Decision № 136512366, 13.05.2026, Ivano-Frankivsk District Administrative Court

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2026 р. справа № 300/8607/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 на відстрочку від 10.06.2025 року.

- зобов`язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.06.2025 року та прийняти рішення.

- скасувати наказ № 761-рс від 19.09.2025 року про переведення ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 на відстрочку від 10.06.2025 року.

27.11.2025 року від позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову разом з усіма доданими до неї матеріалами повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

03.12.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позу - задоволено. Заборонено ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії щодо переміщення (переведення) ОСОБА_1 до військової частини, що не відповідає висновку ВЛК та військово-обліковому призначенню ОСОБА_1 , до набрання законної сили у рішенні по справі №300/8607/25.

10.12.2025 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого позивачем у відповідності до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вимог Порядку № 560 не підтверджено, а ТЦК та СП не встановлено виникнення чи існування обов`язку щодо утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_3 , який зобов`язаний утримувати свого сина. Також відсутні рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного, або інші документи, на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати пасинка до досягнення ним 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України.

Також заявником не подано документи у відповідності до вимог п.58, додатку 5 до Порядку №560, які б підтверджували утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Крім того при перевірці відомостей в Єдиному реєстрі боржників наявний запис про стягнення аліментів.

Враховуючи вищенаведене відповідачем не встановлено наявність права на відстрочку позивача. Також, відповідач зазначає, що під час призову на військову службу ОСОБА_1 уповноваженими особами було перевірено підстави щодо надання відстрочки та її оформлення, про що повідомлено позивача. Просить відмовити у задоволенні позову.

11.05.2026 року від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення по справі, в яких зазначає, що 25.02.2026 року позивач подав рапорт про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». Однак, в березні 2026 року позивач отримав відповідь, в якій зазначено відповідачем, що його рапорт не погоджено.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

ОСОБА_1 на час розгляду справи проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_5 на посаді стрільця 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , ШПК- солдат.

Ще до призову позивачем 10.06.2025 року було подано заяву відстрочку від мобілізації, як багатодітного батька з відповідними додатками.

Станом на час подання позовної заяви відповіді позивач не отримав, про стан розгляду заяви позивач не повідомлений.

25 лютого 2026 року ОСОБА_1 , на ім`я командира взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 . подав Рапорт про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті.

В 20-х числах березня 2026 року, позивачем отримано відповідь, відповідно до якої Рапорт солдата ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби в запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» не погоджено на підставі юридичного висновку помічника начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 з правової роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У Юридичному висновку від 05.03.2026р., зазначається, що за результатами опрацювання подання щодо звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 , стрільця відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі пп. «г» п. 2 д 4 ст. 26 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, та доданих до нього матеріалів зазначаю наступне.

Військовослужбовцем не підтверджено виникнення чи існування обов`язку щодо утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 батьком ОСОБА_6 є ОСОБА_7 , який зобов`язаний утримувати свого сина. Також відсутні рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утримання військовозобов`язаного, або інші документи, на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати пасинка до досягнення ним 18 років відповідно до ст. 268 СК України.

Військовослужбовцем не подано документи у відповідності до Вимог Інструкції № 170, які б підтверджували утримання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком, що є військовослужбовцем, або копія рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дітей з батьком, що є військовослужбовцем, або копію письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні.

Військовослужбовцем не надано інформацію з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовослужбовця за категорією стягнення (характером зобов`язання) «стягнення аліментів» з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби та їх реєстрації в установленому порядку. Окрім зазначеного, при перевірці відомостей в Єдиному реєстрі боржників наявний запис про стягнення аліментів.

Позивач не погоджуючись з такими діями відповідача звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності га територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу: військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу: військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" розрізняють наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації. (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію")

За приписами ч. 8 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені категорії осіб, які мають право отримати відстрочку під час мобілізації та підстави такої відстрочки.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Згідно п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

П. 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Таким чином, обов`язки щодо мобілізації на військову службу за призовом, встановлення відстрочок покладені, в тому числі на відповідача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

П. 56 Порядку № 560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до п. 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Абз. 1 п. 58 Порядку № 560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

За правилами п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

Як встановлено з матеріалів адміністративної справи, відповідачем відмовлено у розгляді заяви позивача та рекомендовано звернутись у ІНФОРМАЦІЯ_7 . Однак, відповідачем не надано суду жодних доказів направлення такої відповіді позивачу чи повідомлення його про прийняття такого рішення.

Враховуючи вище наведе, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно вчинено бездіяльність щодо не розгляду заяви позивача на відстрочку від 10.06.2025 року.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву позивача від 10.06.2025 року та прийняти рішення, то слід зазначити, що в ході дослідження матеріалів справи встановлено, що відповідачем розглянуто подану заяву, однак не повідомлено позивача про результати її розгляду, тому дана позовна вимога не підлягає до задоволення.

Щодо скасування наказу №761-рс від 19.09.2025 року про переведення ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Наказом №761-рс від 19.09.2025 року солдата ОСОБА_9 , стрільця відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнено з займаної посади та призначено до військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 оператором безпілотних літальних апаратів сапером відділення дистанційного мінування роти загородження ВОС 218121А/662.

Однак, з матеріалів адміністративної справи слідує, що згідно довідки ВЛК №2025-0907-2016-3055-3 від 07.09.2025 року, позивач придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Відповідно до пункту 112 «Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ» (Указ Президента №1153/2008), військовослужбовець може бути призначений на посаду, яка відповідає його професійній підготовці та стану здоров`я.

Суд дійшов висновку, що призначення особи з обмеженнями по здоров`ю на бойову посаду, що передбачає мінування (навіть дистанційне) та роботу з вибуховими речовинами, є прямим порушенням цього пункту, оскільки така діяльність вимагає повної фізичної придатності.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що даний наказ є протиправним і підлягає скасуванню.

Також суд зазначає, що згідно наданих представником позивача додаткових пояснень по справі, позивач звертався з рапортом на ім`я командира взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 . про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті.

Відповідачем надано позивачу відповідь, відповідно до якої Рапорт солдата ОСОБА_10 щодо звільнення з військової служби в запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» не погоджено на підставі юридичного висновку помічника начальника ТЦК та СП з правової роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дослідивши надані представником документи та правомірність відмови відповідача у погодженні даного рапорту, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного етапу в Україні» (затвердженим Законом Україні від 24.02.2022 № 2102-ІХ). введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.

05.03.2026 відповідач розглянув рапорт та відмовив позивачу в його задоволенні листом 11/755 з огляду, на його думку, відсутності підстав для його задоволення.

Натомість суд зазначає, що висновки відповідача, щодо мотивів відмови спростовуються наступними документами:

- Копія Нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_11 від 06.06.2025р. яка підтверджує, що ОСОБА_1 здійснює догляд та утримання її малолітньої дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8 , та що дитина відноситься до нього як до батька.

-Копія Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 07.10.2024р. та Витяг ДРАЦС про державну реєстрацію шлюбу № 00055515740 від 2Д 12.2025р., якими підтверджується факт перебування ОСОБА_11 , з якою проживає її малолітній син, та ОСОБА_1 а у шлюбі.

-Копія Довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 11.12.2025р., яка свідчить про спільне проживання за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 його дружини ОСОБА_11 , її сина ОСОБА_2 та їхньої спільної доньки ОСОБА_12 .

-Копія Акту № 122 від 11.12.2025р., яким підтверджено факт проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

- Копія Характеристики учня 7-го класу МЛЗУР Владислава, засвідчена директором ліцею № 25. в якій окрім іншого зазначено про активну участь ОСОБА_1 у вихованні та утриманні дитини та про те, що біологічний батько учня ОСОБА_2 зацікавленості сином не проявляв та до школи не приходив.

-Копія Свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 18.06.2013р. та Витягу з територіальної громади щодо проживання від 20.11.2024р.

-Копія Свідоцтва про народження ОСОБА_12 серії НОМЕР_5 від 18.12.2024р.

- Копія Довідки про відсутність заборгованості зі сплати аліментів видана Дружківським відділом ДВС за № 2543/23/2026 від 16.02.2026р., відповідно до якої, згідно матеріалів виконавчого провадження № 72208599, у ОСОБА_1 станом на 16.02.2026р., відсутня заборгованість зі сплати аліментів на користь ОСОБА_13 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4

- Копія Свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_6 від 18.02.2018р.

-Копія паспорту та індивідуального податкового номера ОСОБА_1 .

- Копія Паспорту ОСОБА_11 та Витягу з територіальної громади про місце проживання.

-Копія Рішення Городенківського районного суду від 29.01.2026р. у справі 344/758/25, в якому встановлено спільне проживання та утримання ОСОБА_14 сина дружини ОСОБА_2 та про неучасть біологічного батька в житті дитини.

-Копія Рішення Городенківського районного суду від 16.03.2018р. у справі №342/103/18, яким підтверджується факт розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_15 .

-Копія Витягу з реєстру Оберіг (Облікова карта) щодо ОСОБА_3 , яка свідчить про перебування ОСОБА_16 за межами території України.

- Копія рішення Івано-Франківського міського суду від 27.04.2023р, по справі №344/5513/23, яким підтверджено факт розірвання шлюбу між ОСОБА_13 та ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведені документи, суд вважає протиправною відмовою відповідача у погодженні рапорту позивача на звільнення, оскільки ним доведено в повній мірі перебування у нього на забезпеченні трьох неповнолітніх дітей.

Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача існування обов`язку позивача щодо утримання ОСОБА_2 (пасинка) оскільки належним чином доведено позивачем, що вони проживають однією сім`єю, а біологічний батько не приймає участь ані в забезпеченні, ані вихованні сина.

Щодо сумнівів відповідача про забезпечення позивачем своєї доньки, ОСОБА_4 , та наявність боргу по сплаті аліментів суд вважає їх не обґрунтованими, оскільки позивачем надано довідку про відсутність боргу по сплаті аліментів. Суд також зазначає, що наявність виконавчого провадження жодним чином не підтверджує наявність боргу по сплаті аліментів.

Отже, суд дійшов висновку, що у ОСОБА_1 фактично перебувають на утриманні та забезпеченні троє малолітніх дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправною відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі пп. «г» п. 2 д 4 ст. 26 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - через такі сімейні обставини або інші поважні причини та зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 25.02.2026 року та виходячи з висновків мотивувальної частини рішення суду прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 .

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 на відстрочку від 10.06.2025 року.

Скасувати наказ № 761-рс від 19.09.2025 року про переведення ОСОБА_1 .

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі пп. «г» п. 2 д 4 ст. 26 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - через такі сімейні обставини або інші поважні причини

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 25.02.2026 року та виходячи з висновків мотивувальної частини рішення суду прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Заходи забезпечення позову вжиті згідно ухвали суду від 05.12.2025 року залишити до набрання законної сили рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шумей М.В.