Decision № 109549310, 14.03.2023, Prydniprovskyi District Court of Cherkasy City

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7306/21

Провадження № 2/711/452/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого - судді Скляренко В.М.

при секретарі: Копаєвій Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Представник акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» (скорочене найменування - АТ «А-БАНК») Шкапенко О.В., який діє на підставі довіреності №22939404-К-Н-О від 17.03.2021р., звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути зі ОСОБА_1 на користь АТ «А-БАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 26.05.2017р. в розмірі 198270 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що відповідач порушив умови користування кредитними коштами, наданими йому у вигляді кредитної лінії до банківської платіжної картки, оскільки допустив прострочення повернення кредитних коштів, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, яка станом на 14.10.2021р. складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 137449,26 грн. та відсотками за користування кредитом в розмірі 60820,74 грн.

Відповідач заперечив проти позову в повному обсязі та у письмовому відзиві просив відмовити в позові. В обґрунтування своєї позиції у відзиві зазначено, що відповідач не був ознайомлений з умовами і тарифами кредитування, внаслідок чого нарахування процентів за користування кредитними коштами та комісій по банківським операціям є безпідставними, а наданий позивачем розрахунок сум заборгованості - неправомірним. Користуючись кредитною карткою за період 26.05.2017-14.10.2021р. відповідачем було внесено на картковий рахунок 920633,06 грн., а витрачено з такого рахунку 1117275,49 грн., отже різниця 196642,43 грн. Оскільки відповідач при укладенні кредитного договору у вигляді анкети-заяви не підписував жодного документу, який обумовлював би порядок та умови сплати таких платежів як проценти та комісії за користування кредитними коштами, а також не погоджував строки повернення кредиту, то твердження позивача про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту є необґрунтованим. Відповідач наводить свій розрахунок заборгованості за тілом кредиту та зазначає, що банком неправомірно списано з його рахунку кошти в наступних сумах: комісії 29321,40 грн.; проценти за користування кредитними коштами 67860,44 грн.; щомісячні платежі по кредитному договору «Розстрочка миттєва «ABH0CU30050629321 від 24.02.2020» 66154 грн.; щомісячні платежі по кредитному договору «Розстрочка миттєва «ABH0CU30041227270 від 21.04.2020» 1297,44 грн. Отже заборгованість за тілом кредиту складає 32009,15 грн. (196642,43 грн. - 29321,40 грн. - 67860,44 грн. - 66154 грн. - 1297,44 грн.).

11.11.2021р. судом відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

17.11.2021р. від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив проти позову.

20.12.2021р. від представника позивача Мальованого В.В., який діє на підставі довіреності №23024428-К-О від 27.08.2019р., на адресу суду надійшла відповідь на відзив (заперечення). У таких запереченнях зазначено, що відповідачем було підписано анкету-заяву від 26.05.2017р. про ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які є публічною офертою і доступні для ознайомлення на офіційному сайті АТ «А-БАНК». Відповідні Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи банку разом із заявою відповідача про приєднання до таких Умов та правил складають кредитний договір, на підставі чого відповідачу було відкрито картковий рахунок. Відповідач активно користувався картковим рахунком, внаслідок чого поступово йому було збільшено розмір кредитного ліміту. Додатково зазначено, що списання щомісячних регулярних платежів по кредитному договору «Розстрочка миттєва «ABH0CU30050629321 від 24.02.2020» здійснювалось на підставі відповідної угоди між сторонами і позивач не звертався до суду з окремими вимогами до відповідача по такому договору.

09.03.2022р. від відповідача на адресу суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив, в яких вказується про неправомірність та необґрунтованість наданих позивачем розрахунків розміру заборгованості відповідача, оскільки заборгованість за тілом кредиту складає 32009,15 грн. Також у запереченнях вказується на неподання позивачем належних доказів на підтвердження існування у відповідача зобов`язань за угодами «Розстрочка миттєва «ABH0CU30050629321 від 24.02.2020» та «Розстрочка миттєва «ABH0CU30041227270 від 21.04.2020».

