Постановление суда № 67319621, 15.06.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

15 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Лященко Н.П.,

Романюка Я.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року, клопотання про зупинення виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Артем-банк», про поділ майна подружжя; та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и л а :

Солом'янський районний суд м. Києва рішенням від 06 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнив частково, а позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнив повністю: визнав за кожним право власності на Ѕ частину спірної квартири та Ѕ частину автомобіля ГАЗ 33023; розподілив судові витрати. У решті позовних вимог ОСОБА_5 суд відмовив.

Апеляційний суд м. Києва 15 серпня 2016 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року в частині щодо стягнення з ОСОБА_5 компенсації Ѕ частини спільних боргових зобов'язань подружжя та щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_4 компенсації вартості Ѕ частини легкового автомобіля марки «Hyundai» скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовив та стягнув на користь ОСОБА_5 вказану компенсацію; зменшив розмір судових витрат. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_5 щодо стягнення компенсації вартості зазначеного автомобіля відмовив. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 квітня 2017 року рішення суду апеляційної інстанції залишила без змін.

09 червня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 60, 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

На підтвердження зазначеної підстави перегляду вказаного судового рішення суду касаційної інстанції заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року, 22 лютого та 05 квітня 2017 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України визначено, що підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 12 квітня 2017 року, про перегляд якої порушує питання заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення компенсації вартості Ѕ частини автомобіля марки «Hyundai», оскільки суди встановили, що спірний автомобіль сторони придбали під час перебування у шлюбі, за спільні кошти подружжя, тому вони мають на нього рівні права. При цьому суд встановив, що ОСОБА_4 відчужив спірний автомобіль без згоди іншого з подружжя.

Суд також зазначив про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що отримані відповідачем за розпискою грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, оскільки сама по собі вказівка в розписці про призначення коштів на придбання автомобіля не свідчить про таке їх спрямування; крім того, згоди позивачки на отримання цих коштів не було.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення компенсації Ѕ частини спільних боргових зобов'язань, виходив з того, що вони виникли в нього по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» у зв'язку з видачею 19 жовтня 2015 року Солом'янським районним судом м. Києва судового наказу про стягнення з ОСОБА_4 на користь цього товариства 15 тис. 234 грн 72 коп.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України, на які посилається заявник, містяться такі висновки:

- у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за їх рахунок автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору виникає також зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники (постанова від 27 квітня 2016 року);

- укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (постанова від 22 лютого 2017 року);

- належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (постанова від 05 квітня 2017 року).

Таким чином, судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечить викладеним в зазначених постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Отже, відсутні й правові підстави для зупинення виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Артем-банк», про поділ майна подружжя; та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року відмовити.

Клопотання про зупинення виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року залишити без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Л.І. Охрімчук

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк