Decision № 106925524, 24.10.2022, Prymorskyi District Court of Odesa City

Провадження № 2/522/3775/22

Справа № 522/6720/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

24 жовтня 2022 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Зеленюк П.О.,

розглянувши заправилами спрощеногопозовного провадженняу відкритомусудовому засіданніу м.Одесі цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Ю.Ес.Ай» про стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 03.06.2022 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Ю.Ес.Ай» та просить:

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 12818,18 грн та компенсацію за не використану відпустку у розмірі 12569,12 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку на день ухвалення рішення;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 3000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 29.01.2018 до 05.07.2021 працював на посаді директора регіонального Управління у ТОВ «Ю.ЕС.АЙ». У зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників позивача було звільнено 05.07.2021. При звільненні відповідач не виплати заробітну плату та кошти за не використану щорічну відпустку. Середній заробіток за час затримки розрахунку з 06.07.2021 по 31.05.2022 становить 64704,27 грн.

Ухвалою суду від 06.06.2022 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 21.07.2022.

У судовому засіданні 21.07.2022 з метою належного сповіщення відповідача було відкладено розгляд справи на 14.09.2022.

У судовому засіданні 14.09.2022 суд ухвалив продовжити розгляд справи в заочному порядку та відклав розгляд справи до 24.10.2022.

У судове засідання 24.10.2022 учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку. Позивач звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, у зв`язку з повторною неявкою відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, відсутністю заперечень з боку позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів у заочному порядку.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 29 січня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на посаду директора Регіонального управління продажів №1 по м.Одеса Товариства з додатковою відповідальністю «Ю.Ес.Ай» (наказ №9-к від 26.01.2018), що вбачається з трудової книжки позивача (а.с.16).

05.07.2021 ОСОБА_1 був звільнений з посади по ст. 36 КУпП (наказ №192-К від 05.07.2021), що також вбачається з трудової книжки позивача та копії наказу №192-К (а.с.16, 18).

У вищевказаному наказі №192-К ТДВ «Ю.Ес.Ай» від 05.07.2021 про припинення трудового договору (контракту) вказано «бухгалтерії виплатити компенсацію за 68 календарних днів невикористаної відпустки» (а.с.18).

З довідки про доходи вбачається, що за період січень травень 2021 року дохід ОСОБА_1 складав 6000 грн щомісячно (за вирахуванням податків 4830 грн) (а.с.19).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Як було вище зазначено 05.07.2021 року ОСОБА_1 був звільнений на підставі Наказу № 192-К про припинення трудового договору на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вказаного Наказу.

У вказаному наказі зазначено про те, що бухгалтерії виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 68 календарних днів невикористаної відпустки

З розрахунку компенсації за невикористану відпустку №1 від 31.05.2022 сума компенсації ОСОБА_1 складає 12569,12 грн (а.с.32).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Як встановлено ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 вказував на те, що при звільненні ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» не виплатило йому заробітну плату за період з травня 2021 року по день звільнення 05.07.2021 року, а також не провело повний розрахунок за невикористану відпустку.

З виписки по заробітному рахунку позивача вбачається, що ОСОБА_1 за період роботи отримував заробітну плату шляхом перерахування такої на відкритий картковий рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» згідно угоди № SAMDNWFC00070384199 від 29.01.2018 року, останнє зарахування заробітної плати відбулося 30.04.2021, а 16.07.2021 було надходження під назвою «цільове зарахування» у розмірі 1514,86 грн (а.с.22).

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» в порушення вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку щодо виплати заробітної плати, вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку.

Окрім того, вказаними вище доказами підтверджується той факт, що на день звернення до суду з вказаним позовом порушене право ОСОБА_1 щодо отримання всіх виплат при звільненні триває, що підлягає захисту в судовому порядку.

З наявної в матеріалах справи Довідки про доходи від 24.06.2021 року № 02-1216/3 вбачається, що за період з січня 2021 року по травень 2021 року дохід позивачки склав 30000,00 грн. Щомісячний нарахований дохід склав 6000,00 грн., утримання 1170,00 грн., а фактична щомісячна виплата заробітної плати становить 4830,00 грн.

З огляду на вище викладене, суд доходить висновку, що з відповідача ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 невиплачена заробітна плата за період з травня 2021 року по день звільнення (05.07.2021 року) у розмірі 12818,18 грн. (без урахування податку), компенсація за невикористану відпустку у розмірі 12569,12 грн. (без урахування податку).

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 168 Податкового кодексу України передбачено порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету. 168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом. 168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Податкового кодексу України. 168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до ч. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу позивача, нарахованого на підставі рішення суду.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Згідно приписів ч.ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 року № 100 середня заробітна плата розраховується за два останні місяці роботи співробітника. Пунктом 20 Постанови пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року за №13 встановлено, що: «Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності».

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При цьому розмір середнього заробітку необхідно проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами (далі - Порядок).

Згідно з пунктами 2, 5 цього Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи із його заробітної плати за два останніх відпрацьованих місяця, які передували звільненню, а нарахування середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно, в травень (31 календарних днів) - червень (30 календарних днів) місяці 2021 року (два повних місяці роботи перед звільненням), тому заробітна плата ОСОБА_1 за два місяців становила 12000 грн, а, тому, середньоденна заробітна плата становить 285,71 грн., з розрахунку: 12000,00 грн. (заробітна плата за два повних місяці роботи перед звільненням) / 39 (кількість робочих днів за травень - червень 2021 року) = 307,69 грн.

У позовні заяві ОСОБА_1 вказував на те, що загальна сума розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 06.07.2021 року по 31.05.2021 року становить 64704,27 грн.

Суд констатує, що кількість робочих днів за час затримки виплати заробітної плати по день ухваленні рішення суду становить 333 робочих днів (з 06.07.2021 року по 24.10.2022 року (дата ухвалення судового рішення).

А тому, суд констатує, що середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні складає 95141,43 грн. (285,71 грн. (середньоденна заробітна плата) х 333 (кількість робочих днів за час затримки виплати заробітної плати) = 95 141,43 грн.

Проте, на думку суду, визначений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є завищеним та не відповідає вимогам справедливості та співмірності, а тому підлягає зменшенню, враховуючи наступне.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вказані висновки зроблені у постанові Великої Палати ВС від 26.06.2019 року за результатами розгляду справи № 761/9584/15-ц. яку суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

А тому, суд при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні враховує розмір невиплачених сум та їх характер, зокрема, ту обставину, що основна сума заборгованості складається із розміру компенсації за невикористану відпустку, а також ту обставину, що позивач звернувся з даним позовом по спливу десяти місяців після його звільнення.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 12818,18 грн., тобто у розмірі заборгованості заробітної плати.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81, ч. 6 ст. 80 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ч. 6 ст. 80 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи докази суд зазначає, що законодавчі обмеження матеріально - правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі № 6-32цс13).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що наявні матеріалах справи докази підтверджують порушене право позивача, у зв`язку з чим, суд приходить до переконання, що з ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 заборгованість позаробітній платі за період з травня 2021 року по 05.07.2021 року (день звільнення) в розмірі 12818,18 грн, невиплачена грошова компенсація за невикористані дні відпустки в розмірі 12569,12 грн, а також середній заробіток за затримку виплати розрахунку при звільненні у розмірі 12818,18 грн.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

А тому, на виконання вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 2481,00 грн, встановлений Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ з урахуванням ставок судового збору станом на 01.01.2022 року (рік звернення до суду з позовом).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2-3 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Між ОСОБА_1 та адвокатом Шевченко Максимом Володимировичем було укладено договір про надання правової допомоги від 26.05.2022 (а.с.9-10).

Згідно п.1.4 вказаного Договору вартість послуг адвоката складає 3000 грн.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Заявлені позивачем витрати на правову допомогу є співмірним зі складністю справи, тому, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 141, 228, 229, 263, 265, 273, 279 ЦПК України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 доТовариства здодатковою відповідальністю«Ю.Ес.Ай»про стягненнягрошових коштів,не виплаченихпри звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Товаристваз додатковоювідповідальністю «Ю.Ес.Ай»(кодЄДРПОУ 32404600,м.Київ,пр-тГероїв Сталінграда,буд.4,корп.6А)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) заборгованістьпо заробітнійплаті урозмірі 12818(дванадцятьтисяч вісімсотвісімнадцять)гривень 18копійок.

Стягнути з Товаристваз додатковоювідповідальністю «Ю.Ес.Ай»(кодЄДРПОУ 32404600,м.Київ,пр-тГероїв Сталінграда,буд.4,корп.6А)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію за не використану відпустку у розмірі 12569 (дванадцять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 12 копійок.

Стягнути з Товаристваз додатковоювідповідальністю «Ю.Ес.Ай»(кодЄДРПОУ 32404600,м.Київ,пр-тГероїв Сталінграда,буд.4,корп.6А)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнійзаробіток заперіод затримкирозрахунку у розмірі 12818 (дванадцять тисяч вісімсот вісімнадцять) гривень 18 копійок.

Стягнути з Товаристваз додатковоювідповідальністю «Ю.Ес.Ай»(кодЄДРПОУ 32404600,м.Київ,пр-тГероїв Сталінграда,буд.4,корп.6А)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

У задоволенііншої частинипозовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Ю.Ес.Ай» (код ЄДРПОУ 32404600, м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, буд. 4, корп. 6А) на користь держави судовий збір у розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят однієї) гривні.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 25 жовтня 2022 року.

Суддя: В.Я. Бондар