Decision № 103787909, 28.03.2022, Ivano-Frankivsk District Administrative Court

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2022 р. справа № 300/1117/22

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Романків Ігор Михайлович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмову в призначенні пенсії, зобов`язання до призначення пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Романків Ігор Михайлович, звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмову в призначенні пенсії, зобов`язання до призначення пенсії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2 відповідно до п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Як наслідок, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 15.12.2021 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 2 відповідно до п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 15.12.2021 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Однак, відповідач листом від 21.12.2021 за №0900-0206-8/48872 повідомив про прийняття рішення про відмову позивачу в призначенні пільгової пенсії за Списком № 2 з причин недосягнення останньою віку. Представник позивача стверджує, що у спірному випадку слід врахувати пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020, яким визначено необхідність застосування ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.03.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Спірна відмова ГУ ПФУ в Івано-Франківській області порушує право позивача на призначення пільгової пенсії за Списком № 2.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що за документами, даними персоніфікованого обліку страховий стаж позивача становить 44 роки 6 місяців 12 днів, в тому числі пільговий стаж, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах у подвійному розмірі становить 52 роки 1 місяць. Відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який є пріоритетним над іншими нормативними актами у сфері пенсійного страхування, необхідними умовами призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є вік - 50 років та стаж роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах станом на 11.10.2017. Позивачу виповнилося 50 років 03.09.2021, а отже умови призначення їй пільгової пенсії визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". У зв`язку з цим не підлягало до застосування рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020. ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, як наслідок відсутня протиправність його дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.02.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

ОСОБА_1 15.12.2021 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

За наслідком розгляду даної заяви відповідач листом від 21.12.2021 надіслав рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області за №092650003637 від 15.12.2021 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з огляду на відсутність у позивача віку, встановленого п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 44 роки 6 місяців 12 днів, пільговий стаж внаслідок пільгового обчислення у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» становить 52 роки 1 місяць. Вік заявниці 50 років. Право на пенсійну виплату набуде з 04.09.2026.

В свою чергу з матеріалів справи вбачається, що відповідач заяву позивача від 15.12.2021 про призначення пільгової пенсії не розглянув.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 року принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Таким чином, оскільки Закон №1058-ІV та Закон №1788-XII регулюють одні і ті ж правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону №1058-IV, як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону №1788-XII підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню в разі неурегульованості певного питання у приписах Закону №1058-IV.

Водночас, суд наголошує на існуванні виключень з наведеного загального правила.

Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII (у редакції до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Даний Закон набрав чинності з 01.04.2015 року.

Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Отже, після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII.

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII, яким текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де передбачалося, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з пунктом другим частини 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

У силу спеціальної вказівки Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватися з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватися одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IVу редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII.

Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII".

Пунктом першим резолютивної частини цього Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини даного судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини даного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам".

Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону №1788-XII у редакції до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII.

Відносно позивача правила зазначених законів містять розбіжності у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII у редакції до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII.

На момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії (15.12.2021) позивачу виповнилось 50 років, що підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с.9) .

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини.

При цьому суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Конституційний Суд України визнаючи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII вказав, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіряючи наведені сторонами аргументи, суд констатує, що обрані пенсійним органом у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).

Аналогічна позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 21.04.2021 по справі №360/3611/20.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу в правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону.

Враховуючи встановлені у справі обставини та підхід до правового регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позивач досягнула необхідного віку, що дає їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII у редакції до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.

З приводу належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає наступне.

Позивач оскаржує відмову відповідача від 21.12.2021 за №0900-0206-8/48872 у призначенні їй пільгової пенсії за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII та просить суд ухвалити рішення про зобов`язання відповідача призначити їй пільгову пенсію за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII.

Однак судом встановлено, що рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за №092650003637 від 15.12.2021 ухвалив інший пенсійний орган - Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області.

В свою чергу відповідач на звернення позивача від 15.12.2021 про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах жодних рішень не приймав, а тільки 21.12.2021 надіслав рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Отже, суд вважає, що такими діями відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо розгляду заяви позивача від 15.12.2021 про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах.

Оскільки суд не вправі підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам, а рішення про призначення пенсії приймається органом Пенсійного фонду України і право на призначення пенсії є його виключними повноваженнями, втручання у яке не відповідатиме завданням адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне застосувати належний спосіб захисту порушеного права позивача на пенсію, а саме зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розглянути заяву позивача від 15.12.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі №1-5/2018 (746/15) та у відповідності п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 №213-VIII.

Підсумовуючи наведене вище, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 Кодексу).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 Кодексу).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., позивачем надано суду договір про надання правової допомоги за №10/22 від 03.02.2022, укладений між позивачем та адвокатом Романківим І.М.; ордер серії АТ №1021165; акт виконаних робіт від 16.02.2022 №1/10/22; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001792 від 01.03.2021; квитанцію до прибуткового касового ордеру №10/22 від 03.02.2022 на суму 5000 грн. (а.с.24-29).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи у суді, суд враховує таке.

Згідно акту виконаних робіт (наданих послуг) від 16.02.2022 за №1/10/22 вбачається, що адвокатом вчинено наступні дії: зустріч з клієнтом, надання консультації вартістю 1000 грн., узгодження правової позиції з клієнтом - 1000 грн., підготовка та подання до суду позовної заяви - 5000 грн. (а.с.29).

Беручи до уваги зміст виконаних робіт (наданих послуг), суд вважає, що витрати на зустріч з клієнтом, надання консультації, а також на узгодження правової позиції, не є тими витратами, що підлягають окремому відшкодуванні, а охоплюються витратами на підготовку та подання позовної заяви до суду.

В свою чергу, на переконання суду, витрати на підготовку та подання позовної заяви до суду з врахуванням усталеної судової практики по даній категорії справ є неспівмірними та завищеними, враховуючи складність та змістовність поданих процесуальних документів.

Враховуючи вищевикладене, а також фактичний об`єм виконаної роботи суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача за всіма визначеними у договорі складовими професійних правничих послуг в розмірі 2000 грн. Вказаний розмір витрат обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час супроводу справи у суді, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду.

З урахуванням вимог ч.3 ст.139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 500 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.12.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , с. Воскресинці, Івано-Франківський район Івано-Франківська область) від 15.12.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 із застуванням вимог до пенсійного віку, встановлених п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, згідно із рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 за №1-р/2020 та з урахуванням правової позиції суду, викладеної у даному рішенні.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , с. Воскресинці, Івано-Франківський район Івано-Франківська область) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. та судовий збір у розмірі 500 (п`ятсот) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.