстав звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Доказів того, що неправильне формулювання причини звільнення позивача, перешкоджало подальшому її працевлаштуванню матеріали справи не містять, на вказане позивач при зверненні з позовом до суду не посилалася, а тому суд вважає відсутніми підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі 70 997,31 грн.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни формулювання підстав звільнення на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, порушення законодавства про працю, тому позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі 56 000,00 грн.

У разі звільнення працівника йому відповідно до вимог статті 83 КЗпП України виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Основною умовою, за якої виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, є факт надання працівникові щорічної відпустки (повністю або її частини).

Таким чином, подією, яка безпосередньо пов`язується з виплатою цієї допомоги, має бути рішення про надання щорічної відпустки (або частини такої відпустки).

Отже, допомога на оздоровлення надається лише у разі надання щорічної відпустки. У випадку виплати компенсації за невикористану відпустку допомога на оздоровлення не виплачується (постанова Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 464/2409/16, від 30 червня 2020 року у справі № 761/1091/18).

Судом було встановлено, що рішення про надання щорічної відпустки і про надання матеріальної допомоги на оздоровлення роботодавець не приймав, водночас позивач заявила позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення.

Щодо позовної вимоги про стягнення недоплаченої суми компенсації за невикорстані відпустки у розмірі 47 823,48 грн.

Обов`язок роботодавця в частині виплати працівнику грошової компенсації за невикористані ним щорічні відпустки визначено у частині першій ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Загальні норми обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, виплати компенсації за невикористані відпустки визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100

Відповідно до абзацу першого пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до абзаців третього, четвертого пункту 4 Порядку № 100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З наведеного можна зробити висновок про те, що якщо працівник протягом останніх чотирьох календарних місяців, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, не відпрацював жодного робочого дня, відсутній розрахунковий період, тому середня заробітна плата в такому випадку обчислюється виходячи з посадового окладу.

Розрахунковим періодом для визначення середнього заробітку для розрахунку компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_2 є липень та червень 2025 року, проте у цей час позивач не працювала. Попередні два місяці, травень та квітень 2025 року, позивач також не працювала, оскільки в цей час у суді вирішувалося питання щодо її поновлення на роботі, тобто не виконувала свої трудові функції у зв`язку з вимушеним прогулом.

Суд не приймає наданий відповідачем розрахунок компенсації не невикористані відпустки, який був проведений виходячи з посадового окладу у розмірі 10 193,00 грн, як такий, що суперечать вимогам Порядку № 100, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження встановлення ОСОБА_2 на час звільнення 20.08.2025 окладу у розмірі 10 193,00 грн, позивач на момент звільнення не мала жодного відпрацьованого дня, тобто відсутній розрахуноковий період.

Разом з тим, згідно з наданим підповідмем до суду штатним розписом, який діяв станом на 14.07.2025 (тобто на час поновлення позивача на роботі) у ДАП «Україна», визначено посадовий оклад старшого бортового провідника служби бортпровідників у розмірі 14 605,00 грн.

Тому суд, враховуючи положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, дійшов висновку, що розмір компенсації за 108 днів невикористаної ОСОБА_2 відпустки має становити 51 857,28 грн. Позивачеві при звільненні було виплачено 36 191,88 грн. Отже розмір недоплаченої компенсації складає 15 665,40 грн. (51 857,28 - 36 191,88 = 15 665,40).

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди 120 000,00 грн, то суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; приниженні честі, гідності, а також ділової репутації.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.

Судом враховано, що позивачка була звільнена з порушенням чинного законодавства, прийнято до уваги тривалість процесу з розгляду даної справи, що завдавало моральних страждань позивачці, та приходить до висновку, що неправомірними діями відповідача (незаконним звільненням) було завдано моральної шкоди ОСОБА_2 та слід стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 компенсацію за завдану моральну шкоду у сумі 10 000 гривень, що відповідає співмірності завданих позивачці моральних страждань, завданих внаслідок порушення її прав та ділової репутації. В іншій частині слід відмовити через відсутність належного обґрунтування.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного.

Як вбачається із матеріалів позову, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Таку правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі 910/4201/19.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію договору про надання правової допомоги № 16/24 від 04.05.2024, укладеного між адвокатом Новак Наталією Юріївною та ОСОБА_2 , додаткову угоду від 26.09.2025 до договору про надання правової допомоги № 16/24 від 04.05.2024, акт приймання-передачі правової допомоги від 26.12.2025 на суму 18 000,00 грн, акт приймання-передачі правової допомоги від 25.03.2026 на суму 3 000,00 грн, акт приймання-передачі правової допомоги від 07.04.2026 на суму 3 000,00 грн, акт приймання-передачі правової допомоги від 17.05.2026 на суму 6 000,00 грн.

Під час розгляду справи стороною відповідача не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

У зв`язку з наведеним, враховуючи конкретні обставини справи, розмір заявлених позовних вимог, обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, а також те, що судом було лише частково задоволено позоні вимоги, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Оскільки позивач у справах про поновлення на роботі звільнена від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд з урахуванням положень статті 141 ЦПК України вбачає підстави для стягнення з відповідача в дохід держави судового збору за дві вимоги немайнового характеру та за майнові вимоги за ставками, встановленими для фізичних осіб, із застосовуванням коефіцієнту 0,8, так як позовна заява подана через «Електронний суд». Таким чином з відповідача на користь держави підлягає стягненню 2 906,88 грн судового збору.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 36, 38, 40, 42, 47, 49-2, 94, 115, 116, 117, 235 КЗпП України, ст. ст. 4, 10, 12-13, 76-80, 133, 141, 200, 206, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного авіаційного підприємства «Україна» про визнання звільнення незаконним, зміну формулювання підстав звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, одноразової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані відпустки та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_2 на підставі наказу № 255/о від 20.08.2025 за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_2 , зазначену в наказі № 255/О від 20.08.2025, вказавши підставу звільнення «звільнена за власним бажанням згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України» зазначивши дату звільнення «20.08.2025»

Стягнути з Державного авіаційного підприємства «Україна» на користь ОСОБА_2 недоплачену суму компенсації за невикористані відпустки у розмірі 15 665,40 грн та компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, а всього: 35 665,40 грн.

В решті позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з Державного авіаційного підприємства «Україна» на користь держави судовий збір у розмірі 2 906,88 грн.

Позивач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання (відповідно до позову) АДРЕСА_1 , представник - адвокат Новак Наталія Юріївна, мобільний телефон НОМЕР_2 , наявний електронний кабінет в системі «Електронний суд».

Відповідач Державне авіаційне підприємство «Україна», код ЄДРПОУ 25196197, місцезнаходження 08303, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 2, наявний електронний кабінет в системі «Електронний суд».

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: М.О. Заставенко