Decision № 111895621, 30.06.2023, Holosiivskyi District Court of Kyiv City

Справа № 752/18923/22

Провадження № 2/752/3407/23

РІШЕННЯ

Іменем України

30.06.2023 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Литвиненко Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мотус Анте», Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним в частині договору про відступлення права вимоги, та визнання відсутнім права на стягнення, -

встановив:

в грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Трушківську Л.В. звернулась до суду із позовом до відповідачів ТОВ «Фінансова компанія «Мотус Анте», ПАТ «Родовід Банк», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила визнати недійсним договір № 15 про відступлення права вимоги від 19.11.2021 року, укладеного між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Мотус Анте» в частині відступлення права вимоги до позивача в розмірі 21715788,39 грн., а також визнати відсутнім у ТОВ «Фінансова компанія «Мотус Анте» права на стягнення із позивача коштів в розмірі 21715788,39 грн., набуте на підставі договору № 15 про відступлення права вимоги від 19.11.2021 року, укладеного між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Мотус Анте».

В обґрунтування позову зазначено, що ВАТ «Родовід Банк» вступило в 2009 році у відносини оренди приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , як орендар, із ТОВ «РЕД», як орендодавцем, що діяло на підставі договору комісії в інтересах ОСОБА_2 18.02.2009 року між ТОВ «РЕД» та АТ «Родовід Банк» було укладено договір оренди нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 , а також сторони підписали 25.02.2009 року акт приймання-передачі нежитлового приміщення, площею 5225,8 кв.м. 21.05.2009 року на підставі договору дарування ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 будинок, та за договором оренди від 03.09.2009 року відбулась заміна сторони, на користь якої мала сплачуватись орендна плата із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В період із 04.09.2009 р. по 04.03.2010 р. за договором оренди від 18.02.2009 року банк сплатив на користь позивача орендну плату в сумі 18458420,12 грн. Позивач вказує, що в березні 2010 року банк без попередження припинив сплачувати орендну плату за договором оренди від 18.02.2009 року, в зв`язку з чим позивач звернулась до суду із позовом про розірвання цього договору. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2011 року у справі № 2-2207/12, позов ОСОБА_1 до АТ «Родовід Банк» було задоволено та розірвано договір оренди нежитлових приміщень від 18.02.2009 року. При цьому, позивач вказує, що банк неодноразово намагався визнати вказаний договір недійсним в судовому порядку. Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.08.2012 року у справі № 2-10982/11, позов АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «РЕД» про визнання недійсним договору оренди від 18.02.2009 року, визнання недійсними додаткових угод до договору оренди від 18.02.2009 року, стягнення коштів, було залишено без задоволення. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.09.2012 року, зазначене рішення суду було залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.11.2012 року, у відкритті касаційного провадження у вказаній справі було відмовлено. Аналогічні вимоги АТ «Родовід Банк» заявив до позивача 12.02.2014 року, та рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21.08.2020 року у справі № 761/4147/15-ц, було задоволено позов АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «РЕД», та визнано недійсним з моменту укладенні попередній договір від 03.04.2007 року, договір оренди від 18.02.2009 року, застосовано наслідки недійсності правочину за договором оренди від 18.02.2009 року, та стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Родовід Банк» кошти в сумі 18458420,12 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 02.06.2021 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21.08.2020 року у справі № 761/4147/15-ц, будо скасовано, та ухвалено нове рішенням, яким в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.08.2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 02.06.2021 року було скасовано, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21.08.2020 року у справі № 761/4147/15-ц, було залишено без змін. Крім того, позивач вказує, що в провадженні Господарського суду м. Києва перебувала справа за позовом ТОВ «РБ Капітал-Груп» до АТ «Родовід Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання включити до ліквідаційної маси АТ «Родовід Банк» майно (майнові права) в розмірі 16152947,40 грн., які були безпідставно перераховані банком впродовж липня 2009 - березня 2010, як орендну плату на рахунки ОСОБА_1 згідно попереднього договору від 03.04.2007 р. та договору оренди від 18.02.20о9 р. Однак, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 року у справі № 910/17897/19, провадження у справі закрито, у зв`язку з відсутністю предмета спору. Крім того, позивач вказує, що АТ «Родовід Банк» в кримінальному провадженні № 1-1710/11 було заявлено цивільний позов про стягнення майнової шкоди із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , однак обвинувальний вирок відносно, останньої, відсутній. Позивач вказує, що на підставі постанови Правління НБУ від 25.02.2016 року № 107 «Про віднесення АТ «Родовід Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 25.02.2016 року № 261 «Про запровадження тимчасової дирекції адміністрації в АТ «Родовід Банк» та делегування тимчасового адміністратора банку». Так, зазначеним рішенням розпочато процедуру виведення АТ «Родовід Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. В подальшому було розпочато процедуру ліквідації зазначеного банку, та призначено уповноважену особу на ліквідацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.05.2018 року № 1454 було затверджено акт про формування ліквідаційної маси АТ «Родовід Банк» станом на 01.04.2018 року. Позивач вказує, що вимоги до позивача у розмірі 21715788,39 грн. було неправомірно включено до ліквідаційної маси АТ «Родовід Банк», так як на момент включення вони не були документально підтверджені. Позивач неодноразово зверталась до банку та фонду в проханням виключити з ліквідаційної маси право вимоги до позивача, однак, зазначені установи відмовляли в задоволенні її звернень. За результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу активів (майна) АТ «Родовід Банк», оформлених протоколом електронних торгів № GFD001-UA-20211019-51468 від 25.10.2021 року, між АТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Родовід Банк» та ТОВ «ФК «Мотус Анте» було укладено договір № 15 про відступлення права вимоги від 19.11.2021 року. Позивач вказує, що включення у ліквідаційну масу банку активу непідтвердженої дебіторської заборгованості у вигляді права вимоги до позивача та відсутність на неї прав у первісного кредитора на час продажу на електронному аукціоні, порушують права позивача. Остання, вказує, що зазначений договір відступлення права вимоги відбувся щодо неіснуючої вимоги до позивача. Станом на час укладення цього договору банк не мав належного підтвердження права вимоги до позивача в сумі 21715788,39 грн., а відтак передача цього права, та, відповідно, його прийняття правонаступником, є безпідставним, що свідчить про наявність підстав для визнання в частині оспорюваного договору недійсним, та визнання відсутнім у ТОВ «ФК «Мотус Анте» права на стягнення із позивача зазначеної заборгованості. Посилаючись на викладене, позивач вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав із даним позовом.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 11.01.2023 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