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте надав суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 також в судове засідання не з`явився, проте від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та призначення наступного засідання після закінчення періоду військового стану в Україні. Разом з тим, судові засідання з розгляду справи призначались 29.03.2022р., 26.05.2022р., 17.08.2022р., 13.10.2022р., 06.12.2022р., 11.01.2023р., 08.02.2023р., 22.02.2023р., 09.03.2023р. Обґрунтовуючи неявку за судовими викликами відповідач посилався на військовий стан в Україні та фактичне перебування відповідача за межами Черкаської області, у зв`язку з чим ним на адресу суду направлялись письмові заяви про проведення судового засідання без його участі 29.03.2022р., 19.05.2022р., а також клопотання про відкладення розгляду справи 02.08.2022р., 07.10.2022р., 28.11.2022р., 04.01.2023р., 02.02.2023р., 16.02.2023р., 09.03.2023р.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справу без участі відповідача, внаслідок неявки останнього, суд виходить з того, що будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

За загальним правилом при вирішенні питання щодо можливості відкладення розгляду справи в період дії воєнного стану на підставі поданої учасниками судового процесу заяви суд залежно від інтенсивності бойових дій на певній території, загальної воєнної ситуації як в країні, так і в певному регіоні, де знаходиться суд, або учасник справи (його представник), поведінки суб`єктів владних повноважень, що мають компетенцію в сфері повідомлень щодо ризиків перебування на певній території (об`єкті нерухомості) та інше, має дотримуватися балансу між безпекою суддів, працівників апарату, учасників справи та дотриманням процесуальних прав учасників справи і засад судочинства. При цьому врахуванню підлягають попередня поведінка учасника справи, можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, можливість прибути у судове засідання та скористатися правом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В контексті вирішення питання щодо можливості розгляду справи без участі учасників справи суд бере до уваги наступні обставини: справа перебуває на розгляді суду вже понад 1 рік 3 місяці; воєнний стан на території України триває майже один рік; відповідачем надано суду відзив та заперечення на відповідь на відзив; відповідач був присутнім один раз в судовому засіданні та надавав особисто пояснення суду з приводу позовних вимог та обставин спору; на території міста Черкаси не відбувається інтенсивних бойових дій; відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про судове засідання з розгляду справи, яке відкладалось за клопотанням відповідача шість разів; відповідач не заявляв клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Системний аналіз зазначених обставин свідчить, що в даному випадку розгляд справи без участі відповідача відповідатиме положенням ст.ст. 10, 11, 13, 121, ч.1 ст. 223 ЦПК України, а також засадам справедливого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ. З цих підстав судом прийнято рішення про продовження розгляду справи без участі відповідача.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

26.05.2017р. відповідачем ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-БАНКУ /а.с. 8/. На підставі такої заява відповідачеві в АТ «А-БАНК» був відкритий картковий рахунок № НОМЕР_1 із встановленим кредитним лімітом в розмірі 33500 грн. В подальшому з 30.12.2018р. відповідачеві був встановлений кредитний ліміт на рівні 36000 грн., з 04.01.2019р. 39000 грн., 15.01.2019р. 42000 грн., 23.01.2019р. 45000 грн., 26.05.2019р. 25000 грн., 06.09.2019р. 70000 грн., що підтверджується довідкою АТ «А-БАНК» /а.с. 206/.

Для користування банківськими послугами відповідачу видавалися відповідні банківські кредитні картки, зокрема, № НОМЕР_1 від 26.05.2017р. та №5375235101237335 від 04.09.2019р., що підтверджується випискою по банківському рахунку /а.с. 207-229/.

Згідно виписки руху коштів по картковим рахункам відповідача у АТ «А-БАНК» станом на 14.10.2021р., починаючи з 26.05.2017р. відповідач активно користувався картковим рахунком для здійснення банківських операцій. При цьому розмір кредитного ліміту змінювався банком за ініціативою відповідача і востаннє розмір кредитного ліміту був збільшений 06.09.2019р. до 70000 грн. /а.с. 206/.

