Court ruling № 136882721, 26.05.2026, Uzhhorod City and District Court of Zakarpattia Oblast

Справа № 308/6877/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС відділу СУ ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №1202507000000053, відомості про яке внесено в ЄРДР 08.08.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України про накладення арешту на майно,-

ВСТАНОВИВ:

Старший слідчий в ОВС відділу СУ ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 за погодженням з прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №1202507000000053, відомості про яке внесено в ЄРДР 08.08.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263КК України звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно.

В обгрунтування вимог клопотання слідчий посилається на те, що Слідчим управлінням ГУНП в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025070000000353 від 08.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем ЗСУ, під час проходження військової служби у відповідності до вимог ст. ст. 11, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, ст. 68 Конституції України, зобов`язаний захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України; свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги; віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, які визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями; повинен постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язаний завжди пам`ятати, що за його поведінкою, як військовослужбовця судять не лише про нього, а й про Збройні Сили України, в цілому.

Так, згідно п. 1 Додатку № 1 до Постанови Верховної Ради України від 17.06.1992 N 2471-XII, не може перебувати у власності громадян, громадських об`єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України - Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку N 2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об`єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

Згідно вимог п.1 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. №576 (надалі Положення), дозвільна система це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян.

Відповідно до вимог п. 2 Положення - до предметів, матеріалів і речовин, підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, належать: вогнепальна зброя (нарізна воєнних зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, охолощена, мисливська нарізна і гладкоствольна), бойові припаси до неї, холодна зброя, (арбалети, мисливські ножі тощо), пневматична зброя калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони, вибухові матеріали і речовини.

Згідно п. 15 Положення визначено, що посадові особи та громадяни, які порушили порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення і використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття і функціонування підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

У свою чергу, п. 14 розділу І «Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України» від 29.06.2005 (далі Інструкція) визначено ряд правил поводження зі стрілецькою зброєю та боєприпасами, зокрема щодо заборони: зберігання поза розташуванням військової частини (удома, у гуртожитку, на робочому місці) стрілецької зброї, у тому числі й спортивної, та боєприпасів; мати при собі стрілецьку зброю під час перебування в санаторії, будинку відпочинку, у відпустці, на лікуванні, а також під час відвідування театрів, клубів та інших громадських місць, якщо перебування в них не пов`язане з несенням служби.

Також, відповідно до п. 2 розділу Х Інструкції встановлено, що у разі тимчасового виходу (виїзду) військовослужбовців до населених пунктів, у тому числі тих, що не належать до району відповідальності підрозділу, для вирішення особистих чи службових питань стрілецька зброя та боєприпаси здаються відповідальному за облік стрілецької зброї і боєприпасів підрозділу або черговому підрозділу з внесенням відповідних змін до опису зброї, яка зберігається у шафі.

Натомість ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, з метою незаконного збагачення шляхом вчинення злочинів проти громадської безпеки, а саме незаконного поводження із бойовими припасами, усвідомлюючи те, що шляхом проведення заборонених операцій у сфері обігу бойових припасів є можливість швидко, незаконно збагатитись, став на шлях злочинної діяльності та здійснив придбання, носіння, зберігання, а також збут вибухових речовин за наступних обставин.

Так, ОСОБА_5 у невстановлений досудовим слідством час, але не пізніше 27.09.2025, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, знаючи вимоги законодавства України про те, що вогнепальна зброя та бойові припаси відносяться до речей, які вилучені із цивільного обороту і не можуть знаходитися у власності громадян без спеціального дозволу, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, віднайшов (придбав) з метою збуту, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, вибухову речовину двохосновний нітроцелюлозний порох масою 3893 грам, після чого, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, з метою збуту, незаконно зберігав вказану вибухову речовину, у невстановленому місці, щонайменше з 27.09.2025 (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) по 29.09.2025.

У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на збут вогнепальної зброї та боєприпасів, діючи з прямим умислом, протиправно, усвідомлюючи суспільну небезпеку та наслідки своїх дій, ОСОБА_5 , на початку серпня 2025 року, спілкуючись в месенджері «Telegram», шляхом переписки із ОСОБА_6 , домовився про збут йому вогнепальної артилерійського пороху, за грошові кошти в загальній сумі 16000 гривень.

