Sentence № 133371355, 19.01.2026, Kolomyia City and District Court of Ivano-Frankivsk Oblast

Справа № 346/480/25

Провадження № 1-кп/346/326/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд

Івано-Франківської області

в складі головуючого-судді ОСОБА_1

з участю: секретаря ОСОБА_2

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції кримінальне провадження № 1-кп/346/326/26, що зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 02.12.2024 року за №62024140150000340 щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , громадянина України, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, працюючого водієм ТОВ «Долина плюс», не судимого,-

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

обвинувачений вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_5 призвано 19.11.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за призовом під час мобілізації до Збройних Сил України.

Відповідно до витягу з наказу № 332 від 21.11.2024 року командира військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу даної військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду солдата резерву 29 запасної роти вказаної військової частини.

У відповідності до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнний стан на території України запроваджено з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено по теперішній час. Таке рішення ухвалено у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Про введення в дію воєнного стану старшому солдату ОСОБА_5 достеменно було відомо, оскільки Указ Президента України №64/2022 оголошено за допомогою засобів масової інформації та доведено до населення країни.

Статтями 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення Збройних Сил України військовослужбовцями.

Згідно зі ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовим статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.

Відповідно до ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок та беззастережно виконувати накази командирів (начальників) виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.

Проходячи військову службу старший солдат ОСОБА_5 , як військовослужбовець, відповідно до вимог ст. ст. 11, 30, 37, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов`язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно та неухильно виконувати накази командирів (начальників) у встановлений термін, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов`язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Встановлено, що 01.12.2024 року приблизно о 06:00 год. заступником начальника штабу 1 стрілецького батальйону управління військової частини НОМЕР_1 , майором ОСОБА_8 на шикуванні особового складу за адресою: АДРЕСА_3 , особовому складу, серед якого був присутній старший солдат ОСОБА_5 , доведено наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 4441 від 30.11.2024 року «Про переміщення особового складу в район виконання завдань та призначення адміністрації військової команди», про вибуття 01.12.2024 року особового складу в АДРЕСА_4 .

Однак, 01.12.2024 року приблизно о 06:00 год. ОСОБА_5 умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, будучи ознайомленим із наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 4441 від 30.11.2024 року «Про переміщення особового складу в район виконання завдань та призначення адміністрації військової команди», перебуваючи на території військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), відкрито відмовився виконати законний наказ командира військової частини та в подальшому, демонструючи свою зверхність, демонстративно не вибув у встановлений строк (01.12.2024 року) до нового місця служби - тимчасової дислокації військової частини ( АДРЕСА_4 ), чим відкрито відмовився виконати законний наказ командира військової частини НОМЕР_1 №4441 від 30.11.2024 року.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що під час перебування у вказаній військовій частині, увечері до нього зайшов командир частини та зачитав наказ про те, щоб він надів військову форму, а у випадку відмови до нього буде застосована фізична сила. Оскільки він відмовився її одягати, командир наказав примусово її одягнути та він був прив`язаний стяжками. Після того, як він зміг звільнитися, переодівся в цивільний одяг. Зранку наступного дня о 04:00 год. до нього в «кубрик», в якому він спав, зайшов сержант та повідомив про необхідність виходу на шикування, де будуть відправляти в м. Слов`янськ, а також, щоб одягнув військову форму, а оскільки він відмовився, його вивели в цивільному одязі. Після зачитування наказу про переміщення особового складу в район виконання завдань двічі відмовився його виконати, повідомивши, що не є військовим. Офіцер йому роз`яснив, як слід відповідати після зачитування наказу, зокрема, або «слухаюся», або «відмовляюся». Він відмовився та його завели в автобус, а потім вивели з нього до казарми через відмову від виконання наказу. Усвідомлював мовленеве значення тексту вказаного наказу, зокрема, щодо вибуття в складі команди в м. Слов`янськ, проте не виконав його, оскільки не вважав себе військовослужбовцем. Причиною відмови зазначав релігійні переконання, про що подавав відповідну довідку, однак, її до уваги не брали. Зазначає, що є свідком Єгови, в релігійній організації перебуває з 1997 року як звичайний провісник, бере участь у проповідуванні під час зборів (зібрань), які проходять двічі на тиждень, визначає час і кількість осіб для проведення зустрічей (служіння), допомагає при паркуванні їхніх транспортних засобів, прибиранні «Залу царства». Для нього неприпустимим є носіння військової форми та зброї, прийняття військової присяги, а також перебування на забезпеченні військової частини. Про запровадження на території України воєнного стану йому було відомо, з початком якого допомагав вивозити людей з міст Києва та Дніпра. В статусі «цивільного» готовий виконувати роботи на користь держави, наприклад, обов`язки водія, що й продовжує робити. Свою позицію щодо відмови від військової служби пояснював також на етапі ТЦК за місцем проживання та у військовій частині, при першій можливості подавав їм заяву про заміну військової служби на невійськову (альтернативну) службу. Підставами для відмови були як його релігійні переконання, так і стан здоров`я, зокрема, поломана нога та болі в спині. Під час проходження попередньої ВЛК в 2024 році за місцем проживання він визнаний обмежено придатним до військової служби. З висновком ВЛК в даній справі щодо придатності до військової служби його не ознайомлювали. Крім того, в розшуку він не перебував, вчасно оновив свої облікові дані через застосунок «Резерв +». Наказ про його зарахування до військової частини, мобілізаційне розпорядження та висновок ВЛК про його приданість до військової служби не оскаржував. З приводу застосування до нього фізичної сили та спричинення тілесних ушкоджень у військовій частині звертався з відповідною заявою до відділу поліції та за результатами розгляду його скарги слідчим суддею зобов`язано внести відповідні відомості в ЄРДР в березні 2025 року, станом на час розгляду цього кримінального провадження в суді (грудень 2025 року) результатом розгляду його заяви не цікавився.