В лютому 2023 до суду від представника відповідача ТОВ «ФК «Мотус Анте» надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що АТ «Родовід Банк» отримав право вимоги до ОСОБА_1 щодо повернення відповідних коштів з моменту їх безпідставного перерахування на користь, останньої. Крім того, такої підстави для припинення зобов`язання, як прийняття судового рішення про відмову в задоволенні позову законодавцем не передбаченого, а тому не відповідає вимогам закону посилання сторони позивача на відсутність у АТ «Родовід Банк» права вимоги щодо стягнення із позивача коштів, сплачених із посиланням на договір оренди, через скасування судового рішення суду першої інстанції у справі № 761/4147/15-ц, та прийняття остаточного судового рішення судом касаційної інстанції від 31.08.2022 року. Товариство є належним правонаступником АТ «Родовід Банк», в т.ч. і щодо права вимоги до ОСОБА_1 , а спір щодо наявності/відсутності у АТ «Родовід Банк», а відтак і у ТОВ «ФК «Мотус Анте» щодо стягнення коштів за договором оренди від 18.02.2009 року вже було вирішено судом у справі № 761/4147/15-ц. Наведене в сукупності свідчить про обрання позивачем невірного способу захисту, а відтак відсутні підстави для задоволення пред`явлених позовних вимог.

В лютому 2023 року до суду від представника відповідача АТ «Родовід Банк» та від представника третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення, які за своїм змістом є аналогічними, відповідно до яких відповідач та третя особа просили в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що ліквідація АТ «Родовід Банк» здійснювалась у відповідності до вимог закону. Позивачем не обґрунтовано в чому саме полягало порушення її прав в зв`язку із укладенням між відповідачами оспорюваного договору. Позовні вимоги ґрунтуються на міркуваннях та домислах, які не підтверджені належними доказами, а дійсною метою даного спору є небажання позивача виконувати грошове зобов`язання перед новим кредитором, наявність та безспірність якого існували, як на дату включення активу в ліквідаційну масу, так і на дату його продажу, що в подальшому було підтверджено судом касаційної інстанції.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.05.2023 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з викладених в позові підстав.

