Постановление суда № 67319618, 16.06.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

16 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Управління Держпраці у Вінницькій області, головного державного інспектора відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки управління Держпраці у Вінницькій області Лісовика В.В. про визнання недійсним акта розслідування нещасного випадку на виробництві та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 5 травня 2016 року позов задоволено частково, визнано недійсним акт проведення спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 11 лютого 2016 року про нещасний випадок, що стався 11 квітня 2013 року в Гайсинському управлінні філії «Виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс» ПАТ «Укртрансгаз» щодо потерпілого працівника ОСОБА_7, в задоволенні інших вимог позову відмовлено, стягнуто з Управління Держпраці у Вінницькій області на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 551 грн. 20 коп. витрат по оплаті судового збору.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 21 червня 2016 року рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 5 травня 2016 року в частині задоволених позовних вимог скасовано, ухвалено нове рішення яким у задоволенні позову відмовлено, в решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилено, а рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 5 травня 2016 року в частині, залишеній без змін рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 21 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 21 червня 2016 року залишено без змін.

У травні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2017 року, посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частин 3, 4 статті 22 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року, пункту 13 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1112 від 25 серпня 2004 року.

На обґрунтування заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надали постанови Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року (справа №6-64цс11) та 17 квітня 2013 року (справа №6-29цс13).

Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який скасував рішення суду першої інстанції в частині вимог про визнання недійсним акта проведення спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 11 лютого 2016 року та дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині. При цьому суд виходив з того, що комісія дійшла висновку та склала акт про те, що смерть потерпілого настала не під час виконання ним трудових обов'язків за режимом підприємства, у тому числі під час перебування у відрядженні, а під час відпочинку у кімнаті приїжджих ПАТ «Газтранзит» в смт. Тарутине Одеської області, небезпечні та шкідливі виробничі фактори на нього не впливали, а тому даний нещасний випадок не підпадає під дію Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1232. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про зобов'язання вчинити певні дії (створити спеціальну комісію та провести хіміко-токсикологічну експертизу), оскільки вимоги про проведення конкретних дій з розслідування нещасного випадку, зобов'язання створити експертну комісію із залученням незалежних експертів і притягнення винних осіб до відповідальності не є належним способам захисту.

У постановах Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року (справа №6-64цс11) від та 17 квітня 2013 року (справа №6-29цс13) викладено правові висновки в яких зазначено, що за змістом статті 22 Закону України від 14 жовтня 1992 року «Про охорону праці», пунктів 10, 13, 38 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1112 від 25 серпня 2004 року, роботодавець повинен організовувати розслідування нещасного випадку, для чого зобов'язаний негайно своїм наказом утворити комісію з розслідування нещасного випадку.

Зазначена комісія зобов'язана з'ясувати обставини і причини нещасного випадку, визначити, чи пов'язаний цей випадок з виробництвом, та скласти акт розслідування нещасного випадку за відповідною формою.

У разі незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, із змістом акта за формою Н-5 або формою НПВ, або незгоди з висновком розслідування про обставини та причини нещасного випадку рішення комісії може бути оскаржено до суду.

Правовий висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечить висновкам, які викладені в постановах Верховного Суду України, оскільки у справі, яка переглядається та у справах за результатами яких Верховним Судом України прийнято ці рішення, наявні різні фактичні обставини.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Управління Держпраці у Вінницькій області, головного державного інспектора відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки управління Держпраці у Вінницькій області Лісовика В.В. про визнання недійсним акта розслідування нещасного випадку на виробництві та зобов'язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко