Decision № 116130106, 05.01.2024, Zakarpattia District Administrative Court

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2024 року м. Ужгород№ 260/10316/23 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Гавій Л.В.

за участю представників

позивача: Мондик С.А.

відповідача: Беляков М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 05 січня 2024 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 05 січня 2024 року.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач, Ужгородський відділ ДВС в Ужгородському районі), в якому просить:

1) Визнати протиправною та скасувати постанову Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13.04.2020 № НОМЕР_3 про стягнення виконавчого збору;

2) Визнати протиправною та скасувати постанову Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 14.04.2020 № НОМЕР_5 про відкриття виконавчого провадження;

3) Зобов`язати Ужгородський відділ державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повернути примусово списані кошти з рахунку ОСОБА_1 у розмірі 33515,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні в Ужгородському відділі ДВС в Ужгородському районі перебувало виконавче провадження АСВП № НОМЕР_3 по примусовому виконанні виконавчого листа № 712/18548/12 виданого 12.02.2013 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк Форум" заборгованості в розмірі 331939,62 грн. та 3219 грн. судових витрат.

14.05.2015 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

13.04.2020 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

14.04.2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 на підставі постанови від 13.04.2020 року № НОМЕР_3 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 33515,86 грн.

В ході здійснення цього виконавчого провадження, державним виконавцем здійснено примусове списання коштів з рахунку позивача № НОМЕР_1 , відкритому в AT «Акцент-Банк» у сумі 33815,86 грн. та з огляду на що, 07.07.2023 року державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Разом з цим, позивач зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 на його адресу, як передбачено статтею 28 Закону, не надсилалась та відповідно не була позивачем отримана. При цьому, в документах виконавчого провадження, які містяться у відповідача, вказана адреса позивача: АДРЕСА_1 , однак, фактична адреса реєстрації позивача є АДРЕСА_2 .

З огляду на це, позивач не був обізнаний про наявність відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_4, як і не отримував документів, що слугували підставами для його відкриття.

Крім того, вказує, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 13.04.2020 року № НОМЕР_3 та відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 на підставі цієї постанови, а також примусове списання коштів з рахунку позивача є неправомірними, з огляду на те, що після повернення у квітні 2020 року відповідачем виконавчого документа, останній був пред`явлений стягувачем на виконання до приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича та 07.08.2020 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого документа. Також, в межах цього виконавчого провадження, 07.08.2020 року приватним виконавцем винесена постанова про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 33515,86 грн.

Так, 13.09.2023 року приватним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Також, приватним виконавцем повідомлено позивача, що від стягувача ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» надійшла заява, якою повідомлено, що сума боргу за виконавчим документом (335158,62 грн) боржником ОСОБА_3 сплачена повністю, а тому кошти у сумі 33520,00 грн., що надійшли 13.09.2023 року на рахунок приватного виконавця перераховані як основна винагорода приватного виконавця.

Відтак, на думку позивача, на даний час відбувається одночасне стягнення з нього виконавчого збору та основної винагороди, що призводить до подвійного стягнення за одним і тим самим виконавчим документом.

Ухвалою судді від 18.12.2023 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до судового розгляду на 26.12.2023 року (не відбулося в зв`язку з перебуванням головуючого у справі у відпустці, призначено до розгляду на 04.01.2024 року).

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки всі дії державним виконавцем вчинені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом, що на виконанні в Ужгородському відділі ДВС в Ужгородському районі перебувало виконавче провадження АСВП № НОМЕР_3 по примусовому виконанні виконавчого листа № 712/18548/12, виданого 12.02.2013 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк Форум" заборгованості в розмірі 331939,62 грн. та 3219 грн. судових витрат.

14.05.2015 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

27.11.2019 року державним виконавцем на виконання ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.07.2019 року по справі № 712/18548/12 та керуючись абзацом 1 частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, з ПАТ "Банк Форум" на ТОВ "Фінансова компанія "ВЕСТА".

30.03.2020 року на адресу відділу надійшла заява від стягувача ТОВ "Фінансова компанія "ВЕСТА" про повернення виконавчого документа без виконання в порядку п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

13.04.2020 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Так, після повернення виконавчого документа стягувачу, такий був пред`явлений стягувачем на виконання до приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича та 07.08.2020 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання Виконавчого документа. Також, в межах цього виконавчого провадження, 07.08.2020 року приватним виконавцем винесена постанова про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 33515,86 грн.

13.09.2023 року приватним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відтак, винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 13.04.2020 року № НОМЕР_3 та відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 на підставі цієї постанови, а також примусове списання коштів з рахунку позивача, на думку останнього, є неправомірними, що слугувало підставою для звернення до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку оскарженим постановам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ), статтею 1 якого передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

На виконання положень статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Згідно з п.п. 1, 5 ст. 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, за змістом частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII сума виконавчого збору обчислюється саме від суми, що підлягає примусовому стягненню з боржника та передачі стягувачу за виконавчим документом.

На виконання частини 4 статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Тобто, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

У відповідності до частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, а саме: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 6 статті 27 Закону № 1404-VIII у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Приписами ст.ст. 40, 42 Закону № 1404-VІІІ визначено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Так, вимогами частини 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

У силу приписів ч. 4 ст. 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Однією з підстав, визначених ч. 3 ст. 40 Закону України № 1404-VIII, за наявності якої державний виконавець приймає постанову про стягнення виконавчого збору, якщо виконавчий збір не стягнуто, є закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII.

Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення. Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

При цьому стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання.

Разом з цим, примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, може здійснювати приватний виконавець, зокрема, за заявою стягувача. Під час примусового виконання рішень приватний виконавець може вчиняти заходи, визначені у статті 10 Закону № 1404-VIII.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина 3 статті 45 Закону № 1404-VІІІ).

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначені в Законі України № 1403-VIII від 02.06.2016 року "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).

Згідно зі ст. 31 Закону № 1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1)фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина 6 статті 31 Закону № 1403-VIII).

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) частина 7 статті 31 Закону № 1403-VIII.

На виконання статті 31 Закону № 1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.

Пунктом 19 Порядку № 643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Відтак, основна винагорода це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі, пропорційному до фактично стягнутої суми. Право на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

Таким чином, стягувачу надано право самостійно обирати спосіб виконання судового рішення крім випадків, встановлених законом, яке полягає, зокрема, у можливості стягувача самостійно, на власний розсуд або звернутись до державного виконавця, або обрати приватного виконавця та співпрацювати із ним відповідно до договірних умов.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 29.01.2021 року у справі № 640/13434/19.

При цьому, слід зазначити, що у разі звернення стягувача до приватного виконавця для реалізації права на повторне пред`явлення виконавчого документу до виконання, передбаченого пунктом 5 ст. 37 Закону № 1404-VIII, виникає ситуація, в якій боржник має сплатити і винагороду приватному виконавцю за постановою приватного виконавця про стягнення основної винагороди і виконавчий збір за постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

Разом з цим, пунктом 1 частини 1статті 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.

З аналізу вищенаведеної норми слідує, що законодавець чітко передбачив можливість стягнення з боржника лише одного з видів коштів виконавчого провадження.

Крім того, згідно до пункту 5 статті 27 Закону № 1404-VIII у разі виконання рішення приватним виконавцем виконавчий збір не стягується.

Слід зазначити, що розглядаючи питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 року по справі № 320/6215/19 вказав, що Закон № 1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.

Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності.

Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).

Отже, виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, частиною 8 ст.27 Закону № 1404-VIII встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Як встановлено судом з матеріалів справи, у ВП № НОМЕР_3 державним виконавцем здійснювалось примусове виконання виконавчого листа № 712/18548/12 від 12.02.2013 року, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, в межах якого, 14.05.2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

24.03.2020 року на адресу Відповідача надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа без виконання в порядку п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII.

13.04.2020 року державний виконавець, враховуючи наведене та керуючись п.1 ч.1 ст.37 Закону № 1404-VIII, виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Одночасно, 13.04.2020 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 33515,86 грн.

14.04.2020 року державним виконавцем було винесено постанову № НОМЕР_4 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови № НОМЕР_3 від 13.04.2020 року, виданої Ужгородським РВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 33515,86 грн.

Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Суд зауважує, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного суду України від 11.03.2020 року у справі 2540/3203/18.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, а отже дії щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору, не відповідають вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII та є протиправними, а постанова про стягнення виконавчого збору та постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору - підлягають скасуванню.

За таких обставин суд дійшов висновку про помилковість доводів відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом.

Така позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.04.2018 року у справі № 761/11524/15-ц (провадження № 61-1788св17).

Також, як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Ярошевським Дмитром Андрійовичем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа № 712/18548/12 виданого 12.02.2013 року та стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди у розмірі 33515,86 грн.

При цьому, 13.09.2023 року приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним виконанням виконавчого листа. Також, зі змісту вказаної постанови, сума основної винагороди та витрати виконавчого провадження стягнуті в повному обсязі та перераховано приватному виконавцю згідно платіжної інструкції № 497 від 13.09.2023 року.

Таким чином, на час розгляду даної справи наявні два виконавчі провадження предметом яких, окрім іншого, є стягнення з позивача виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого листа № 712/18548/12, виданого Ужгородським міськрайонним судом 12.02.2013 року, що за своєю суттю є стягненням подвійної суми, що не передбачено чинним законодавством.

Враховуючи, що постанова про стягнення виконавчого збору від 13.04.2020 року ВП № НОМЕР_3 скасована в судовому порядку, позивач має право на повернення стягнутих у виконавчому провадженні сум, якому кореспондує відповідний обов`язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення таких сум позивачу.

Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Ужгородський відділ Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, то саме на відповідача покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Тому, з метою повного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позов шляхом скасування постанов Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ): про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_3 від 13.04.2020 року та про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_5 від 14.04.2020 року та про зобов`язання Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо повернення примусово списаних коштів з рахунку ОСОБА_1 у розмірі 33515,86 грн.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Ужгородського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Шандора Петефі, буд. 14 код ЄДРПОУ 35045464) про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_3 від 13.04.2020 року.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_5 від 14.04.2020 року.

4. Зобов`язати Ужгородський відділ державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо повернення примусово списаних коштів з рахунку ОСОБА_1 у розмірі 33515,86 грн.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, з особливостями, визначеними ст. 287 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення.

СуддяС.І. Рейті