Decision № 136207986, 04.05.2026, Ivano-Frankivsk District Administrative Court

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2026 р. справа № 300/1173/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 092950020535 від 27.01.2026 про відмову у призначенні мені пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в м. Ухта республіка комі, РФ, в ТОВ «Ані-лімітд» з 28.10.1993 по 09.09.1999, з 23.05.2000 по 27.03.2002, в ТОВ «СтройТЕК» з 28.05.2002 по 11.09.2002, з 24.09.2002 по 13.03.2003, з 02.06.2003 по 30.09.2003, в ТОВ «Монтажспецстрой» з 01.10.2003 по 31.12.2003, з 11.05.2004 по 20.08.2004, в ТОВ «Спецпромстрой» з 21.09.2004 30.11.2004, з 03.03.2005 по 03.04.2005, а також періоди роботи в радгоспі «Зате» (країна Латвійська Республіка)) з 07.04.1986 по 01.07.1986, в колгоспі «Драудзиба» (країна Латвійська Республіка) 1986-1987р.р.;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу пенсію за віком з 18.07.2025.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно оскаржуваним рішенням відмовило позивачу у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки безпідставно не зарахувало до страхового стажу позивача періоди роботи: з 07.04.1986 по 01.07.1986, оскільки неможливо ідентифікувати назву підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення з роботи; у 1986-1987 роках, оскільки наявне необумовлене виправлення кількості відпрацьованих вихододнів та запис про звільнення не засвідчено печаткою господарства; періоди роботи на території РФ з 28.10.1993 по 09.09.1999, з 23.05.2000 по 27.03.2002, з 28.05.2002 по 11.09.2002, з 24.09.2002 по 13.03.2003 та з 02.06.2003 по 30.09.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач вважає таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії № 092950020535 від 27.01.2026 протиправним, оскільки працівник не може нести відповідальність за заповнення роботодавцем трудової книжки та інших документів, які складаються роботодавцем.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

23.03.2026 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.03.2026 на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача вважає позов безпідставним, необґрунтованим та просить в задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі. Так, представник відповідача зазначив, що в позивача недостатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком 22 роки 05 місяців 08 днів, при необхідних 31 роки. Так, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 07.04.1986 по 01.07.1986, оскільки неможливо ідентифікувати назву підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення з роботи; у 1986-1987 роках, оскільки наявне необумовлене виправлення кількості відпрацьованих вихододнів та запис про звільнення не засвідчено печаткою господарства; періоди роботи на території РФ з 28.10.1993 по 09.09.1999, з 23.05.2000 по 27.03.2002, з 28.05.2002 по 11.09.2002, з 24.09.2002 по 13.03.2003 та з 02.06.2003 по 30.09.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 36-42).

25.03.2026 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.03.2026 на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача вважає позов безпідставним, необґрунтованим та просить в задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі. Так, представник відповідача вказав на правомірність незарахування періоду роботи з 07.04.1986 по 01.07.1986 до страхового стажу позивача, оскільки неможливо ідентифікувати назву підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення з роботи. Також наявне необумовлене виправлення кількості відпрацьованих вихододнів щодо періоду роботи у 1986-1987 роках та запис про звільнення не засвідчено печаткою господарства. Щодо періодів роботи на території РФ з 28.10.1993 по 09.09.1999, з 23.05.2000 по 27.03.2002, з 28.05.2002 по 11.09.2002, з 24.09.2002 по 13.03.2003 та з 02.06.2003 по 30.09.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , то з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 44-50).

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.07.2026 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV.

За результатами розгляду заяви від 18.07.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням від 25.07.2025 № 092950020535 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком. Вказане рішення мотивовано відсутністю підтвердження факту належності ОСОБА_1 трудових книжок колгоспника № НОМЕР_2 від 12.08.1981 та серії НОМЕР_3 , в яких на титульних сторінках були допущені помилки в даті народження та виправлення в даті заповнення трудової книжки (а.с. 20-21).

Рішенням Коломийського районного суду Івано-Франківської області від 30.10.2025 у справі № 346/5004/25 встановлено факт належності ОСОБА_1 документів, а саме: трудової книжки колгоспника, виданої 12.08.1981 року колгоспом імені Тараса Шевченка; трудової книжки колгоспника сер. ЛАТ від 25.07.1986 року; архівної довідки архівного відділу Коломийської районної державної адміністрації за № 15-06/Т-59 від 03.07.2025 року (а.с. 23-24).

