Решение № 138949241, 12.08.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 183/5952/25

Провадження № 2/183/2149/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м. Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Майної Г. Є.,

з участю секретаря судового засідання Федорової Є. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пономаренко В. Г., звернулася до суду через підсистему Електронний суд з позовом про визнання права власності на нерухоме майно в порядку підсудності, визначеної розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Самарівському (Новомосковському) міськрайонному суду Дніпропетровської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 через початок бойових дій та тимчасову окупацію вимушено перемістилась з м. Сіверськодонецьк Луганської області та є внутрішньо переміщеною особою. Позивач є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , тобто в населеному пункті, в якому органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Позивач набула право власності на 1/2 частку квартири внаслідок приватизації, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 23 лютого 1994 року та на 1/2 частку внаслідок спадкування, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 грудня 2001 року.

У ході збройної агресії Російської Федерації Сіверськодонецька міська територіальна громада Луганської області окупована з 25 червня 2022 року. Постановою Верховної Ради України від 19 вересня 2024 року № 3984-IX місто Сєвєродонецьк Сєвєродонецького району Луганської області перейменовано на місто Сіверськодонецьк. При виїзді позивача з м. Сіверськодонецька Луганської області оригінали правовстановлюючих документів залишились в м. Сіверськодонецьк (до перейменування - м. Сєвєродонецьк) на тимчасово окупованій території. Фотокопії цих документів позивачеві вдалось отримати від знайомої, яка проживає в м. Сєвєродонецьк. Тобто в позивача відсутня можливість отримати оригінали правовстановлюючих документів.

У зв`язку з проведенням воєнних дій в Україні органи БТІ та архівні установи м. Сєвєродонецьк Луганської області не здійснюють своїх повноважень та не мають можливості надавати довідки або копії документів. Зважаючи на те, що право власності позивачем набувалося до введення в дію Державного реєстру речових прав, реєстру прав власності на нерухоме майно, воно не зареєстровано в цих реєстрах.

Рішенням державного реєстратора від 17 жовтня 2024 року № 75599016 позивачеві відмовлено у проведенні реєстраційних дій за Заявою, у зв`язку з тим, що неможливо підтвердити державну реєстрацію прав на об`єкт нерухомого майна у встановленому законодавством порядком на паперових носіях інформації.

У свою чергу відсутність у позивача можливості внесення інформації про нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно унеможливлює реалізацію його право на отримання в подальшому компенсації за пошкоджений об`єкт нерухомого майна. Такі обставини порушують право власності в частині розпорядження майном позивачем.

Провести реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не вбачається за можливе, у зв`язку з неможливістю отримати підтвердження про реєстраційний напис від Сєвєродонецького БТІ. Для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у Позивачів недостатньо документів, у зв`язку з чим, іншого способу захисту права власності позивача, ніж як звернення із цим позовом, на теперішній момент не існує. Неможливість внесення відомостей про право власності на нерухоме майно в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, що порушує право власності Позивача створює перешкоди у вільному розпорядженні своїм майном в майбутньому. Інший порядок реєстрації права власності Законом не передбачено. У результаті, єдиним способом підтвердити право власності на таке майно наразі є визнання права власності в судовому порядку. Державна реєстрація в цьому випадку здійснюється на підставі рішення суду. У цьому випадку йдеться про підтвердження права власності позивача на зазначену квартиру, яке було набуте на законних підставах, однак потребує захисту у зв`язку із неможливістю внесення відомостей про право власності на нерухоме майно в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та неможливістю вирішення цього питання у позасудовому порядку з незалежних від позивача обставин.

Просить визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,0 (сорок сім десятих) кв.м, жилою площею - 29,2 (двадцять дев`ять цілих дві десятих) кв.м. Розгляд справи провести без участі позивача та його представника, але з повідомленням про результати розгляду справи, надіславши ухвалене рішення за адресою: а/с 99, м. Чернівці, 58002 (БО БФ «Право на Захист) та на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді від 19 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено відповідачеві строк для подання відзиву.

Ухвалою суду від 11 серпня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та представник позивача у судове засідання не з`явилися, в позовній заяві просили про розгляд справи у їхню відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно, належним чином, клопотання відкладення розгляду справи не подавав, тому суд вважає можливим розглянути справу у його відсутність.

Суд, перевіривши доводи позовної заяви матеріалами справи, висновує таке.

Позивач у позові вказує, що має у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та що позивач має у своєму розпорядженні лише фотокопії документів, а саме: Свідоцтво про право власності на житло від 23 лютого 1994 року, видане фондом комунального майна по розпорядженню №2092 від 14.02.1994 року (зареєстроване в Сєвєродонецькому БТІ 05.05.1994 за №348 на частку квартири) та свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 грудня 2001 року, посвідчене приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Перепелиця Ю.М., (зареєстроване в Сєвєродонецькому БТІ 09.01.2002 за №348 на (на іншу частку квартири). Проте, оригінали цих правовстановлюючих документів залишились в м. Сіверськодонецьк (до перейменування - м. Сєвєродонецьк)на тимчасово окупованій території. Фотокопії цих документів позивачці вдалось отримати від знайомої, яка проживає в м. Сєвєродонецьк. Тобто в позивача відсутня можливість забрати оригінали правовстановлюючих документів.

На підтвердження своїх доводів про право власності на спірну квартиру позивач надає суду окрім копій зазначених вище свідоцтв:

- копію домової книги, розпочату у травні 1994 року (а.с. 12-15);

- копію технічного паспорту на спірну квартиру від 08.01.2002 (а.с. 21-22);

- копію паспорту громадянина України, виданого на ім`я позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 16-17);

- копію довідки від 31 серпня 2023 року № 7726-5002940547 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 (а.с. 11), копію пенсійного посвідчення позивача (а.с. 11 зворот);

- копію довідки-характеристики Сєвєродонецького БТІ від 28 листопада 2001 року № 3550 щодо спірної квартири;

- Інформаційну довідку з ДРРП щодо спірного об`єкту: АДРЕСА_1 , за інформацією з якої права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за відповідним об`єктом не зареєстровані за жодною особою (а.с. 53);

- копії квитанцій про сплату позивачем житлово-комунальних послуг за вказаною адресою (а.с. 67-68);

- відповідь Пенсійного фонду України, відповідно до якої ОСОБА_1 була отримувачем житлової субсидії щодо зазначеного житлового приміщення (а.с. 69);

- письмові пояснення сусідів, які підтверджують, що ОСОБА_1 була власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 70-75).

- копію рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Поліщук Ю. В. № 75599016 про відмову в проведенні реєстраційних дій, оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме: не можливо підтвердити державну реєстрацію прав на об`єкт нерухомого майна у встановленому законодавством порядком на паперових носіях інформації, оскільки відповідно до інформації, наданої Сіверськодонецькою міською військовою адміністрацією від 08 квітня 2025 року за № 1147 ВА, архівні документи комунального підприємства Сіверськодонецьке БТІ на підконтрольну Україні територію вивезені не були, а територія Сіверськодонецької міської територіальної громади на сьогоднішній день є тимчасово окупованою Російською Федерацією (а.с. 10 зворот).

Вирішуючи позов, суд ураховує таке.

Дійсно, на день розгляду справи територія Сіверськодонецької міської територіальної громади є тимчасово окупованою. Про це свідчить те, що Сіверськодонецька міська територіальна громада зазначена в Переліку територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженому наказом Мінреінтеграції від 25 квітня 2022 року № 75. Вона також зазначена як тимчасово окупована територія Російською Федерацією у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженому наказом Мінреінтеграції від 22 грудня 2022 року № 309, який став на заміну зазначеному вище Переліку.

Унаслідок викладеного відновити документ, отримати його дублікат чи засвідчену з оригіналу копію як позивач, так і суд позбавлені можливості.

Про зазначене свідчить й надані позивачем у засвідчених копіях рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Верховний суд України у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, у постанові Верховного суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 указується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, утому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Відповідно до п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі, споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продаж; пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майн подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права ні утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.

За ст. 12 Закону України «Про власність», чинного у 1994 році, праця громадян є основою створення i примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про власність», чинного у 1994 році, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

За ст. 9, 48 ЖК України, в редакціях, чинних на 1994 рік, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України. Жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки. При передачі громадянам житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі. Громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у редакції, чинній на 22 лютого 1995 року приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно з ч. 1 - 5 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у редакції, чинній на 14 лютого 1994 року приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Також, до 24 травня 2001 року порядок складання та видачі технічного паспорту на будинок регулювався Інструкцією про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами облікової документації, затвердженої Наказом статистичного управління СРСР від 15 липня 1985 року № 380, згідно з п. 2.1 якого, головними документами, які встановлюють право власності на будівлі є, в тому числі, реєстраційні посвідчення комунальних органів.

Як установлено вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України).

За положеннями ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень ст. 230 ЦПК України допит свідків відбувається у приміщені суду.

Згідно з частинами 2-4, 8, 9 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

За ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Позивач, посилаючись на належність йому нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження вказаного факту надає фотокопії: свідоцтва про право власності на спірне житло, домової книги, свідоцтва про право на спадщину за законом та технічного паспорту на спірну квартиру. Ці копії подані представником позивача через підсистему Електронний суд, фактично як копії документів, які відповідають оригіналу, у той час, коли оригінали відсутні в розпорядженні позивача та представника позивача, про що зазначено безпосередньо в позовній заяві та повідомлено про неможливість подати суду оригінали документів, копії яких додані до позовної заяви про визнання права власності.

Отже, ані оригінали, ані засвідчені нотаріально копії зазначених письмових доказів суду надані не були. У позовній заяві зазначено про відсутність можливості надання оригіналів, оскільки вони відсутні в розпорядженні позивача через те, що залишилися за місцем проживання в м. Сіверськодонецьку Луганської області.

Указане позбавляє суд можливості перевірити достовірність поданих у копіях доказів у виді свідоцтва про право власності на житло, свідоцтва про право на спадщину за законом, домової книги та технічного паспорту. Відтак, застосовуючи положення ч. 6 ст. 95 ЦПК України, суд не бере до уваги свідоцтво про право власності на житло від 23 лютого 1994 року, свідоцтво про право на спадщину за законом, домову книгу та технічний паспорт на спірну квартиру, при розгляді справи. Інших доказів, які б самі по собі, або у сукупності вказували на належність ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , правові підстави набуття права позивачем не надано. Письмові пояснення свідків не беруться судом до уваги як недопустимі докази.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, в тому числі, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням викладеного суд висновує, що надані суду докази не підтверджують, як самі по собі, так і у своїй сукупності того, що позивач є власником спірного майна, набула у минулому право власності та не відчужила його до дня розгляду цієї справи судом. А тому довод позивача про наявність у нього права власності на нерухоме майно має характер припущення та не підтверджений доказами. А реєстрація місця проживання, сплата комунальних послуг та отримання субсидії не вказує про належне набуття і перебування житла у власності. Відтак, в задоволенні позову позивачеві належить відмовити за недоведеністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності на квартиру - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована та проживає як ВПО за адресою: АДРЕСА_4 ;

відповідач - Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код ЄДРПОУ 44083662; місцезнаходження за адресою: Луганська обл., м. Сіверськодонецьк, б-р Незалежності України, буд. 32.

Рішення суду складене та підписане 12 серпня 2026 року.

Суддя Г.Є. Майна