Decision № 106907891, 24.10.2022, Donetsk District Administrative Court

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2022 року Справа№200/2289/22

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради, Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради, Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради, що виразилися у позбавленні пільги - 50-відсоткової знижки по оплаті жилої площі, комунальних послуг та палива;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради, а у разі втрати повноважень Управлінням соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради та/або його повної ліквідації на дату набранням чинності рішення суду у цій справі - зобов`язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради поновити ОСОБА_1 , і членам її сім`ї довічну 50-процентну знижку по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива, без обмеження нормами споживання та середньомісячним сукупним доходом, починаючи з дати отримання цього позову Донецьким окружним адміністративним судом.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що вона є пенсіонером за вислугою років та Довідкою Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області №8-508 від 07.10.2011 року, відповідно до статті 22 Закону України «Про міліцію» (п.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України від 23.06.2005 №2713-IV) надано безстроково право на 50-ти відсоткову знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива. Проте, з 1 липня 2015 року відповідачем 1 незаконно позбавлено її такої знижки у зв`язку із змінами у законодавстві. 22 січня 2022 року вона звернулась до відповідача-2 з заявою щодо порушення її прав на отримання 50-ти відсоткової знижки по оплаті житлової площі, комунальних послуг. Відповідачем -1 на її запит надано відповідь, в якій зазначено, що пільги по оплаті житлово-комунальних послуг з 01.07.2015 не надавалися у зв`язку з тим, що дохід перевищує розмір податкової соціальної пільги, та у зв`язку із втратою чинності Закону України від 07.11.2015 "Про міліцію".

Позивач з діями відповідача-1 не погоджується, вважає, що її та членів її сім`ї протиправно позбавлено довічної 50-відсоткової знижки на оплату житлової площі, комунальних послуг та палива. Відтак за захистом своїх прав та інтересів позивач звертається до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №200/2289/22 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копія ухвали суду від 15 лютого 2022 року направлена відповідачам засобами електронного зв`язку, однак, станом на 24 жовтня 2022 року відповідачі правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися.

Оскільки відповідачі правом на подання відзиву не скористалися, то відповідно до вимог частини 6 статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Оцінивши наявні у справі докази та доводи сторін, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Іллічівським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

07.10.2011 року Управлінням Державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області видано ОСОБА_1 довідку № 8-508 про те, що остання та члени її сім`ї, відповідно до статті 22 Закону України «Про міліцію» (п.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України від 23.06.2005 №2713-IV) мають право на 50-процентну знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива. Довідка видана довічно для пред`явлення за місцем вимоги.

Повідомленням УПСЗН Іллічівського району повідомлено про те, що громадянка ОСОБА_1 24.10.2011 року внесена до Реєстру осіб пільгових категорій та користується пільгами на житлово-комунальні послуги як пенсіонер кримінально-виконавчої системи.

11 січня 2022 року позивач звернулась до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради з запитом про надання публічної інформації, в якій просила повідомити на підставі якого нормативно-правового акту її, як пенсіонера кримінально-виконавчої системи позбавлено довічної 50-відсоткової знижки по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива з 01.07.2015 року.

Листом від 17.01.2022 за № 56.3.2-15-56.12.1 Управлінням соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради повідомлено позивача про те, що пільги по оплаті житлово-комунальних послуг з 01.07.2015 не надавалися у зв`язку з тим, що дохід перевищував розмір податкової соціальної пільги, який у 2015 році складав 1710 грн. Також, у листі зазначено, що відповідно до пунктів 1 та 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліції» з 07.11.2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію». Таким чином, особи, які мали право на пільги згідно із Законом України «Про міліцію», у тому числі працівники міліції, звільнені зі служби за вислугою років, з 07.11.2015 року втратили право на пільги, у зв`язку з чим її було знято з обліку в Реєстрі.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача 1 щодо зупинення застосування пільги як пенсіонеру кримінально-виконавчої системи у вигляді 50-відсоткової пільги за користування житлово-комунальними послугами та паливом, звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України «Про міліцію», який втратив чинність 07 листопада 2015 року, працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-відсоткова знижка плати за користування житлом та комунальними послугами, за паливо в межах норм, встановлених законодавством.

Пунктом 12 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року в статтю 22 Закону України «Про міліцію» частини шосту та сьому викладено у такій редакції: «За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно з цим Законом. Пільги, передбачені частинами четвертою, п`ятою цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

Пунктом 1 розділу I Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» у Законі України «Про міліцію» частину сьому статті 22 викладено у наступній редакції: «Установити, що пільги, передбачені частинами четвертою, п`ятою та шостою цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

Кабінетом Міністрів України 4 червня 2015 року прийнято постанову №389 (набрала чинності 1 липня 2015 року), якою затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку його дія поширюється, зокрема, на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом України «Про міліцію» (у тому числі звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року №36 до пункту 2 зазначеного Порядку було внесено зміни та виключено слова «Про міліцію» (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби; діти (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, загиблих або померлих у зв`язку з виконанням службових обов`язків, непрацездатні члени сімей, які перебували на їх утриманні).

Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №826/7972/16 визнано нечинним абзац 2 пункту 2 Змін, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 36, яким виключено з пункту 2 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року №389 слова «Про міліцію» (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби; діти (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, загиблих або померлих у зв`язку з виконанням службових обов`язків, непрацездатні члени сімей, які перебували на їх утримання)».

Отже, із прийняттям постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №826/7972/16 дія вказаного Порядку знову поширювалася на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, зокрема згідно із Законом України «Про міліцію».

Проте, з 7 листопада 2015 року у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» втратив чинність Закон України «Про міліцію», внаслідок чого особи, які користувалися пільгами згідно із Законом України «Про міліцію», з 7 листопада 2015 року втратили право на пільги.

Згідно з абзацом 2 пункту 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» (у редакції Закону від 23 грудня 2015 року №900-VIII)) за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Оскільки саме пільги на оплату житлово-комунальних послуг в Законі України «Про Національну поліцію» не передбачені, відсутні встановлені законом підстави для поновлення позивачу пільг, на які вона мала право і якими користувалася відповідно до статті 22 Закону України «Про міліцію», у зв`язку з чим дії відповідача щодо припинення виплати позивачу нарахування пільг на житлово-комунальні послуги є правомірними.

Аналогічну позицію неодноразово висловлювалося у постановах Верховного Суду від від 17 квітня 2018 року по справі № №243/4524/16-а, від 20 березня 2019 року по справі № 367/6940/16-а, від 15 травня 2019 року по справі №159/1783/16-а.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні дано спору немає.

Посилання позивача на те, що таку пільгу встановлено їй довічно також є безпідставним, оскільки дія пільги нерозривно пов`язана з дією закону, яким її передбачено. У разі втрати законом чинності дія передбаченої ним пільги також припиняється.

Аналогічна правова позиція висловлена Касаційним адміністративним судом Верховного Суду в постанові від 17.02.2020 по справі №638/5670/17, в постанові від 09.04.2020 по справі №200/5496/16-а.

Стосовно посилання позивача на положення Конституції України, зокрема, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Встановлені чинним законодавством пільги не є довічними, як про це зазначає позивач, а залежать від конкретних положень чинного законодавства, яке визначає чи надаються пільги певній категорії осіб чи ні.

Не можна вважати пільги досягнутою соціальною гарантією, яку забороняється звужувати за нормами Конституції України, оскільки пільги безпосередньо пов`язані із правовим статусом певної особи, а не із досягненням особою певних соціальних гарантій, як, наприклад, набуття права на призначення пенсії чи її перерахунок, яких особу неможливо позбавити наступними змінами в законодавстві. Тобто при зміні правового статусу працівника міліції (поліції) шляхом позбавлення їх певних пільг, такі пільги перестають надаватись всім особам цієї категорії, а не тільки тим, хто стане міліціонером (поліцейським) в майбутньому.

У відповідності до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За змістом статті 22 Конституції України, звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Крім того, у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що із закріпленим в статті 46 Конституції України правом громадян кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення.

У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема, такі як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (п. 6 ч. 1 ст. 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (ч. 2 ст. 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (ст. 98).

Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

При цьому Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.

Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, Конституційний Суд України встановив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

При цьому, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Також, безпідставним є посилання позивача на те, що права на соціальні пільги не можуть бути позбавлені особи, які вже їх отримали, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ця норма є загальновизнаним принципом права, який знайшов своє відображення в Конституції України як гарантія прав і свобод людини і громадянина, який треба розуміти так, що дія нормативно-правового акту починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999).

Таким чином, оскільки саме пільги на оплату житлово-комунальних послуг в Законі України «Про Національну поліцію» не передбачені, тому відсутні встановлені законом підстави для поновлення позивачу пільг, на які вона мала право і якими користувалась відповідно до статті 22 Закону України «Про міліцію».

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У зазначеному рішенні Європейський суд наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Статтею 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог, в той же час відповідач-1 діяв в межах та в спосіб передбачений Конституцією та Законами України.

При цьому, суд зазначає, що ненадання відповідачами відзиву на позовну заяву та певних доказів, не свідчить про обґрунтованість позову та/або про його визнання відповідачами, позаяк позивач не має права на отримання спірної пільги не в силу відсутності чи наявності певних обставин, а в силу норм матеріального права.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Зважаючи на результат вирішеного спору відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.ст.132-139 КАС України.

Керуючись статтями 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради, Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 24 жовтня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.В. Кочанова