Надалі, 29.09.2025, ОСОБА_5 , із невстановленого досудовим розслідуванням місця, перемістив (носив) вказану вибухову речовину, до відділення №10 «Нова Пошта» розташованого в м. Суми, по вул. Роменська, 81, де о 13 год. 01 хв., 29.09.2025, ОСОБА_5 , діючи згідно попередніх домовленостей із ОСОБА_6 , використовуючи послуги вказаного поштового відділення ТОВ «Нова Пошта» (код ЄДРПОУ 31316718), вказуючи наступні відомості щодо відправника « ОСОБА_5 » абонентський номер мобільного телефону № НОМЕР_1 , та відомості про одержувача « ОСОБА_7 » абонентський номер мобільного телефону № НОМЕР_2 , відділення № 1, с. Баранинці, Закарпатська область, з якого шляхом передачі посилкою, збув ОСОБА_6 вибухову речовину - двохосновний нітроцелюлозний порох масою 3893 грам, які ОСОБА_6 отримав о 18 год. 22 хв. 30.09.2025 у відділенні №1 ТОВ «Нова Пошта», в с. Баранинці, Ужгородського району Закарпатської області, та в подальшому видав працівникам поліції. За вказану вибухову речовину, ОСОБА_6 заплатив ОСОБА_5 попередньо узгоджену суму - 16000 гривень, шляхом перерахунку на карткові банківські рахунки АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_3 та АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_4 які належать ОСОБА_5 .

Окрім цього, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , повторно, у невстановлений досудовим слідством час, але не пізніше 10.02.2026, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, знаючи вимоги законодавства України про те, що вогнепальна зброя, бойові припаси та вибухові речовини, відносяться до речей, які вилучені із цивільного обороту і не можуть знаходитися у власності громадян без спеціального дозволу, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, віднайшов (придбав) з метою збуту, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, вибухову речовину - двохосновний нітроцелюлозний порох масою 5307,4 грам, 120 (сто двадцять) патронів, які є боєприпасами бойовими гвинтівковими патронами центрального бою, калібру 5,45?39 мм, призначеними для стрільби із відповідної нарізної вогнепальної зброї калібру 5,45?39 мм, придатні до стрільби та виготовлені промисловим способом, після чого, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, з метою збуту, незаконно зберігав вказані боєприпаси, у невстановленому місці, щонайменше з 10.02.2026 (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) по 14.02.2025.

У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на збут вибухової речовини та боєприпасів, діючи з прямим умислом, протиправно, усвідомлюючи суспільну небезпеку та наслідки своїх дій, ОСОБА_5 , спілкуючись в месенджері «Telegram», шляхом переписки із ОСОБА_6 , домовився про збут йому вибухової речовини та 120 патронів, за грошові кошти в загальній сумі 14000 гривень.

Надалі, 11.02.2025, ОСОБА_5 , із невстановленого досудовим розслідуванням місця, перемістив (носив) вказану вибухову речовину, до відділення №27 ТОВ «Нова Пошта» розташованого в м. Запоріжжя, проспект Соборний, 186, з якого 11.02.2026 о 14 год. 42 хв., шляхом передачі посилкою, вказуючи наступні відомості щодо відправника « ОСОБА_5 » абонентський номер мобільного телефону № НОМЕР_1 , та відомості про одержувача « ОСОБА_7 » абонентський номер мобільного телефону № НОМЕР_2 , відділення № 1, с. Баранинці, Закарпатська область, збув ОСОБА_6 вибухову речовину - двохосновний нітроцелюлозний порох масою 5307,4 грам, яку ОСОБА_6 отримав о 12 год. 23 хв. 14.02.2026 у відділенні №1 ТОВ «Нова Пошта», в с. Баранинці, Ужгородського району Закарпатської області, та в подальшому видав працівникам поліції. Також, 14.02.2025, ОСОБА_5 , із невстановленого досудовим розслідуванням місця, перемістив (носив) боєприпаси, до відділення №35 ТОВ «Нова Пошта» розташованого в м. Запоріжжя, вул. Володимира Українця, 5, з якого 14.02.2026 о 16 год. 21 хв., шляхом передачі посилкою, вказуючи наступні відомості щодо відправника « ОСОБА_5 » абонентський номер мобільного телефону № НОМЕР_1 , та відомості про одержувача « ОСОБА_7 » абонентський номер мобільного телефону № НОМЕР_2 , відділення № 1, с. Баранинці, Закарпатська область, збув ОСОБА_6 боєприпаси - 120 патронів, які є бойовими гвинтівковими патронами центрального бою, калібру 5,45?39 мм, які ОСОБА_6 отримав о 14 год. 57 хв. 16.02.2026 у відділенні №1 ТОВ «Нова Пошта», в с. Баранинці, Ужгородського району Закарпатської області, та в подальшому видав працівникам поліції.