Відповідач активно користувався кредитними коштами, про що свідчать видаткові операції по картковому рахунку. Згідно виписки з карткового рахунку відповідача у АТ «А-БАНК» за період 26.05.2017-14.10.2021р. відповідачем було внесено на картковий рахунок 920633,06 грн., а витрачено з такого рахунку 1117275,49 грн.

Починаючи з квітня 2020 року відповідачем не вносилось на картковий рахунок достатньо грошових коштів для повного погашення кредитної заборгованості по тілу кредиту, внаслідок чого з 01.05.2020р. банком щомісячно регулярно списувались з карткового рахунку відсотки за користування кредитними коштами. Окрім того, з карткового рахунку банком списувались щомісячні платежі по угодам «Розстрочка миттєва «ABH0CU30050629321 від 24.02.2020» (3675,22 грн. на місяць) та «Розстрочка миттєва «ABH0CU30041227270 від 21.04.2020» (76,32 грн. на місяць).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 14.10.2021р. за відповідачем обліковується заборгованість, яка складається з тіла кредиту в розмірі 137449,26 грн. та відсотків за користування кредитними коштами в сумі 60820,74 грн. /а.с. 5-7/.

Оскільки відповідач в добровільному порядку не погоджується повернути заборгованість, обчислену позивачем, то останній звернувся до суду з даним позовом.

Тож між сторонами склалися кредитні правовідносини та існує спір щодо виконання кредитних зобов`язань, який регулюється умовами укладеного договору та Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).

Згідно ч. 1, 2 ст. 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

По обставинах спірних правовідносин судом встановлено, що 26.05.2017р. між АТ «А-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (без номера) шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. В даній заяві не зазначено про тип картки, яку бажав оформити відповідач, не вказується розміру бажаного кредитного ліміту, а також не зазначено про ставки і тарифи банківських послуг.

В подальшому з ініціативи відповідача йому було встановлено кредитний ліміт, який з 06.09.2019р. складав 70000 грн. Встановлення такого ліміту відповідає змісту заяви-анкети, підписаної відповідачем 26.05.2017р. При цьому слід звернути увагу, що відповідач активно використовував кредитні кошти, оскільки здійснював видаткові операції (оплата послуг та грошові перекази) за рахунок кредитних коштів, що підтверджується випискою по його банківському рахунку. Зазначене свідчить, що відповідач своїми діями погодився на отримання та користування кредитними коштами.

В той же час, в анкеті-заяві відсутні умови договору про встановлення розміру процентної ставки проте зазначено, що відповідач згідний з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився і погодився з такими умовами.

На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім анкети-заяви, АТ «А-БАНК» також надало Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «АЦЕНТ-БАНК», виписку по особовому рахунку та розрахунок заборгованості.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 14.10.2021р. за відповідачем обліковується заборгованість, яка складається з тіла кредиту в розмірі 137449,26 грн. та відсотків за користування кредитними коштами в сумі 60820,74 грн.

01.05.2020р. відбулось перше списання банком з карткового рахунку відсотків за користування кредитними коштами в сумі 2817,30 грн. За час користування кредитним лімітом АТ «А-БАНК» в односторонньому порядку проводило списання грошових коштів з картки відповідача в рахунок погашення заборгованості по процентах за користування кредитними коштами і за період з 01.05.2020р. по 14.10.2021р. сума нарахованих (списаних) банком процентів складає 65053,17 грн.

У свою чергу відповідач активно користувався банківською карткою та здійснював поповнення карткового рахунку власними грошовими коштами. При цьому з 21.04.2020р. по картковому рахунку відповідача не відбувалось ніяких видаткових операцій, окрім щомісячного списання банком в односторонньому порядку процентів за користування кредитом, платежів по угодам «Розстрочка миттєва «ABH0CU30050629321 від 24.02.2020» (3675,22 грн. на місяць) та «Розстрочка миттєва «ABH0CU30041227270 від 21.04.2020» (76,32 грн. на місяць).