ОСОБА_1 19.01.2026 знову звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV.

Розглянувши заяву позивача від 19.01.2026 за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 092950020535 від 27.01.2026 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV. Підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії була відсутність необхідного страхового стажу. Відповідачем враховано страховий стаж 22 роки 05 місяців 08 днів, необхідний страховий стаж 31 рік. За результатами розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки №156 від 12.08.1981, а саме: з 07.04.1986 по 01.07.1986, оскільки неможливо ідентифікувати назву підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення з роботи; у 1986-1987 роках, оскільки наявне необумовлене виправлення кількості відпрацьованих вихододнів та запис про звільнення не засвідчено печаткою господарства; періоди роботи на території РФ з 28.10.1993 по 09.09.1999, з 23.05.2000 по 27.03.2002, з 28.05.2002 по 11.09.2002, з 24.09.2002 по 13.03.2003 та з 02.06.2003 по 30.09.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (а.с. 11-12).

Листом від 05.02.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області направило позивачу рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 092950020535 від 27.01.2026 про відмову в призначенні пенсії (а.с. 13).

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 092950020535 від 27.01.2026 про відмову у призначенні мені пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в м. Ухта республіка комі, РФ, в ТОВ «Ані-лімітд» з 28.10.1993 по 09.09.1999, з 23.05.2000 по 27.03.2002, в ТОВ «СтройТЕК» з 28.05.2002 по 11.09.2002, з 24.09.2002 по 13.03.2003, з 02.06.2003 по 30.09.2003, в ТОВ «Монтажспецстрой» з 01.10.2003 по 31.12.2003, з 11.05.2004 по 20.08.2004, в ТОВ «Спецпромстрой» з 21.09.2004 30.11.2004, з 03.03.2005 по 03.04.2005, а також періоди роботи в радгоспі «Зате» (країна Латвійська Республіка)) з 07.04.1986 по 01.07.1986, в колгоспі «Драудзиба» (країна Латвійська Республіка) 1986-1987р.р.;зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу пенсію за віком з 18.07.2025.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком врегульовані статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 рік.

Згідно копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6), а тому на час звернення із заявою від 19.01.2026 про призначення пенсії за віком, позивач досяг пенсійного віку 60-ти років. Таким чином, для призначення позивачу пенсії за віком необхідна наявність страхового стажу не менше 31 рік.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено вище, відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності трудової книжки стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Як встановлено судом вище, за результатами розгляду заяви від 19.01.2026 за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 092950020535 від 27.01.2026 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV. Підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії була відсутність необхідного страхового стажу. Відповідачем враховано страховий стаж 22 роки 05 місяців 08 днів, необхідний страховий стаж 31 рік. За результатами розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки №156 від 12.08.1981, а саме: з 07.04.1986 по 01.07.1986, оскільки неможливо ідентифікувати назву підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення з роботи; у 1986-1987 роках, оскільки наявне необумовлене виправлення кількості відпрацьованих вихододнів та запис про звільнення не засвідчено печаткою господарства; періоди роботи на території РФ з 28.10.1993 по 09.09.1999, з 23.05.2000 по 27.03.2002, з 28.05.2002 по 11.09.2002, з 24.09.2002 по 13.03.2003 та з 02.06.2003 по 30.09.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (а.с. 11-12).

Щодо періоду роботи з 07.04.1986 по 01.07.1986, то суд вказує на таке.

Згідно копії трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 № 156 від 12.08.1981, позивач: з 07.04.1986 прийнятий на роботу в Колгосп «Занте»; з 01.07.1986 звільнений за власним бажанням (а.с. 14).

Суд звертає увагу на те, що в спірний період була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція № 162).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 Інструкції № 162).

Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Згідно з пунктом 2.9. Інструкції № 162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за № таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2.13. Інструкції № 162 у графі 3 розділу Відомості про роботу у виді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.

Згідно з абзацами першим-другим пункту 2.26. Інструкції № 162 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер. Днем звільнення вважається останній робочий день.

При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1. Інструкції № 162).

Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок Про трудові книжки робітників і службовців від 06.09.1973 № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

В спірному випадку запис про прийняття ОСОБА_1 на роботу в Колгосп «Занте», записаний акуратно, є чітким та зрозумілим, вчинений на підставі наказу № 43-к від 07.04.1986.

Запис про звільнення з роботи 01.07.1986 з Колгоспу «Занте» є чітким та зрозумілим, вчинений на підставі наказу № 95-к від 01.07.186, містить підпис посадової особи підприємства та відтиск печатки (а.с. 14).

Суд звертає увагу, що за змістом цитованих вище приписів Інструкції, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка зазнала такого порушення, та не може впливати на її особисті права.

Отже, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період її роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає позивачу право на призначення пенсії по інвалідності, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по інвалідності.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 06.02.2018 в справі № 677/277/17, від 21.02.2018 в справі № 687/975/17.

Верховний Суд займає усталену позицію про те, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані заповнювати трудові книжки, вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних та передачу їх за строками в архівні установи (постанови від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 19.12.2019 у справі № 307/541/17).

Щодо доводів пенсійного органу про нечитабельний відтиск печатки, якою скріплено запис про звільнення, то суд звертає увагу на значний проміжок часу: більше сорока років, який минув з дати внесення таких записів до трудової книжки від 01.07.1986, що вже за цих обставин, суто з технічних причин могло вплинути на чіткість відтиску печатки підприємства в трудовій книжці позивача.

Суд звертає увагу на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є саме трудова книжка. Натомість згідно вимог пунктів 1 та 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, або коли трудова книжка містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Верховний Суд у постановах від 08.05.2018 у справі № 559/484/17 та від 07.11.2019 у справі № 686/19477/16 зазначив, що лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, які визначені вищевказаним Порядком № 637, зокрема: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; довідки; виписки із наказів; особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення; характеристики; письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.

В спірному випадку трудова книжка колгоспника ОСОБА_1 № 156 від 12.08.1981 містить відомості про період роботи позивача з 07.04.1986 по 01.07.1986. Така трудова книжка є належним та допустимим доказом вказаного періоду роботи позивача, оскільки містить інформацію стосовно періоду роботи з 07.04.1986 по 01.07.1986, а саме: дати прийняття на роботу, найменування роботодавця, де працював позивач, а також зазначено на підставі яких наказів позивач прийнятий на роботу та звільнений з роботи, містить відтиск печатки підприємства.

Також суд звертає увагу на те, що записи в трудовій книжці про період роботи позивача з 07.04.1986 по 01.07.1986, узгоджуються в хронологічному порядку із іншими записами в такій трудовій книжці № 156 від 12.08.1981, яка згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнена відповідальною особою підприємства, на якому працював позивач (а.с. 14-15).

Отже, трудова книжка колгоспника ОСОБА_1 № 156 від 12.08.1981 є основним та достатнім документом, що підтверджує період трудової діяльності позивача з 07.04.1986 по 01.07.1986, який підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача.

Що стосується періоду роботи в Колгоспі «Драудзиба» у 1986-1987 роках, то суд звертає увагу на таке.

Згідно копії трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 № 156 від 12.08.1981, позивач: з 25.07.1986 прийнятий членом Колгоспу «Драудзиба» на роботу на будівництві; з 10.12.1987 звільнений з членів колгоспу та роботи за власним бажанням (зворотній бік а.с. 14).

Аналогічні записи містяться в трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 25.07.1986 (а.с. 16) та трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 25.07.1986, складеної латвійською мовою (а.с. 19).

Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України Про пенсійне забезпечення до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Таким чином, єдиною підставою для не врахування до трудового стажу періоду роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Так, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "Членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "Відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "Трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Отож, виходячи з наведеного, можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

В спірному випадку трудова книжка колгоспника ОСОБА_1 № 156 від 12.08.1981 містить відомості про трудову участь позивача в громадському господарстві із встановленим річним мінімумом трудової участі.

Так, 05.03.1987 вчинено запис про кількість відроблених людино-днів за 1986 рік на посаді будівельника 106 при встановленому мінімумі 106. Також 10.12.1987 вчинено запис про кількість відроблених людино-днів за 1987 рік на посаді будівельника 282 при встановленому мінімумі 282.

Такі записи підтверджують виконання позивачем встановлених річних мінімумів трудової участі, містять відтиск печаток колгоспу та підписи голови колгоспу.

