Решение № 112019993, 06.07.2023, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/3052/23

2/212/1470/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2023 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Зіміна М.В., з участю секретаря судового засідання Пелешенко К.В., в порядку ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в залі суду в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої заробітної плати,

встановив:

02 травня 2023 року позивач ОСОБА_1 вернулась до суду із позовною заявою до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі- АТ «Укрзалізниця») про стягнення недоплаченої заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач працює оператором поста централізації станції Кривий Ріг-Сортувальний СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця».

У період з 2017 року по 2022 роки їй надавалась щорічна тарифна відпустка. З цього приводу вона зверталась кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати їй матеріальну допомогу на оздоровлення, відповідно до п. 3.1.14 Колективного договору, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Однак матеріальна допомога була їй надана у меншому розмірі та у 2022 році вона її не отримувала.

Позивач вважає, що відповідач свідомо порушив умови щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення, встановлені пунктом 3.1.14. Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2011 рік, виплачуючи її у розмірі меншому за встановлену на час виплати мінімальну заробітну плату.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця», суму в розмірі 16146,50 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення.

04 травня 2023 року судом постановлена ухвала про відкриття провадження та призначення розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі доказами.

20 червня 2023 року та 04 липня 2023 року до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач позовні вимоги не визнав. Зазначив, що спір виник з підстав невиконання роботодавцем умов Колективного договору, отже такий спір є колективним трудовим спором. Вказує, що у п. 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 від 06.12.2016 встановлено, що мінімальна заробітна плата як розрахункова величина у колективних договорах та угодах всіх рівнів. За вказаних обставин АТ «Українська залізниця» використовувало під час виплати допомоги на оздоровлення розрахункову величину у виді 125% прожиткового мінімуму. Зазначає, що виплату на підприємстві матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік призупинено у на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Суд, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, вважає можливим ухвалити рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на підставі наявних у справі доказів.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у заявах по суті справи, що спір виник у зв`язку із виплаченим працівнику розміром матеріальної допомоги на оздоровлення, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення трудового законодавства.

ОСОБА_1 працює оператором поста централізації станції Кривий Ріг-Сортувальний СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця». (а.с. 12)

Пунктом 3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2011 рік (далі Колективний договір), встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

У відповідності до довідки СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця» від 30.03.2023 за № 35, ОСОБА_1 було виплачено матеріальну допомогу до відпустки 2017 року 2105,00 грн., 2018 року 2401,25 грн., 2019 року 2401,25 грн., 2020 року 2627,50 грн., 2021 року 2837,50 грн., 2022 року 6500,00 грн., 2023 рік не виплачено. (а.с. 15)

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачаєтьсяіз матеріалівсправи,пунктом 3.1.14Колективного договорувстановлено,що матеріальнадопомога наоздоровлення виплачуєтьсяза письмовоюзаявою працівникау розмірі40%відсотків тарифноїставки чипосадового окладуна моментнадання допомогиза професією,котру обіймаєпрацівник,але неменше мінімальноїзаробітної платипо Україніна моментвиплати допомоги. (а.с. 14-16)

Відповідно до спільної Постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень Соколик А.В. і голови Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренко А.Ф. №П-5-8г/а від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Відповідно до спільної Постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень Страшко Ю.Е. і голови Криворізької територіальної профспілкової організації Жук О.О. №П-13-85г від 10.06.2021 року постановлено внести зміни до Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень, а саме: п. 3.1.14 викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».

Відповідно до спільної Постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень Страшко Ю.Е. і голови Криворізької територіальної профспілкової організації Жук О.О. №П-15-92г від 20.07.2022 року постановлено внести зміни до Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень, а саме: п. 3.1.14 викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів (з коефіцієнтом 1,31) для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».

Згідно з п. 1.4. Колективного договору, необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджуються на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші на конференції трудового колективу. (а.с. 14-16)

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2018 року був встановлений на рівні 1 841,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 301,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2019 року був встановлений на рівні 2 007,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 508,75 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2020 року був встановлений на рівні 2 197,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 746,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн., тому 2 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом, становить 4540,00 грн., мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6 000,00 грн.

Стаття 9 КЗпП України передбачає положення, згідно яких умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Таким чином, прийняття 31.03.2017 року спільної Постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень Соколик А.В. і голови Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренко А.Ф. №П-5-8г/а від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва дирекції і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу дирекції, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому суд приходить до висновку, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у 2017 2020 роках підлягають застосуванню положення Колективного договору.

Також спільні Постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень Страшко Ю.Е. і голови Криворізької територіальної профспілкової організації Жук О.О. №П-13-85г від 10.06.2021 року та №П-15-92г від 20.07.2022 року не прийняті на конференції трудового колективу дирекції та за неведених вище обставин не можуть вважатись такими, що змінили положення п. 3.1.14 Колективного договору.

Виходячи з наведеного вище, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення у сукупному розмірі 9446,50 грн. (за 2017 року в розмірі 1095 грн., за 2018 рік в розмірі 1321,75 грн., за 2019 рік в розмірі 1771,75 грн., за 2020 рік в розмірі 2095,50 грн., за 2021 рік в розмірі 3162,50 грн.) є неправомірними, й заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судом не приймаються доводи відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, суд приходить висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.

Доводи відповідача про те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір між сторонами виник з виконання умов колективного договору, угоди або окремих їх положень, а відтак цей спір є колективним, суд вважає необґрунтованими виходячи з наступного.

Так, матеріали справи не містять відомостей про те, що було сформовано вимоги найманих працівників, профспілок, аналогічні позовним вимогам, відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а тому між сторонами відсутній колективний трудовий спір.

Також судом не приймаються доводи відповідача про те, матеріальна допомога на оздоровлення не входить до структури заробітної плати виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить:

- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій,

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення входить до структури заробітної плати.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16-ц (провадження № 61-2793св18).

Стосовно позовних вимог зі стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у сумі 6700,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією, на території України введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду справи.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ХІ, який набув чинності 24 березня 2022 року і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 2 Розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Згідно з копією Витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема у п.1.1.4 вказано: «….. додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики». (а.с. 19-20)

Оскільки виплати, які є предметом спору у даній справі, передбачені пунктом 3.1.14 Колективного договору, їх призупинення відповідачем відповідає положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасованим, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, в тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено й у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22.

Наведене свідчить про те, що виплати позивачеві матеріальної допомоги було призупинено на час дії воєнного стану, тому звернення позивача з цієї підстави до суду не позбавляє останнього після закінчення воєнного стану звернутися до суду з такими вимогами у випадку, якщо відповідач не проведе з ним відповідний розрахунок.

На підставі викладеного суд приходить до переконання про передчасність вимог зі стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у сумі 6700,00 грн.

За положеннями ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, позивач звільнена від сплати судового збору за вимогами про стягнення заробітної плати, з АТ «Укрзалізниця» на користь Держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

У відповідності до ст. ст. 10, 13, 18, 47, 97, 116, 117, 233 КЗпП України, керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,141, 258-259, 263-265, 279, 354 ЦПК України суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки (включно) в розмірі 9 446 (дев`ять тисяч чотириста сорок шість) гривень 50 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його підписання безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, місце реєстрації: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5.

Повний текст рішення складено та підписано 06 липня 2023 року.

Суддя: М. В. Зімін