Decision № 135365039, 31.03.2026, Zakarpattia District Administrative Court

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 березня 2026 року м. Ужгород№ 260/10004/25 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000, код ЄДРПОУ 21318350), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника адвоката Лозан Богдана Васильовича (далі представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі відповідач 2), яким просить суд:

1) визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.11.2025 року за №072350014054 про відмову у призначенні пенсії;

2) зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, незараховані періоди роботи: в «Госплемзавод «Придонский» з 31.05.1983 р. по 13.10.1983 р. 4 м. 13 дн., з 10.06.1984 р. по 16.10.1984 р. 4.м. 15 дн., з 07.06.1985 р. по 08.10.1985 р. 4 м., з 06.06.1986 р. по 15.10.1986 р. 4 м.9 дн., з 15.05.1987 р. по 01.08.1987 р. 2 м. 16 дн., з 01.06.1988 р. по 30.1 1.1988 р. 5 м., з 20.06.1989 р. по 18.10. 1989 р. 3 м. 28 дн.,: в «Мясной совхоз «Шахтинский» з 30.05.1990 р. по 01.11.1990 р. 5 м., з 28.05.1991 р. по 25.07.1991 p. 1 м.27 дн., з 30.05. 1992 р. по 19.11. 1992 р. 5 м. 20 дн.,: в «Асоциации Крестьянских Хозяйств «Шахтинская» 02.06.1994 р. по 20.10.1994 р. 4 м. 18 дн., з 03.06.1996 р. по 30.10.1996 р. 4 м. 17 дн., з 02.06.1997 р. по 06.11. 1997 р. 5 м.4 дн., з 03.06.1998 р. по 01.11.1998 р. 4 м. 28 дн. Разом 4 роки 11 м. 15 дн., відповідно даних трудової книжки НОМЕР_2 ,

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити пенсію за віком та здійснити перерахунок та виплату пенсії, ОСОБА_1 з 04.11.2025 року, врахувавши в страховий стаж періоди роботи, які невизнані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області що вказані в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.11.2025 року за №072350014054, про відмову у призначенні пенсії.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до його страхового стажу періоди роботи з 1983 по 1998 роки відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 26.06.1997 року, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії чим порушено права та законні інтереси позивача.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

22 грудня 2025 року відповідачем 2 подано до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що 10 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому наголошено, що розгляд заяви здійснювався за принципом екстериторіальності відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1, що передбачає опрацювання заяв незалежно від місця їх подання та проживання заявника. За результатами такого розгляду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення від 17.11.2025 №072350014054 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Також у відзиві зазначено, що до страхового стажу позивача не було зараховано окремі періоди роботи, зокрема через недоліки у трудовій книжці (невідповідність дат записів та неповні відомості про дату народження), а також періоди роботи після 01.01.1992 за межами України, оскільки вони не підлягають зарахуванню за відсутності відповідних міжнародних угод. Відповідно до наданих документів та даних державного реєстру, загальний страховий стаж заявника становить 10 років 5 місяців 2 дні, що є меншим за необхідний мінімум у 15 років. У зв`язку з цим відповідач-1 дійшов висновку про відсутність правових підстав для призначення пенсії за віком.

29 січня 2026 року відповідачем 1, через підсистему «Електронний суд», подано відзив на позовну заяву. У поданому відзиві зазначив, що не погоджується із позовними вимогами ОСОБА_1 та вважає їх безпідставними. Свою позицію відповідач 1 обґрунтовує тим, що призначення пенсії за віком здійснюється виключно відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Порядку № 22-1 та Порядку № 637. При цьому страховий стаж обчислюється на підставі даних персоніфікованого обліку, а за періоди до його запровадження на підставі належним чином оформлених документів. Відповідач 1 наголошує, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж, однак вона повинна бути оформлена відповідно до вимог законодавства, а у разі наявності неточностей чи невідповідностей такі записи не можуть бути безумовною підставою для зарахування відповідних періодів до страхового стажу без підтвердження іншими документами.

