Decision № 106007253, 26.08.2022, Commercial Court of Sumy Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.08.2022м. СумиСправа № 920/318/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/318/22 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Флуітек сістемз» (вул. Героїв Крут, буд. 60, оф. 3, м. Суми, 40034; код за ЄДРПОУ 35068455),

до відповідача Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» (вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, 40020; код за ЄДРПОУ 30991664),

про стягнення 302116,71 грн

установив:

07.06.2022 позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить: стягнути з відповідача 250980,22 грн заборгованості по договору поставки №79/9-27-12 від 16.02.2012, 15149,40 грн пені, 4765,18 грн 3% річних, 31221,91 грн інфляційних збитків, а також 4531,77 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на правову допомогу.

Ухвалою від 09.06.2022 у справі № 920/1082/21 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу №920/318/22 визнано малозначною; справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 10.06.2022 у справі №920/318/22 виправлено описку в ухвалі від 09.06.2022 у справі №920/318/22, зазначивши вірну назву відповідача, а саме: Дочірнє підприємство Завод обважнених бурильних та ведучих труб.

Копії ухвал від 09.06.2022 та від 10.06.2022 у справі №920/318/22 надіслані учасникам справи відповідно до вимог частин 6-7 статті 6 ГПК України на поштові та електронні адреси зазначені у позовні за списками розсилки №907 від 09.06.2022 та №942 від 10.06.2022 відповідно. Водночас, актами начальника відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) від 09.06.2022 та від 10.06.2022 встановлено, що копії зазначених ухвал не направлені поштою у зв`язку із відсутністю коштів для здійснення поштових відправлень.

Копії ухвал від 09.06.2022 та від 10.06.2022 у справі №920/318/22, надіслані відповідачу 15.08.2022 на адресу, зазначену у позові, що також співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними ЄДРПОУ : Дочірнє підприємство «Завод обважнених бурильних та ведучих труб», вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, 40020, 26.08.2022 повернуті відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17, від 10.09.2018 у справі №910/23064/17, від 24.07.2018 у справі №906/587/17).

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Відповідач ні аргументованих заперечень щодо позовних вимог, ні доказів сплати заборгованості суду не подав.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, враховуючи принцип незмінності складу суду, передбачений ст.32 ГПК України, розгляд справи в зв`язку з тимчасовою відсутністю коштів на відправлення поштової кореспонденції для належного повідомлення учасників справи про розгляд судом зазначеної справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

16.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Флуітек Сістемз» (далі позивач, постачальник) та Дочірнім підприємством «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» (далі відповідач, покупець) укладено договір поставки №79/9-27-12 (далі договір).

Відповідно до умов п. 1.1. договору постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити продукцію, названу в подальшому - товар, кількісні та якісні характеристики якого викладені в специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 3.1 договору поставка товару здійснюється автомобільним транспортом постачальника на базисних умовах DDP (м. Суми, вул. Комарова,2, склад покупця).

Пунктом 5.1. договору визначено, що покупець здійснює оплату товару в наступному порядку: перший платіж - передплата в розмірі 30% вартості товару зазначеної в специфікації, другий платіж - 70% вартості товару зазначеної в специфікації, протягом п`яти календарних днів з моменту поставки.

Відповідно до п. 8.2. договору за порушення строків оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару, що підлягав оплаті, за кожен день порушення строків оплати, але не більше 3% від вартості партії товару.

02.08.2021 між позивачем та відповідачем підписали специфікацію, що є додаток №26 до договору.

У зазначеній специфікації сторони обумовили найменування товару - труба фурмена з керамічним покриттям 3/4, довжина 5,5м, з`єднання різьбове 3/4х2,3х5,5 ТС, кількість товару - 400 шт., вартість товару - 507110,40 грн. в тому числі ПДВ 84518,40 грн. (ціна фіксується в євро на дату підписання специфікації), а також умови оплати: 25% вартості товару - передплата, 25% вартості товару - по факту повідомлення про готовність товару до відвантаження, 50% вартості товару - протягом 45-ти календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця (м. Суми, вул. Комарова, 2).

02.08.2021 позивачем за договором складено для відповідача рахунок на оплату №253 на суму 504980,22 грн, за яким 03.09.2021 відповідно до товарно транспортної накладної №234 від 03.09.2021 та видаткової накладної №234 від 03.09.2021 на адресу відповідача позивачем було поставлено товар. Відповідно до довіреності №565 від 01.09.2021, що підписана керівником та головним бухгалтером Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» та скріплена печаткою підприємства, товар отримано уповноваженою особою відповідача - провідним інженером Борисовим В.А. з проставленням підпису зазначеної особи на товарно транспортній накладній №234 від 03.09.2021 та видатковій накладній №234 від 03.09.2021.

10.08.2021 згідно з рахунком №253 від 02.08.2021 за платіжним дорученням №74431 відповідачем сплачено позивачу 127000,00 грн.

27.08.2021 відповідно до рахунку №253 від 02.08.2021 за платіжним дорученням №76041 відповідачем сплачено позивачу 127000,00 грн.

Таким чином, загальна сума оплати за поставлений товар згідно зі специфікацією від 02.08.2021 склала 254000,00 грн. (127000,00 + 127000,00 = 254000,00).

