Decision № 125873521, 17.03.2025, Commercial Court of Poltava Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2025 Справа № 917/130/25

м. Полтава

Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І., розглянувши матеріали за позовною Фізичної особи-підприємця Супруна Сергія Васильовича (код РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до відповідача: Колективного підприємства тресту «Кременчукнафтохімбуд» (вул. Жовтнева, 8/18, м. Кременчук, 39600, код ЄДРПОУ 01270724)

про стягнення 417 021,65 грн

без виклику представників сторін

Суть спору: 16.01.2025 до Господарського суду Полтавської області звернувся Фізична особа-підприємець Супрун Сергій Васильович з позовом до Колективного підприємства тресту «Кременчукнафтохімбуд» про стягнення 478 855,16 грн.

Процесуальні дії суду: Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2025 справа № 917/130/25 передана до розгляду судді Пушку І.І.

Згідно з ухвалою від 21.01.2025 позовна заява була залишена без руху відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України. Позивачеві надано строк для усунення недоліків позовної заяви не пізніше трьох днів з моменту вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

23.01.2025 суд отримав від позивача через систему «Електронний суд» заяву про усунення недоліків разом з позовною заявою в новій редакції, за якою ціна позову складає 417 021,65 грн, з яких: 3% річних, нарахованих на основний борг та інфляційні втрати, стягнуті за рішенням суду у справі №917/461/24 - 10 161,79 грн; інфляційні втрати, нараховані на основний борг та інфляційні втрати, стягнуті за рішенням суду у справі №917/461/24 - 44 934,16 грн; пеня - 157 402,30 грн; інфляційні втрати, нараховані на штрафи, стягнуті за за рішенням суду у справі №917/461/24 - 20 757,25 грн; інфляційні втрати, нараховані на судовий збір, стягнутий за рішенням суду у справі №917/461/24 - 921,68 грн; інфляційні втрати, нараховані на пеню, стягнуту за рішенням суду у справі №917/461/24 - 182 844,47 грн.

Ухвалою від 28.01.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі; задовольнив клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; визнав справу малозначною; ухвалив справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; запропонував відповідачу не пізніше 15 днів з дня вручення цієї ухвали надати суду відзив на позов; запропонував позивачу не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву подати суду відповідь на відзив.

Виклад позицій сторін по суті позовних вимог та заперечень.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №Кр-0705/03-20 від 02.03.2020, укладеного між Колективним підприємством трест «Кременчукнафтохімбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані», в частині оплати вартості отриманого товару, заборгованість за яким була стягнута згідно з рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.07.2024 у справі № 917/461/24 у розмірі 327 030,60 грн основного боргу, 69 538,69 грн штрафу, 21 636,00 грн річних, 74 150,61 грн інфляційних, 544 892,69 грн пені, 12446,98 грн судового збору. На примусове виконання рішення виданий судовий наказ від 14.08.2024. 18.09.2024 відкрито виконавче провадження № 76075243 з примусового виконання вказаного наказу.

Позивач посилається на те, що 14.10.2024 між ним та Колективним підприємством трест «Кременчукнафтохімбуд» було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким новим кредитором - Фізичною особою-підприємцем Супруном Сергієм Васильовичем, набуте право вимагати від Колективного підприємства тресту «Кременчукнафтохімбуд» належного виконання зобов`язання за договором №Кр-0705/03-20 від 02.03.2020, в тому числі, але не виключно, вимагати виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 09.07.2024 у справі № 917/461/24. На підставі вказаного договору про відступлення права вимоги ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.11.2024 у справі № 917/461/24 замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 14.08.2024 справі № 917/461/24 на правонаступника Супруна Сергія Васильовича.

04.02.2023 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень відповідач вказує, зокрема, на таке:

-позов подано з порушенням правил підсудності;

-позивачем неправомірно нараховано пеню після спливу 6-місячного строку, визначеного ч.6 ст.232 ГК;

-позивачем неправомірно нараховано інфляційні втрати на штрафні санкції;

-позивачем не надано доказів на обґрунтування понесення збитків, що є самостійною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій;

-позивачем неправомірно нараховано інфляційні втрати на штрафні санкції та 3% річних;

- окрім цього, відповідач у відзиві посилається на норми законодавства, які надають суду право зменшити розмір інфляційних втрат та неустойки, нарахованої за порушення зобов`язання.

07.02.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, за змістом якого просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. У відповіді на відзив позивач зазначає, зокрема, таке:

- спір виник у зв`язку з виконанням господарського правочину, сторонами якого є Колективне підприємство трест «КРЕМЕНЧУКНАФТОХІМБУД» та ТОВ «Альфа-Метал-Компані», правонаступником якого є ОСОБА_1 , тому справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства;

- пунктом 5.6 Договору № Кр-0705/03-20 від 02 березня 2020 року передбачено, що штрафні санкції нараховуються до моменту здійснення повного виконання своїх зобов`язань за договором, тому відповідач дійшов до помилкового висновку про те, що позивач не мав права нараховувати пеню після спливу 6-місячного строку;

- ЦК України встановлює, що штрафні санкції (неустойка) може бути грошовим зобов`язання, якщо обов`язок боржника виражений у необхідності сплатити суму коштів на користь кредитора, а тому на неустойку, як на грошове зобов`язання, підлягають нарахуванню інфляційні втрати та 3 % річних.

- відсутні підстави для зменшення заявлених до стягнення інфляційних втрат. Тим паче, відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних, адже розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом, та є мінімальним, тому не може мати місце неспівмірність заявленої до стягнення суми процентів річних.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини.

02.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» та Колективним підприємством трест «Кременчукнафтохімбуд» укладено договір №Кр-0705/03-20.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Колективного підприємства трест «Кременчукнафтохімбуд» про стягнення заборгованості за згаданим договором.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.07.2024 у справі № 917/461/24 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» до Колективного підприємства трест «Кременчукнафтохімбуд». Стягнуто з Колективного підприємства трест «Кременчукнафтохімбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» 327 030,60 грн основного боргу, 69 538,69 грн штрафу, 21 636,00 грн річних, 74150,61 грн інфляційних, 544 892,69 грн пені, 12 446,98 грн. судового збору.

На виконання рішення від 09.07.2024 у справі № 917/461/24, яке набрало законної сили 30.07.2024, Господарським судом Полтавської області 14.08.2024 видано наказ про примусове виконання рішення.

Вказаний наказ пред`явлений стягувачем на примусове виконання до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича, яким відкрито виконавче провадження № 76075243.

14.10.2024 між ТОВ «АЛЬФА-МЕТАЛ-КОМПАНІ» (по договору - Первісний кредитор) та Супруном Сергієм Васильовичем (по договору - Новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір про відступлення).

При цьому судом встановлено, що Супрун Сергій Васильович має статус суб`єкта підприємницької діяльності, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (а.с. 41).

Відповідно до ч.1 ст. 3 Господарського кодексу (далі ГК) України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно із ч.1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Ст. 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Позивач на момент укладення договору про відступлення права вимоги з ТОВ «АЛЬФА-МЕТАЛ-КОМПАНІ» та на даний час є суб`єктом підприємницької діяльності, даний спір виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, тому справа підлягає розгляду господарським судом, таким чином, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву про подання позову з порушенням правил підсудності відхиляється судом як необґрунтоване.

За умовами п. 1.1 Договору про відступлення, Первісний кредитор відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором у зобов`язанні, що виникло на підставі Договору № Кр-0705/03-20 від 02 березня 2020 року, який укладений між Первісним кредитором та Колективним підприємством трест «Кременчукнафтохімбуд» (адреса: 39600, м. Кременчук, вул. Ігоря Сердюка, 8/18, ЄДРПОУ 01270724).

Відповідно до п. 1.3 Договору про відступлення, Новий кредитор одержує право, замість Первісного кредитора, вимагати від Боржника належного виконання зобов`язань за Основним договором в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення цього Договору, в тому числі, але не виключно:

-вимагати виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 09.07.2024 у справі № 917/461/24, яке набрало законної сили 30.07.2024 про стягнення з Колективного підприємства трест «Кременчукнафтохімбуд» (39600, м. Кременчук, вул. Горя Сердюка, 8/18, код ЄДРПОУ 01270724) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА-МЕТАЛ-КОМПАНІ» (49000, м. Дніпро, пр. Яворницького Дмитра, буд.77, офіс 202, код ЄДРПОУ 34202711) 327 030,60 грн основного боргу, 69 538,69 грн штрафу, 21 636,00 грн річних, 74150,61 грн інфляційних, 544 892,69 грн пені, 12 446,98 грн судового збору, на примусове виконання якого Господарським судом Полтавської області 14.08.2024 видано наказ про примусове виконання № 917/461/24;

-вимагати виконання інших рішень суду, у разі наявності таких або прийняття їх в майбутньому, з приводу стягнення з Боржника будь-якого виду заборгованості (в тому числі зі сплати пені, штрафів, процентів та інших нарахувань) за Основним договором;

-в порядку статті 625 Цивільного кодексу України вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми;

-звертатися до суду із відповідними позовами до Боржника про стягнення пені, штрафів, інфляційних втрат та процентів, що нараховані у зв`язку з порушенням зобов`язань за Основним договором.

Ухвалою від 21.11.2024 у справі № 917/461/24 Господарський суд Полтавської області замінив сторону стягувача у виконавчому провадженні № 760752434 з примусового виконання наказу № 917/461/24 від 14.08.2024, а саме - Товариство обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» на його правонаступника - ОСОБА_1 .

Позивач у позові посилається, що станом на момент звернення із вказаним позовом до суду у справі № 917/130/25, рішення Господарського суду Полтавської області від 09.07.2024 у справі № 917/461/24 залишається не виконаним боржником, кошти від боржника в рахунок погашення заборгованості не надходили.

З огляду зазначено, позивач просить стягнути з боржника донараховані 3% річних - 10 161,79 грн; інфляційних втрат - 44 934,16 грн; пені - 157 402,30 грн; інфляційні втрати, нараховані на штрафи - 20 757,25 грн; інфляційні втрати, нараховані на судовий збір -921,68 грн; інфляційні втрати, нараховані на пеню - 182 844,47 грн. Всього: 417 021,65 грн.

Під час розгляду по суті заявлених позовних вимог судом приймаються до уваги наступні обставини.

Приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.07.2024 у справі № 917/461/24, яке набрало законної сили 30.07.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120306153), задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» до Колективного підприємства трест «Кременчукнафтохімбуд».

Стягнуто з Колективного підприємства трест «Кременчукнафтохімбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» 327 030,60 грн основного боргу, 69 538,69 грн штрафу, 21 636,00 грн річних, 74150,61 грн інфляційних, 544 892,69 грн пені, 12 446,98 грн. судового збору.

Обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Полтавської області від 09.07.2024 у справі № 917/461/24 мають преюдиціальне значення та повторного доведення не потребують.

Отже, не підлягають доведенню обставини, пов`язані з неналежним виконанням відповідачем умов договору №Кр-0705/03-20 від 02.03.2020 та наявності у відповідача основної заборгованості у загальному розмірі 327 030,60 грн, а також обставини, пов`язані з наявністю заборгованості з інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу на суму основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно із ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що право вимоги до Колективного підприємства Трест «Кременчуцький нафтохімбуд» щодо належного виконання ним зобов`язання за договором № Кр-0705/03-20 від 02.03.2020 та щодо виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 09.07.2024 у справі № 917/461/24 підтверджується укладеним договором про відступлення права вимоги від 14.10.2024 та ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.11.2024 у справі № 917/461/24 про заміну сторони виконавчого провадження.

Таким чином, позивач, як новий кредитор, внаслідок укладення з ТОВ «АЛЬФА-МЕТАЛ-КОМПАНІ» договору про відступлення прав вимоги від 14.10.2024, та згідно зі ст. 512, 513 Цивільного кодексу України отримав право вимагати від відповідача сплати грошових коштів у вигляді інфляційних втрат та 3% річних за період порушення з боку останнього виконання взятих на себе грошових зобов`язань по сплаті підтверджених судовими рішеннями у справі №917/461/24 коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 викладено правову позицію про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.2018 у справі №906/1283/16, згідно з якою внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконане, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що рішення Господарського суду Полтавської області від 09.07.2024 у справі №917/461/24 не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання КП трест «Кременчукнафтохімбуд», яке виникло до ухвалення судового рішення на підставі договору №Кр-0705/03-20 від 02.03.2020.

Як вбачається з розрахунку позовних вимог, позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 44 934,16 грн на заборгованість в сумі 401 181,21 грн, що складається з підтверджених судовим рішенням у справі №917/461/24 суми основного боргу 327 030,60 грн та інфляційних втрат 74 150,61 грн, за період прострочення з 06.03.2024 по 08.01.2025.

Вирішуючи позов в цій частині вимог суд враховує наступне:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 вказала на те, що при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.

Встановлення компетентним органом механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що «вартість грошей з індексом інфляції за попередній період» є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.

У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Подібні за змістом правові позиції викладено Верховним Судом в постановах від 13.12.2023 у справі №921/475/22, від 15.11.2023 у справі №921/489/22 та від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено вище, суд доходить висновку, що нарахування у цій справі інфляційних втрат на суму основного боргу з урахуванням інфляції, стягнутої у межах справи №917/461/24, є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду, висновки якого є обов`язковими до врахування судом першої інстанції.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що він є арифметично та методологічно правильним, позивачем не порушено принцип безперервної послідовності перемножування індексів інфляції за увесь час фактичного прострочення до 08.01.2025.

На підставі викладеного, вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у загальному розмірі 44 934,16 грн є правомірними та обґрунтованими, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивач нарахував 3% річних у розмірі 10 161,79 грн на заборгованість в сумі 401 181, 21 грн, що складається з підтверджених судовим рішенням у справі №917/461/24 суми основного боргу 327 030,60 грн та інфляційних втрат у розмірі 74 150,61 грн, за період прострочення з 06.03.2024 по 08.01.2025.

Як зазначалося вище, наведеною статтею 625 Цивільного кодексу України законом встановлений обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Приписи статті 625 Цивільного кодексу України закріплюють різні за своєю природою способи захисту майнового права та інтересу: інфляційні втрати, які полягають у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, та 3% річні, як спосіб отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Порядок та методологія нарахування інфляційних втрат та 3% річних є також різною.

Зокрема, як вказувалось, механізм механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Наведене зумовлює висновок про обґрунтованість нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця з дотриманням принципу безперервної послідовності перемножування індексів інфляції за увесь час фактичного прострочення, що не призводить до безпідставного збагачення кредитора.

Зі змісту частини 2 статті 625 ЦК України випливає, що відсотки річних нараховуються на прострочену заборгованість.

У цьому контексті слід зауважити, що покладення на відповідача обов`язку сплатити 3% річних, які нараховані на уже стягнуту загальну суму основного боргу з інфляційними втратами, призведе до застосування більшої ставки відсотків річних, ніж та, що передбачена законом, що є недопустимим в умовах відсутності у матеріалах справи доказів погодження сторонами у договірному порядку іншої (збільшеної) відсоткової ставки. Таке нарахування, на думку суду, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності та не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Судом також враховується усталена практика Верховного Суду, згідно з якою відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не може розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

На думку суду, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням 3% річних є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями.

За таких обставин, нарахування 3% річних не лише на суму боргу, а й на нараховані інфляційні втрати є неправомірним.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних на суму основного боргу в розмірі 327 030,60 грн (стягнутих судовим рішенням у справі №917/461/24) за період прострочення з 06.03.2024 по 08.01.2025, встановив, що належний розмір 3% річних, який підлягає стягненню, становить 8 283,58 грн.

В іншій частині вимог про стягнення 3% річних в позові суд відмовляє в зв`язку з безпідставністю.

Щодо заявлених позивачем сум пені.

Судом досліджено умови укладеного між сторонами договору та встановлено, що за порушення строків оплати продукції, виконання іншого грошового зобов`язання, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від вартості партії продукції, іншого грошового зобов`язання, за кожен день такого порушення (п.5.2. Договору №Кр-0705/03-20).

При цьому сторони погодили, що штрафні санкції нараховуються до моменту здійснення повного виконання своїх зобов`язань за договором (п.5.6), тобто, відступили від приписів ч.6 ст.232 ГПК України та визначили термін нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України), що не заборонено чинним законодавством.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 по справі № 911/952/22.

Пунктом 5.8 Договору встановлено, що позовна давність по штрафним санкціям складає 3 роки.

Всього позивачем заявлено до стягнення пені на суму 157 402,30 грн за загальний період з 06.03.2024 по 08.01.2025, а саме:

-за видатковою накладною №2505 від 11.05.2022 - 437 241,00 грн (ціна партії): з 06.03.2024 по 08.01.2025 (309 днів) пеня становить 98 828,31 грн;

-за видатковою накладною №4405 від 17.05.2022 - 47 880,00 грн (ціна партії): з 06.03.2024 по 08.01.2025 (309 днів) пеня становить 10 822,18 грн;

- за актом надання послуг №4405 від 17.05.2022 - 1 000,00 грн (ціна партії): з 06.03.2024 по 08.01.2025 (309 днів) пеня становить 226,03 грн;

-за видатковою накладною №5105 від 19.05.2022 - 153 777,00 грн (ціна партії): з 06.03.2024 по 08.01.2025(309 днів) пеня становить 34 757,77 грн;

-за видатковою накладною №110 від 03.10.2022 - 26 173,87 грн (ціна партії): з 06.03.2024 по 08.01.2025 (309 днів) пеня становить 5 916,00 грн;

-за видатковою накладною №17311 від 23.11.2022 - 30 315,00 грн (ціна партії): з 06.03.2024 по 08.01.2025(309 днів) пеня становить 6 852,01 грн.

Суд, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, визнав його арифметично вірним, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача пені визнаються судом обґрунтованими на суму 157 402,30 грн, за розрахунком позивача.

Заперечення відповідача щодо неправомірності нарахування пені за межами шестимісячного строку від дня, коли зобов`язання мало бути виконане, судом відхиляються, оскільки спростовуються умовами Договору поставки від 02.03.2020 № Кр-0705/03-20 та Закону і в даному випадку це є правомірним заходом зі сторони позивача.

Водночас при прийнятті судом рішення про стягнення з відповідача остаточного розміру нарахованих штрафних санкцій у вигляді пені, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відтак застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 зробила наступний правовий висновок: «для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (п.8.24 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. (п. 8.33. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

З огляду на наведене, беручи до уваги практику Великої Палати Верховного суду, суд прийшов до висновку, що нарахований позивачем до стягнення розмір пені є необґрунтовано завищеним, оскільки в сумі, разом зі стягнутою пенею за рішенням суду у справі № 917/461/24 у двічі перевищує вартість самого невиконаного зобов`язання.

Суд, беручи до уваги практику Великої Палати Верховного суду, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що нарахована позивачем до стягнення сума пені є необґрунтовано завищеною, явно неспівмірною з сумою основного зобов`язання; що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, вважає за можливе зменшити розмір пені на 50 % та стягнути з відповідача пеню у розмірі 78 701,15 грн.

Таке зменшення розміру пені суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 20 757,25 грн на суму штрафу, стягнутого за рішенням суду у справі № 917/461/24 та інфляційних в розмірі 182 844,47 грн, нарахованих на суму пені, суд відмовляє в задоволенні вказаних сум з огляду на таке.

Визначаючи правову природу грошового зобов`язання, необхідно, перш за все виходити з правил частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В той же час правова природа неустойки зовсім інша, оскільки неустойка - це один із видів забезпечення виконання зобов`язання (статті 546, 549 Цивільного кодексу України).

За приписами частини статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка носить допоміжний (акцесорний) до основного зобов`язання характер.

Як вже зазначено, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов`язок сплатити неустойку за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням в розумінні положень частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, тому що неустойка є одним із видів забезпечення виконання основного зобов`язання, в тому числі й грошового та не змінює. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.02.2014 у справі № 905/909/13-г (постанова Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18).

Відповідно до ч.2 ст. 550 ЦК України проценти на суму неустойки не нараховуються в силу прямої заборони законом такого нарахування.

Згідно з ч. 1 ст. 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Суд погоджується з доводами відповідача про неправомірністю нарахування інфляційних втрат на штрафні санкції, оскільки таке нарахування суперечить нормам чинного законодавства.

Таким чином, нарахування інфляційних втрат на стягнуту рішенням суду від 09.07.2024 у справі № 917/461/24 суму пені та штрафу, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності та суперечить положенням статті 550 Цивільного кодексу про заборону нарахування процентів на неустойку, тому в задоволенні позову в цій частині вимог в позові суд відмовляє в зв`язку з необґрунтованістю.

Щодо посилань відповідача про зменшення інфляційних втрат, суд зазначає таке.

За своєю правовою природою інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а є компенсаційними заходами, специфічною формою збитків, яких зазнає кредитор через прострочення боржником виконання грошового зобов`язання будь-якого виду, незалежно від підстав виникнення (правова позиція ВС, викладена у постанові від 12.02.2020 № 917/1421/18 п. 27-28).

Право суду на зменшення інфляційних втрат не передбачене жодною нормою матеріального та процесуального права, тому в задоволенні клопотання відповідача про їх зменшення суд відмовляє.

Наведена судова практика відповідачем щодо зменшення розміру відсотків річних (справа №902/417/18) не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки в зазначеній справі суд виходив з інших фактичних обставин при зменшенні розміру відсотків річних, зокрема, у спірних правовідносинах розмір відсотків річних встановлювався договором та становив 40%.

Отож, судом не встановлені правові підстави для зменшення інфляційних втрат, у зв`язку з чим посилання відповідача відхиляються судом.

Позивач також нарахував інфляційні втрати в розмірі 921,68 грн за період з 09.07.2024 по 08.01.2025 на стягнуту за рішенням суду у справі № 917/461/24 суму судового збору (12 446,98 грн). Суд вважає, що такі нарахування були здійснені позивачем без належних правових підстав, зважаючи на наступне.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення ст. 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень ст. 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом, судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Рішення суду за загальним правилом не може породжувати зобов`язання грошового характеру, тому що зобов`язання боржника завжди передує судовому рішенню. Судове рішення у цьому разі не виступає юридичним фактом, що породжує зобов`язання, а слугує підтвердженню факту певного правопорушення та визначає суму коштів, що становить зміст цього зобов`язання.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовано Законом України «Про виконавче провадження». Таким чином, оскільки спірні правовідносини стосовно сплати судового збору виникли у зв`язку з невиконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19).

Враховуючи зазначене, позивач безпідставно нарахував 921,68 грн інфляційних втрат за період з 09.07.2024 по 08.01.2025 на суму стягнутого за рішенням суду від 09.07.2024 у справі № 917/461/24 витрат по сплаті судового збору в розмірі 12 446,98 грн, тому позов в цій частині вимог задоволенню не підлягає.

Стосовно інших заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, суд оцінює їх належність з урахуванням обставин, які входять в предмет доказування та зазначає, що останні не містять належних обґрунтувань та доказів, які б спростовували обставини, викладені в позовній заяві, не відповідають матеріалам справи, зводяться до тлумачення законодавства на свою користь.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням всіх вказаних обставин у їх сукупності, позовні вимоги задовольняються судом частково, у в загальному розмірі 131 918,89 грн, з яких: 44934,16 грн - інфляційні втрати; 8 283,58 грн 3% річних; 78 701,15 грн пеня.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення судом позову, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2527,44 грн судових витрат по сплаті судового збору з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в зв`язку з поданням позову в електронній формі (210620,04 грн * 1,5% *0,8 = 2527,44 грн), при цьому зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду не впливає на зменшення розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Колективного підприємства тресту «Кременчукнафтохімбуд», вул. Жовтнева, 8/18, м. Кременчук, 39600, код ЄДРПОУ 01270724 на користь Фізичної особи-підприємця Супруна Сергія Васильовича (код РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ): 44934,16 грн - інфляційних втрат; 8 283,58 грн 3% річних; 78 701,15 грн пені; 2 527,44 грн витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І. ПУШКО