Щодо доводів відповідача про наявність необумовленого виправлення кількості відпрацьованих вихододнів у трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 № 156 від 12.08.1981, то згідно з пунктом 13 Основних Положень відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту і правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з пунктом 14 Основних Положень правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.

Таким чином, відповідальність за організацію робіт з ведення трудових книжок покладено на голову колгоспу, а не працівника.

Аналогічні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, яка була чинною в спірний період.

В спірному випадку, трудова книжка колгоспника ОСОБА_1 № 156 від 12.08.1981 оформлена відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, оскільки містить інформацію стосовно усіх періодів роботи, а саме: дати прийняття на роботу, найменування колгоспу, де працював позивач, а також зазначено на підставі яких наказів позивач прийнятий на роботу та звільнений з роботи, містить підпис голови колгоспу та відтиск печатки колгоспу.

При цьому, ні Основними Положеннями, ні Інструкцією, не передбачено наслідків для особи, на яку оформлено трудову книжку, за порушення порядку ведення такої трудової книжки.

Також зауваження пенсійного органу про те, що запис про звільнення не засвідчено печаткою господарства, не відповідають дійсності, оскільки на цій сторінці трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 № 156 від 12.08.1981 містяться два відтиски печатки Колгоспу «Драудзиба».

Окрім цього, записи про звільнення позивача 10.12.1987 в трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 25.07.1986 (а.с. 16) та трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 25.07.1986, складеної латвійською мовою (а.с. 19), також містять відтиски печаток роботодавця.

Необхідно звернути увагу на значний проміжок часу: більше сорока років, який минув з дати внесення таких записів до трудової книжки, що вже за цих обставин, суто з технічних причин могло вплинути на чіткість відтисків печатки підприємства в трудових книжках позивача.

Таким чином, період роботи в Колгоспі «Драудзиба» з 25.07.1986 по 10.12.1987 підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача.

Що стосується періодів роботи на території РФ з 28.10.1993 по 09.09.1999, з 23.05.2000 по 27.03.2002, з 28.05.2002 по 11.09.2002, з 24.09.2002 по 13.03.2003 та з 02.06.2003 по 30.09.2003, то суд вказує на таке.

Згідно копії трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 25.07.1986, позивач: з 28.10.1993 по 09.09.1999 працював шкукатуром-маляром в ТОВ «АНИ-лімітед», РФ; з 23.05.2000 по 27.03.2002 працював теслярем-бригадиром комплексної бригади з України а ТОВ «АНИ-лімітед»; з 28.05.2002 по 11.09.2002 працював теслярем-бетонщиком, бригадиром комплесної бригади в ТОВ «СтройТНК», РФ; з 24.09.2002 по 13.03.2003 працював теслярем-бетонщиком-ізоліровщиком, бригадиром комплексної бригади, в ТОВ «СтройТЕК», РФ; з 02.06.2003 по 30.09.2003 працював теслярем-бетонщиком, бригадиром комплесної бригади в ТОВ «СтройТНК», РФ; з 01.10.2003 по 31.12.2003 працював теслярем-бетонщиком-ізоліровщиком, бригадиром комплексної бригади в ТОВ «Монтажспецстрой», РФ; з 11.05.2004 по 20.08.2004 працював теслярем-бетонщиком - ізоліровщиком, незвільненим бригадиром комплексної бригади в ТОВ «Монтажспецстрой», РФ; з 21.09.2004 по 30.11.2004 працював ізоліровщиком-бетонщиком, бригадиром комплексної бригади в ТОВ «Спецпромстрой», РФ; з 03.03.2005 по 03.04.2005 працював бригадиром-ізоліровщиком комплесної бригади в ТОВ «Спецпромстрой», РФ (а.с. 17-18).

Як встановлено, підставою для не зарахування спірних періодів роботи позивача на території РФ є мотиви того, що з 01.01.2023 РФ припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

При цьому, в рішенні № 092950020535 від 27.01.2026 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зазначило лише про періоди роботи позивача на території РФ з 28.10.1993 по 09.09.1999, з 23.05.2000 по 27.03.2002, з 28.05.2002 по 11.09.2002, з 24.09.2002 по 13.03.2003 та з 02.06.2003 по 30.09.2003, однак нічого не зазначило про решту періодів роботи ОСОБА_1 на території РФ з 01.10.2003 по 31.12.2003, з 11.05.2004 по 20.08.2004, з 21.09.2004 по 30.11.2004, з 03.03.2005 по 03.04.2005.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

За таких обставин безпідставними є посилання Управління на ту обставину, що з 01.01.2023 РФ також припинила участь в Угоді, позаяк вказане не впливає на чинність Угоди для України до 19.06.2023.

