Decision № 106950519, 13.10.2022, Commercial Court of Ternopil Oblast

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 жовтня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/574/20(921/298/22)

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л. за участі секретаря судового засідання Карпи М.Ю.

розглянувши у порядку загального позовного провадження справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001)

про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення

За участі представників:

Позивача: не з`явився;

Відповідача: не з`явився.

1. Судові процедури. Суть та рух справи.

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача - Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, у якій просить суд стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 13.07.2022 позовну заяву вх. № 343 від 05.07.2022 залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали про залишення позовної заяви без руху.

У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України.

Ухвалою від 22.07.2022, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи 31995099) та відкрито провадження у справі.

Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження із призначенням у справі підготовчого засідання на 11.08.2022, яке в порядку ст.183 ГПК України, неодноразово відкладалось з підстав, зазначених в ухвалах суду.

У судовому засіданні 13.10.2022 суд відкрив судове засідання по розгляду справи по суті.

Позивач участі уповноваженого представника у призначених судових засіданнях не забезпечив, будь яких заяв чи клопотань суду не надав.

Відповідач участі уповноваженого представника у призначеному судовому засіданні 13.10.2022 не забезпечив, будь яких заяв чи клопотань суду не надав.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи наведене, суд визнав за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними в ній матеріалами.

Суд, у судовому засіданні 13.10.2022, після виходу з нарадчої кімнати, ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.

2.Аргументи сторін.

2.1. Аргументація позивача, викладена ним у позові.

У позовній заяві (№141 від 04.07.2022 (вх.№343 від 05.07.2022) позивач, серед іншого, позовні вимоги мотивує таким.

У період з 11.11.2019 по 31.07.2020 позивач ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з Філією "Тернопільська дорожня експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Під час його знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 82 565 грн 11 коп., що підтверджується судовим наказом від 22.07.2020 та судовим наказом від 11.11.2020. Станом на 21.06.2022 заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку складає 80 865 грн 11 коп.

Як зазначає позивач, 31.07.2020 його було звільнено у зв`язку з переведенням в ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", згідно наказу №32-к від 31.07.2020.

Вказаним наказом була також передбачена виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 22 календарних днів.

У день звільнення позивача 31.07.2020 відповідач письмово повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що на думку позивача, є грубим порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України.

Позивач неодноразово звертався до Тернопільського міськрайонного суду для стягнення з ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заборгованості по нарахованій заробітній платі в сумі 62 904,39 грн.

Проте, заборгованість по заробітній платі згідно судового наказу виданого Тернопільським міськрайонним судом по справі №607/11797/20 від 22.07.2020 була погашена лише частково.

На підставі зазначеного, позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою, у якій просить стягнути з відповідача, в порядку ст.117 КЗпП України, середній заробіток за весь період затримки розрахунку із ним при звільненні, який станом на 04.07.2022р. складає 274 348,83 грн і по день ухвалення судового рішення.

2.2. Правова позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву.

Відповідач Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" у наданому суду відзиві на позовну заяву (№06-2/410 від 10.08.2022 (вх№5186 від 12.08.2022)), не погоджуючись із вимогами позивача - ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема сумою, заявленою до стягнення і періодом її нарахування, вказуючи що позивачем необґрунтовано та безпідставно пропущено строк звернення з позовною заявою в суд, а сума заявлена до стягнення в розмірі 274 348,83 грн значно перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності.

Ч.1 ст.233 КЗпП України встановлено право працівника для звернення з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно приписів ст. 233 КЗпАП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Позовна заява подана в Господарський суд Тернопільської області 30.06.2022, а звільнено позивача з роботи - 31.07.2020 згідно наказу №32-к від 31.07.2020, тобто через 2 роки 11 місяців.

Отже, на думку відповідача, позивач безпідставно та без зазначення обґрунтованих підстав порушив строк звернення в суд.

На підставі зазначеного, посилаючись на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості відповідач вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат у меншій сумі.

3. Фактичні обставини, встановлені судом.

Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи.

Висновки суду із посиланням на норми Закону України.

Розглянувши матеріали справи, доводи позивача, заперечення відповідача, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши подані докази в їх сукупності, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено таке.

У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України"

Предметом даного спору є заявлені вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача - Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Як встановлено судом, позивач - ОСОБА_1 у період з 11.11.2019 по 31.07.2020 знаходився у трудових відносинах з Філією "Тернопільська дорожня експлуатаційна дільниця" ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 .

Під час його знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього позивачу була нарахована, але не виплачена заробітня плата у розмірі 82 565,11 грн, що підтверджується судовим наказом від 22.07.2020 та судовим наказом від 11.11.2020.

Як зазначає ОСОБА_1 станом на 21.06.2022 заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку складає 80 865,11 грн.