Крім того, відповідач 1 зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача було правомірно відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки частина періодів роботи не була зарахована через неналежне оформлення трудової книжки, а також через те, що окремі періоди роботи після 01.01.1992 здійснювались за межами України у державах, з якими відсутні відповідні міжнародні угоди. Відповідач 1 також підкреслює, що позивач не надав інших належних доказів для підтвердження спірних періодів роботи. У зв`язку з цим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

02 січня 2026 року відповідачем 2 подано до суду матеріали відмовної пенсійної справи позивача.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 10.11.2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком. Для підтвердження трудового стажу ним було подано трудову книжку серії НОМЕР_4 , а також інші необхідні довідки, заяви та правовстановлюючі документи. За результатами розгляду поданих документів рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.11.2025 року №072350014054 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, який має становити не менше 15 років для осіб відповідного віку.

Зокрема, до страхового стажу не було зараховано періоди роботи в «Госплемзавод «Придонский»: з 31.05.1983 по 13.10.1983 (4 місяці 13 днів), з 10.06.1984 по 16.10.1984 (4 місяці 15 днів), з 07.06.1985 по 08.10.1985 (4 місяці), з 06.06.1986 по 15.10.1986 (4 місяці 9 днів), з 15.05.1987 по 01.08.1987 (2 місяці 16 днів), з 01.06.1988 по 30.11.1988 (5 місяців), з 20.06.1989 по 18.10.1989 (3 місяці 28 днів), а також у «Мясной совхоз «Шахтинский» з 30.05.1990 по 01.11.1990 (5 місяців) та з 28.05.1991 по 25.07.1991 (1 місяць 27 днів), оскільки зазначені записи передують даті заповнення трудової книжки (26.06.1997), а також у зв`язку з неповним зазначенням дати народження на її титульній сторінці (вказано лише рік 1960). Крім того, не зараховано періоди роботи після 01.01.1992 за межами України, а саме: з 30.05.1992 по 19.11.1992 (5 місяців 20 днів) у «Мясной совхоз «Шахтинский», а також у «Асоциации Крестьянских Хозяйств «Шахтинская» - з 02.06.1994 по 20.10.1994 (4 місяці 18 днів), з 03.06.1996 по 30.10.1996 (4 місяці 17 днів), з 02.06.1997 по 06.11.1997 (5 місяців 4 дні) та з 03.06.1998 по 01.11.1998 (4 місяці 28 днів), оскільки, за висновком відповідача, чинним законодавством не передбачено зарахування таких періодів до страхового стажу у зв`язку з відсутністю відповідних міжнародних угод.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон) право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стаж, зокрема, в період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року.

У 2025 році право на пенсію за віком мають особи, яким виповнилося:

§ 60 років за наявності не менше 32 років страхового стажу;

§ 63 роки за наявності від 22 до 32 років страхового стажу;

§ 65 років за наявності від 15 до 22 років страхового стажу

На час звернення за призначенням пенсії 10.11.2025 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг 65 років.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, до страхового стажу позивача не було зараховано періоди роботи з 31.05.1983 по 13.10.1983, з 01.06.1984 по 16.10.1984, з 07.06.1985 по 08.10.1985, з 06.06.1986 по 15.10.1986, з 15.08.1987 по 01.08.1987, з 01.06.1988 по 30.11.1988, з 20.06.1989 по 18.10.1989, з 30.05.1990 по 05.11.1990, з 28.05.1991 по 25.07.1991 згідно з трудовою книжкою від 26.06.1997 серія НОМЕР_4 , оскільки записи передують даті заповнення трудової книжки та на першій сторінці документу дату народження особи зазначено не повністю (зазначено тільки рік народження);

Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція №162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (далі - Інструкція №58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії чи/або не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

В даному ж випадку, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.