Представник відповідача ТОВ «ФК «Мотус Анте» в судовому засідання позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити, посилаючись на підстави, які викладені у письмовому відзиві.

Представник відповідача АТ «Родовід Банк» та третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судовому засіданні в задоволенні позовних вимог просив відмовити, посилаючись на підстави, які викладені у письмових поясненнях.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, встановивши обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин справи, які мають значення для її вирішення, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Отже зміст положень зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права свідчить про те, що підставою для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що 03.04.2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ТОВ «РЕД», яке діяло на підставі договору комісії від 14 вересня 2006 року, укладеного з ЗАТ «ЄФРБ», було укладено попередній договір, відповідно до умов даного попереднього договору сторони зобов`язалися укласти договір оренди приміщень, що розташовані в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , протягом одного року після їх введення в експлуатацію та проведення оздоблюваних робіт «під ключ».

При цьому, згідно з п. 4 попереднього договору сторони погодили, що основними умовами основного договору оренди є: цільове використання - для здійснення статутної діяльності орендаря, розмір щомісячних платежів буде сплачуватись щомісячно в розмірі 610,0 грн. за 1 кв.м. з урахуванням індексації, площа об`єкту не менше 5000 кв.м., порядок амортизаційних відрахувань, ціна об`єкту - визначається незалежним експертом на момент укладання основного договору.

Між ЗАТ «ЄБРФ» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу адміністративного будинку з влаштуванням паркінгу від 19.12.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пилипенко О.Ю., зареєстрований за № 133, відповідно до якого ПАТ «ЄБРФ» відчужило ОСОБА_2 будинок з влаштуванням паркінгу, позначений під літерою «А» загальною площею 6124,40 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

22.12.2008 року між ТОВ «РЕД» та ВАТ «Родовід Банк» було укладено додаткову угоду № 1 до попереднього договору, відповідно до якої сторони домовилися викласти п. 4 попереднього договору в новій редакції. Сторони визначили, що згідно основного договору об`єктом оренди мають бути офісні приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площа об`єкту 5225,8 кв.м., строк основного договору - два роки і одинадцять місяців з дати укладання основного договору, розмір щомісячної орендної плати становить 500,50 грн. (без ПДВ) за 1 кв.м. об`єкту оренди.

У зв`язку із укладенням договору купівлі-продажу від 19.12.2008 року та, беручи до уваги, що між ЗАТ «ЄБРФ» та ТОВ «РЕД» було укладено договір комісії від 14.09.2006 року (згідно якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну плату від свого імені за рахунок комітента здійснити дії щодо укладання договору оренди приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), між ТОВ «РЕД» (комісіонер), ЗАТ «ЄБРФ» (первісний комітент) та ОСОБА_2 (комітент) було укладено договір від 26.12.2008 року, відповідно до якого ЗАТ «ЄБРФ» передав, а ОСОБА_2 прийняла всі права та обов`язки за договором комісії від 14.09.2006 року

18.02.2009 року між ТОВ «РЕД» та ВАТ «Родовід Банк» було укладено договір оренди, відповідно до п. п. 1.1., 1.2 якого ТОВ «РЕД» (орендодавець) зобов`язався передати ВАТ «Родовід Банк» (орендареві), а ВАТ «Родовід Банк» (орендар) зобов`язався прийняти у строкове платне користування нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 5225,8 кв.м.

25.02.2009 року було складено акт приймання-передачі до договору оренди, підписаний представниками ТОВ «РЕД» та ВАТ «Родовід Банк», за яким сторони підтвердили передачу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 .

21.05.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_2 передала безоплатно у власність ОСОБА_1 адміністративний будинок з влаштуванням паркінгу, позначений на плані літерою «А», загальною площею 6124,40 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

21.05.2009 року було укладено договір комісії між ТОВ «РЕД» (комісіонер), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (комітент), відповідно до якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну плату від свого імені та за рахунок комітента здійснити дії по належному оформленню прав комітента у відносинах з орендарем ВАТ «Родовід Банк» щодо споруди, що знаходиться в АДРЕСА_1 , в тому числі по оплаті орендних платежів. За умовами договору, комітент був проінформований комісіонером про укладання договору оренди із ВАТ «Родовід Банк» та про передачу споруди по акту приймання-передачі, а також комітент був згоден з умовами договору оренди.