За вказану вибухову речовину та боєприпаси, ОСОБА_6 заплатив ОСОБА_5 попередньо узгоджену суму - 14000 гривень, шляхом перерахунку на картковий банківський рахунок АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_4 який належать ОСОБА_5 .

Окрім цього, досудовим розслідуванням встановлено, ОСОБА_5 , повторно, у невстановлений досудовим слідством час, але не пізніше 02.04.2026, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, знаючи вимоги законодавства України про те, що вогнепальна зброя та бойові припаси відносяться до речей, які вилучені із цивільного обороту і не можуть знаходитися у власності громадян без спеціального дозволу, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, віднайшов (придбав) з метою збуту, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, вибухову речовину одноосновний нітроцелюлозний порох масою 3025,5 грам, після чого, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, з метою збуту, незаконно зберігав вказану вибухову речовину, у невстановленому місці, щонайменше з 02.04.2026 (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) по 03.04.2026.

У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на збут вибухової речовини, діючи з прямим умислом, протиправно, усвідомлюючи суспільну небезпеку та наслідки своїх дій, ОСОБА_5 , спілкуючись в месенджері «Telegram», шляхом переписки із ОСОБА_6 , домовився про збут йому вибухової речовини, за грошові кошти в загальній сумі 10000 гривень.

Надалі, 03.04.2025, ОСОБА_5 , із невстановленого досудовим розслідуванням місця, перемістив (носив) вказану вибухову речовину, до поштомату №5030 ТОВ «Нова Пошта» розташованого в м. Запоріжжя, вул. Тбіліська, 25б, з якого 03.04.2026 о 15 год. 43 хв., шляхом передачі посилкою, вказуючи наступні відомості щодо відправника « ОСОБА_5 » абонентський номер мобільного телефону № НОМЕР_1 , та відомості про одержувача « ОСОБА_7 » абонентський номер мобільного телефону № НОМЕР_2 , відділення № 1, с. Баранинці, Закарпатська область, збув ОСОБА_6 вибухову речовину - одноосновний нітроцелюлозний порох масою 3025,5 грам, яку ОСОБА_6 отримав о 19 год. 26 хв. 06.04.2026 у відділенні №1 ТОВ «Нова Пошта», в с. Баранинці, Ужгородського району Закарпатської області, та в подальшому видав працівникам поліції. За вказану вибухову речовину та боєприпаси, ОСОБА_6 заплатив ОСОБА_5 попередньо узгоджену суму - 10000 гривень, шляхом перерахунку на картковий банківський рахунок АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_3 який належать ОСОБА_5 .

Таким чином, 21.05.2026 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

Слідчий зазначає, що 21.05.2026 в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за адресою: Вінницька область, с. Бохоники, вул. Підлісна, 9, за місцем реєстрації ОСОБА_5 , виявлено та вилучено: мобільний телефон марки «Xiaomi», моделі «Redmi Note 12 S», imei1: НОМЕР_5 , imei2: НОМЕР_6 , із сім-карткою всередині з номером НОМЕР_7 , який належить ОСОБА_5 ; три патрони 12 калібру, які належать ОСОБА_5 ; мобільний телефон марки «Samsung», моделі «Galaxy TAB А7», imei: НОМЕР_8 , який належить ОСОБА_5 .

Вищевказані мобільні телефон мають значення для кримінального провадження, зокрема, у мобільих телефонах може міститися переписка ОСОБА_5 з фігурантами вказаного кримінального провадження, можуть міститися фотографії чи скріншоти квитанцій про відправку вогнепальної зброї та бойових припасів, та може підтвердити вину ОСОБА_5 до того ж останній спілкувався з іншими фігурантами даного злочину по вищевказаним мобільномим телефонам. Патрони не можуть перебувати у власності громадян відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17.06.1992 № 2471-ХII.