Аналогічна Правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що певні недоліки в заповненні трудової книжки позивача не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні до його страхового стажу періоди роботи з 31.05.1983 по 13.10.1983, з 01.06.1984 по 16.10.1984, з 07.06.1985 по 08.10.1985, з 06.06.1986 по 15.10.1986, з 15.08.1987 по 01.08.1987, з 01.06.1988 по 30.11.1988, з 20.06.1989 по 18.10.1989, з 30.05.1990 по 05.11.1990, з 28.05.1991 по 25.07.1991 згідно з трудовою книжкою від 26.06.1997 №AT-VII № 5431463

Також, в оскаржуваному рішенні вказано, що періоди роботи з 30.05.1992 по 19.11.1992, з 02.06.1994 по 20.10.1994, з 03.06.1996 по 30.06.1996, з 02.06.1997 по 06.11.1997, з 03.06.1998 по 01.11.1998, не зараховуються, оскільки зарахування до страхового стажу роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з яким не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено.

Так, оцінюючи правомірність вказаних дій відповідача суд враховує, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України «Про зайнятість населення»).

23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з рф дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» передбачено вихід України з Угоди від 13.03.92. Крім того, з 01.01.2023 рф припинила участь в Угоді від 13.03.92.

Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у росії, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Офіційні документи, видані компетентними органами рф, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.

Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.93 (далі Угода від 14.01.93) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.93 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.93 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території РФ або на підприємстві зареєстрованому на території рф після 13.03.92, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в рф. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів» від 15.04.94, ратифікованої Законом України від 11.07.95 №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тобто, обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством рф, на території якої у спірний період відбувалась його трудова діяльність.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак припинення участі рф в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.

Однак, на переконання суду, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною, у зв`язку з військовою агресією російської федерації, припинено співробітництво та обмін поштою з цією державою.

Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Що стосується доводів відповідача про те, що для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 31.05.1983 по 13.10.1983, з 01.06.1984 по 16.10.1984, з 07.06.1985 по 08.10.1985, з 06.06.1986 по 15.10.1986, з 15.08.1987 по 01.08.1987, з 01.06.1988 по 30.11.1988, з 20.06.1989 по 18.10.1989, з 30.05.1990 по 05.11.1990, з 28.05.1991 по 25.07.1991, позивачу необхідно надати довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів та відповідні довідки про реорганізацію. Та те, що документи, видані компетентними органами росії приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю, суд зазначає наступне.

Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 04 лютого 2023 року №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.

Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з рф та РБ діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям цієї постанови документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостилю, що випливає з наведеного вище.

В той же час Україна залишається учасницею іншого міжнародного договору, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року. рф та РБ також залишаються учасницями цієї Конвенції. Зазначена Конвенція передбачає проставлення апостилю, якщо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (ст. 2.3 цієї Конвенції).

Відтак суд уважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості обчислення розміру пенсії позивача з урахуванням наданих ним архівних довідок про заробітну плату, з огляду на припинення 01 січня 2023 року участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, оскільки на період роботи позивача в російській федерації положення вказаної Угоди до виходу з неї України поширювалися та передбачали право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав, та заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Доводи відповідача про те, що позаяк у документах пенсійної справи відсутні довідки про підтвердження сплати страхових внесків (зборів) до Пенсійного фонду рф, то підстав для врахування спірних архівних довідок про заробітну плату для розрахунку пенсії позивача немає, суд оцінює критично.

Крім цього, суд зазначає, що обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача, що регламентовано частинами 1, 10, 12 статті 20, частиною 16 статті 106 Закону № 1058-IV.

Обов`язок отримання інформації від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків за періоди роботи після 01 січня 2004 року в силу приписів Порядку № 22-1 покладений саме на орган, що призначає пенсію, у спірному випадку на відповідачів. Нездійснення відповідачами такого обов`язку при призначенні пенсії не є правовою підставою для неврахування, як стажу роботи позивача за спірні періоди до страхового стажу, так і заробітної плати (доходу) за періоди такого стажу.