Позивач вказує, що в період із 04.09.2009 р. по 04.03.2010 р. за договором оренди від 18.02.2009 року банк сплатив на користь позивача орендну плату в сумі 18458420,12 грн.

Однак, в березні 2010 року банк без попередження припинив сплачувати орендну плату за договором оренди від 18.02.2009 року, в зв`язку з чим позивач вимушена була звернутись до суду із позовом про розірвання цього договору.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2011 року у справі № 2-2207/12, позов ОСОБА_1 до АТ «Родовід Банк» було задоволено та розірвано договір оренди нежитлових приміщень від 18.02.2009 року, укладений між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «РЕД», правонаступником якого є ОСОБА_1 . Зобов`язано ПАТ «Родовід Банк» повернути ОСОБА_1 нежитлові приміщенні, загальною площею 5225,8 кв м, які розташовані в адміністративному будинку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом підписання акту приймання-передачі зазначеного нерухомого майна протягом п`яти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21.04.2011 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2011 року було змінено, та виключено з резолютивної частини рішення зобов`язання ПАТ «Родовід Банк» підписати акт приймання-передачі зазначеного нерухомого майна протягом п`яти днів з дня набрання рішенням суду законної сили, в решті рішення суду було залишено без змін.

Крім того, в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебувала справа № 2-10982/11 за позовом АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «РЕД» про визнання недійсним договору оренди від 18.02.2009 року, визнання недійсними додаткових угод до договору оренди від 18.02.2009 року, та стягнення коштів.

За результатами розгляду зазначеної справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.08.2012 року у справі № 2-10982/11, позов АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «РЕД» про визнання недійсним договору оренди від 18.02.2009 року, визнання недійсними додаткових угод до договору оренди від 18.02.2009 року, стягнення коштів, було залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.09.2012 року, зазначене рішення суду було залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.11.2012 року, у відкритті касаційного провадження у вказаній справі було відмовлено.

Поруч із цим, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21.08.2020 року у справі № 761/4147/15-ц, було задоволено позов АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «РЕД». Визнано недійсним з моменту укладенні попередній договір від 03.04.2007 року, договір оренди від 18.02.2009 року, застосовано наслідки недійсності правочину за договором оренди від 18.02.2009 року, та стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Родовід Банк» кошти в сумі 18458420,12 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 02.06.2021 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21.08.2020 року у справі № 761/4147/15-ц, було скасовано, та ухвалено нове рішенням, яким в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Однак, постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.08.2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 02.06.2021 року було скасовано, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21.08.2020 року у справі № 761/4147/15-ц, було залишено без змін.

Також судом встановлено, що в провадженні Господарського суду м. Києва перебувала справа № 910/17897/19 за позовом ТОВ «РБ Капітал-Груп» до АТ «Родовід Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання включити до ліквідаційної маси АТ «Родовід Банк» майно (майнові права), в т.ч. в розмірі 16152947,40 грн., які були безпідставно перераховані банком впродовж липня 2009 - березня 2010, як орендну плату на рахунки ОСОБА_1 згідно попереднього договору від 03.04.2007 р. та договору оренди від 18.02.2009 р.

Однак, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 року у справі № 910/17897/19, провадження у справі закрито, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Позивач вказує, та судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 19 грудня 2017 року № 811-рш «Про відкликання ліцензії санаційного банку та ліквідацію ПАТ «Родовід Банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 грудня 2017 р. № 5455 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Родовід Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Родовід Банк» з 20 грудня 2017р. до 19 грудня 2019р. включно.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1936 від 10 листопада 2020 р. «Про деякі питання здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк», яким продовжено визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження ліквідатора АТ «Родовід Банк» провідному професіоналу з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Караченцеву А.Ю. до моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 19 квітня 2022р. за № 250 «Про деякі питання ліквідації АТ «Родовід Банк» відкликано повноваження ліквідатора АТ «Родовід Банк», делеговані Караченцеву А.Ю. рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10 листопада 2020р. № 1936 «Про деякі питання здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк».

Таким чином, з 22 квітня 2022 року визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» здійснюються Фондом безпосередньо.

Крім того, судом встановлено, що за результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу активів (майна) АТ «Родовід Банк», оформлених протоколом електронних торгів № GFD001-UA-20211019-51468 від 25.10.2021 року, між АТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Родовід Банк» та ТОВ «ФК «Мотус Анте» було укладено договір № 15 про відступлення права вимоги від 19.11.2021 року.

