Court ruling № 124682649, 22.01.2025, Kaharlyk District Court of Kyiv Oblast

Справа № 368/1266/24

2-п/368/4/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2025 р. Кагарлицький районний суд Київської області

у складі: головуючого - судді Шевченко І.І

за участі секретаря Назаренко А.І.

представника заявника адвоката Кузьміна А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик в режимі відео конференції цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , представник заявника адвокат Кузьмін Андрій Ренатович про перегляд заочного рішення, -

встановив:

19 грудня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , представник заявника адвокат Кузьмін Андрій Ренатович про перегляд заочного рішення, обґрунтовуючи заяву наступним.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. З ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, відповідач повинен був повернути позивачу ту суму грошових коштів, яку отримав у якості кредиту, і заперечує та не повинен сплачувати визначену у позові кількість нарахувань за обслуговування кредитної заборгованості, так як вони нараховані всупереч діючому законодавству, про що йдеться нижче.

Сплата за обслуговування кредитної заборгованості не є супровідною послугою банку, оскільки не зрозуміло, в чому саме полягає така послуга, та очевидно, що за наслідками надання такої послуги споживач (позичальник) від виконавця послуги не отримує ніякого результату, тобто споживання послуги - відсутнє.

Таким чином, позивач відніс сплачені відповідачем суми за обслуговування кредитної заборгованості до загальної суми при обчисленні реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит без належних на те правових підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно із ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

На підставі кредитного договору, укладеним між позивачем та відповідачем, останньому щомісячно, окрім відсотків за використання кредитом, нараховувалась комісія за обслуговування кредиту.

Оцінюючи зміст умови, якою передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості та зміст наведених положень Договору, якими визначено, у чому полягає послуга банку по обслуговуванню кредиту, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов`язанням банку, визначеним кредитним договором про надання позичальнику не частіше одного раз} на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та як належить сплатити і дати сплати, та зобов`язанням кредитодавця про наданш інформації споживачу, визначених ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні нормі права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правового висновку, який міститься у постанові Великої Палат. Верховного Суду у справі №496/3134/19 положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредит щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів з кредитним договором, є нікчемними.

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 1 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16: положення пунктів 22, 23 статті 1, етап 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треб розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і при виконання такого договору.

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу. При цьому позивач нараховував комісію за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок відповідача, що є незаконним.

Щодо способу захисту порушеного права Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті. Якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає цей висновок у мотивувальній частин судового рішення як обґрунтування висновку по суті спору.

Наведене дає підстави для висновку, що положення кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту суперечать положенням ч. ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 08.02.2023 №168/349/20 (провадження № 61-2223св21).

З наведеного вище слідує, що умова укладеного між: сторонами у справі договору про надання споживчого кредиту щодо сплати комісії за супроводження кредитної заборгованості не ототожнюється з будь-якими послугами банку які надаються позивачу як споживачу фінансових послуг і тому такі положення договору надання споживчого кредиту не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», тобто є нікчемною умовою договору.

Зазначені висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02.05.2018 року по справі №333/865/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до Конституції України кожний громадянин є рівним в своїх права та обов`язках, кожен має право на повагу до своєї гідності та честі, норми діючого законодавства є рівними для всіх осіб, не може бути ніяких привілеїв при застосуванні норм закону або при їх виконанні.

Захист прав споживачів є цільовою соціальною політикою держави та переважною політикою міжнародного співробітництва, адже споживач є найбільш вразливим суб`єктом таких правовідносин на відміну від більш організованого суб`єкта підприємницької діяльності, який перед здійсненням підприємницької діяльності здійснює відповідні приготування, чого в свою чергу не робить споживач при придбанні відповідних товарів, робіт чи послуг.

Резолюція 39/248 Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" встановлює принцип сприяння державою економічним інтересам споживача та встановлює необхідність захисту таких інтересів.

Необгрунтоване заволодіння грошовими коштами споживача значним чином порушує баланс економічних інтересів сторін.

Порушення будь-яких особистих немайнових прав фізичної особи, передбачених Конституцією, іншими нормативно-правовими актами або міжнародними актами передбачає саме по собі спричинення для такої особи певних моральних страждань, адже таке порушення виходить за межі принципу рівного ставлення до кожного громадянина та рівного застосування закону, порушення закону є індивідуальним негативним явищем, в той час як його дотримання здійснюється та передбачається загально всіма учасниками відповідних правовідносин та щодо кожного громадянина, стосовно якого належить застосуванню відповідного закону.

Порушення відповідачем прав позивача шляхом незаконної односторонньої інспірації кредитного зобов`язання з позивачем з усіма подальшими наслідками виокремлює та дискримінує споживача, адже при умовах дотримання відповідачем норм діючого закону позивач як споживач не був би підданий обмеженням та незручностям, які виникли для нього у зв`язку з протиправними діями відповідача.

Таким чином, відсутні підстави для стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості під час користування кредитом.

Згідно наданих самим позивачем відомостей, відповідачем за час користування кредитом по договору сплачено банку коштів на загальну суму що найменш 24515 грн. які позивачем були безпідставно зараховані до сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості. При цьому, внесені відповідачем кошти незаконно не зараховані у погашення тіла кредиту.

З урахуванням нікчемності п. 1.5 Кредитного договору, щодо нарахування та сплати Комісії (плати) за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, кошти вже внесені відповідачем у рахунок погашення кредиту, банком повинні бути зараховані у погашення тіла кредиту.

За правовою позицією Верховного Суду у постановах від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, від 15 листопада 2023 року у справі № 204/5103/21 суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Однак, цього судом не зроблено.

Особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання із відповідним доведенням обставин, що стали причиною для звернення з позовом до суду. У той час, як суд зобов`язаний з`ясувати, в чому саме полягає порушення прав позивача (сформована позиція Верховного Суду у справі № 607/16163/19, постанова від 27 січня 2021 року).

Представник позивача в особі Акціонерного товариства «Ідея Банк» в судове засідання не з`явився, подавши заяву в якій просить розгляд заяви про перегляд заочного рішення здійснювати за відсутності представника позивача та заяву про перегляд заочного рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 19.11.2024 у справі № 368/1266/24 за позовною заявою АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором залишити без задоволення, обґрунтовуючи наступним. Для скасування заочного рішення потрібно разом одночасно щонайменше дві підстави. Щодо першої підстави для скасування заочного рішення, а саме про те, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки. В заяві про перегляд заочного рішення не зазначено жодної поважної причини неявки у судові засідання ОСОБА_1 або неповідомлення про причини її неявки, а також неподання нею відзиву на позовну заяву. Фактично представник відповідача просто заперечує встановлені судом фактичні обставини справи. Так, у заочному рішенні Кагарлицького районного суду Київської області від 19.11.2024 у справі № 368/1266/24 зазначено: «Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомлена, про що свідчить повідомлення з відміткою - інші причини - адресат відсутній за вказаною адресою, причини неявки суд не повідомила.». Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Пунктом 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відмітка про відсутність особи за зареєстрованою адресою місця проживання також вважається врученням судової повістки особі. Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 760/25978/13-й, висновки якої підлягають врахуванню для судів інших інстанцій. Більше того, свідоме неотримання судової кореспонденції може бути розцінено як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. Відтак вбачається, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи № 368/1266/24 в суді, однак в судове засідання вона не з`явився, про поважність причин власної неявки суду не повідомила, представництво своїх інтересів не забезпечила, відзив на позовну заяву до суду не подала, що було достатньою підставою для проведення заочного розгляду справи. Окрім цього, відповідно до ст. 43 ЦПК України участь у судових засіданнях - це право, а не обов`язок сторін. Тому не можна вважати основою заочного розгляду справи один лише факт неявки Відповідача в судове засідання, який належним чином повідомлений. Необхідним елементом є також відсутність заяви відповідача про розгляд справи у його відсутності або визнання неповажними причин неявки. Щодо другої підстави для скасування заочного рішення, а саме про те, що докази, на які посилається відповідач, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 285 ЦПК України у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача. Також згідно з ч. 7 ст. 285 ЦПК України до заяви про перегляд заочного рішення додаються докази, на які посилається заявник. Відповідно до ч. 8 - 9 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обгрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Всупереч вищенаведеним нормам права представник відповідача до заяви про перегляд заочного рішення не надав жодних доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, чи таких, що спростовують фактичні обставини справи. В обгрунтування доводів щодо перегляду заочного рішення представник відповідача посилається на те, що «умова укладеного між; сторонами у справі договору про надання споживчого кредиту щодо сплати комісії за супроводження кредитної заборгованості не ототожнюється з будь-якими послугами банку які надаються позивачу як споживачу фінансових послуг і тому такі положення договору надання споживчого кредиту не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», тобто є нікчемною умовою договору. Щодо плати за обслуговування кредитної заборгованості АТ «Ідея Банк» зазначає наступне. По-перше, договір кредиту та страхування № А03.24467.007833663 укладено 06.04.2021, тобто вже під час дії Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15.11.2016, що набрав чинності 10.06.2017. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальними витратами за споживчим кредитом, є витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Вище вказаний Закон України «Про споживче кредитування» був прийнятий на зміну раніше чинній ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка до прийняття вище вказаного Закону регулювала правовідносини у сфері споживчого кредитування. Аналогічно до описаного вище. 10.06.2017 втратили чинність також Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та вартість кредиту, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2007 № 168. пункт 3.6. котрих передбачав, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). На зміну вище вказаним Правилам було прийнято Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженні Постановою Правління Національного банку України від 08.06.2017 № 49, що набрали чинності 10.06.2017, а, отже, були чинні на момент укладення Кредитного договору, та залишаються чинними по сьогодні. Згідно Методики розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, що є додатком №1 до вище вказаних Правил (чинних як на момент укладення Кредитного договору, так і по сьогоднішній час), банк розраховує загальну вартість кредиту для споживача у грошовому виразі за такою формулою: ЗВК = ЗРК + ЗВСК, де ЗВК - загальна вартість кредиту; ЗРК - загальний розмір кредиту, тобто сума коштів, які надані та або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банк тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Відповідно до Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 2 до Правил (чинних як на момент укладення Кредитного договору, так і по сьогоднішній час) до платежів за додаткові та супутні послуги банку відносяться платежі за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту та інші послуги банку. Отже, чинне на момент укладення Кредитного договору законодавство України передбачало можливість включення до договорів про споживче кредитування (до котрих відноситься Кредитний договір, стягнення заборгованості за яким є предметом позову у цій справі), умов, що передбачають сплату споживачами плати за обслуговування кредиту чи кредитної заборгованості. По-друге, пунктом 1.5 Кредитного договору передбачено, що під час користування кредитом Банк надає Позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим Договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата відповідно до п. 5 Додатку як «Плата за обслуговування кредитної заборгованості». Відповідно до п. 9.8.2 Договору за користування кредитом Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно з Графіком за Договором кредиту, що включає в себе: надання інформації за рахунками Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів в Україні, в Контакт-центрі Банку, шляхом направлення sms-повідомлень щодо суми платежу за Договором кредиту, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних канатів зв`язку тощо. Також у п. 4 Додатку № 1 до Кредитного договору передбачені платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця обов`язкові для укладення договору, в тому числі, плата за обслуговування кредитної заборгованості, що становить 2,90 % середньомісячної від початкової суми кредиту згідно графіку в п. 5, починаючи з 3,7715 % в перший місяць із зменшенням щомісячно на 0,030 % до 2,0015 %. Тобто, передбачена п. 1.5 Кредитного договору, пп. 4, 5 Додатку № 1 до Кредитного договору та п. 9.8.2 Договору плата за обслуговування кредитної заборгованості встановлена за вище перелічені послуги Банку (перелік котрих вичерпний та розгорнутий), котрі надаються Позичальнику протягом всього строку дії Кредитного договору, а також без будь-яких обмежень щодо обсягу вище вказаних послуг Іншими словами, плата за обслуговування кредитної заборгованості, передбачена пунктом 1.7 Кредитного договору, встановлена за вище вказані послуги, котрі надаються Позичальнику більше, ніж один раз на місяць. В свою чергу, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором при споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Тобто, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що інформація про поточний розмір заборгованості, виписка по рахунку та інша інформація надаються споживачу безоплатно лише за умови, що вказані послуги надаються не частіше одного разу на місяць; в той час, коли пунктом 9.8.2 Договору передбачено надання інформації по рахунках позичальника за допомогою телефонних каналів зв`язку Позичальника та із використанням засобів електронного зв`язку, як і опрацювання запитів Позичальника, і необмежену кількість разів протягом дії кредитного договору. Отже, безперечним є той факт, що законом не заборонено встановлювати плату за послуги, встановлені у пункті п. 9.8.2 Договору, адже вимоги щодо безоплатності вказаних послуг законом не передбачено, з огляду на що вказана вище умова Кредитного договору відповідає вимогам закону. Окрім цього, АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 не визначали умови здійснення плати за обслуговування кредитної заборгованості виключно у випадку вчинення АТ «Ідея Банк» дій. передбачених п. 9.8.2 Договору. АТ «Ідея Банк» та Боржник визначили сплату останньою плати за обслуговування кредитної заборгованості, як безумовну дію Позичальника, яку вона мала виконати відповідно до умов Кредитного договору. Враховуючи, що між сторонами письмово було досягнуто згоди за істотними умовами кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору. Відтак, доводи АТ «Ідея Банк» спростовують твердження представника Відповідача стосовно нікчемності умов Кредитного договору в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості. Отже, будь-яких обґрунтованих заперечень проти доводів, викладених у заочному рішенні Кагарлицького районного суду Київської області від 19.11.2024, представник відповідача у заяві про перегляд заочного рішення не навів. Враховуючи наведене, доводи представника відповідача щодо наявності обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, які не розглянув суд при ухваленні заочного рішення від 19.11.2024 у справі № 368/1266/24, є абсолютно безпідставними. Тобто, в даному випадку відсутня сукупність підстав, яка відповідно до ст. 288 ЩІК України є обов`язковою умовою щодо перегляду скасування заочного рішення, що є самостійною та достатньою умовою для відмови у задоволенні вищевказаної заяви представника ОСОБА_1 адвоката Кузьміна А.Р.

Суд, вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дійшов такого висновку.

19 листопада 2024 р. було винесено заочне рішення по справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким було вимоги позивача задоволено.

Відповідач до судового засідання не з`являлася.

Відповідно до п.2 ч. 3ст. 287 ЦПК Українисуд може своєю ухвалою за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Відповідно дост. 288 ЦПК Українизаочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.2, п.5 ч.5 ст.12 ЦПК Україниосновними засадами (принципами) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно зст. 44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У відповідності зіст. 223 ч. 3 п. 1 ЦПК Україниякщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки

Так в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року було зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З огляду на вищезазначені обставини, та з урахуванням того, що відповідач повідомлялися про день та час судового засідання, проте суд розглянув справу у відсутності відповідача та виніс заочне рішення.

Дослідивши заяву про перегляд заочного рішення, матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення заяви.

Керуючись ст.ст.. 280-289ЦПК України,суд,

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , представник заявника адвокат Кузьмін Андрій Ренатович про перегляд заочного рішення - задовольнити.

Скасувати заочне рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 19.11.2024 р. у справі № 368/1266/24 та призначити справу до загального позовного провадження.

Призначити підготовче засіданняна 11 лютого 2025 р. на 12 год. 00 хв.в приміщенні Кагарлицького районного суду Київської області.

Повідомити учасників справи про підготовче засідання.

Запропонувати: відповідачевіу 15-деннийстрок з дня вручення даної ухвалинадіслати одночасно:

судувідзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачукопію відзиву та доданих до нього документів.

У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову, відзив підписується відповідачем або його представником з додаванням довіреності чи іншого документу, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Відзив повинен містити:

1) найменування (ім`я) позивача і номер справи;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку, офіційну електронну адресу та адресу електронної пошти, за наявності;

3) у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем;

4) обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується;

5) заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права;

6) перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання;

7) заперечення (за наявності) щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті;

8) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

До відзиву додаються:

1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем;

2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Роз`яснити відповідачеві, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Позивач має право у триденний строк з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, в якій він викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотивів їх визнання або відхилення.

Відповідь на відзив підписується позивачем або його представником.

До відповіді на відзив застосовуються вищезазначені правила, встановлені для відзиву.

Відповідач має право у триденний строк з дня отримання відповіді на відзив подати заперечення, в яких він викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

Заперечення підписується відповідачем або його представником.

До заперечень застосовуються вищезазначені правила, встановлені для відзиву.

Роз`яснити відповідачеві,що вінмаєправо пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву, тобтоу15-денний строк з дня вручення даної ухвали.

Інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи можуть отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 27.01.2025 р.

Суддя І.І. Шевченко