Decision № 106933396, 24.10.2022, Mykolaiv District Court of Lviv Oblast

Провадження №2/447/585/22 Справа №447/2359/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

24.10.2022 Миколаївський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Бачуна О.І.

за участі секретаря Данилів О.І.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м.Миколаєві, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Служби у справах дітей Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області про розірвання шлюбу та відібрання дитини від матері,-

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до відповідача, за участю третіх осіб з позовом про розірвання шлюбу, відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. В обґрунтування позову зазначає, 07.06.2012року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. В результаті спільного подружнього життя у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . Спільне проживання з відповідачкою не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні цінності, внаслідок чого почали виникати непорозуміння та сварки, що призвело до того, що вони почали проживати окремо. Їхній шлюб носить формальний характер, а тому його слід розірвати. Позивач стверджує, що відповідачка не займається вихованням сина, він належним чином не харчується, в нього порушений сон, а на зауваження відповідачка реагує агресивно, що призводить до конфліктів. Позивач бажає піклуватися про сина, його здоров`я та створити належні умови проживання, однак відповідача його не дозволяє, тому просить позов задоволити.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 06.10.2022 року відкрито провадження у справі.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак подав заяву в якій позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити та проводити розгляд справи у його відсутності.

Відповідачка в судове засідання не прибула, однак подала заяву в якій позовні вимоги визнала, не заперечує щодо розірвання шлюбу, визначення місця проживання сина ОСОБА_4 з батьком та відібрання сина від неї без позбавлення батьківських прав.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.

Сторони зареєстрували шлюб 07.06.2012 року. Від спільного проживання у сторін народився син: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд вважає, що примирення між подружжям неможливе і не в інтересах їх сім`ї, відподачка не заперечує проти розірвання шлюбу.

Суд приходить до висновку, що конфлікт між сторонами носить стійкий характер, їх шлюб розпався, сторони проживають окремо та не підтримують подружні відносини, не ведуть спільного побуту, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому цей шлюб слід розірвати.

Відповідно до статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

Відповідно до ст.160 СК України , місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 170 СК України визначено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке має безстроковий характер.

Ураховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року звернув особливу увагу на те, що застосовуючи такий захід, як відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав, необхідно виходити з інтересів дитини й враховувати право на повагу до його сімейного життя, проголошене ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Розірвання сімейних зв`язків, а відтак позбавлення дитини її коріння виправдане лише за наявності виняткових обставин - необхідність захисту дитини від небезпеки у випадку реального існування такої.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей, і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ч.1 ст.152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 ст.155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно п.16 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п. 15 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Судом встановлено, що відповідачка записана матір`ю ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис №1. Батьком дитини вказаний ОСОБА_1

Відповідно до довідки про реєстрацію проживання особи, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 25.01.2021року

Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків стосовно виховання малолітньої дитини ОСОБА_5 , не проявляє батьківської турботи, наведене свідчить про самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню малолітньої дитини, тому позов підлягає до задоволення.

Керуючись, ст. ст. 10, 13, 81, 89, 263, 265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задоволити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 зареєстрований 07.06.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Самбору Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, актовий запис №92.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відбірати малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , без позбавлення її батьківських прав.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Суддя Бачун О. І.