Court ruling № 135961142, 24.04.2026, Saksahanskyi District Court of Kryvyi Rih City

Справа № 214/4175/26

2/214/4317/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про відмову у відкритті провадження у справі

24 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Ткаченко А.В., дослідивши матеріали позовної заяви Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

Представник Криворізької міської ради Кудін М.В. звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради 733377,41 грн. безпідставно збережених грошових коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:06:080:0003, за період з 01.01.2022 до 31.12.2025 та судовий збір у розмірі 8800,53 грн.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2026, матеріали вказаної позовної заяви передано у провадження судді Ткаченка А.В.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у справі з таких підстав.

Так, Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).

Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною 1 ст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Натомість, як слідує з п.1 ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч.2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Вказана норма кореспондується з ст.50 ЦК України, відповідно до якої, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Частиною 2 ст.50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Статтею 1 ГК України закріплено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва підприємцями (ст.ст.2, 3 ГК України).

Отже, фізична особа, яка виявила бажання реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Зазначений правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №916/1261/18 (провадження №12-37гс19).

Так, з долучених до позовної заяви копій документів, судом установлено, що Рішенням Криворізької міської ради №3562 від 28.09.2005 було затверджено проєкт відведення, припинення та передачі земельної ділянки в оренду для реконструкції нежитлової будівлі в столярний цех на АДРЕСА_1 . При цьому, зобов`язано ОСОБА_1 у місячний термін укласти з міською радою договір оренди земельної ділянки.

На виконання вказаного рішення Криворізької міської ради, 08.12.2005 було укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Криворізька міська рада (Орендодавець) на підставі рішення міської ради №3562 від 28.09.2005 надає ОСОБА_1 (Орендар) в строкове платне користування земельну ділянку для реконструкції нежитлової будівлі в столярний цех (цільове призначення) з метою несільськогосподарського використання, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.1). Окрім того, п.8.2 вказаного договору передбачено, що Орендар має право: самостійно господарювати на землі з дотримання умов Договору оренди та отримувати продукцію і доходи.

До того ж, з плану землекористування суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 , що є додатком до вказаного вище договору оренди, передбачено, що земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - для реконструкції нежитлової будівлі в столярний цех.

Також, відповідно до довідки про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки №1460 від 24.10.2005, цільове призначення земельної ділянки для реконструкції нежитлової будівлі в столярний цех.

Згідно з відкритими відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (довідка №2626916 від 20.04.2026) ОСОБА_1 до 28.12.2018 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та мав право здійснювати такі види господарської діяльності: 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів (основний); 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Виходячи з цільового призначення земельної ділянки та умов договору оренди, земельна ділянка використовувалася ОСОБА_1 з метою здійснення підприємницької діяльності.

Аналізуючи характер спірних правовідносин сторін, ураховуючи природу договору оренди земельної ділянки, а також наявність між сторонами господарських відносин, суд дійшов висновку, що спір у цій справі є господарським і підлягає вирішенню за правилами ГПК України, оскільки він не має ознак цивільно-правового характеру та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Щодо того, що на дату надходження позовної заяви до суду, відповідач припинив господарську діяльність як фізична особа-підприємець, що слідує з довідки №2626916 від 20.04.2026, суд зазначає таке.

Так, за змістом ст.ст.51, 52, 598-609 ЦК України, ст.202-208 ГК України, ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», у випадку припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

З 15.12.2017 господарський суд, згідно з п.6 ч.1 ст.231 ГПК України, у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017, не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

Отже, з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п.1 ч.1 ст.20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 (провадження №12-294гс18).

Зважаючи на викладене, втрата відповідачем у спірних правовідносинах статусу фізичної особи-підприємця на час надходження позову в суд не впливає на правильність висновків про належність спору до господарської юрисдикції. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 29.06.2022 у справі №265/129/20 (провадження №61-20106св21).

У силу положень ч.1 ст.4 ГПК України, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Однією з умов реалізації права особи на пред`явлення позову є дотримання юрисдикції.

Положеннями ст.8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

У зв`язку із цим юрисдикція як умова реалізації права на пред`явлення позову тісно пов`язана з процесуальною правоздатністю та компетенцією суду.

Згідно з п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що заявлений позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим у відкритті провадження у справі слід відмовити.

Керуючись ст.ст.186, 260, 261, 353-355 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У відкритті провадження по цивільній справі за позовною заявою позовної заяви Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою відмовити.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом 15 днів з дня її підписання безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Ухвалу складено та підписано 24.04.2026.

Суддя А.В. Ткаченко