Відповідно до пункту 1 договору про відступлення та пункту 11 додатку № 1 до договору про відступлення ПАТ «Родовід Банк» відступив на користь TOB «ФК «Мотус Анте» (новий кредитор) права вимоги до ОСОБА_1 за договором б/н від 18.02.2009 року оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , у сумі 21 715 788 грн. 39 коп.

Пунктом 2 договору про відступлення визначено, що TOB «ФК «Мотус Анте» набуває усі права, які належали ПАТ «Родовід Банк» у день укладення договору про відступлення, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком коштів, відповідно до пункту 4 цього договору.

TOB «ФК «Мотус Анте» повністю розрахувався за активи (майно) придбані за результатами аукціону, оформленого протоколом електронних торгів № GFD001-UA- 20211019-51468 від 25.10.2021 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2022 року, у справі № 761/4147/15-ц, заяву ТОВ «Фінансова компанія «Мотус Анте» про залучення правонаступника, видачу виконавчого листа, заміну стягувача правонаступником, було задоволено частково. Залучено до участі у цивільній справі № 761/4147/15-ц, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Мотус Анте», як правонаступника Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк». В іншій частині заяви було відмовлено.

З мотивувальної частини зазначеної ухвали суду вбачається, що суд на підставі наявних у справі доказів дійшов висновку, що 19.11.2021 року ТОВ «ФК «Мотус Анте» стало правонаступником всіх прав ПАТ «Родовід Банк» (Первісний кредитор) за договором б/н від 18.02.2009 р. оренди приміщення за адресою: м. Київ, пров. Рильський, 4, зокрема, права вимоги сплати коштів в сумі 21715788,39 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 05.04.2023 року, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22.12.2022 року, було залишено без змін.

Зі змісту зазначеної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд, враховуючи факт того, що постановою Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 761/4147/15-ц постанову Київського апеляційного суду від 02.06.2021 року було скасовано, та залишено без змін рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21.08.2020 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» 18 458 420 грн. 12 коп., а тому наявні правові підстави для залучення у даній справі в якості правонаступника ПАТ «Родовід Банк» - ТОВ «ФК «Мотус Анте».

Крім того, судом було зазначено про те, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21.08.2020 року у справі № 761/4147/15-ц набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, що гарантовано статтею 129-1 Конституції України.

Окремо варто вказати на те, що в грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: ПАТ «Родовід Банк», в якому просила суд: визнати незаконним рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1626 від 09 вересня 2020р. про внесення змін до ліквідаційної маси ПАТ «Родовід Банк» та затвердження акту формування ліквідаційної маси (зі змінами) станом на 01 квітня 2018р., з урахуванням змін 14 серпня 2020р., в частині включення до ліквідаційної маси ПАТ «Родовід Банк» права вимоги до позивачки, за договором оренди від 18 лютого 2009р., укладеним між ВАТ «Родовід Банк» та ТОВ «РЕД», балансовою вартістю 21715788,39 грн., оціночною вартістю активу 2475600,00 грн.; а також зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виключити із ліквідаційної маси ПАТ «Родовід Банк» активи у вигляді права вимоги до позивачки, за договором оренди від 18 лютого 2009р., укладеним між ВАТ «Родовід Банк» та ТОВ «РЕД», балансовою вартістю 21715788,39 грн., оціночною вартістю активу 2475600,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.12.2022 року у справі № 761/44763/21, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», ТОВ «ФК «Мотус Анте» про визнання незаконним рішення, та зобов`язання вчинити дії, було відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20.04.2023 року, заяву ОСОБА_1 про відмову від позову у справі № 761/44763/21, - було задоволено. Прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Мотус Анте» про визнання незаконним рішення, зобов`язання вчинити дії. Визнано нечинним рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12.12.2022 року, а провадження у справі закрито.

