Court ruling № 134965331, 17.03.2026, Ivano-Frankivsk City Court of Ivano-Frankivsk Oblast

Справа № 344/5214/26

Провадження № 1-кс/344/2279/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Івано-Франківській області майора поліції ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026090000000150 від 15.03.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України, відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-

ВСТАНОВИЛА:

Слідчий ОСОБА_4 за погодженням з прокурором ОСОБА_7 , звернувся з клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, без визначення розміру застави.

В обґрунтування клопотання вказано про те, що у ході проведення досудового розслідування встановлено, що 15 березня 2026 року, приблизно о 19 год 05 хв, водій ОСОБА_5 , знаючи, що у відповідності до рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19.01.2026 його позбавлено права керувати транспортними засобами категорії «В», перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, що значно знижує реакцію і унеможливлює здатність належним чином реагувати на зміну дорожньої обстановки, порушуючи вимоги п.п. а) п. 2.1, п. 2.9, Правил дорожнього руху сів за кермо автомобіля марки Volkswagen Golf реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухався ним проїзною частиною дороги по вул. Незалежності у с. Заріччя Надвірнянського району Івано-Франківської області у напрямку до м. Надвірна.

У цей час правим краєм проїзної частини та правим узбіччя автомобільної дороги в попутному напрямку до руху вказаного автомобіля під керуванням ОСОБА_5 йшли пішоходи ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 та її неповнолітня сестра ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Водій ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, порушуючи вимоги ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», п. 1.3., п. 1.5., п. 1.10. (в частині визначення термінів: «автомобільна дорога, вилиця (дорога)», «безпечна швидкість», «видимість у напрямку руху», «водій», «дорожні умови», «транспортний засіб», «учасник дорожнього руху», «населений пункт», «узбіччя») розділу 1, п. п. 2.3., 2.9. розділу 2, п. п. 12.1., 12.3. розділу 12 Правил дорожнього руху проявив неуважність під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, маючи об`єктивну можливість виявити перешкоду для руху у вигляді двох пішоходів, які перебували на освітленій ділянці дороги, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу чи безпечного обїзду та допустив наїзд на пішоходів: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Після наїзду на пішоходів ОСОБА_5 залишив місце події.

У результаті порушення водієм ОСОБА_5 зазначених пунктів Правил дорожнього руху України сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої неповнолітній пішохід ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці події. Пішохід ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді підшкірної гематоми потилиці, рваної рани правої нижньої кінцівки, неповного черезвертельного перелому лівої стегнової кістки, забою м`яких тканин грудної клітки та попереку.

Після наїзду на пішоходів ОСОБА_9 та ОСОБА_8 водій ОСОБА_5 , достовірно знаючи, що такими своїми діями він поставив потерпілих у небезпечний для життя стан, маючи можливість надання допомоги, не виконав свого громадянського обов`язку, що покладений на нього законом і загальновизнаними нормами моралі: не переконався, чи потребують потерпілі допомоги, не вжив можливих заходів для надання їм домедичної допомоги, не викликав бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги та не вжив заходів для відвезення потерпілих до найближчого лікувального закладу, а завідомо та умисно залишив потерпілих, які перебували в небезпечному для життя стані і були позбавлені можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану (отримання тілесних ушкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди), хоча сам поставив потерпіли в небезпечний для життя стан, порушуючи вимоги п. 2.10 розділу 2 Правил дорожнього руху, залишив місце події на вищевказаному автомобілі.

Від отриманих тілесних ушкоджень потерпіла ОСОБА_9 померла на місці події, іншу потерпілу каретою швидкої медичної допомоги доставлено у медичний заклад.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, раніше не судимий, обґрунтовано підозрюється у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що спричинили смерть потерпілого, також у завідомому залишенні без допомоги осіб, які перебували в небезпечному для життя стані і були позбавлені можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, мав змогу надати їм допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілих в небезпечний для життя стан, тобто у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України.

ОСОБА_5 затриманий 15.03.2026 о 23 год 45 хв в порядку ст. 208 КПК України.

16.03.2026 ОСОБА_5 вручене повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 повністю підтверджується протоколом огляду місця події від 15.03.2026, протоколом обшуку від 16.03.2026, показами свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та іншими доказати у кримінальному провадженні.

ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин, який передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 2 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:

Підставами вважати, ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, усвідомлюючи про можливість призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі, у разі доведення його вини в суді, що прямо підтверджується тим, що підозрюваний після вчинення ДТП залишив місце події;

Підставами вважати, що ОСОБА_5 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення є те, що після ДТП він покинув місце події та приховав автомобіль, яким вчинив ДТП, а також те, що він відмовився в добровільному порядку відмовився пройти медичний огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Підставами вважати, що ОСОБА_5 може незаконно впливати на потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні є те, що він знає їх анкетні дані. За таких обставин перебуваючи на волі і маючи в результаті цього реальну можливість пересуватися, а також користуватися засобами зв`язку обвинувачений матиме можливість вчиняти вплив на вказаних осіб.

До підстав за яких обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином слід віднести обставини вчинених ним кримінальних правопорушень злочинів, усвідомлення неминучості покарання, відмова в добровільному порядку пройти медичний огляд, приховання транспортного засобу.

Підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення. На наявність такого ризику вказують обставити вчиненого кримінального правопорушення.

Неможливістю запобігти вказаним ризикам шляхом застосування до підозрюваного ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, є те, що останній, зважаючи на відомі йому факти встановлення органом слідства беззаперечних доказів його вини, усвідомлюючи неминучість покарання за вчинення ним умисних особливо тяжкого злочину у вигляді позбавлення волі, з метою ухилення від кримінальної відповідальності може вчинити спроби, передбачені у п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України та перешкоджаючи встановленню об`єктивної істини в кримінальному провадженні.