31.07.2020 позивача було звільнено у зв`язку з переведенням в ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" згідно наказу №32-к від 31.07.2020.

Вказаним наказом була передбачена, також, виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 22 календарних днів.

Як зазначає позивач, відповідач, в порушення вимог ст.83 КЗпП України, не провів виплату належних позивачу коштів при його звільненні - 31.07.2020.

На підставі зазначеного ОСОБА_1 двічі звертався до Тернопільського міськрайонного суду з вимогою про виплату йому заборгованості по нарахованій заробітній платі в сумі 62 904,39 грн та 19 661,72 грн.

22.07.2020 Тернопільським міськрайонним судом видано судовий наказ у справі №607/11797/20 про стягнення з ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" нарахованої але не виплаченої заробітної плати в сумі 62 904,39 грн.

11.11.2020 Тернопільським міськрайонним судом видано судовий наказ у справі №607/19256/20 про стягнення з ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" нарахованої але не виплаченої заробітної плати в сумі 19 661,72 грн.

Проте, заборгованість по заробіній платі згідно судового наказу виданого Тернопільським місьрайонним судом по справаів №607/11797/20 від 22.07.2020 була погашена частково, в розмірі 4 200,00 грн, про що свідчить довідка видана ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" №05-18/277 від 17.06.2022.

Ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У відповідності до ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Пунктом 8 ч.1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. (в редакції чинний на момент звернення позивача до суду).

Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції чинний на момент звернення позивача до суду).

Статтею 47 КЗпП України, станом на час звернення позивача до суду, визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строк, визначений статтею 116 КЗпП України (в редакції чинний на момент звернення позивача до суду).

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-162цс17 дійшов правового висновку, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, як слідує із ч. ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України, - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року № 910/4518/16 зазначено, що структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з : фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Така правова позиція відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14.

Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства

Час затримки належних позивачу, як звільненому 31.07.2020 працівнику сум, складає період з 01.08.2020 і по день ухвалення рішення.

Розмір середньоденного заробітку за останні два місяця (червень-липень 2020 року) позивача складає 568,01 грн, що підтверджується довідкою про середню заробітну плату (дохід), виданою філією Великоберезовицької дорожньої експлуатаційної дільниці ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги» від 13.06.2022 року №78.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просив суд стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з моменту звільнення позивача, що згідно розрахунку позивача становить 483 робочих днів х 568,01 грн = 274 348 грн 83 коп. (виходячи із середньоденної заробітної плати 568,01 грн).

19.07.2022 набрав чинності Закон України 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин ", яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України, зокрема в частині строку розрахунку при звільненні та в частині відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Ураховуючи, що позивач звернувся із позовом 05.07.2022, суд розглядає спір у відповідності до КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами існували фактичні трудові відносини у період з 11.11.2019 по 31.07.2020 і при звільненні ОСОБА_1 , роботодавець повинен був провести повний розрахунок, що не було зроблено й про що не заперечує сам відповідач, як у відзиві на позов так і у судовому засіданні 13.09.2022. При цьому, підтверджує, що остаточний розрахунок із позивачем не було проведено.

В порядку ст.117 КЗпП України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку із ним при звільненні, який станом на 04.07.2022р. складає 274 348,83 грн і по день ухвалення судового рішення.

Проте, суд здійснивши власний розрахунок із врахуванням того, що позивач ОСОБА_1 був звільнений з роботи 31.07.2020, зазначає, що кількість робочих днів в період з 01.08.2020 по 13.10.2022 (включно) складає 560 робочих днів.

Отже розмір середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні, що підлягає до стягненню з відповідача на користь позивача складає 318 085,60 грн (568,01 грн/день х 560 робочих днів) з врахуванням установлених законодавством України податків та зборів.

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Обсяг відповідальності відповідача відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо недоплати позивачу заробітної плати, а тому суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 318 085 грн 60 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 ГПК України).

Ст.74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей з 76 по 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

4. Судові витрати.

Відповідно до частин 1,2 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А тому, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 4 115 грн 00 коп. суд покладає на відповідача у справі та він підлягає стягненню в користь позивача.

Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей з 1 по 19, 20, 42, 46 з 74 по 79, 86, 129, 233, 236, 238, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 - 318 085 (триста вісімнадцять тисяч вісімдесят п`ять) грн 60 коп. середнього заробітку за весь час затримки виплат заробітної плати при звільненні по день ухвалення судом рішення.

3.Судові витрати у складі судового збору, покласти на відповідача у справі.

4.Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 4 115 (чотири тисячі сто п`ятнадцять) грн 00 коп. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, (код ЄДРПОУ 31995099).

Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку ст.241 ГПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у порядку, визначеному статтями з 253 по 259 ГПК України.

Повне рішення складено 26.10.2022.

Повний текст рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення або вручити наручно особисто уповноваженим представникам.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя В.Л. Гевко