Решение № 135036089, 23.03.2026, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

Справа № 337/611/26

Номер провадження 2/337/933/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 рокум. Запоріжжя

Хортицький районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді Салтан Л.Г.,

за участю секретаря Кабалюка Д.А.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

30.01.2026 представник Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» звернувся до суду, через систему Електронний суд, з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 94965,78 грн, з яких: 29 269,07 грн заборгованість за кредитом, 28 019,71 грн заборгованість по відсотках, 37 677,00 грн - заборгованість по комісії, також просить стягнути судовий збір у розмірі 2662,40 грн., та витрати на професійну правничу допомогу 8 054,81 грн, посилаючись на неналежне виконання своїх зобов`язань з боку відповідачки.

10 лютого 2026 року ухвалою суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

05 березня 2026 року надано відзив, в якому представник відповідача заявлені вимоги визнав частково, відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 50 392,46 грн. та стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн., посилаючись на те, що вимоги щодо стягнення нарахованих відсотків в розмірі 28 019,71 грн є недоведеними. Згідно з графіком платежів загальна сума повернення кредиту становила 89 582,30 грн. Разом з тим: у досудовій вимозі зазначено 96 141,19 грн.; у позові 94 965,78 грн. Наявність трьох різних сум свідчить про відсутність стабільного та обґрунтованого розрахунку. Тобто різниця між графіком платежів (89 582,30 грн.) та заявленою сумою до стягнення (94 965,78 грн.) становить 5 383,48 грн. При цьому, з гідно умов договору та графіку платежів: - сума кредиту становить 30 000,00 грн. - відсотки становлять 18 543,32 грн. Нарахування та стягнення комісії є незаконним. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною. Враховуючи незаконність нарахування комісії, а також часткову сплату кредитних коштів зі сторони Відповідача, то загальна сума заборгованості за кредитом становить 44 573,32 (сорок чотири тисячі п`ятсот сімдесят три грн. 32 коп.) із розрахунку 30 000+18 543,32-3970,00=44 573,32 грн., позовні вимоги в розмірі 50 392,46 грн. (94 965,78 44 573,32) є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, заявлений розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не є доведеним та співмірним із складністю справи, а розмір таких витрат є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову. Також відповідачкою понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 грн., які підлягають стягненню з позивача.

Правом на надання відповіді на відзив позивач не скористувався.

У судове засіданні сторони не з`явилися, про час та місце розгляду повідомлені належним чином, представник позивача надав заяву щодо розгляду справи за його відсутністю.

Вирішуючи читання щодо можливості розгляду справи у відсутність осіб, що не з`явилися до судового засідання, суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" ("AlimentariaSandersS.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86). Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»). Європейський суд з прав людини наголошував, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки ( пункт 1 частини третьої статті 223 ЦПК України). Наслідки, визначені в статті 223 ЦПК України, настають і в разі, якщо учасник справи (його представник) залишить залу судового засідання.

Враховуючи викладене, суд вважав за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи з урахуванням їхніх доводів, викладених у процесуальних заявах.

Вислухавши доводи представника відповідача, вивчивши матеріали справи, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У судовому засіданні встановлено, що 29.11.2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг.

29.11.2021 року підписанням оферти на укладання угоди про надання кредиту № 501398591 відповідач запропонував банку укласти Угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ним та Банком (архівна версія Договору, яка була чинною на дату укладення сторонами Угоди, розміщена за посиланням: https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi та є публічно доступною). Банк прийняв пропозицію відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про надання кредиту. Акцепт пропозиції на укладення Угоди отримано відповідачем, про що свідчить його власноручний підпис. У Додатку № 1 до угоди cторони узгодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг. Також сторонами підписано Паспорт споживчого кредиту, в розділі 3 якого вказані основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача.

Отже, 29.11.2021 року між банком та відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства України було укладено кредитний договір, що підтверджується: офертою на укладання угоди про надання кредиту № 501398591, акцептом пропозиції на укладання угоди про надання кредиту № 501398591, додатком № 1 «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг», паспортом споживчого кредиту; анкетою-заявою про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», із наступними основними умовами: тип кредиту «Кредит готівкою»; сума кредиту 30 000,00 грн; процентна ставка 25,99 % річних, тип ставки фіксована; строк кредиту 48 місяців; спосіб видачі кредиту переказ коштів на рахунок, відкритий в АТ «АльфаБанк»; дата повернення кредиту 29.11.2025 року; порядок повернення кредиту графік платежів: до 29 числа кожного місяці з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 1866,30 грн, загальна кількість платежів 48; для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у банку.

Власним підписом позичальник підтвердив, що він ознайомлений зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування; а також, що він отримав всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов`язань за договором.

Сторони також узгодили, що всі відносини між позичальником та банком, що не врегульовані Угодою, регулюються Договором про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов Договору, додатково до тих, що вказані в Угоді, і є невід`ємною частиною Угоди та діюча редакція якого розміщена на сайті Банку: www.alfabank.ua (архівна версія Договору, яка була чинною на дату укладення сторонами Угоди, розміщена за посиланням: https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi та є публічно доступною).

Отримання кредиту відповідачем підтверджується меморіальним ордером № 736567477 від 29.11.2021 року, виписками по рахункам № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 .

Факт укладання кредитного договору, отримання кредитних коштів та користування ними відповідачкою не оспорюється. Також відповідачкою визнаний факт часткового виконання умов кредитного договору та сплату грошових коштів в розмірі 3970 грн. на виконання узятих на себе зобов`язань за договором, а також наявності заборгованості за тілом кредиту в розмірі 29269,07 грн. та заборгованості з відсотків за користування кредитними коштами.

Отже, між сторонами наразі існує спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

За наданим позивачем розрахунком загальна заборгованість відповідачки за угодою № 501398591 від 29.11.2021 року становить 94965,78 грн , з яких: 29 269,07 грн за кредитом, 28 019,71 грн по відсотках, 37 677,00 грн по комісії.

Вирішуючи позовні вимоги суд враховує наступне.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ст.3, 6, 627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення цього кодексу, що регулюють договір позики.

Так, згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Розмір заборгованості за тілом кредиту відповідачем не оспорений.

Щодо стягнення відсотків, встановленої за надання кредиту, суд зазначає наступне.

29.11.2021 між позивачем та відповідачем було укладено угоду про надання кредиту №501398591 шляхом оформлення оферти та акцепту. Строк кредиту 48 місяців. Тобто строк кредиту і строк дії даної угоди було встановлено до 29.11.2025. Відповідно до умов даної угоди процентна ставка становить 25.99% річних, яка є фіксованою. Згідно з графіком платежів загальна сума нарахованих відсотків за користування кредитним коштами в межах строку користування кредитними грошима за період з 29.11.2022 по 29.11.2025 становить 18543,32 грн.

Отже, враховуючи часткову оплату кредитних коштів зі сторони відповідачки в загальному розмірі 3970 грн, то загальна сума заборгованості за кредитом, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 44 573,32 (30 000+18 543,32-3970,00)

Щодо стягнення комісії, нарахованої позивачем в розмірі 37 677,00 грн., суд зазначає наступне.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Відповідно до угоди про надання споживчого кредиту № 501398591 від 29 листопада 2021 року за обслуговування (управління) кредиту встановлюється комісійна винагорода в розмірі 2,85% від суми кредиту. При цьому, в даній оферті на укладення угоди про надання кредиту №501398591 комісійна винагорода за ставкою 2,85% визначена без вказівки про її щомісячний характер, незважаючи на те, що процентна ставка за кредитом визначена у річному вимірі.

З огляду на зазначене, сплата позичальником винагороди за обслуговування (управління) кредитом є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставним та відсутні підстави для стягнення заборгованості за комісією у розмірі 37 677,00 грн.

На підставі вищевикладеного, позов слід задовольнити частково.

Крім того, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представник позивача просить стягнути з відповідачки судові витрати, що становить судовий збір у розмірі 2662,40 гривень, сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом, та витрати на правничу допомогу в сумі 8 054,81 гривень. На підтвердження заявлених вимог представником позивача надано відповідні документи: довіреність АТ «СЕНС Банк» на ім`я ОСОБА_2 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Гірчак А.М., договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року, укладений між АТ «Сенс Банк» та Адвокатським об`єднанням «СмартЛекс». Згідно з п. 3.1. Договору про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року за надання послуг замовник сплачує на користь виконавця винагороду (гонорар) у розмірі: за підготовку і подання позовної заяви до суду 375,00 грн; за отримання рішення суду 225,00 грн; комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника 7,85 %.

Витрати відповідачки становлять витрати на правничу допомогу та підтверджені договором про надання правничої (правової) допомоги №16/02-26 від 16.02.2026 разом із додатковою угодою, укладеним з адвокатом Феленко С.О. Понесення цих витрат також підтверджується рахунком №СФ-1 від 17.02.2026 та платіжною інструкцією від 18.02.2026 про сплату 15 000,00 грн.

Оцінивши обставини справи, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації спірних правовідносин - стягнення кредитної заборгованості, усталеність законодавства та судової справи в цій категорії справ, обсяг фактично наданих адвокатами послуг, витраченим на це часом, виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності їх розміру, принципів верховенства права, справедливості та пропорційності, що адвокатами з обох сторін були визначено майже однаковий обсяг робіт, а тому вважає, що з метою забезпечення балансу рівноваги між інтересами сторін у справі враховуючи часткове задоволення позовних вимог, наявність заперечень з боку відповідача щодо розміру понесених витрат та не спростування понесених витрат відповідачкою з боку позивача, суд вважає за доцільне присудити до стягнення з відповідачки на користь позивача 3500 грн. на відшкодування витрат, понесених на правничу допомогу позивачем та з позивача на користь відповідачки 7000 грн в рахунок відшкодування понесених витрат.

Також з урахуванням суми задоволених позовних вимог, що становить 46,93 %, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1249,46 грн.- судового збору .

Враховуючи, що на відповідача суд поклав обов`язок сплатити позивачеві понесені судові витрати в 4749,46 грн., а на позивача - обов`язок сплатити відповідачці понесені судові витрати в розмірі 7000 грн, тому суд вважає за доцільне за судовим рішенням стягнути з позивача на користь відповідача різницю присуджених витрат, що становить 2250,54 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 89, 141, 279, 263, 264, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» заборгованість за кредитним договором № 501398591 у розмірі 44 573,32 грн,

В іншій частині відмовити.

Стягнути з АТ «СЕНС БАНК» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2250,54 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування або ім`я сторін та інших учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» (03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 100; Код ЄДРПОУ 23494714)

Відповідачка: ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Суддя Л.Г. Салтан