Слідчий зазначає, що вищевказане майно відповідно до статті 98 КПК України є речовим доказом даного кримінального провадження, а тому в органу досудового розслідування виникла необхідність у накладанні арешту на вилучене майно.

На даний час існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вищевказані речі є доказами у кримінальному провадженні, адже вони відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України (вони є матеріальні об`єкти, які могли зберегти на собі сліди злочину, містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження). У зв`язку із цим є необхідність у накладенні арешту на вказане майно з метою збереження речових доказів.

Позиція сторін :

В судове засідання прокурор та слідчий не з`явилися. Слідчий подав до суду заяву, згідно якої просив розглянути клопотання без його участі.

Власник майна ОСОБА_5 в призначене судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Захисник ОСОБА_5 - ОСОБА_8 подала заяву про розгляд клопотання без її участі, та просила суд прийняти рішення на розсуд суду.

У відповідності до ст. 172 КПК України неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Згідно ч.4 ст.107 КПК України у разі неприбуття в судове засідання осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Перевіривши докази, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

Слідчим суддею встановлено, що ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке 08.08.2025 року внесені до ЄРДР за №12025070000000353, попередня правова кваліфікація ч. 1 ст. 263 КК України.

Слідчим суддею встановлено, що ухвалою слідчого судді від 20.05.2026 року надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою виявлення та вилучення, вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин, мобільних телефонів та планшетів, одягу, які самостійно або в сукупності з іншими доказами мають суттєве значення по даному кримінальному провадженні.

21.05.2026 року під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено: мобільний телефон марки «Xiaomi», моделі «Redmi Note 12 S», imei1: НОМЕР_5 , imei2: НОМЕР_6 , із сім-карткою всередині з номером НОМЕР_7 , три патрони 12 калібру, банківські картки, планшет марки «Samsung», моделі «Galaxy TAB А7», imei: НОМЕР_8 .

Постановою старшого слідчого в ОВС відділу СУ ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 від 21.05.2026 року який здійснює досудове розслідування у вказаному кримінальному вилучені в ході обшуку речі визнано речовими доказами .

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч.5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160 - 166, 170 - 174 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Згідно ч.2 ст.167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідно до частини 1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Таким чином арешт може бути накладено на майно у вигляді речей, документів ( в тому числі цінних паперів , грошей (у будь якій валюті готівкою або безготівковому вигляді), на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права.

Згідно положень ч.2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною 3 ст. 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) (п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК).

Застосовуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК слідчий суддя зауважує, що стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого у даній ситуації передбачає ч. 3 ст. 170 КПК, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об`єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв`язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.

При цьому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Отже, чинним КПК не заборонено з метою збереження речових доказів накладати арешт на майно у кримінальному провадженні, коли у ньому нікому, в тому числі й тим, на чиє майно накладається арешт, не повідомлено про підозру.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно ч.10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Частиною 11 ст.170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч. 1 ст.173 КПК України).

Щодо відповідності майна ознакам речового доказу

Надаючи оцінку тому чи майно, на яке просить слідчий накласти арешт, відповідає ознакам речового доказу, слідчим суддею ураховуються зміст поняття «речові докази» та обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Так, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (п. п. 1, 2, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК).

Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК).

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) (п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК)

Застосовуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК слідчий суддя зауважує, що стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого у даній ситуації передбачає ч. 3 ст. 170 КПК, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об`єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв`язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.

Зважаючи на обставини, зазначені у клопотанні та встановлені в ході судового розгляду , слідчий суддя приходить до висновку про наявність достатніх підстав вважати, що на вилучених в ході обшуку речах наявні відомості, які можуть бути використані для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

При цьому, згідно з ч.7 ст. 236 КПК під час обшуку слідчий має право оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження, тобто необмежений виключно тим обсягом майна, яке передбачене ухвалою слідчого судді.

Як зазначає слідчий, під час проведення обшуку було встановлено наявність важливих для слідства відомостей на телефоні ОСОБА_5 , а також можливу наявність видалених повідомлень.

Таким чином, слідчий суддя не встановив підстав для висновків про порушення ухвали суду чи гарантій ОСОБА_5 , обшук був проведений із дотриманням вимог КПК України, та зокрема в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на обшук було зазначено про відшукання мобільних телефонів останнього.

Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Вищого Антикорупційного суду від 26.09.2024 року у справі № 991/8644/24.

При цьому, враховуючи описані у клопотанні обставини розслідуваних злочинів, механізм їх вчинення та діяльність ймовірно причетних осіб, слідчий суддя доходить переконання, що на вилучених телефонах, можуть бути виявлені відомості, які будуть використовуватися як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Відповідно мобільний телефон, як матеріальний носій цих відомостей, також має ознаки речового доказу і може бути використаний сторонами кримінального провадження як таке процесуальне джерело доказів.

Враховуючи зазначені відомості, та беручи до уваги обставини розслідуваних кримінальних правопорушень, слідчий суддя вважає, що вказані телефони дійсно містять інформацію, яка має суттєве значення для цього кримінального провадження.

Постановою старшого слідчого в ОВС відділу СУ ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 від 21.05.2026 року який здійснює досудове розслідування у вказаному кримінальному вилучені в ході обшуку речі визнано речовими доказами .

У зв`язку з цим, слідчий суддя вважає, що наразі у контексті потреб досудового розслідування існує необхідність проведення детального огляду мобільних телефонів.

За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку про наявність достатніх підстав вважати, що існує можливість використання вилученого майна як доказу у кримінальному провадженні і воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.

На переконання слідчого судді, наведені обставини, які були зафіксовані у протоколі обшуку можуть свідчити про те, що мобільні телефони, які належать ОСОБА_5 , можуть містити важливі відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, зокрема, щодо інформації про переписку з особами, які можуть бути причетні до вчинення кримінального правопорушення.

З огляду на це, орган досудового розслідування має виправдану потребу у подальшому утриманні такого мобільного пристрою для подальшого розкриття змісту інформації та відомостей, що у ньому може міститися, в тому числі й видалених, що може бути реалізовано шляхом проведення його експертного дослідження.

Слідчий суддя накладаючи арешт на вилучені слідчим мобільні телефони, виходить з того, що існує необхідність проведення його детального огляду, у тому числі із залученням спеціаліста та використанням спеціальної техніки, можливого експертного дослідження на предмет відновлення видаленої інформації, що дозволить у подальшому скопіювати як наявні, так і ймовірно видалені файли.

Зважаючи на обставини, зазначені у клопотанні та встановлені в ході судового розгляду, слідчий суддя приходить до висновку про наявність достатніх підстав вважати, що на вилучених в ході обшуку мобільних телефонах наявні відомості, які можуть бути використані для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

За допомогою арешту буде досягнуто завдань, для виконання яких слідчий звертається із клопотанням.

Завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Зокрема, зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, характер діяльності ймовірно причетних осіб, з метою запобігання випадків видалення інформації, обізнаність ймовірно причетних осіб із ходом проведення досудового розслідування, обґрунтованим є твердження про наявність ризику знищення, спотворення, приховування чи зміна відомостей, наявних на вилученому телефоні. Враховуючи виявлення таких відомостей на технічному засобі, які мають істотне значення для цього кримінального провадження, існує загроза їх знищення, зокрема, видалення листування, адресатів, телефонних дзвінків, документів, програм, а також приховування чи знищення самого пристрою.

Наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються, будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження.

Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).

На думку слідчого судді, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження. У цьому контексті слідчий суддя враховує, серед іншого, суспільну небезпеку ймовірно вчиненого кримінального правопорушення, його специфіку і тяжкість, ймовірну причетність до його вчинення особи, яка є власником вилученого майна, а також виявлення на відповідному майні відомостей, що мають істотне значення для розслідування відповідних злочинів. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що пов`язані із накладенням арешту обмеження не є невиправдано обтяжливими для власника такого майна.

При цьому, у ході розгляду клопотання слідчим суддею не встановлено негативних наслідків арешту майна для третіх осіб.

З урахуванням зазначеного, слідчий суддя переконаний, що накладення арешту на даному етапі досудового розслідування у цьому випадку є пропорційним та співрозмірним завданням кримінального провадження і переслідує легітимну мету.

Слідчий суддя відзначає, що накладення арешту на відповідний технічний пристрій не є припиненням права власності на них або невідворотнім позбавленням такого права. Хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей щодо відповідного майна, однак такий захід є тимчасовим.

У цьому контексті слідчий суддя відзначає, що доказове значення у цьому кримінальному провадженні мають не самі по собі матеріальні носії інформації, а наявні на них електронні файли і відомості.

На виконання вимог ч.1 ст.173 КПК України слідчий довів слідчому судді необхідність арешту майна на вилучені в ході обшуку від 21.05.2026 року речах з метою збереження речових доказів та наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК України, а тому клопотання підлягає до задоволення.

Метою накладення арешту на це майно, слідчим суддею є забезпечення кримінального провадження у частині збереження речових доказів.

Так, слідчий суддя дійшов висновку, що вилучені речі містять відомості, які можуть бути використані як докази фактів та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тобто відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.

Одночасно, слідчий суддя вважає, що слідчим дотримано вимог ст.ст. 170,171 КПК України і в клопотанні слідчого наявне обґрунтування необхідності арешту речей виявлених під час обшуку та конкретизовано підстави та мета накладення на них арешту.

Слідчим суддею встановлено, клопотанням та матеріалами доданими до клопотання доведено, що вилучені в ході обшуку речі у відповідності до ст. 98 КПК України, мають значення у кримінальному провадженні як речові докази.

Згідно з практикою ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що ст.1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає втручання в право мирного володіння майном за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п. 203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини» / Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08). Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.

Тимчасове накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого слідчий суддя погоджується, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи осіб з метою виконання завдань кримінального провадження.

Слідчим суддею встановлена безумовна переконливість щодо застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, оскільки у разі його не застосуванні може призвести до зникнення та навіть втрати слідів, предметів як речових доказів, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, окрім того вилучення майна проведено згідно встановленої процедури, враховуючи правову підставу для арешту майна та достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, наслідки арешту майна для інших осіб, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини та положення ст.1 Протоколу №1 до Конвенції, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, при цьому позбавлення цього права відбувається в суворому додержанні як національного, так і міжнародного законів, щоб не призводити до свавілля з боку правоохоронних органів не втручання в право власності, враховує можливість використання його як доказу у даному кримінальному провадженні, оскільки за його допомогою може бути виконане завдання досудового розслідування щодо встановлення та з`ясування всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, тому слідчий суддя вважає, що клопотання обґрунтоване й підлягає до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Незастосування арешту майна може призвести до його зникнення, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, а тому наявні правові підстави для арешту майна шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування .

За таких обставин слідчий суддя при розгляді даного клопотання вбачає потенційну загрозу та шкоду для кримінального провадження в разі відмови у накладенні арешту та повернення вилученого майна.

Така шкода може виразитись у втраті речового доказу стороною обвинувачення та унеможливить подальше провадження досудового розслідування та встановленню істини у справі, що очевидно переважає над відсутністю в даний час повідомленої підозри винуватій у вчиненні злочинів особі, а також неможливістю власником (володільцем) тимчасово володіти, розпоряджатися та користуватися вказаним майном.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потре-би досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою попередження настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, тому підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження слідчий суддя не вбачає.

Застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, у тому числі і арешт майна, є втручанням у права і свободи особи, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, обов`язковою ж умовою для такого втручання має бути встановлення обставин, які б не допустили до порушення принципу розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Розяснити, що згідно ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Таким чином, клопотання слідчого підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.170-173,309 КПК України, слідчий суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання старшого слідчого в ОВС відділу СУ ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №1202507000000053, відомості про яке внесено в ЄРДР 08.08.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України про накладення арешту на майно задовольнити.

Накласти арешт на майно, вилучене 21.05.2026 року в ході проведення обшуку, за адресою: Вінницька область, с. Бохоники, вул. Підлісна, 9 , за місцем реєстрації підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

- мобільний телефон марки «Xiaomi», моделі «Redmi Note 12 S», imei1: НОМЕР_5 , imei2: НОМЕР_6 , із сім-карткою всередині з номером НОМЕР_7 ;

- три патрони 12 калібру;

- мобільний телефон марки «Samsung», моделі «Galaxy TAB А7», imei: НОМЕР_8 - шляхом тимчасового обмеження права на відчуження, користування та розпорядження.

Копію ухвали вручити прокурору, а іншим учасникам направити не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Ухвала про накладення арешту виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1