Суд зазначає, що розірвання дипломатичних відносин з рф, звернення органів Пенсійного фонду України до компетентних органів рф для отримання (витребування) інформації про сплату страхових внесків, як і самостійне звернення позивача є неможливими, що, в свою чергу, позбавляє останнього можливості отримувати пенсію у належному розмірі та порушує гарантоване Конституцією України право власності та право на соціальний захист.

Разом з тим неможливість пенсійного органу здійснити перевірку сплати страхових внесків роботодавцем у Пенсійний орган рф у зв`язку з воєнним станом, не може бути підставою для позбавлення права позивача на врахування заробітної плати за спірні періоди до страхового стажу, оскільки такі обставини виникли не з вини позивача та він не міг вплинути на них.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та наведених приписів нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 31.05.1983 по 13.10.1983, з 01.06.1984 по 16.10.1984, з 07.06.1985 по 08.10.1985, з 06.06.1986 по 15.10.1986, з 15.08.1987 по 01.08.1987, з 01.06.1988 по 30.11.1988, з 20.06.1989 по 18.10.1989, з 30.05.1990 по 05.11.1990, з 28.05.1991 по 25.07.1991 рр.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №072350014054 від 17.11.2025 та, як наслідок, наявність підстав для його скасування.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, відмовивши у зарахуванні спірного періоду роботи позивача до його страхового стажу, діяло неправомірно. Тому вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача 1 зарахувати відповідний період роботи до страхового стажу є підставними.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача 2 здійснити призначення пенсії за віком та здійснення перерахунку та виплату пенсії позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення (перерахунок) пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10).

Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймає рішення за заявою позивачки про перерахунок пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

При цьому, слід зазначити, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову в перерахунку пенсії, а тому відсутні правові підстави для покладання такого обов`язку.

Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1, належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про перерахунок пенсії та прийняв рішення про відмову.

Суд зазначає, що зобов`язання щодо вчинення певних дій слід покласти, саме на Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, як територіальний орган, який прийняв рішення про відмову.

Аналогічного висновку дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 01 липня 2024 року по справі № 460/486/23 та Верховним Суду у постанові від 07.05.2024 по справі №460/38580/22, провадження № К/990/634/24.

З огляду на встановлене судом право позивача на призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , періоди роботи з 31.05.1983 по 13.10.1983, з 01.06.1984 по 16.10.1984, з 07.06.1985 по 08.10.1985, з 06.06.1986 по 15.10.1986, з 15.08.1987 по 01.08.1987, з 01.06.1988 по 30.11.1988, з 20.06.1989 по 18.10.1989, з 30.05.1990 по 05.11.1990, з 28.05.1991 по 25.07.1991, з 30.05.1992 по 19.11.1992, з 02.06.1994 по 20.10.1994, з 03.06.1996 по 30.06.1996, з 02.06.1997 по 06.11.1997, з 03.06.1998 по 01.11.1998 рр. та призначити виплату пенсії з дати звернення 10.11.2025 року.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки позов задоволено, на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 139, 243, 246 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000, код ЄДРПОУ 21318350), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.11.2025 року за №072350014054 про відмову у призначенні пенсії.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , періоди роботи з 31.05.1983 по 13.10.1983, з 01.06.1984 по 16.10.1984, з 07.06.1985 по 08.10.1985, з 06.06.1986 по 15.10.1986, з 15.08.1987 по 01.08.1987, з 01.06.1988 по 30.11.1988, з 20.06.1989 по 18.10.1989, з 30.05.1990 по 05.11.1990, з 28.05.1991 по 25.07.1991, з 30.05.1992 по 19.11.1992, з 02.06.1994 по 20.10.1994, з 03.06.1996 по 30.06.1996, з 02.06.1997 по 06.11.1997, з 03.06.1998 по 01.11.1998 рр. та призначити виплату пенсії з дати звернення 10.11.2025 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000, код ЄДРПОУ 21318350), судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець