Decision № 119459934, 03.06.2024, Ivano-Frankivsk District Administrative Court

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2024 р. справа № 300/4730/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) в інтересах якого діє адвокат Косик Л.А. (далі представник позивача) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства енергетики України (далі відповідач) в якому просить суд стягнути з Міністерства енергетики України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.12.2022 по 23.01.2023 у розмірі 39 195 (тридцять дев`ять тисяч сто дев`яносто п`ять) грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2022 у справі №640/7457/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасувати наказ в.о. державного секретаря Міністерства енергетики та захисту довкілля України №188-к від 03 березня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу з 04 березня 2020 року. Стягнуто з Міністерства енергетики та захисту довкілля України (перейменовано в Міністерство енергетики України) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 березня 2020 року по момент винесення рішенням судом у розмірі 905 404,50 грн, без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на раніше займаній посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 04 березня 2020 року та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 27 426,50 грн. Згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2022залишено без змін. Таким чином, рішеннями судів позивача поновлено на посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу. Відтак, враховуючи допущення судом першої інстанції судового рішення у справі в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі до негайного виконання, у відповідача виник обов`язок виконання судового рішення щодо поновлення позивача на посаді на наступний робочий день після його постановлення, тобто 13.12.2022. Однак, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2022, Міністерством енергетики України виконано лише 23.01.2023 шляхом видання наказу за №24-К, а відтак рішення у справі в частині поновлення позивача на публічній службі виконано із затримкою. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просить суд стягнути з Міністерства енергетики України на його користь середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2022 у справі №640/7457/20, починаючи з 13.12.2022 по 23.01.2023 включно, в розмірі 391950 грн.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.07.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.36-37).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву (а.с.48-55). Проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши на відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки позивач з`явився до Міненерго 23.01.2023 та написав заяву щодо поновлення його на посаді заступника директора департаменту-начальника відділу перспективного розвитку вугільної галузі та проектно-технічного супроводу Департаменту вугільно-промислового комплексу, наказом Міненерго від 23.01.2023 №24-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » позивача поновлено на посаді згідно поданою ним заявою. Так як, у структурі Міністерства енергетики України відсутня посада заступника директора Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу яку обіймав позивач, Міністерство енергетики України вимушено було запросити позивача до Міненерго з метою надання заяви-згоди на поновлення на рівнозначній посаді. Разом з цим, Міністерство енергетики України, засобами телефонного зв`язку повідомило ОСОБА_1 про необхідність з`явитись до Міненерго для негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді, доказом чого є лист Міністерства енергетики України від 20.12.2022 №26/1.3-22.1-20525 у якому запрошено ОСОБА_1 до Міністерства енергетики України для виконання вищевказаного рішення суду в частині негайного поновлення на посаді, оскільки після телефонного дзвінка, позивач не прибув до міністерства. Також, звертає увагу суду, що позивач після отримання вищевказаного листа, в телефонному режимі повідомив, що не може приїхати найближчим часом до Міністерства, оскільки знаходиться на лікарняному, та повідомив, що приїде після одужання. Враховуючи вищевикладене, позивач навмисно не вчиняв будь-яких дій щодо поновлення його на посаді, а отже Міненерго не може нести відповідальність за обставини що сталися не з його вини. В зв`язку із наведеним, просить суд у задоволенні позову відмовити.

Позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив (а.с.100-103), в яких зазначив про те, відповідачем не доведено законності та обґрунтованості допущеної бездіяльності в частині невиконання рішення суду про поновлення на роботі позивача та не спростовано обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Також позивачем надано додаткові письмові пояснення (а.с.106-108), в яких зазначив про те, щонегайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх обов`язків. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2022 у справі №640/7457/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. державного секретаря Міністерства енергетики та захисту довкілля України №188-к від 03 березня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу з 04 березня 2020 року. Стягнуто з Міністерства енергетики та захисту довкілля України (перейменовано в Міністерство енергетики України) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 березня 2020 року по момент винесення рішенням судом у розмірі 905 404,50 грн, без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на раніше займаній посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 04 березня 2020 року та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 27 426,50 грн (а.с.15-23).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2022 залишено без змін. (а.с.24-32).

Наказом Міністерства енергетики України від 23.01.2023 за №24-к скасовано наказ Міністерства енергетики України від 03.03.2020 №188-к «Про звільнення ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу з 04.03.2020 з посадовим окладом відповідно до штатного розпису та вплачено середній заробіток за один місяць (а.с.13).

Зважаючи на те, що рішення суду від 12.12.2022 у справі №640/7457/20 в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 виконано лише 23.01.2023, позивач звернувсяз даним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 13.12.2022 по 23.01.2023 включно.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Частиною 1 та 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною 3 статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зміст вищевказаних норм, рішення, допущене судом до негайного виконання, в тому числі в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді на посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу з 04.03.2020, відповідач зобов`язаний виконати незалежно від пред`явлення його позивачем до примусового виконання та набрання таким судовим рішенням законної сили. Водночас суд звертає увагу на те, що Міністерством енергетики України рішення суду у справі 640/7457/20,як сам зазначає відповідач у відзиві на позов отримано 13.12.2022.

Крім того, неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 (справа Жовнір проти України). Суд зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі ОСОБА_2 проти України (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

При цьому, відповідно до роз`яснень Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Щодо тверджень відповідача про відсутність вини у затримці виконання рішення про поновлення позивача на роботі, слід зауважити наступне.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в цій справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно.

Відтак, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16 та від 05.03.2020 №280/360/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Відтак, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Судом встановлено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2022 у справі №640/7457/20 Наказом Міністерства енергетики України від 23.01.2023 за №24-к скасовано наказ Міністерства енергетики України від 03.03.2020 №188-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу з 04.03.2020 з посадовим окладом відповідно до штатного розпису та вплачено середній заробіток за один місяць (а.с.13).

Таким чином, у цій справі вимушений прогул, за який позивач просить стягнути середній заробіток, стосується стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

Отже, порушене право позивача, необхідно відновити у передбачений статтею 236 КЗпП України спосіб - шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Що стосується розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з дня наступного за днем ухвалення судом рішення про поновлення на роботі 13.12.2022 до дня фактичного виконання цього рішення 23.01.2023, то суд зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 в справі № 815/2959/17 зазначив, що рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Судом встановлено, що періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 , пов`язаним з невиконанням рішення суду про його поновлення на роботі, є період з 13.12.2022 по 23.01.2023 (оскільки наказ про поновлення на роботі прийнято 23.01.2023, і саме з цього дня позивачу розпочато нарахування заробітної плати).

Отже, загальна кількість робочих днів у вказаному періоді становить 30 днів (14 днів у грудні та 16 днів у січні).

Згідно довідки Міністерства енергетики України від 20.08.2021 № 23.2-ВИХ//1058-21 за середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , розрахована за останні два повні місяці роботи за посадою на якій його поновлено складає 1306,50 грн. (а.с.14).

Відтак, оскільки з дня ухвалення судом рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 до дня його фактичного поновлення минуло 30 робочих дні, то сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Міністерства енергетики України на користь позивача становить 39195 грн. (з розрахунку: 1306,50 грн х 30 робочих днів).

Таким чином, суд дійшов до висновку, що з Міністерства енергетики України слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, зумовленого затримкою у виконанні рішення суду про поновлення на посаді, за період з 13.12.2022по23.01.2023 в розмірі 39195,00 грн з утриманням податків та обов`язкових платежів відповідно до чинного законодавства.

Суд відхиляє доводи відповідача в якості підстави невиконання рішення суду про те, що позивач не звертався до відповідача із відповідними заявами щодо звернення рішення до примусового виконання, оскільки норми КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, у разі якщо працівник не вчинив додаткових дій, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відтак, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Суд вважає, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно виконується не з часу набуття ним законної сили (як це передбачено для переважної більшості судових рішень), а негайно з часу його проголошення (постановлення).

Аналогічна правова позиція визначена Верховним Судом в постановах від 09.02.2018 року у справі №П/811/218/14, від 16.02.2018 року у справі №807/2713/13-а.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В зв`язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Також позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідачана його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.

При вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №280/1765/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутнєдокументальне підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення сторонами будь-яких витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з Міністерства енергетики України (ідентифікаційний код юридичної особи 37552996) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.12.2022 по 23.01.2023 у розмірі 39 195 (тридцять дев`ять тисяч сто дев`яносто п`ять) грн.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Міністерство енергетики України (ідентифікаційний код юридичної особи 37552996), адреса: вул. Хрещатик, буд. 30, м. Київ, 02000.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.