Decision № 136529902, 14.05.2026, Mukachevo City and District Court of Zakarpattia Oblast

Справа № 303/5626/25

2о/303/2037/25 Номер стат. звіту - 63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Мирошниченка Ю. М.

при секретарі Лукач К. М.

за участю позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника позивача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей та сім`ї Верхньокоропецької сільської ради) про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є одноосібною власницею житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно вона набула в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане 11 січня 2024 року.

Позивачка зазначає, що відповідачі разом зі своїми неповнолітніми дітьми без жодних правових підстав та без її згоди продовжують проживати у вказаному будинку. Попри неодноразові письмові та усні вимоги звільнити приміщення, відповідачі відмовляються виселятися. Крім того, вони чинять позивачці активні перешкоди у доступі до власного житла: замикають двері, тримають собак, які заважають вільному пересуванню, а під час спроб позивачки потрапити до будинку ічиняють скандали.

Позивачка просить суд усунути перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження власністю шляхом вселення її до будинку та зобов`язання відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні житлом.

Позивачка у судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Не оспорюючи право власності позивачки на спірний житловий будинок, просила відмовити у задоволенні позову. Свою позицію мотивувала тим, що спільне використання будинку з огляду на його площу та планування двома сім`ями є неможливим. Також зазначила, що проживає за вказаною адресою з трьома неповнолітніми дітьми та наразі не має іншого житла.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився. Про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку. Жодних заяв чи клопотань про причини неявки від відповідача до суду не надходило.

Представник третьої особи (Служби у справах дітей та сім`ї Верхньокоропецької сільської ради) у судове засідання не з`явився, подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. У наданому раніше висновку орган опіки та піклування зазначив про необхідність врахування інтересів неповнолітніх дітей, які проживають у спірному будинку.

Позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачка надала суду наступні докази:

свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11 січня 2024 року, видане державним нотаріусом Мукачівської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 46, згідно з яким ОСОБА_1 є власницею житлового будинку АДРЕСА_1 ;

витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 361513495 від 11.01.2024 р., що підтверджує державну реєстрацію права власності позивачки на зазначений об`єкт нерухомості;

довідку № 45 від 29 січня 2020 року, видану виконавчим комітетом Станівської сільської ради Мукачівського району, згідно з якою за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_6 рахується земельна ділянка загальною площею 0,80 га, з яких: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,55 га для ведення особистого селянського господарства;

технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду, виготовлений станом на 20.10.2023 р., що містить технічні характеристики спірного об`єкта нерухомості;

довідку № 84 від 08 жовтня 2024 року, видану Станівським старостинським округом Верхньокоропецької сільської ради, згідно з якою за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають: ОСОБА_2 (1998 року народження), ОСОБА_5 , ОСОБА_7 (2015 року народження), ОСОБА_8 (2016 року народження) та ОСОБА_9 (2020 року народження);

копії письмових вимог від 11.04.2025 р., надісланих ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , щодо звільнення житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні власністю.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею житлового будинку АДРЕСА_1 .

У спірному будинку зареєстровані та проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та їхні троє неповнолітніх дітей.

Відповідачка ОСОБА_2 народилася у цьому будинку, проживала в ньому з попередньою власницею, створила там сім`ю та продовжує мешкати після зміни власника майна.

Позивачка, як власниця, не оспорює право відповідачів на проживання у будинку, проте заявляє про неможливість реалізації власного права на доступ до належної їй нерухомості та її використання.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні, не оспорюючи право власності позивачки, покликається на те, що будинок за своїми розмірами та плануванням не придатний для спільного проживання сторін, а конфліктні стосунки роблять таке проживання неможливим.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння.

Аналізуючи заперечення відповідачки щодо неможливості спільного проживання через планування будинку, суд зазначає, що статус ОСОБА_1 як одноосібної власниці не обмежує її у праві використовувати належне їй майно за призначенням. Право власності поширюється не лише на житлові кімнати, а й на весь будинок у цілому, господарські будівлі та споруди, а також на земельну ділянку.

