Постановление суда № 139922339, 11.09.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

____________________________

УХВАЛА

"11" вересня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/907/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Пляцко У. М.,

за участю секретаря судового засідання Дубик Д. С.,

розглянувши заяву керівника Ужгородської окружної прокуратури від 21.08.2026 №07.53-108-6469вих-26

про забезпечення позову

у справі №907/907/26

за позовом Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород в інтересах держави в особі

позивача Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Спільного малого підприємства «Вояж», м. Ужгород

про визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки,

За участю представників:

прокуратури Стець В. М., службове посвідчення №069361 від 01.03.2023;

позивача не з`явився;

відповідача Тодавчич Г. І., адвокат, ордер серії АО № 1217386 від 10.09.2026;

ВСТАНОВИЛА:

Ужгородська окружна прокуратура діючи в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Спільного малого підприємства «Вояж», у якому просить суд:

- визнати недійсним договір оренди землі № 2531 від 26.09.2024, укладений між Ужгородською міською радою (Орендодавець) та спільним малим підприємством «Вояж» (Орендар) щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377 площею 0,0050 га;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди спільного малого підприємства «Вояж» на земельну ділянку за кадастровим номером земельної ділянки 2110100000:01:001:0377 площею 0,005 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на пл. Шандора Петефі;

- зобов`язати спільне мале підприємство «Вояж» повернути територіальній громаді міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377 площею 0,005 га на пл. Шандора Петефі у м. Ужгороді.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/907/26 визначено головуючого суддю Пляцко У. М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 серпня 2026 року.

Разом з позовною заявою прокурором подано заяву про забезпечення позову від 21.08.2026 №07.53-108-6469вих-26, якою заявник просить вжити заходів забезпечення позову, а саме:

- накласти арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га;

- заборонити Спільному малому підприємству «Вояж» (ЄРДПОУ 13598938), іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, передачі в суборенду чи на іншому праві користування земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га;

- заборонити Спільному малому підприємству «Вояж» (ЄРДПОУ 13598938), іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати будь-які підготовчі чи будівельні роботи на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га;

- заборонити Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, а також Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо проведення підготовчих робіт, будівництва чи реконструкції об`єктів нерухомості і введення їх в експлуатацію на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га;

- заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га, в тому числі щодо збудованих об`єктів нерухомого майна, що розташовані на даній земельній ділянці.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор зазначає, що оформленню права оренди на спірну земельну ділянку передувало здійснення СМП «Вояж» будівельних робіт на самовільно захопленій земельній ділянці комунальної власності без набуття у встановленому законом порядку права користування нею.

Прокурор пояснює, що укладенням договору оренди землі від 26.09.2024 СМП «Вояж» фактично надано в оренду спірну земельну ділянку, на якій уже було здійснено самовільне будівництво, чим фактично легалізовано допущене порушення земельного та містобудівного законодавства всупереч вимогам Земельного кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»

Наведені обставини, за позицією прокурора, свідчать про наявність дійсного спору між учасниками процесу та реальність загрози виникнення суттєвої шкоди інтересам сторони, яка полягає у тому, що ймовірне вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на подальшу забудову спірної земельної ділянки протягом розгляду цієї справи унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів територіальної громади, за захистом яких прокурор звернувся до суду у випадку задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі № 2531 від 26.09.2024, зобов`язання Відповідача повернути територіальній громаді міста Ужгород земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377 площею 0,005 га на пл. Шандора Петефі у м. Ужгороді, у стані, придатному для подальшого використання, шляхом знесення самочинно розпочатого об`єкту будівництва за власний рахунок, оскільки в такому разі заявнику доведеться додатково звертатися до суду з позовними вимогами з приводу використання земельної ділянки (на якій споруджено будівлю), що в спірних правовідносинах пов`язується з правами власника такої земельної ділянки (Ужгородської міської ради) та не може відповідати принципу ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких прокурором подано цей позов до суду.

Звертає увагу, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову ускладнить відновлення порушених прав територіальної громади в разі задоволення позову, зокрема з урахуванням того, що очікувано виникають побоювання, що повно захистити інтереси територіальної громади в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду буде неможливо.

Ухвалою від 27 серпня 2026 року суд, за правилами статті 140 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) призначив заяву про забезпечення позову до розгляду в судовому засіданні 11 вересня 2026 року.

11 вересня 2026 року, до початку судового засідання, від представника відповідача до суду через систему «Електронний суд» надійшло заперечення на заяву про забезпечення позову.

У поданому запереченні відповідач вважає зазначену заяву необґрунтованою, оскільки заявником не доведено наявності передбачених статтею 136 ГПК України підстав для забезпечення позову, а заявлені заходи не відповідають критеріям необхідності, обґрунтованості, адекватності та співмірності.

На думку відповідача доводи прокурора ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені відповідними доказами, підставами заяви є події 2021-2023 років, на об`єкт будівництва уже накладено арешт ухвалою слідчого судді від 08.12.2023.

Відповідач вважає, що прокурор повинен довести не лише історичний факт самочинного будівництва або невідповідності об`єкта проекту, а актуальний ризик продовження таких робіт.

У судовому засіданні 11 вересня 2026 року взяли участь прокурор та представник відповідача, які висловили власні пояснення щодо спірних правовідносин та підтримали подані раніше заяву та заперечення.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, виходячи з такого.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначено у статті 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У статті 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема:

- накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини 1);

- забороною відповідачу вчиняти певні дії (пункт 2 частини 1);

- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (пункт 4 частини 1).

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 753/22860/17).

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі № 910/1261/20, від 25.09.2020 року № 921/40/20).

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 916/1572/19).

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.12.2020 року у справі № 911/1111/20).

Статтею 129-1 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує, зокрема, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, згідно якого невжиття наведених позивачем у заяві про забезпечення позову заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у справі (у разі задоволення позову), ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, оскільки у разі, якщо до закінчення розгляду цієї справи відповідач здійснить розпорядження своїм майном або частиною майна у будь-який спосіб, зокрема відчужить своє майно (частину майна) на користь інших осіб (у тому числі шляхом продажу, дарування, передачі в управління або оренду, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, найм, передачі в іпотеку та/або заставу, будь-якого іншого обтяження), то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить ефективний захист та поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся з позовом у цій справі.

Предметом позову в цій справі прокурором визначено, зокрема, визнання недійсним договору оренди землі № 2531 від 26.09.2024 укладеного між Ужгородською міською радою (Орендодавець) та спільним малим підприємством «Вояж» (Орендар) щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377 площею 0,0050 га та зобов`язання повернути цю земельну ділянку територіальній громаді міста Ужгорода.

Таким чином, суд констатує, що предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру, а відтак в даному випадку підлягає дослідженню така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та/або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Слід зазначити, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №910/11678/22).

Разом з тим, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Долучені до позовних матеріалів у справі №907/907/26 докази свідчать, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 2110100000:01:001:0377, площею 0,0050 га була передана органом місцевого самоврядування Спільному малому підприємству «Вояж» на підставі оспорюваного прокурором Договору оренди землі № 2531 від 26.09.2024 вимога про повернення якої в комунальну власність також заявлена прокурором до суду.

Водночас, підставність заявлених у цій справі вимог прокурор пов`язує з порушенням відповідачем вимог земельного законодавства та законодавства з питань містобудування та архітерктури, оскільки спірна земельна ділянка була передана в оренду за договором оренди землі № 2531 від 26.09.2024 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, підставою для передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів стало розміщення нерухомого майна будівлі громадської вбиральні, реконструкція якої здійснювалася зі збільшенням площі забудови, істотним відхиленням від затвердженої проєктної документації та самовільним зайняттям земель комунальної власності.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості клопотання прокурора про вжиття заходів забезпечення позову, його адекватності та співмірності із заявленими у цій справі позовними вимогами, суд враховує, що правові наслідки недійсності договору визначені у ч. 1 ст. 216 ЦК України та пов`язуються з обов`язком кожної із сторін договору повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За цих обставин, вимогу про повернення виконаного з визначених прокурором підстав можливо заявити лише до сторони договору щодо якого вирішується питання про його недійсність, тоді як у випадку відчуження спірного майна на користь третьої особи належним способом захисту є подання віндикаційного позову, що не є предметом розгляду у цій справі.

З урахуванням викладеного, ймовірне вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на подальшу зміну правового статусу земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,0050 га, право користування на яку СМП «Вояж» набуло на підставі оспорюваного прокурором Договору оренди землі № 2531 від 26.09.2024 (в тому числі, але не виключно, її відчуження, поділ, об`єднання, передача в суборенду, забудова) унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів територіальної громади, за захистом яких фактично прокурор звернувся до суду у випадку задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку.

Суд враховує, що вимогу про повернення виконаного з визначених прокурором підстав можливо заявити лише до сторони договору щодо якого вирішується питання про його недійсність, тоді як у випадку відчуження спірного майна на користь третьої особи належним способом захисту є подання віндикаційного позову, що не є предметом розгляду у цій справі, а ймовірний поділ, об`єднання, передача в суборенду чи забудова спірної ділянки у випадку прийняття рішення про задоволення позову в цій справі суттєво ускладнить чи унеможливить виконання такого рішення суду, що не може відповідати принципу ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави, за захистом яких прокурором подано цей позов до суду.

У цьому аспекті суд враховує, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову ускладнить відновлення порушених прав держави в разі задоволення позову, зокрема з урахуванням того, що очікувано виникають побоювання, що повно захистити інтереси держави в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду буде неможливо.

З огляду на наведене, господарський суд доходить висновку про існування взаємозв`язку між предметом позовних вимог у цій справі та обраними прокурором заходами забезпечення позову в частині:

- заборони Спільному малому підприємству «Вояж» (ЄРДПОУ 13598938), іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, передачі в суборенду чи на іншому праві користування земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га.

- заборони Спільному малому підприємству Вояж (ЄРДПОУ 13598938), іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати будь-які підготовчі чи будівельні роботи на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005га.

- заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, а також Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо проведення підготовчих робіт, будівництва чи реконструкції об`єктів нерухомості і введення їх в експлуатацію на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га.

- заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га, в тому числі щодо збудованих об`єктів нерухомого майна, що розташовані на даній земельній ділянці.

Наведене, з урахуванням приписів ст. ст. 136, 137 ГПК України, дозволяє суду дійти висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог заяви прокурора про забезпечення позову в цій частині.

Проте, суд зауважує, що з огляду на зміст порушеного права, за захистом якого прокурор звернувся до суду, вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказану земельну ділянку не узгоджується з предметом та підставами позову, не є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими прокурором вимогами немайнового характеру.

Арешт майна це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Ураховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття у спірних правовідносинах не вимагає обмеження в користуванні спірним майном відповідача і про це не зазначає прокурор, обґрунтовуючи необхідність накладення арешту, а відтак, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження спірного майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним, за винятком вжиття дій, що визначені у цій ухвалі.

Суд зауважує, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову (постанова Верховного суду від 19.02.2021 №643/12369/19).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України). Співмірність, зокрема передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №910/17014/20 та від 28.07.2021 у справі №910/3704/21).

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначити обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (пункт 8.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Таким чином, з огляду на обставини справи, суд враховує, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Тож суд дійшов висновку про те, що оскільки в контексті позовних вимог накладення арешту на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га не є співмірним та адекватним заходом забезпечення, а відтак, у задоволенні вимог позивача в цій частині слід відмовити.

Отож суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви Ужгородської окружної прокуратури від 21.08.2026 №07.53-108-6469вих-26 та про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

- заборони Спільному малому підприємству «Вояж» (ЄРДПОУ 13598938), іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, передачі в суборенду чи на іншому праві користування земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га.

- заборони Спільному малому підприємству «Вояж» (ЄРДПОУ 13598938), іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати будь-які підготовчі чи будівельні роботи на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005га.

- заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, а також Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо проведення підготовчих робіт, будівництва чи реконструкції об`єктів нерухомості і введення їх в експлуатацію на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га.

- заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га, в тому числі щодо збудованих об`єктів нерухомого майна, що розташовані на даній земельній ділянці, які є співмірними заявленим позовним вимогам та будуть спрямовані на тимчасове збереження поточного стану правовідносин між сторонами та статусу спірної земельної ділянки з метою унеможливлення виникнення підстав для її зміни під час розгляду спору, що відповідно, призвело б до унеможливлення виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог та створювало б перешкоди ефективному захисту та поновленню прав та інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся з цим позовом до суду.

Одночасно, суд, з врахуванням приписів статті 141 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність обставин, з якими законодавець пов`язує необхідність застосування зустрічного забезпечення.

Так, згідно з ст. 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Крім того, відповідно до частин 1, 4 статті 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Водночас за змістом диспозитивної норми статті 141 ГПК України пред`явлення особі, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, вимог забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), є правом, а не обов`язком господарського суду (наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 по справі №916/2851/17 та від 26.11.2018 у справі №904/2925/18), так само як і питання зустрічного забезпечення може бути вирішено судом в ухвалі про зустрічне забезпечення позову, винесеній за результатами розгляду клопотання відповідача про зустрічне забезпечення, що відповідає принципу змагальності сторін, закріпленому статтею 13 цього Кодексу.

Отже не зазначення в ухвалі про вирішення питання зустрічного забезпечення не можна вважати процесуальним порушенням, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення.

Частиною 6 ст. 140 ГПК України встановлено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 141, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Ужгородської окружної прокуратури від 21.08.2026 №07.53-108-6469вих-26 про забезпечення позову задовольнити частково.

2. Заборонити Спільному малому підприємству «Вояж» (ЄРДПОУ 13598938), іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, передачі в суборенду чи на іншому праві користування земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га.

3. 3аборонити Спільному малому підприємству «Вояж» (ЄРДПОУ 13598938), іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати будь-які підготовчі чи будівельні роботи на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005га.

4. Заборонити Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, а також Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо проведення підготовчих робіт, будівництва чи реконструкції об`єктів нерухомості і введення їх в експлуатацію на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га.

5. Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:01:001:0377, площею 0,005 га, в тому числі щодо збудованих об`єктів нерухомого майна, що розташовані на даній земельній ділянці.

6. У решті вимог заяви Ужгородської окружної прокуратури від 21.08.2026 №07.53-108-6469вих-26 відмовити.

Стягувач: Ужгородська окружна прокуратура (88000, м. Ужгород, вул. Небесної Сотні, буд. 6, код ЄДРПОУ 02909967).

Боржник: Спільне мале підприємство «Вояж» (площа Шандора Петефі, будинок 2Б, квартира 1, місто Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 13598938).

Ця ухвала набирає законної сили з моменту проголошення 11 вересня 2026 року, підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 11 грудня 2026 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст.254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

У зв`язку з перебуванням судді Пляцко У. М. у щорічній відпустці, повну ухвалу складено та підписано 21 вересня 2026 року.

Суддя У. М. Пляцко