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав з підстав викладених в ньому, просив клопотання задоволити.

Слідчий підтримав клопотання.

Захисник у судовому засіданні клопотання визнав частково, просив визначити розмір застави відповідно до вимог КПК.

Підозрюваний підтримав позицію захисника. Вказав, що ділянка дороги не освітлювалася, пішоходи рухалися по проїжджій частині дороги. Також зазначив, що немає наміру переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, чи впливати на свідків. Крім того має бажання відшкодувати шкоду потерпілим.

Заслухавши учасників розгляду, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшла наступного висновку.

Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 183 КПК України визначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відділом розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Івано-Франківській області проводиться досудове слідство у кримінальному провадженні, внесеному 15.03.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12026090000000150, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, 1 ст. 135 КК України.

16.03.2026 ОСОБА_5 затримано згідно ч. 4 ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

16.03.2026 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених: ч. 3 ст. 286-1 КК України, а саме про те, що він підозрюється у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого; ч. 1 ст. 135 КК України, а саме про те, що він підозрюється у завідомому залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов`язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Відповідно до практики Європейського суду «розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину», про яку йдеться у підпункті «с» п. 1 ст. 5 Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб будь-який захід, яким людина позбавляється волі, відповідав меті ст. 5, а саме захисту особи від свавілля.

У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» визначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).

При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об`єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».

У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) Суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Вирішуючи дане клопотання враховую також вагомість наявних доказів, які містяться в матеріалах клопотання: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 15.03.2026, за яким було вилучено ряд частин транспортного засобу; протоколі обшуку від 16.03.2026, за яким було вилучено транспортний засіб, одяг, змиви; протоколі допиту свідка ОСОБА_11 від 15-16.03.2026, протоколу допиту свідка ОСОБА_12 від 16.03.2026, протоколі допиту свідка ОСОБА_10 від 16.03.2026.

Разом з тим слідчий суддя на цьому етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Тому, на підставі оцінки сукупності отриманих доказів, слідчим суддею визначено, що причетність ОСОБА_5 до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.

Прокурор у судовому засіданні довів, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки підозрюваний, усвідомлюючи про можливість призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі, у разі доведення його вини в суді, що прямо підтверджується тим, що підозрюваний після вчинення ДТП залишив місце події. Крім того, підозрюваний може незаконно впливати на потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні, так підозрюваному відомо анкетні дані потерпілої та свідків. Також існує ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Крім того, наявний ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно п.36 рішення у справі «Москаленко проти України» від 20.05.2010 (заява №37466/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (п.58 рішення від 04 жовтня 2005 року у справі «Бекчиєв проти Молдови, заява №9190/03).

Згідно практики Європейського суду з прав людини серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться (п.40 рішення у справі «Клоот проти Бельгії» від 12 грудня 1991 року, заява №12718/87).

При цьому слідчий суддя, бере до уваги, характеризуючі особу підозрюваного дані, його вік, те, що має середню спеціальну освіту, не одружений, не працюючий, раніше не судимий; відсутні стійкі соціальні зв`язки. Разом з тим, згідно із постановою Навірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19.01.2026 у справі №348/2956/25, ОСОБА_5 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, особливо в умовах воєнного стану, який запроваджений на території України.

Санкція злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років, тобто є тяжким злочином; ч. 1 ст. 135 КК України - обмеження волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

При цьому, слідчий суддя оцінює суворість можливого покарання для підозрюваного та визнає за реальну небезпеку можливість здійснення ним перешкод слідству у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, дотримуючись принципів співрозмірності між тяжкістю кримінального правопорушення (характером кримінального правопорушення згідно оголошеної підозри) та характером цього запобіжного заходу.

Слідчим суддею береться до уваги ступінь тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якому підозрюється ОСОБА_5 .

Поряд з цим, не ставлячи під сумнів довіру, на яку заслуговує особа, яка звертається з проханням, слідчий суддя зазначає, що з огляду на встановлені в судовому засіданні ризики та обставини, слідчий суддя в цілому вважає, що застосування такого запобіжного заходу на даній стадії кримінального провадження відповідатиме потребам, меті та завданням відповідного запобіжного заходу.

Таким чином, враховуючи вище зазначені ризики і наявність обґрунтованої підозри, те, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, який спричинив загибель людини, в стані алкогольного сп`яніння, застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є прийнятним.

Задоволення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Як вже, зазначено кримінальне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 286-1 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, за вчинення які передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

За приписами ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Водночас, відповідно до п.2 ч. 4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя вважає, що в судовому засіданні поза розумним сумнівом доведено відсутність можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, тому клопотання слід задоволити та застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 13 травня 2026 року, з урахуванням строку досудового розслідування, без визначення розміру застави, так як інкриміновані дії підозрюваного спричинили смерть людини, а також враховуючи інші обставини даного кримінального провадження.

За змістом ч. 2 ст. 197 КПК України строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.

Керуючись ст.ст. 176-178, 182-183, 193-194, 196-197, 202, 205, 309, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання задоволити.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 13 травня 2026 року включно, в межах строку досудового розслідування.

Взяти підозрюваного ОСОБА_5 в залі суду, а тримання його під вартою здійснювати в Івано-Франківській установі виконання покарань № 12.

Строк дії ухвали до 13 травня 2026 року включно, в межах строку досудового розслідування.

Про прийняте рішення повідомити заінтересованих осіб, родичів.

Ухвала підлягає до негайного виконання після її оголошення.

Контроль за виконанням ухвали покласти старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області майора поліції ОСОБА_4 .

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним в цей же строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.

Повний текст ухвали - 19.03.2026.

Слідчий суддя

Івано-Франківського міського суду ОСОБА_1