Доводи відповідачки про неможливість спільного проживання не можуть бути підставою для обмеження прав позивачки на доступ до своєї власності. Оскільки позивачка не заявляє вимог про виселення відповідачів, а лише просить забезпечити їй можливість користуватися своїм майном, наявність конфліктних стосунків або обмежена площа будинку не є законними підставами для позбавлення власника права заходити до будинку чи перебувати у ньому.

Власник має право вільного доступу до належного йому об`єкта нерухомості, незалежно від того, чи проживають там інші особи на законних підставах, якщо він не чинить дій, спрямованих на їх протиправне виселення. Отже, заперечення відповідачів суд вважає необґрунтованими, оскільки вони фактично спрямовані на повне усунення власниці від користування її майном.

Відповідно до ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Ця норма у сукупності зі статтями 317 та 319 ЦК України закріплює пріоритет волі власника щодо порядку використання житла. Право на використання власності включає не лише безпосереднє проживання, а й вільний доступ до всіх складових домоволодіння: господарських споруд, підсобних приміщень та земельної ділянки.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є законною власницею нерухомого майна, а її право на доступ до будинку обмежується запереченнями відповідачів, вимога про її вселення є першочерговим та належним засобом відновлення порушеного права користування власністю. Оскільки позивачка не може вільно потрапити до приміщення, її вселення судовим рішенням забезпечує реалізацію гарантій, передбачених ст. 383 ЦК України.

Разом з тим суд вважає, що саме по собі вселення власниці не є достатнім для повного захисту її прав у цій ситуації. З огляду на характер правовідносин між сторонами та наявність сталого конфлікту, відновлене право на доступ до майна потребує подальшого захисту від повторних посягань. Саме тому, логічним та необхідним продовженням захисту прав власниці є вимога про зобов`язання відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні будинком у майбутньому.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 441/667/17, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов може бути заявлений з метою запобігання порушенням права власності, які можуть мати місце у майбутньому. Якщо існують обставини, які підтверджують можливість повторення перешкод, суд має право зобов`язати відповідача утриматися від вчинення певних дій.

Аналогічний підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 755/3459/22, де зазначено, що власник має право на захист свого права від триваючих порушень.

Оскільки між сторонами існує тривалий конфлікт, а відповідачка у судовому засіданні відкрито заперечувала проти спільного використання майна, є достатньо підстав вважати, що без судового зобов`язання не чинити перешкод право позивачки на доступ до житла буде порушуватися й надалі.

Суд зазначає, що таке зобов`язання не порушує прав відповідачів на проживання, проте встановлює правову межу, яка забороняє їм чинити будь-які перешкоди (змінювати замки, обмежувати доступ до подвір`я тощо) законній власниці майна.

Таким чином, вимога про зобов`язання не чинити перешкод є превентивним засобом захисту, який забезпечує реальне виконання рішення суду про вселення та гарантує позивачці можливість безперешкодного використання своєї власності на майбутнє.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають повному задоволенню. Встановлений факт одноосібного права власності позивачки на житловий будинок та господарські споруди надає їй абсолютне право на безперешкодний доступ до цього майна та його використання на власний розсуд. Заперечення відповідачів, що ґрунтуються на незручності спільного проживання чи плануванні будинку, не є законними підставами для обмеження прав власниці. Обраний позивачкою спосіб захисту у вигляді вселення та зобов`язання не чинити перешкод є належним, ефективним та спрямованим на реальне відновлення її порушених прав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачкою заявлено дві вимоги немайнового характеру, за які сплачено судовий збір у загальному розмірі 2422,40 грн. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, вказана сума підлягає стягненню з відповідачів на користь позивачки в рівних частинах по 1211,20 грн з кожного.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Вселити ОСОБА_1 до житлового будинку АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні житловим будинком, господарськими будівлями та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Служба у справах дітей Верхньокоропецької сільської ради, місцезнаходження: с. Верхній Коропець Мукачівського району Закарпатської області, вул. Шенборна, буд. 16, код ЄДРОПУ 04350263.

Повний текст складено 14.05.2026 року.

Головуючий Юрій Мирошниченко