В обґрунтування даних позовних вимог, з якими позивач звернулась до суду в кінці грудня 2022 року, остання вказує, що включення у ліквідаційну масу банку активу непідтвердженої дебіторської заборгованості у вигляді права вимоги до позивача та відсутність на неї прав у первісного кредитора на час продажу на електронному аукціоні, порушують права позивача, а відтак станом на час укладення оспорюваного договору про відступлення права вимоги банк не мав належного підтвердження права вимоги до позивача в сумі 21715788,39 грн., а відтак передача цього права, та, відповідно, його прийняття правонаступником, є безпідставним, що свідчить про наявність підстав для визнання оспорюваного договору в частині недійсним, та визнання відсутнім у ТОВ «ФК «Мотус Анте» права на стягнення із позивача зазначеної заборгованості.

Заперечуючи проти позовних вимог сторона відповідачів та третя особа вказували на законність та правомірність укладеного договору, відсутність підстав для визнання його недійсним, а також звернули увагу суду на те, що метою даного спору є небажання позивача виконувати зобов`язання перед новим кредитором, наявність та безспірність якого існували, як на дату включення активу в ліквідаційну масу, так і на дату його продажу, що в подальшому було підтверджено судом касаційної інстанції.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, тобто однією з підстав недійсності правочину є те, що правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ст.215 та 227 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 -3, 5, 6 статті 203 ЦК України, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Як вже зазначалось вище, судом було встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21.08.2020 року у справі № 761/4147/15-ц, яке набрало законної сили, - було задоволено позов АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «РЕД». Визнано недійсним з моменту укладенні попередній договір від 03.04.2007 року, договір оренди від 18.02.2009 року, застосовано наслідки недійсності правочину за договором оренди від 18.02.2009 року, та стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Родовід Банк» кошти в сумі 18458420,12 грн.

За результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу активів (майна) АТ «Родовід Банк», оформлених протоколом електронних торгів № GFD001-UA-20211019-51468 від 25.10.2021 року, між АТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Родовід Банк» та ТОВ «ФК «Мотус Анте» було укладено договір № 15 про відступлення права вимоги від 19.11.2021 року.

Відповідно до пункту 1 договору про відступлення та пункту 11 додатку № 1 до договору про відступлення ПАТ «Родовід Банк» відступив на користь TOB «ФК «Мотус Анте» (новий кредитор) права вимоги до ОСОБА_1 за договором б/н від 18.02.2009 року оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , у сумі 21 715 788 грн 39 коп.

Пунктом 2 договору про відступлення визначено, що TOB «ФК «Мотус Анте» набуває усі права, які належали ПАТ «Родовід Банк» у день укладення договору про відступлення, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком коштів, відповідно до пункту 4 цього договору.

TOB «ФК «Мотус Анте» повністю розрахувався за активи (майно) придбані за результатами аукціону, оформленого протоколом електронних торгів № GFD001-UA- 20211019-51468 від 25.10.2021 року.

Як вбачається із позовної заяви позивач не є стороною правочину та вона оскаржує вище вказаний договір, як заінтересована особа з підстав, що вказані вище.

Варто вказати, що достатніх доказів на підтвердження того, що ліквідація АТ «Родовід Банк» та формування ліквідаційної маси цього банку, - відбувались із порушенням вимог закону, матеріали справи не містять, а відтак посилання позивача на те, що вимоги до позивача у розмірі 21715788,39 грн. було неправомірно включено до ліквідаційної маси АТ «Родовід Банк», так як на момент включення вони не були документально підтверджені, є недоведеними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами.

Окремо слід звернути увагу на те, що відповідно до визначення договору купівлі - продажу, наведеному у ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1077 - 1079 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції

Разом з тим розділ 1 книги п`ятої Цивільного кодексу України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо сторін у зобов`язанні.

Так, відповідно до частини першої ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника та іпотекодавця, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ними своїх зобов`язань, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, не змінює по суті зобов`язання, яке виникло за кредитним договором, якщо інше не передбачено договором.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо інше не суперечить договору та не заборонено законом.

При відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов`язання боржника і більше взаємовідносин не має, а ні з боржником, а ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов`язань.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги передане фактору не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Таким чином, за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов`язково поєднує у собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору (як у цій справі), не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства.

З урахуванням наведеного, спірний договір про відступлення прав вимоги за своїм змістом і правовою природою є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а також спірний Договір не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Таким чином, оскільки спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі - продажу права вимоги, про що вказано у самому договорі, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема, договором факторингу.

Спірний договір про відступлення права вимоги не поєднує у собі елементів інших договорів, зазначених вище, зокрема, відсутній елемент договору позики або кредитного договору, а тому не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства, а відтак доводи сторони позивача в цій частині є хибними.