Не вважає себе військовослужбовцем і ніколи добровільно ним не ставав. Проти його волі його фактично примушено до статусу військовослужбовця, без його свідомого та добровільного волевиявлення. Він є віруючою людиною, його совість, сформована впродовж 28 років на основі Біблії, категорично не дозволяє йому брати участь у військовій службі, носінні зброї, військовій формі чи підпорядкуванні військовим наказам, що не проявом непокори чи зневаги до держави, а питанням його глибокої особистої віри та свободи совісті.

Йому пропонували бути водієм та возити запчастини, працювати на кухні, служити капеланом та інші військові посади, мотивуючи тим, що він не буде тримати в руках зброю. Проте, як в мирний, так і у військовий час альтернативна служба має носити суто цивільний характер. Його сумління не дозволяє йому у такий спосіб виконувати свій обов`язок перед країною. Він хоче залишатися в статусі цивільної особи та таким чином приносити користь суспільству та державі. Для нього є неприйнятним носити військову форму, отримувати зарплату як військовослужбовець, бути водієм чи кухарем, копати траншеї, будувати бліндажі, бути медбратом у військовому госпіталі, військовим капеланом тощо, оскільки це суперечить його навченосу за Біблією сумлінню віруючої людини.

Обвинувачений просить виправдати його у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Однак, незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини, пред`явлене йому обвинувачення повністю доводиться такими дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

-даними витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.11.2024 року № 332, згідно з яким військовослужбовця за призовом під час мобілізації на особливий період, солдата резерву 29 запасної роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 21.11.2024 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, з 22.11.2024 року - на котлове забезпечення, та вважати таким, що з 21.11.2024 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою (том 1, а.п. 81);

- даними витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №4441 від 30.11.2024 року «Про переміщення особового складу в район виконання завдань та призначення адміністрації військової команди», відповідно до якого з метою поповнення втрат в особовому складі підрозділів, які залучені до відбиття збройної агресії російської федерації проти України та прийняття обґрунтованих рішень стосовно подальшого використання по службі військовослужбовців, які в силу різних обставин перебувають в пункті постійної дислокації, наказано: організувати та забезпечити переміщення особового складу за відповідним маршрутом, готовність військової команди до відправки 01.12.2024 року о 06:00 год.; військовослужбовцям вказаної військової частини, зокрема, старшому солдату ОСОБА_5 вибути 01.12.2024 року в складі команди в район виконання завдан за призначенням (том 1, а.п. 82-84);

- даними довідки військової частини НОМЕР_1 № 10/2/2826 від 02.12.2024 року про факт відкритої відмови від виконання законного наказу командира військової частини НОМЕР_1 в частині, що стосується вибуття в район виконання завдань за призначенням адміністрації військової команди військовослужбовця військової служби, призваного по мобілізації, військової частини НОМЕР_1 ППД АДРЕСА_5 ) солдата ОСОБА_5 , згідно з якою 02.12.2024 року від заступника начальника штабу 1 стрілецького батальйону цієї військової частини майора ОСОБА_8 надійшла доповідь про факт невиконання наказу командира вказаної військової частини солдатом ОСОБА_5 ; попередньо встановлено, що 01.12.2024 року під час шикування та доведення наказу командира вказаної військової частини від 30.11.2024 року №4441 про переміщення особового складу в район виконання завдань солдат ОСОБА_5 відкрито відмовився виконувати наказ командира цієї військової частини (том 1, а.п. 85);