З урахуванням викладеного суд констатує, що на час трудової діяльності позивача у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 на території РФ.

Крім того, з урахуванням статті 13 Угоди не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.11.2024 у справі № 340/4436/23.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує вищенаведені висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 18.11.2024 у справі № 340/4436/23.

Отже, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача спірні періоди робіт позивача з обґрунтувань, що з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

За таких обставин слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 092950020535 від 27.01.2026 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV.

Згідно з частиною четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За змістом статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії тощо.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку, буде зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу періоди роботи з 07.04.1986 по 01.07.1986, з 25.07.1986 по 10.12.1987, з 28.10.1993 по 09.09.1999, з 23.05.2000 по 27.03.2002, з 28.05.2002 по 11.09.2002, з 24.09.2002 по 13.03.2003 та з 02.06.2003 по 30.09.2003, з 01.10.2003 по 31.12.2003, з 11.05.2004 по 20.08.2004, з 21.09.2004 по 30.11.2004, з 03.03.2005 по 03.04.2005.

З огляду на передбачені частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV обов`язкові умови для призначення пенсії за віком, суд дійшов висновку про наявність таких умов щодо позивача, а саме: ОСОБА_1 досяг 60 років; має стаж роботи не менше 31 рік.

Таким чином, щодо позивача є всі встановлені законом умови для призначення йому пенсії за віком.

ОСОБА_1 просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу пенсію за віком з 18.07.2025.

Суд звертає увагу на те, що за результатами розгляду заяви від 18.07.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішенням від 25.07.2025 № 092950020535 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.

Таке рішення від 25.07.2025 № 092950020535 ОСОБА_1 не оскаржує в цьому позові, а тому воно залишається чинним.

Відповідно до пункту 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1), днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

В спірному випадку, позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком 19.01.2026, тобто після закінчення трьох місяців з дня прийняття рішенням від 25.07.2025 № 092950020535 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.

Таким чином, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви від 19.01.2026 про призначення пенсії, а не первинної заяви від 18.07.2025.

Відповідно до приписів розділу IV Порядку № 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1). Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п. 4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п. 4.3).

Заяву від 19.01.2026 про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, яке прийняло рішення оспорене в цій справі рішення № 092950020535 від 27.01.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком.

Із вказаного можна дійти висновку, що після реєстрації заяви ОСОБА_1 , орган пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність в позивача права на призначення пенсію, в розумінні Порядок № 22-1, є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Отже, саме Головне управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, та допустив помилку (незарахувавши періоди роботи до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком), який повинен вчинити дії зобов`язального характеру щодо зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23.

Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи: з 07.04.1986 по 01.07.1986, з 25.07.1986 по 10.12.1987, з 28.10.1993 по 09.09.1999, з 23.05.2000 по 27.03.2002, з 28.05.2002 по 11.09.2002, з 24.09.2002 по 13.03.2003, з 02.06.2003 по 30.09.2003, з 01.10.2003 по 31.12.2003, з 11.05.2004 по 20.08.2004, з 21.09.2004 по 30.11.2004, з 03.03.2005 по 03.04.2005, та призначити ОСОБА_1 з 19.01.2026 пенсію за віком.

Таким чином, в задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовити повністю.

Відповідно до частин 1, 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 900,00 гривень.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 092950020535 від 27.01.2026 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 07.04.1986 по 01.07.1986, з 25.07.1986 по 10.12.1987, з 28.10.1993 по 09.09.1999, з 23.05.2000 по 27.03.2002, з 28.05.2002 по 11.09.2002, з 24.09.2002 по 13.03.2003, з 02.06.2003 по 30.09.2003, з 01.10.2003 по 31.12.2003, з 11.05.2004 по 20.08.2004, з 21.09.2004 по 30.11.2004, з 03.03.2005 по 03.04.2005, та призначити ОСОБА_1 з 19.01.2026 пенсію за віком.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір в розмірі 900 (дев`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Григорук О.Б.