Крім того, основним відмінністю договору факторингу від інших договорів є його оплатний характер, тобто те, що він має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів за відповідну плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Окремо варто вказати на те, що ліквідація неплатоспроможного банку здійснюється за спеціальною процедурою, визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються.

Вимогами частини 4 статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

Так, за результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу активів (майна) АТ «Родовід Банк», оформлених протоколом електронних торгів № GFD001-UA-20211019-51468 від 25.10.2021 року, між АТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Родовід Банк» та ТОВ «ФК «Мотус Анте» було укладено договір № 15 про відступлення права вимоги від 19.11.2021 року.

Зазначені торги відбулись у відповідності до вимог закону, його результати були оформлені належним чином, та доказів зворотному з боку відповідача суду надано не було.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому, оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки, в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За приписами закону відступлення права вимоги відбувається без повідомлення та без згоди боржника, оскільки змінюється лише кредитор, а зобов`язання боржника залишається незмінним.

Відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд вважає, що у даному випадку було правомірно та обґрунтовано реалізовано на електронних торгах відступлення прав вимоги шляхом укладення між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «ФК «Мотус Анте» договору № 15 про відступлення права вимоги від 19.11.2021 року.

Наявні у справі докази свідчать, що право вимоги до позивача, перейшло до ТОВ «ФК «Мотус Анте» на підставі договору, зі змісту якого вбачається, що у ньому встановлено всі істотні умови для такого виду договору, відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів.

Підписуючи оспорюваний договір, сторони дійшли згоди щодо укладання договору на зазначених у них умовах, а відтак, з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки.

Належних та допустимих доказів того, що сторонами договору в момент його підписання не було додержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять, та стороною позивача суду не наведено.

Враховуючи те, що відповідачами під час укладання спірного договору були дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а тому суд вважає, що правові підстави для визнання в судовому порядку недійсним даного договору відсутні.

Окремо варто відзначити про те, що за змістом статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Тобто сторонами в судовому процесі є суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, суб`єкт, право якого порушено, може захистити його у конкретний спосіб, що передбачений законом або договором. Способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу, які передбачені законом (договором), спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, що його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що із позивача ОСОБА_1 за судовим рішенням, яке набрало законної сили, було стягнуто на користь АТ «Родовід Банк» кошти, однак, доказів його належного виконання матеріали справи не містять.

За загальним правилом до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Належних та допустимих доказів того, що під час переходу до ТОВ «ФК «Мотус Анте» прав кредитора у зобов`язанні, будь-яким чином збільшився та/або змінився обсяг зобов`язань позивача, матеріали справи також не містять.

Позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження тієї обставини, що від визнання у судовому порядку недійсним спірного договору залежить подальша можливість законної реалізації позивачем обов`язку щодо виплати коштів, які були стягнуті за судовим рішенням.

При відступленні прав вимоги зобов`язання не припиняється, не змінюється - залишається одним і тим самим; відбувається тільки заміна особи на стороні кредитодавця.

За наведених обставин, суд вважає, що під час укладення спірного договору відповідачами не було порушено прав та обов`язків позивача у даній справі.

Інші доводи та обґрунтування позову не дають підстав для висновку про те, що оскаржуваний договір, укладений без додержання норм матеріального права, а відтак наявні підстави для визнання його недійсним в частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача не надано суду доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, та доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про недійсність в частині оспорюваного правочину, а також, які б підтверджували наявність порушеного права позивача укладенням оспорюваного договору, а тому суд вважає позовні вимоги в частині визнання договору № 15 про відступлення права вимоги від 19.11.2021 року, укладеного між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Мотус Анте» в частині відступлення права вимоги до позивача в розмірі 21715788,39 грн., - безпідставними, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним в частині оспорюваного договору, а відтак відсутні підстави для задоволення позовної вимоги, яка є похідною, про визнання відсутнім у ТОВ «Фінансова компанія «Мотус Анте» права на стягнення із позивача коштів в розмірі 21715788,39 грн., набуте на підставі договору № 15 про відступлення права вимоги від 19.11.2021 року, укладеного між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Мотус Анте».

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мотус Анте», Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним в частині договору про відступлення права вимоги, та визнання відсутнім права на стягнення, - відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий Н.П. Чередніченко