- даними рапорту командира 29 запасної роти управління військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 від 02.12.2024 року (Вх. №26886 від 02.12.2024 року), відповідно до якого 02.12.2024 року від заступника начальника штабу стрілецького батальйону управління військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_8 надійшла доповідь про факт невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 солдатом резерву 29 запасної роти управління військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 ; попереднього встановлено, що 01.12.2024 року під час шикування та доведення наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.11.2024 року №4441 про переміщення особового складу в район виконання завдань та призначення адміністрації військової команди, старший солдат ОСОБА_5 відкрито відмовився виконувати наказ командира цієї військової частини, у зв`язку з чим ОСОБА_10 просив призначити по даному факту службове розслідування (том 1, а.п. 63, 80);

- даними витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ( з адміністративно-господарської діяльності) № 4456 від 02.12.2024 року, згідно з яким тимчасово виконуючому посаду офіцера групи психологічного супроводу та відновлення стрілецького батальйону управління військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_11 в термін до 16.12.2024 року доручено провести службове розслідування відносно військовослужбовця 29 запасної роти управління військової частини НОМЕР_1 , який відмовився виконувати законні вимоги, солдата ОСОБА_5 (згідно з вищевказаним рапортом Вх. №26886 від 02.12.2024 року (том 1, а.п. 64, 79));

- даними повідомлення командира військової частини НОМЕР_1 (в порядку ст.ст. 214, 216 КПК України) від 02.12.2024 року № 4/4704, адресованого керівнику Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону та директору ТУ ДБР, згідно з яким 01.12.2024 року близько 06:00 год. в пункті постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 ( з адміністративно-господарської діяльності) від 30.11.2024 року № 4441 «Про переміщення особового складу в район виконання завдань та призначення адміністрації військової команди», з метою поповнення втрат в особовому складі підрозділів, які залучені до відбиття збройної агресії російської федерації проти України та прийняття обґрунтованих рішень стосовно подальшого використання по службі військовослужбовців, які в силу різних обставин перебувають в пункті постійної дислокації, заступником начальника штабу 1 стрілецького батальйону управління військової астини НОМЕР_1 майором ОСОБА_8 особовому складу вказаної військової частини, в тому числі старшому солдату ОСОБА_5 усно наказано в складі команди вибути в район виконання завдань за призначенням; наказ був законний, сформульований чітко та не мав подвійного тлумачення; однак, ОСОБА_5 , зрозуміши доведений до нього наказ безпосереднього командира, в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 6, 11, 16, 28-32, 35-37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, умисно, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, публічно, перед строєм, відкрито відмовився виконати законний наказ начальника; внаслідок відкритої відмови від виконання наказу командира № 4441 від 30.11.2024 року його виконання було затримано та не реалізовано в повному обсязі, що призвело до підриву бойової готовності та боєздатності підрозділів, погіршило-морально-психологічний стан особового складу та завдало істотної шкоди авторитету керівної ланки військової частини НОМЕР_1 (том 1, а.п. 59-62);

- даними витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №345 від 04.12.2024 року , відповідно до якого вважати таким, що вибув з пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 , солдата ОСОБА_5 , до якого ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04.12.2024 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; на підставі наказу командира від 04.12.2024 №183-РС увільнений від займаної посади та зарахований в розпорядження її командира з 04.12.2024 року (том 1, а.п. 108);

- даними акту службового розслідування від 11.12.2024 року, що є складовим матеріалів службового розслідування відносно військовослужбовця 29 запасної роти управління військової частини НОМЕР_1 , який відмовився виконувати законні вимоги, старшого солдата ОСОБА_5 , (розпочато 02.12.2024 року, закінчено - 16.12.2024 року), згідно з яким службове розслідування, призначене наказом командира цієї військової частини від 02.12.2024 року № 4456, вважати завершеним; факт відкритої відмови від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_5 01.12.2024 року вважати підтвердженим; за порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 37, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдата резерву 29 запасної роти управління військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 притягнути до дисциплінарної відповідальності; начальнику фінасово-економічної служби - головному бухгалтеру управління вказаної військової частини відповідно до п.15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, зтвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, ОСОБА_5 призупинити виплату грошового забезпечення з 03.12.2024 року на час утримання під вартою; заступнику командира військової частини НОМЕР_1 з психологічної підтримки персоналу - начальнику відділення направити копію матеріалів службового розслідування до П`ятого слідчого відділу ( з дислокацією у м. Івано-Франківську) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові, з метою долучення до кримінального провадження №62024140150000340 за ч. 4 ст.402 КК України (том 1, а.п. 69-78, 65-112);