Як зазначає позивач, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 07.06.2022 склала 250980,22 грн (504980,22 127000,00 -127000,00 = 250980,22). Від сплати вказаної вище заборгованості відповідач відмовився посилаючись на скрутне фінансове становище; будь-яких претензій, щодо кількості або якості товару відповідач в порядку, передбаченому договором на адресу позивача не направляв; заяв, листів або додаткових угод щодо продовження терміну оплати за поставлений товар на адресу позивача від відповідача не надходило.

Відповідач борг за договором не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.

За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Підписання уповноваженим представником відповідача видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України

Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору щодо оплати повної вартості товару, поставленого за видатковою накладною та товарно- транспортною накладною від 03.09.2021 №234 в межах специфікації від 02.08.2021, що є додатком №26 до договору поставки від 16.02.2012 №79/9-27-12.

Враховуючи зазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 250980,22 грн вартості поставленого товару за договором суд вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, а отже, такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення 15149,40 грн пені суд зазначає наступне.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом встановлено факт неналежного виконання умов договору відповідачем в частині несплати вартості поставленого товару в сумі 250980,22 грн, що є порушенням з боку відповідача п 5.1. договору та п. 1 специфікації від 02.08.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За змістом ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно з п. 8.2. договору за порушення строків оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару, що підлягав оплаті, за кожен день порушення строків оплати, але не більше 3% від вартості партії товару.

Відповідно до доданого до позову розрахунку, позивачем нараховано відповідачу 15149,40 грн пені з урахуванням обмеження щодо розміру пені, встановленого п. 8.2. договору.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку пені, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання умов договору відповідачем щодо сплати вартості поставленого товару, вимоги позивача в частині стягнення 15149,40 грн пені задовольняються як законні та обґрунтовані.

Щодо стягнення з відповідача 4765,18 грн 3% річних та 31221,91 грн інфляційних збитків суд зазначає наступне:

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до розрахунку доданого позивачем до позову, останнім нараховано відповідачу 31221,91 грн інфляційних збитків та 4765,18 грн 3% річних за період з 20.10.2021 по 07.06.2022.

З огляду на вищенаведене, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 31221,91 грн інфляційних збитків та 4765,18 грн 3% річних.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову, у зв`язку з чим позов задовольняється як законний та обґрунтований та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 250980,22 грн заборгованості по договору поставки №79/9-27-12 від 16.02.2012, 15149,40 грн пені, 4765,18 грн 3% річних, 31221,91 грн інфляційних збитків.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Щодо інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування у даній справі.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 4531,77 грн та 5000,00 грн витрат на правову допомогу.

Щодо стягнення 4531,77 грн судового збору суд зазначає наступне:

Відповідно до платіжного доручення №273 від 06.06.2022 при зверненні з позовом у справі 3920/318/222 позивачем сплачено 4531,77 грн судового збору.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, позивачу за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню 4531,75 грн судового збору, що складає 1,5% ціни позову відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Щодо стягнення з відповідача 5000,00 грн витрат на правову допомогу суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4)пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Наявними у справі описом вкладення до цінного листа, накладною та фіскальним чеком підтверджується, що позовна заява в т.ч. з вимогою щодо стягнення з відповідача 5000,00 грн витрат на професійну (правничу) допомогу надіслана відповідачу, що надало можливість останньому у разі незгоди доводити неспівмірність цих витрат.

В обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем до позову додано: 1)договір про надання правової допомоги від 06.06.2022 №06/06, укладений між адвокатом Петрищевим Олександром Олександровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Флуітек сістемз»; 2)ордер серії ВМ №1026723 від 06.06.2022 на надання правничої (правової допомоги) ТОВ «Флуітек сістемз» адвокатом Петрищевим О.О.; 3)свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії СМ №000492 від 25.09.2017; 4) акт прийому-передачі адвокатських послуг від 07.06.2022 по договору про надання правової допомоги №06/06 від 06.06.2022; 5)рахунок на оплату від 06.06.2022 №06/06 в сумі 5000,00 грн; 6)платіжне доручення від 06.06.2022 №274 про сплату 5000,00 грн з призначенням платежу «плата за юридичні послуги згідно рахунку №06/06 від 06.06.2022».

Суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу повністю підтверджуються матеріалами справи, є співмірними зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг, відповідач не заявив клопотання про зменшення розміру таких витрат та не довів неспівмірність заявлених до стягнення витрат, а отже понесені позивачем витрати на правову допомогу в ході розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України підлягають покладенню на відповідача у розмірі 5000,00 грн.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» (вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, 40020; код за ЄДРПОУ 30991664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флуітек сістемз» (вул. Героїв Крут, буд. 60, оф. 3, м. Суми, 40034; код за ЄДРПОУ 35068455) 250980,22 грн (двісті п`ятдесят тисяч дев`ятсот вісімдесят грн 22 коп.) заборгованості за договором поставки №79/9-27-12 від 16.02.2012, 15149,40 грн (п`ятнадцять тисяч сто сорок дев`ять грн 40 коп.) пені, 4765,18 грн (чотири тисячі сімсот шістдесят п`ять грн 18 коп.) 3% річних, 31221,91 грн (тридцять одна тисяча двісті двадцять одна грн 91 коп.) інфляційних збитків, а також 4531,75 грн (чотири тисячі п`ятсот тридцять одна грн 75 коп.) судового збору та 5000,00 грн (п`ять тисяч грн 00 коп.) витрат на правову допомогу.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 31.08.2022.

СуддяВ.Л. Котельницька