Решение № 83625772, 14.08.2019, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/1460/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Морської Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення виплати позивачу в день його звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно;

- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 6950,38 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2018 р. по 15.07.2019 р. в розмірі 190636,74 грн.;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобовязання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою від 19.07.2019 р. позовна заява залишена без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків. Позивач вимоги ухвали виконав, недоліки позовної заяви усунув.

Ухвалою від 26.07.2019 р. у справі відкрите спрощене позовне провадження, судове засідання призначене на 09.08.2019 р.

Сторони у судове засідання не прибули, позивач надіслав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 , з 08.11.2006 р. по 02.07.2018 р. проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Останню штатну посаду старшого оперуповноваженого оперативної групи займав по 02.07.2018, з якої звільнений на підставі п.7 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» на підставі наказу № 53 о/с від 19.06.2018 р. При звільненні з державної установи «Херсонська виправна колонія (№ 61)» позивачу виплачена одноразова грошова допомога та компенсація за невикористану відпустку. Однак, відповідачем при звільнені не було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно. Відповідно до листа державної установи «Херсонська виправна колонія (№ 61)» № 27/5-4-19/Л-2 від 24.01.2019 р. розмір компенсації за належні до видачі предмети форменного одягу становить 6950,38 грн. Однак, установа не може здійснити виплату цих коштів у зв`язку із відсутністю фінансування. Станом на 14.07.2019 р. зазначені кошти не виплачені. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду та просив суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 6950,38 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2018 р. по 15.07.2019 р. в розмірі 190636,74 грн.

Відповідач надіслав до суду відзив, у якому зазначив, що щодо вимоги позивача про виплату компенсації за неотримане речове майно посилається на розсуд суду, проте заперечує проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року № 578 « Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально - виконавчої служби України» позивачу було нараховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 6950,38 грн., однак у зв`язку з відсутністю фінансування для виплати компенсації за не отримане речове майно дана сума не була виплачена позивачу. Відповідно до ч. 2 п. 22 вказаної Постанови № 578 грошова компенсація виплачується лише за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Крім того, компенсація за не отримане речове майно не входить до грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу, а право на її отримання виникає у разі звільнення зі служби, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні. У відповідності до статті 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-111 «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі-компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру; пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. У даному випадку, грошова компенсація за не отримане речове майно має разовий характер, у зв`язку із неотриманням речового майна, отже не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Зазначене свідчить про те, що виплата даної компенсації не може здійснюватися в порядку передбаченому ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , з 08.11.2006 р. по 02.07.2018 р. проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, яка неодноразово зазнавала реорганізаційних змін.

Останню штатну посаду старшого оперуповноваженого оперативної групи позивач займав по 02.07.2018 р., з якої звільнений на підставі п.7 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» на підставі наказу № 53 о/с від 19.06.2018 р.

Календарна вислуга років на день звільнення склала 12 років 11 місяців 28 днів, пільгова вислуга склала 24 років 07 місяців 22 днів.

Відповідно до листа державної установи «Херсонська виправна колонія (№ 61)» № 27/5-4-19/Л-2 від 24.01.2019 р. розмір компенсації за належні до видачі предмети форменного одягу становить 6950,38 грн.

Станом на час розгляду справи компенсація позивачу не виплачена.

Не погодившись із відмовою, позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України від 23.06.2005 р. № 2713- IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон № 2713- IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч.2 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").

Відповідно до ч.5 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (ч.5 ст.21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").

Пунктом 1 "Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби", затвердженого 14.08.2013 р. Постановою Кабінету Міністрів України №578 (надалі - Порядок № 578), зазначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Згідно з пунктом 23 Порядку №578, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 Порядку №578. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки пункт 60 Порядку №578.

Так, згідно з довідкою № 27/2-3515 від 09.08.2018 про стан розрахунків з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно Державною установою "Херсонська виправна колонія (№61)" станом на 31.08.2019 року становить 6950,38 грн.

Однак, така компенсація позивачу не виплачена.

Основним аргументом відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно є відсутність коштів для такого виду виплат.

Суд критично оцінює такі посилання, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

З огляду на викладене, не виплата Державною установою "Херсонська виправна колонія (№61)" позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно є протиправною, посилання позивача на протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні невиплату компенсації за неотримане речове майно є обґрунтованими, а відповідна позовна вимога - підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) на користь ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці службовців кримінально-виконавчої служби, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з кримінально-виконавчої служби.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 р. у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України через призму правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому судом до уваги не беруться.

Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його звільнення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995 р., обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Суд не бере до уваги розрахунок, наведений позивачем у позові, оскільки він зроблений на підставі довідки про грошове забезпечення без визначення складових такого забезпечення та кількості відпрацьованих позивачем днів.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення старшого оперуповноваженого ОСОБА_1 за січень - червень 2018 р. від 07.08.2019 р. № 27/60, наданої відповідачем на вимогу суду, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (травень, червень 2018 року) становить 26071,3 (13145,2 грн. за травень 2018 року та 12926,1 грн. за червень 2018 року). У довідці зазначено, що позивач відпрацював 31 день у травні та 30 днів у червні.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 427,4 грн. в день (26071,3 грн./61 день).

Позивач звільнений наказом від 19.06.2018 р. із 02.07.2018 р., тому суд проводить обрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку починаючи із наступного дня звільнення - 03.07.2018 р. по день прийняття рішення суду - 14.08.2019 р.

408 днів х 427,4 грн. = 174379,20 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення із відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки позивач тривалий час не отримував компенсації за неотримане речове майно, суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням рішення.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" щодо не виплати ОСОБА_1 в день його звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно.

Стягнути з Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" (код ЄДРПОУ 08564682; 73000, м.Херсон, вул.Дружби, 4) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 6950 (шість тисяч дев`ятсот дев`ять) грн. 38 коп.

Стягнути з Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" (код ЄДРПОУ 08564682; 73000, м.Херсон, вул.Дружби, 4) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2018 р. по 12.08.2019 р. в розмірі 174379 (сто сімдесят чотири тисячи триста сімдесят дев`ять) грн. 20 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1975 (тисяча дев`ятсот сімдесят п`ять) грн. 87 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" (код ЄДРПОУ 08564682; 73000, м.Херсон, вул.Дружби, 4).

Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом місяця із дня набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Морська Г.М.

кат. 106030000