Натомість, надаючи оцінку обґрунтованості дій банку в частині нарахування процентів слід звернути увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі № 342/180/17 відступлено від попередньої практики Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та зроблено висновок, що

«у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В контексті обставин даної справи слід звернути увагу, що позивачем не надано доказів належного ознайомлення відповідача з основними умовами кредитування розмір процентної ставки, порядок погашення заборгованості (строки і розмір внесення платежів), відповідальність за порушення зобов`язань (неустойка). Посилання позивача на обізнаність відповідача з умовами кредитування станом на дату підписання останнім анкети-заяви від 26.05.2017р. суд не приймає, оскільки суду не надано примірника тих умов і правил з якими погодився відповідач. Крім того, в анкеті-заяві підтверджується, що відповідач не отримав ніяких умов та правил кредитування, оскільки за змістом заяви він мав самостійно їх роздрукувати з сайту банку.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді наявність у кредитора права на самостійне списання грошових коштів і застосування процентної ставки, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення строків виконання договірних зобов`язань. А відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом не підлягають задоволенню. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «А-БАНК» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту є правомірними.

В контексті доводів відповідача про відсутність в нього зобов`язань перед позивачем, оскільки банком неправомірно списано з карткового рахунку банківські комісії, то суд зауважує, що відповідні дії вчинялись банком на підставі Умов та Правил надання банківських послуг та не заперечувались відповідачем. Аналіз змісту виписки з карткового рахунку відповідача свідчить, що за весь період користування відповідачем банківською карткою з його рахунку було утримано банком комісійну винагороду за здійснення відповідачем витратних операцій за рахунок кредитних коштів (грошовий переказ (4% від суми операції); оплата послуг (2% від суми операції), отже відповідна комісія є платою за конкретні видаткові банківські операції вчинені з ініціативи відповідача, яка не є різновидом неустойки та не має регулярного характеру. Суду не надано доказів того, що за весь період користування кредитною карткою АТ «А-БАНК» відповідач заперечував обґрунтованість дій позивача по автоматичному утриманню комісійної винагороди чи він не погоджувався на сплату відповідних комісій. Навпроти, відповідач багаторазово вчиняв відповідні видаткові операції впродовж довготривалого періоду часу, а відтак мав змогу зрозуміти природу нарахування та утримання відповідних комісій, враховуючи рівень освіти та спеціальність відповідача, який з 30.06.2006р. має вищу освіти за спеціальністю «фінанси» та кваліфікацією економіста-фінансіста.

Крім того, не маючи змоги здійснювати видаткові операції по кредитній картці, відповідач тим не менш здійснював нерегулярні платежі по внесенню коштів на свій картковий рахунок на загальну суму 5860 грн. і не звертався до банку з вимогами чи запереченнями щодо припинення обслуговування його картки та зупинення нарахування і списання щомісячних процентів чи регулярних платежів, хоча вочевидь був обізнаний про неможливість використання такої картки для видаткових операцій. Така поведінка відповідача не свідчить про те, що він заперечував дійсність своїх зобов`язань перед банком.

В цьому аспекті суд звертає увагу, що цивільні правовідносини ґрунтуються, зокрема, на засадах добросовісності та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК).

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 18.04.2022р. у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022р. у справі №209/3085/20).

Верховний Суд в постанові від 02.06.2021р. у справі №636/5261/18 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, в аспекті засад добросовісності та розумності поведінки учасників цивільних правовідносин, доводи сторони відповідача про необхідність врахування здійснених відповідачем платежів в рахунок погашення вартості банківських комісій за вчинення видаткових операцій за рахунок кредитних коштів за весь період користування кредитною карткою суд не приймає, оскільки відповідні кошти були використані банком в якості оплати окремих банківських послуг.

З цих самих підстав суд не приймає доводи відповідача щодо необхідності зменшення суми його заборгованості перед банком за тілом кредиту на суму здійснених поповнень його карткового рахунку після 21.04.2020р. в загальному розмірі 5860 грн., які враховані позивачем в якості оплати нарахованих банком процентів за користування кредитними коштами. У свою чергу слід звернути увагу, що питання правомірності набуття банком таких коштів відповідача та наявність підстав для витребування таких коштів у зв`язку з їх набуттям без належної правової підстави не є предметом спору в межах даної справи, оскільки відповідних вимог ніхто не заявляв.

Розмір кредитного ліміту, який був встановлений банком відповідачу складає 70000 грн. і після останньої видаткової операції, вчиненої відповідачем 21.04.2020р., заборгованість за кредитною лінією складала 69997,82 грн.

Згідно руху коштів по виписці з карткового рахунку відповідача після 21.04.2020р. за картковим рахунком в якості видаткових операцій здійснювалось лише списання коштів в рахунок погашення процентів за користування кредитом на загальну суму 65053,17 грн. (з 01.05.2020р. по 14.10.2021р.), а також по угодам «Розстрочка миттєва «ABH0CU30050629321 від 24.02.2020» (3675,22 грн. на місяць) та «Розстрочка миттєва «ABH0CU30041227270 від 21.04.2020» (76,32 грн. на місяць) на загальну суму 67451,44 грн.

Отже, після 21.04.2020р. банком в односторонньому порядку списувалось з карткового рахунку кошти на погашення заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами та платежі по кредитних угодах «розстрочка миттєва», за рахунок чого банком збільшено суму заборгованості за тілом кредиту, оскільки заявлена в позові сума боргу по тілу кредиту обчислена банком шляхом арифметичного складання суми заборгованості в межах кредитної лінії, що була станом на 21.04.2020р. (69997,82 грн.), та платежів по кредитним угодам «розстрочка миттєва» (67451,44 грн.), що разом складає 137449,26 грн. (69997,82 грн. + 67451,44 грн.).

Разом з тим, позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження обґрунтованості та правомірності здійснення ним в односторонньому порядку списання з карткового рахунку відповідача № НОМЕР_2 платежів по кредитних угодах «Розстрочка миттєва «ABH0CU30050629321 від 24.02.2020» (3675,22 грн. на місяць) та «Розстрочка миттєва «ABH0CU30041227270 від 21.04.2020» (76,32 грн. на місяць), оскільки суду не надано жодного доказу на підтвердження укладання таких угод між сторонами та їх умов. Так само не надано суду й жодного доказу на підтвердження збільшення банком розміру кредитного ліміту відповідачу на суму понад 70000 грн. За таких обставин, суд приходить до висновку, що загальна заборгованість відповідача перед позивачем за тілом кредиту складає 69997,82 грн., оскільки саме ця сума коштів є тією, що була запозичена відповідачем у банку, як кошти дозволеного кредитного ліміту, і саме цю суму коштів відповідач має повернути позивачу.

За таких обставин заявлені позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 69997,82 грн. є обґрунтованими та правомірними, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 2974,05 грн. /а.с. 22/. Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 69997,82 грн., що складає 35,30% від загальної ціни позову, то на підставі ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України за рахунок відповідача слід компенсувати позивачу суму коштів в розмірі 1049,84 грн. в якості відшкодування судового збору.

Разом з тим, оскільки відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то відповідно до п. 3 ч. 2, ч. 6 ст. 141 ЦПК України витрати позивача з оплати судового збору в розмірі 1049,84 грн. слід компенсувати за рахунок коштів державного бюджету відповідно до «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» (ЄДРПОУ 14360080, місцезнаходження за адресою: вул. Батумська, 11, м. Дніпро, 49074) заборгованість за кредитним договором б/н від 26.05.2017 року в сумі 69997 грн. 82 коп. та судовий збір в сумі 1514 грн. 57 коп.

Стягнути на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» (ЄДРПОУ 14360080, місцезнаходження за адресою: вул. Батумська, 11, м. Дніпро, 49074) в якості компенсації витрат з оплати судового збору суму коштів в розмірі 1049,84 грн. за рахунок коштів державного бюджету.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 14 березня 2023 року.

Головуючий: В.М. Скляренко