Решение № 140658468, 16.10.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/6348/26

Провадження № 2/591/2342/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - Клименко А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ»

про стягнення вихідної допомоги, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні -

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «СУМИХІМПРОМ» про стягнення середнього заробітку та вихідної допомоги при звільненні і свої позовні вимоги мотивує тим, що вона працювала у відповідача. 10.03.2026 року її було звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України. На день звільнення з роботи відповідачем не було проведено повний розрахунок та не виплачено нараховану заробітну плату. Вказує, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України, є підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 11.03.2026, але не більше ніж за шість місяців та вихідної допомоги.

Позивачка просить суд позов задовольнити і слухати справу у її відсутність.

Відповідач про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, представник до суду не з`явився. Представник відповідача АТ «СУМИХІМПРОМ» подав відзив на позовну заяву, у якому просив частково задовольнити позовні вимоги, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відмовивши у стягненні вихідної допомоги. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що заборгованість із заробітної плати позивачки у розмірі 48213,58 грн., підтверджена судовим наказом, залишається невиплаченою у зв`язку з арештом рахунків підприємства. Посилався на складне фінансове становище товариства, спричинене збройною агресією рф, пошкодженням виробничих потужностей, вимушеним простоєм та неможливістю повноцінно здійснювати господарську діяльність. Крім того, вважав заявлений розмір середнього заробітку неспівмірним із сумою заборгованості та просив зменшити його з урахуванням принципів розумності, справедливості й пропорційності, а в задоволенні вимоги про стягнення вихідної допомоги відмовити через необґрунтованість.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, так як розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи.

Суд, вивчивши матеріали даної цивільної справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працювала у відповідача. 10.03.2026 року її було звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки та копією наказу(а.с.6-10).

На день звільнення з роботи відповідачем не було проведено повний розрахунок та не виплачено нараховану заробітну плату. Згідно з повідомленням АТ «СУМИХІМПРОМ» заборгованість по заробітній платі за березень 2026 року становить 48213 грн. 58 коп., підтверджена судовим наказом.

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи, власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили (частина третя статті 38 КЗпП України).

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України).

У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), від 23 листопада 2023 року у справі № 207/828/22 (провадження № 61-4090св23) зазначено, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору. Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у визначені ним строки, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2022 року в справі № 211/5625/19 (провадження № 61-5942св21)).

Зазначивши у наказі від 10.03.2026 №96 про звільнення позивача в якості підстави звільнення частину третю статті 38 КЗпП України, відповідач фактично визнав наявність з його боку порушень законодавство про працю, оскільки при незгоді звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, відповідач міг відмовити позивачу у розірванні трудового договору із вказаної підстави.

Суд зауважує, що в цьому випадку має значення сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

З огляду на норми статті 44 КЗпП України суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку у розмірі 26208 грн. з подальшим утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає суд, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100).

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

При цьому відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до наказу (розпорядження) АТ «Сумихімпром» від 10.03.2026 року позивача звільнено і Він має право на виплату середнього заробітку починаючи з 11.03.2026 року до вересня 2026 року в сумі 52416 грн..

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має застосовуватися з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, а суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування.

При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з необхідності врахування, зокрема, розміру простроченої заборгованості роботодавця, періоду затримки виплати, причин тривалості такого періоду, ймовірного розміру майнових втрат працівника, інших обставин справи, дій працівника та роботодавця, а також співмірності ймовірного розміру майнових втрат працівника із заявленою до стягнення сумою середнього заробітку.