- даними наказу командира військової частини НОМЕР_1 ( з основної діяльності) №5247 від 16.12.2024 року, відповідно до якого службове розслідування, призначене наказом командира цієї військової частини від 02.12.2024 року №4456, про призначення службового розслідування відносно військовослужбовця 29 запасної роти управління військової частини НОМЕР_1 , який відмовився виконувати законні вимоги, вважати завершеним; факт відкритої відмови від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_5 01.12.2024 року вважати підтвердженим; за порушення вимог ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. ст. 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, яке виявилось у недодержанні Конституції та законів України, солдата резерву 29 запасної роти управління військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення - «сувора догана» після повернення у військову частину; начальнику фінасово-економічної служби - головному бухгалтеру управління вказаної військової частини відповідно до п.15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, зтвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, ОСОБА_5 призупинити виплату грошового забезпечення з 03.12.2024 року на час утримання під вартою; заступнику командира військової частини НОМЕР_1 з психологічної підтримки персоналу - начальнику відділення направити копію матеріалів службового розслідування до П`ятого слідчого відділу ( з дислокацією у м. Івано-Франківську) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові з метою долучення до кримінального провадження №62024140150000340 за ч. 4 ст.402 КК України. В цьому наказі зазначено, що службовим розслідуванням встановлено, що причинами та умовами допущеного старшим солдатом ОСОБА_5 правопорушення є його особиста недисциплінованість, низькі особисті морально-ділові якості, а також не усвідомлення рівня загрози подальшому існуванню української нації та всього цивілізованого суспільства; відкрита відмова виконати наказ командира військової частини ОСОБА_5 під час перебування в строю та публічна демонстрація своєю поведінкою наміру не виконувати наказ, відкрите та демонстративне протиставлення своєї поведінки волі командира та подальше фактичне невиконання наказу становлять підвищену суспільну небезпеку і негативно влинули на морально-психологічний стан та бойовий дух інших військовослужбовців, а також призвели до вибуття не в повному складі військової команди, призначеної для поповнення втрат в особовому складі (а.п. 109-112);

- даними протоколу огляду відеофайлу від 02.12.2024 року та оглянутого його безпосередньо в судовому засіданні, згідно з яким зафіксовано плац військової частини НОМЕР_1 та осіб чоловічої статі, які одягнуті у військовому форму та в цивільний одяг. Особа чоловічої статті, яка одягнена у військову форму, зачитує зміст ст.402 КК України та відповідальність за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану. Після завершення зачитування вказана особа надає вказівку «рівняйсь, струнко» та зачитує наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.11.2024 року №4441 «Про переміщення особового складу в м. Слов?янськ» та розповідає, яким чином буде здійснено виїзд із території військової частини, а також, що необхідно вибути 01.12.2024 року військослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , серед яких солдат ОСОБА_5 , на що останній відповідає «я не є солдат». Особи чоловічої статі, які стояли поряд із ним, обернулись до нього і в цей момент військовослужбовець, який зачитував список осіб, повідомив ОСОБА_5 , що необхідно відповісти «слухаюсь» або «відмовляюсь». Після цього ОСОБА_5 надав ствердну відповідь (повідомив) - «я відмовляюсь» (том 1, а.п. 151-153).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , надав показання про те, що перебуваючи на шикуванні у вказаній військовій частині близько 06:00 год., був свідком доведення 01.12.2024 року змісту наказу до особового складу, зокрема, здійснював відеофіксацію процесу зачитування на відеозапис, під час якого перед його зачитуванням було повідомлено про кримінальну відповідальність за невиконання наказу та майором ОСОБА_8 (заступником начальника штабу управління вказаної військової частини) оголошено наказ про вибуття особового складу в район виконання завдань та призначення адміністрації військової команди, серед яких був ОСОБА_5 та ще близько 20 осіб. Зачитуючи конкретне прізвище, очікувалася відповідь особи лише з двох можливих варіантів або «слухаюсь або «відмовляюся». Після зачитування прізвища ОСОБА_5 , останній відмовився від виконання наказу, зазначивши «я відмовляюся», а також, що солдатом себе не вважає, його кілька разів перепитували; свою відмову аргументував релігійними переконаннями. Свідок також повідомив, що був також наказ про те, що ОСОБА_5 відмовляється вдягати військову форму і до його застосовувались заходи примусу.

ОСОБА_13 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 , допитаний в судовому засіданні, пояснив, що 01.12.2024 року був свідком доведення командуванням військової частини на шикуванні до відома наказу про вибуття у район виконання завдань. Майор ОСОБА_8 зачитав наказ, а коли дійшла черга до прізвища ОСОБА_5 , останній відмовився від його виконання, зазначивши, що «відмовляюся», відмову мотивував тим, що йому релігійні переконання не дозволяють йти воювати. Особисто свідок чув від ОСОБА_5 , що він не вважає себе військовослужбовцем та солдатом. Чи повідомляв він про свої релігійні переконання керівництву частини свідку не відомо. Також було примусове одягання його у військову форму, однак, він її зняв і більше не одягав.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що є старійшиною зборів - священнослужителем Свідків Єгови з 2019 року та проживає в м. Чернівці, знайомий та товаришує з обвинуваченим з 2022 року, який відвідує збори Свідків Єгови, бере у них активну участь щотижня, проповідуючи Біблію - добру новину для людей. Зі слів обвинуваченого йому відомо, що останній є охрещеним Свідком Єгови з 1997 року та після його затримання співробітниками ТЦК просив замінити йому військову службу на альтернативну, оскільки він як віруючий не може тримати зброю в руках. Для Свідків Єгови є не прийнятними військова служба, перебування в статусі військовослужбовця та отримання заробітної плати за рахунок Міністерства оборони України, а також будь-яка альтернативна робота на це відомство. Свідки Єгови можуть вімовитися від військової служби та виконувати альтернативну роботу на підприємствах та установах, яка не пов`язана з обороною країни.

Основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 КК України, є встановлений у Збройних Силах України, інших військах та військових формуваннях України порядок підлеглості в управлінні військами з метою забезпечення їхньої постійної боєготовності та боєздатності, нормального виконання військовими частинами та підрозділами покладених на них завдань. Додатковим факультативним об`єктом можуть бути безпека держави, власність, довкілля.

Непокора є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.

Згідно зі ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази та розпорядження, а підлеглий зобов`язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встановлений строк, крім випадків віддавання явно злочинного наказу та розпорядження. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі.

Так, відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

За приписами п. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 41 КК України наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до п. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 КК України, полягає у вчиненні діяння у вигляді відкритої відмови виконати законний наказ начальника (непокора), коли підлеглий відкрито та категорично заявляє, що не виконуватиме наказ, або у вчиненні іншого умисного невиконання наказу.

Склад цього кримінального правопорушення є формальним, тобто закінченим його слід вважати з моменту вчинення діяння, а саме з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту умисного його невиконання.

Суб`єктивна сторона непокори характеризується виною у формі прямого умислу. Умисел на невиконання наказу може виникнути у винної особи як у момент отримання наказу, так і пізніше. Мотиви можуть бути різними і для кваліфікації цього кримінального правопорушення значення не мають.

Положення ч.4 ст.35 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно достатей 17 Основного Закону Українизахист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, відповідно дост. 65 Конституції Україниє обов`язком громадян України.

Суди різних інстанцій вже неодноразово зазначали, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби іЗаконом України «Про альтернативну (невійськову) службу»альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби. Отже, заміна військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.

Отже, слід дійти висновку, що Держава Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час, і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте, у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов`язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку російської федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання. Україна як держава веде облік осіб, які є військовозобов`язаними, і здійснює стратегічне планування оборонних операцій з урахуванням інформації про кількість осіб, які перебувають на такому обліку та можуть у разі загрози державності під час війни бути залучені до оборони держави.

У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов`язаних із необхідністю виконання певного обов`язку і свободою віросповідання.

Суд вважає, що існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.

Суд наголошує, що ситуація мобілізації для боротьби проти зовнішнього агресора є такою особливою загрозою, яка дає підстави для держави очікувати від військовозобов`язаних громадян України прийняття певних обмежень.

Суд не вдається до аналізу рішень Європейського суду з прав людини в контексті відмови від військової служби через релігійні переконання, оскільки жодне з рішень цього Суду не стосувалося оцінки дій держави і громадянина в контексті такої масштабної війни, яка ведеться проти України, з урахуванням ресурсів обох держав, характеру нападів, кількості обстрілів, кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права та кількості вчинюваних державою-агресором воєнних злочинів, в тому числі проти жінок та дітей.

Суд звертає увагу і на той факт, що наступ на Україну носить широкомасштабний характер, адже у лютому 2022 року військове вторгнення було здійснено не лише з території Російської Федерації, а й з території Республіки Білорусь, а сам військовий спротив з боку України охопив понад 8 з 24 областей держави, які межують з названими державами. Протяжність військового нападу з півночі, сходу та півдня, а також з морського кордону Чорного моря сягнула більшої частини кордону всієї України, включаючи тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим.

Відтак, в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.

Саме військова служба за мобілізацією на цей момент є першочерговим заходом з метою забезпечення національних інтересів держави, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку рф. Тобто мобілізація з боку держави Україна є єдинонеобхідним та невідкладним заходом для запобігання агресії іншої держави, і Україна вже тривалий період перебуває у стані «оборонної війни».

Під час мобілізації військовозобов`язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.

На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України, незалежно від їх віросповідання. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушенняст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження.