Водночас для цієї справи має принципове значення те, що правовідносини виникли після набрання чинності Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 року, яким статтю 117 КЗпП України було викладено в новій редакції та встановлено обмеження періоду нарахування середнього заробітку не більше шести місяців. Верховний Суд звертав увагу, що після 19 липня 2022 року при вирішенні таких спорів необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 підтвердила, що у спорах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 03 лютого 2026 року у справі № 400/5149/24 (провадження № К/990/50238/24), приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26 травня 2021 року у справі № 203/2580/20 (провадження № 61-2587св21), згідно якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Щодо порядку обчислення середнього заробітку суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28 травня 2025 року у справі № 521/12004/23 (провадження № 61-11463св24). Відповідно до зазначеної правової позиції, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (відпускні, відрядження тощо). Роботодавець звільняється від відповідальності за невиплату заробітної плати лише за відсутності його вини, що має бути ним доведено.

У цій справі судом встановлено, що розмір середнього заробітку за цей період становить 52416 грн.. Разом із тим визначення цієї суми не може здійснюватися виключно механічним способом, без оцінки її співмірності з обставинами порушення та можливими наслідками такого стягнення.

Фінансові проблеми містоутворюючого підприємства є загальновідомою обставиною, підтверджуються кількістю судових справ з приводу стягнення не лише заборгованостей по заробітній платі, але і передбачених статтями 117, 235 КЗпП України виплат.

Суд враховує, що до матеріалів справи долучені численні акти комісійного та візуального обстеження об`єктів АТ «Сумихімпром», акти пошкодження конструкцій будівель та витяги з ЄРДР щодо кримінальних правопорушень, пов`язаних зі знищенням та пошкодженням виробничих потужностей підприємства.

У сукупності ці докази підтверджують істотне пошкодження виробничих будівель та обладнання, необхідність значних коштів для їх відновлення, неможливість повноцінного здійснення виробничої діяльності, систематичні перебої з електропостачанням та втрату логістичних зв`язків із постачальниками.

Суд також бере до уваги тривалий простій підприємства та те, що його господарська діяльність протягом тривалого часу є збитковою і не забезпечує покриття витрат на утримання підприємства.

Вказані обставини мають значення для визначення розміру компенсації, а не для звільнення роботодавця від обов`язку провести з працівником розрахунок. Суд виходить із того, що право позивача на отримання компенсації за порушення строків розрахунку підлягає захисту, однак розмір такої компенсації має бути співмірним із наслідками порушення. При цьому суд враховує, що негативні фінансові наслідки діяльності підприємства мають системний характер: протягом 2024-2025 років із підприємства звільнилася значна частина працівників, а фактична чисельність працюючих істотно зменшилася порівняно зі штатною чисельністю.

За таких обставин стягнення середнього заробітку у повному розмірі, за конкретних обставин цієї справи не забезпечуватиме належного балансу інтересів сторін. Водночас повна відмова у компенсації порушувала б право позивача на захист, гарантований статтею 117 КЗпП України. Тому суд вважає необхідним визначити розмір відшкодування з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин, характеру порушення, розміру належних працівникові виплат, тривалості затримки, фінансового стану підприємства та об`єктивних причин, що вплинули на його можливість виконувати грошові зобов`язання.

З урахуванням наведеного, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає справедливим і таким, що відповідає конкретним обставинам цієї справи, визначити розмір відповідальності відповідача за порушення вимог статей 116, 117 КЗпП України у розмірі 30% від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначеної у розмірі 52416 грн. : 30% = 15724грн.80 коп..

Отже, розмір відшкодування становить 15724 грн. 80 коп..

Такий розмір забезпечує реальність компенсації порушеного права позивача та водночас не покладає на відповідача явно неспівмірного майнового тягаря з огляду на встановлені судом обставини.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь держави 1331 грн.20 коп. судового збору, від сплати якого при подачі позову до суду позивач звільнений за законом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задоволити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» (місцезнаходження: м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 05766356) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу в сумі 26208 грн. (з подальшим утриманням податків і обов`язкових платежів) та 15724 грн. 80 коп. середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні (з подальшим утриманням податків і обов`язкових платежів).

Стягнути з Акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» (місцезнаходження: м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 05766356) на користь держави 1331 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 15 жовтня 2026 року.

СУДДЯ А.Я.КЛИМЕНКО