Тому аргументи сторони захисту про те, що релігійні переконання обвинуваченого не дозволяли йому виконати вищевказаний наказ військового начальника, суд не може оцінити як такі, що настільки обмежують можливість обвинуваченого сповідувати певні релігійні переконання, що повинні виключати можливість виконання даним військовозобов`язаним громадянином України свого обов`язку з несення військової служби та оборони Батьківщини.

Вищевказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 15.04.2025 року, винесеній у справі № 573/406/24.

Законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.

Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).

Загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Суд не залишає поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ статті 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби, однак, вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку російської федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до даного питання.

Суд не бачить підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.

Суд не може оцінювати, який спосіб реалізації прав сумлінних відмовників і узгодження їх з легітимними інтересами суспільства є найкращим, оскільки це компетенція Парламенту. Однак суд зазначає, що ключовим є саме організація процесу такого врахування з тим, щоб особи, які є сумлінними відмовниками були залучені до виконання завдань, які не пов`язані із носінням та/або використанням зброї.

Водночас суд вважає, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погоджується з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.

Таким чином, суд доходить висновку, що законодавство не допускає відмови від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

Така позиція узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27.10.2025 року, винесеній у справі № 573/838/24.

Тому суд не погоджується з позицією сторони захисту про те, що в даному кримінальному провадженні має місце порушенняст. 35 Конституції Українита ст.9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, позиція обвинуваченого щодо неможливості виконання наказу через релігійні переконання, які забороняють йому брати зброю, є непереконливою, оскільки не виправдовує його непокору.

Отже, дії обвинуваченого суд кваліфікує за ч.4 ст. 402 КК України, оскільки він вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.

Прокурор просить визнати обвинуваченого винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Захисники обвинуваченого, зазначають, що обвинувачений, який з 1997 року є охрещеним служителем релігійної організації Свідків Єгови, відмовився від виконання наказу начальника з підстав своїх щирих релігійних переконань. В даній справі беззаперечні факти підтверджують, що обвинувачений був примусово доставлений до військової частини, в той час, як усі його дії свідчать про неможливість набуття статусу військовослужбовця: він неодноразово усно та письмово заявляв про свої несумісні з військовою службою релігійні переконання, відмовився одягати військову форму, проходити військову підготовку та виконувати військові завдання. Тобто його умисел не міг бути спрямований на порушення порядку несення військової служби, а навпаки, його дії свідчили про прояв його релігійних поглядів. Матеріалами кримінального провадження доведено відсутність в діянні обвинуваченого складу кримінального правопрушення, передбаченого ст.402 КК України, оскільки він не є суб`єктом даного кримінального правопорушення та його умисел був спрямований на можливість скористатися правом на сумлінну відмову від виконання військового обов`язку, а не на порушення порядку несення військової служби, тобто відсутня суб`єктивна сторона кримінального правопорушення. Тому відносно обвинуваченого слід ухвалити виправдувальний вирок.

Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд у відповідності до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно зі ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, є тяжким злочином.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст.66 КК України, а також обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, вказаних в ст.67 КК України, судом не встановлено.

Суд враховує особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності (том 1, а.п. 131); одружений (том 1, а.п. 132); має на утриманні одну неповнолітню дитину (том 1, а.п. 133); за спеціалізованою психіатричною допомогою в ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» не звертався, про що вказано в копії довідки № 603 від 24.01.2025 року (том 1, а.п. 129), в ОКНП «Чернівецький обласний наркологічний диспансер з приводу лікування станом на 08.01.2025 року не звертався, про що свідчить копія довідки №41 від 08.01.2025 року вказаного лікувального закладу (том 1, а.п. 130); позитивно характеризується як директором МПП «Супутник», з яким він співпрацює як фізична особа-підприємець та як клієнт, що здійснює закупівлю питної води та займається розвозкою та розливом питної води в мережі автоматів по м.Чернівці, а також головою ОСББ «Південне 1» за місцем його проживання (том 1, а.п. 134, 135); однак, негативно характеризується за місцем проходження війської служби, про що вказано в службовій характеристиці від 02.12.2024 року ( за час проходження служби зарекомендував себе з негативної сторони, службові обов`язки та накази командирів не виконував (а.п. 92)); визнаний придатним до військової служби згідно з довідкою військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.11.2024 року (том 1, а.п. 103); задовільний стан його здоров`я, вказаний в медичній характеристиці начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 (в період проходження військової служби у військовій частині за медичною допомогою не звертався, на стаціонарному лікуванні не перебував), а також в консультативному висновку лікаря-хірурга медичного центру «Базисмед» від 21.01.2025 року (встановлений діагноз: кила білої лінії живота (том 1, а.п.93, 136)); має військовий квиток, згідно з даними якого проходив військову службу в 1992-1994 роках (том 1, а.п. 96-101), а також ставлення обвинуваченого до вчиненого, зокрема невизнання ним вини.

Суд звертає вагу, що непокора, кримінальна відповідальність за яку передбачена ст. 402 КК України, порушує закріплений у військових статутах порядок керування військами, який встановлюється з метою забезпечення їхньої постійної бойової готовності, перешкоджає нормальному виконанню військовими частинами та підрозділами покладених на них завдань. Це діяння заподіює істотну шкоду суспільним відносинам у сфері встановленого порядку несення військової служби, що охороняються кримінальним законом, та здатне створити реальну загрозу спричинення такої шкоди, що й визначає його суспільну небезпеку. Таким чином, скоєна обвинуваченим в умовах воєнного стану непокора, навіть за відсутності конкретних тяжких наслідків, є діянням, яке характеризується всіма ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та безсумнівно становить притаманну злочину суспільну небезпеку (аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 23.05.2024 року в справі № 185/4595/22 (провадження № 51-7414км23).

На підставі вищевикладеного, суд з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України, а також ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, яке є небезпечним тяжким військовим злочином, оскільки вчинене під час широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України і введеного воєнного стану, посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі й породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, а отже, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань, особи обвинуваченого, дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у межах санкції ч.4 ст. 402 КК України, тобто у виді позбавлення волі з реальним відбуттям такого, адже в іншому випадку не буде досягнуто мети призначення покарання. Таке покарання, на переконання суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами. Жодних підтверджуючих документів, які б свідчили про наявність поважних причин невиконання обвинуваченим вказаного наказу, ним до матеріалів кримінального провадження не долучено.

Суд розцінює не визнання обвинуваченим своєї вини у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення як обраний спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення і бажання уникнути відповідальності за скоєне. Стороною захисту не доведено наявність підстав для виправдання обвинуваченого за пред`явленим обвинуваченням та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діях обвинуваченого складу кримінального діяння. Версія та доводи обвинуваченого мають суто суб`єктивний та безпідставний характер, пов`язаний з обраним способом захисту.

Згідно з даними довідок релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» № 3775 від 21.08.2023 року, №18079 від 24.11.2024 року, № 5265 від 21.03.2025 року (що є аналогічними за змістом) ОСОБА_5 з 04.05.1997 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні; як Свідок Єгови він бере участь у проповідуванні доброї новини (том 1, а.п. 149, том 2, а.п. 18-20).

Суд критично ставиться до твердження сторони захисту щодо невиконання обвинуваченим наказу, в тому числі через незадовільний стан здоров`я та релігійні переконання, оскільки мотиви вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, можуть бути різними і для кваліфікації злочину значення не мають. Крім того, у показаннях обвинувачений не заперечував факту відмови виконувати вказаний наказ.

Будь-яких даних про те, що на час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення обвинувачений мав проблеми зі здоров`ям, які б перешкодили чи могли перешкодити йому виконувати вказаний наказ, сторона захисту не надала. Відповідно до медичної документації, а саме довідки військово-лікарської комісії від 19.11.2024 року (том 1, а.п.103), ОСОБА_5 придатний до військової служби.

З приводу посилання сторони захисту на зміст заяви ОСОБА_5 щодо заміни йому військової служби на цивільну (яка не містить дати її подання, підпису її автора та адресата (том 1, а.п.137, том 2, а.п. 22)), суд звертає увагу, що в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ, на які посилається сторона захисту), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.

У той же час, висновки, наведені у рішеннях ЄСПЛ «Баятян проти Вірменії», «Адян та інші проти Вірменії», на яких акцентує увагу захисник, не співвідносяться, оскільки в наведених рішеннях Судом констатовано порушення державою прав заявників, передбачених ст. 9 Конвенції щодо незабезпечення заявникам права на альтернативну (невійськову) службу, яка б не перебувала під організацією військового управління, однак, вказані висновки Суду не стосувалися випадку введеного в країні воєнного стану.

Як вже зазначалось, ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку російської федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до даного питання.

Суд не вдається до аналізу рішень Європейського суду з прав людини, на які посилається захист, в контексті відмови від військової служби через релігійні переконання, оскільки жодне з рішень цього Суду не стосувалося оцінки дій держави і громадянина в контексті такої масштабної війни, яка ведеться проти України, з урахуванням ресурсів обох держав, характеру нападів, кількості обстрілів, кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права та кількості вчинюваних державою-агресором воєнних злочинів, в тому числі проти жінок та дітей.

Повідомлення стороною захисту інформації про те, що обвинувачений як свідок Єгови за своїм віросповіданням взагалі не може бути військослужбовцем, оскільки змушений буде носити військову форму та отримуватиме заробітну плату від Міністерства оборони, суд оцінює як категоричну відмову від виконання обов`язку по захисту України загалом. Суд не вважає, що необхідністю одягати військову форму і виконання військової служби, не пов`язаної із використанням і носінням зброї, є таким, що призводить до «загибелі особи в цивільному розумінні», як про це стверджує захист у судовому засіданні.

У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина.

Матеріали кримінального провадження не містять будь-яких відомостей про те, що відданий начальником (командиром) військової частини наказ сторона захисту оскаржувала до керівництва вищого рівня або до суду, як не містять будь-яких посилань на обставини та відповідні докази, які могли об`єктивно перешкодити обвинуваченому його виконати, в тому числі за станом здоров`я. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази оскарження останнім висновку ВЛК від 19.11.2024 року про його придатність до військової служби, а також наказу про зарахування до військової частини, про що він також підтвердив під час надання показань в судовому засіданні.

Доказів застосування до обвинуваченого у вказаній військовій частині фізичної сили, що стало б наслідком відмови ним від виконання зазначеного наказу начальника, матеріали кримінального провадження не містять. На спростовування повідомленої обвинуваченим інформації, прокурором ініційовано проведення відповідної службової перевірки, за результататами якої надано відповідь №4/2135 від 04.06.2025 року, адресовану керівнику Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, про те, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України», з метою перевірки наданої обвинуваченим інформації про ймовірні вчинення правопорушень щодо нього, а саме неодноразове побиття іншими військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 , за результатами проведення службової перевірки вказана інформація не знайшла свого підтвердження (том 1, а.п. 190-192). Крім того, з наданих стороною захисту документів встановлено, що за скаргою обвинуваченого внесено відповідні відомості в ЄРДР (ухвала слідчого судді від 31.03.2025 року (том 2, а.п. 91)), однак, як зазначив обвинувачений в судовому засіданні результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження за його заявою (скаргою), в тому числі на момент розгляду цього кримінального провадження ( грудень 2025 року), він не цікавився.

Суд акцентує, що в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, а оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності є конституційним обов`язком кожного громадянина. Відмова обвинуваченого виконати наказ начальника (командира) в умовах воєнного стану змусила покласти на його співслужбовців додатковий тягар щодо виконання визначеного йому завдання, що могло призвести до конкретних тяжких наслідків.

Підстав для застосування до обвинуваченого положень ст.ст.69, 75 КК України судом не встановлено.

Суд вважає, що положення ст. 75 КК України застосовуються з урахуванням мети покарання, а тому звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану не лише не запобігатиме вчиненню нових злочинів іншими особами, а навпаки, створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Відсутність належного реагування держави, зокрема, суду під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, нівелює визначену статями 50, 65 КК України мету призначення покарання і може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, неспроможності забезпечення командуванням військових частин належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому.

Відповідно до даних протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, ОСОБА_5 затримано 03.12.2024 року о 18 год. 56 хв. (а.п. 113-117).

Згідно з даними матеріалів кримінального проваження на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області до ОСОБА_5 04.12.2024 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з правом внесення застави у вигляді 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 90 840 грн., строк тримання під вартою рахувати з 03.12.2024 року (а.п. 118-127).

Відповідно до листа ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» ОСОБА_5 09.12.2024 року звільнено із вказаної установи у зв`язку із внесенням застави у розмірі 90 840 грн. відповідно до ухвали Івано-Франківського міського суду від 04.12.2024 року про застосування запобіжного заходу (а.п.128).

Тому обвинуваченому слід зарахувати в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 03.12.2024 року по 09.12.2024 року включно.

Необхідності зміни запобіжного заходу до обвинуваченого у вигляді застави до набрання цим вироком законної сили немає. Тому суд вважає, що цей запобіжний захід слід залишити до набрання вироком законної сили.

Процесуальні витрати відсутні.

Цивільний позов не заявлено.

Речові докази відсутні.

На підставі наведеного та, керуючись ст.ст. 370, 373, 374, 376 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Строк відбуття ОСОБА_5 призначеного покарання рахувати з моменту його фактичного затримання після набрання цим вироком законної сили.

Зарахувати ОСОБА_5 в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 03.12.2024 року по 09.12.2024 року включно.

Запобіжний захід у вигляді застави залишити обвинуваченому ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили.

Заставу в розмірі 90 840 (дев`яносто тисяч вісімсот сорок) гривень, внесену на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (МФО: 820172, код отримувача: 26289647, банк отримувача: ДКС України, м. Київ, рахунок: UA158201720355259002000002265, згідно з ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.12.2024 року), повернути заставодавцю після набрання вироком суду законної сили.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: ОСОБА_1